Західноукраїнські землі в 1918-1919рр. Проголошення зунр,її внутр. І зовн політика

Напередодні поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні активізувався національно-визвольний рух у західноукраїнських землях.

Переговори делегації УЦР з представниками країн Четверного союзу в Бресті завершилися зобов'язанням Австро-Угорщини і Німеччини передати велику частину Холмщини і Підляшшя УНР, а решті західноукраїнських земель надати автономію, перетворивши їх в окремий край.

Протягом тривалого часу австро-угорська влада відмовлялася виконувати це зобов'язання, і тільки 16 жовтня 1918 р., коли імперія була вже приречена, з'явився маніфест імператора «До моїх вірних австрійських народів», який передбачав федеративну перебудову держави. Відповідно до положень цього документа, 18 жовтня 1918 р. українські парламентарії зі Східної Галичини і Північної Буковини, керівники політичних партій і церковних ієрархів створили у Львові орган представницької влади - Українську Національну Раду,яку очолив Є.Петрушевич.

Частина молодих українських офіцерів, які вважали, що домогтися визнання Української держави мирним шляхом не вдасться, ще у вересні 1918 р. створили Центральний військовий комітет.

Уночі проти 1 листопада 1918 р. українські військові частини взяли під свій контроль головні пункти Львова. Над ратушею був піднятий прапор. Українська Національна Рада взяла владу в свої руки в Станіславі, Раві-Руській, Коломиї та інших містах Сх Галичини. Того ж дня австрійська влада у Львові погодилася на передачу влади Українській Національній Раді. Подальшому піднесенню її авторитету сприяли обіцянки демократичних прав і свобод, аграрної реформи в інтересах селян, введення 8-годинного робочого дня.

11 листопада 1918 p. у Львові Українською Національною Радою був створений уряд - Державний секретаріат. Його головою став К. Левицький

13 листопада Українською Національною Радою був затверджений тимчасовий Основний Закон, відповідно до якого за створеною Українською державою закріплювалася назва Західноукраїнська Народна Республіка. Президентом ЗУНР було обрано Є. Петрушевича, главою уряду залишився К. Левицький. ЗУНР займала територію 70 тис. км кв., її населення (6 млн) на 71% було українським.

Внутрішня політика ЗУНР. Основні заходи:

- була створена централізована система врядування: центральні органи спиралися на розгалужену систему місцевого врядування, що мала авторитет серед українського населення;

- в умовах конфлікту з польськими військами важливе значення мало створення регулярних військ - Української Галицької армії, до якої були мобілізовані десятки тис чол;

- заходи для виведення економіки з кризи: була встановлена державна монополія на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, шкір, худоби; заборонений вивіз нафти; введена в обіг власна валюта- гривня; відновлювалися залізниці;ліси мали перейти у власність держави

- за законом від 14 квітня 1919 р. ліквідувалося поміщицьке землеволодіння, а земля розподілялася між безземельними і малоземельними селянами;

- була затверджена державність української мови, але національним меншостям гарантувалося право на користування своїми мовами; школи проголошувалися державними;було відкрито 30 укр.шкіл

 

Зовнішня політика ЗУНР була спрямована на міжнародне визнання молодої держави, насамперед країнами Антанти, і припинення війни з Польщею. Однак Польща не збиралася відмовлятися від Східної Галичини. Польська армія в листопаді 1918 р. захопила Львів, Перемишль, 10 повітів ЗУНР із 59. 22листопада 1918 р. уряд ЗУНР переїхав до Тернополя. Країни Антанти не визнали ЗУНР, і вона опинилась у міжнародній ізоляції. Особливо вороже до ЗУНР ставилася Франція, що була зацікавлена у зміцненні Польщі на противагу Німеччині.

На Паризькій мирній конференції (1919 р.) вирішувалось питання про врегулювання відносин з Польщею. У ході її роботи була внесена пропозиція про укладання перемир'я між Польщею і ЗУНР, що припускало проведення між ними демаркаційної лінії. За цією пропозицією Львів і Дрогобицький район (на території якого були великі нафтові родовища) залишалися б за Польщею. Уряд ЗУНР погодитися на таку пропозицію не міг, і війна з Польщею продовжувалася.

Після деякого успіху в червні 1919 p., коли УГА провела наступальну операцію (Чортківська офензива),польська армія тимчасово відступила. Але наприкінці липня поляки знову відкинули УГА до ріки Збруч. Польські війська окупували Сх Галичину і Зх Волинь.

21 листопада 1919 р. Верховна рада Антанти надала Польщі 25-річний мандат на управління Східною Галичиною. Але Польща протестувала проти такого рішення, заявивши, що Східна Галичина є «невід'ємною частиною Польщі».

 

Створення Директорії. Її внутрішня і зовнішня політика. Злука ЗУНР і УНР

Непослідовна політика гетьмана П. Скоропадського прискорила падіння його влади.В ніч на 14 листопада 1918 р. у Києві відбулося таємне засідання керівництва українських політичних партій, організованих у Національний союз,який відхилив ідею відновлення Центральної Ради й створив верховний орган УНР — Директорію. Головою її став В. Винниченко, членами — С Петлюра, Ф. Швець, П. Андрієвський, А. Макаренко. 19 грудня 1918 р. Директорія оголосила про відновлення Української Народної Республіки.

Внутрішня політика

Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції.

Аграрна реформа. Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу. Щоб заспокоїти поміщиків,їм було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканність земель промислових підприємств і цукрових заводів;у руках заможних селян залишилися ділянки площею до 15 десятин землі. Більшість селян розцінили ці заходи як пропоміщицькі, і це у свою чергу розширювало простори для більшовицької агітації.

26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, в якій заявила про намір експропріювати державні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх селянам.За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники та ін.Але поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси.

Зовнішня політика

Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд ін держав. Але їй не вдалося налагодити стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР:Росією, державами Антанти та Польщею.

31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, попри те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.

В ході української революції 1917-1920 рр. національні державні утворення УНР та ЗУНР усвідомлювали важливість створення єдиної держави і протягом 1918 р робили кроки одне до одного. Ініціатором об'єднання виступила ЗУНР, яка опинилась у тяжкому становищі перед обличчям польської та румунської агресії. У грудні 1918 р лідери цих держав у м. Фастові підписали договір про злуку обох укр держав в одну. Цей договір був проголошений у Києві на Софійській площі 22 січня 1919 р як злука УНР і ЗУНР.

Проте до справжнього об'єднання справа не дійшла. Через декілька днів після проголошення злуки Директорія змушена була покинути Київ під ударами Червоної Армії. На плечі ЗОУНР ліг весь тягар війни з Польщею. Акт фактично перестав бути чинним, і наприкінці 1919 р. Євген Петрушевич його денонсував. Проте,незважаючи на невдачу, Акт 22 січня 1919 р. має велике історичне значення як факт реального об'єднання українських земель у єдиній соборній державі.