Відмінності в розвитку культури у демократичних і тоталітарних державах.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Відмінності в розвитку культури у демократичних і тоталітарних державах.



У демократичних державах культура, як і політичне та економічне життя, розвивалася як вияв індивідуальної свободи людини у творчості. Жодна країна, в конституції якої були закріплені демократичні права та свободи людини, не мала наміру й не могла вказувати діячам культури, що і як вони мають творити. Звідси - різноманітність художніх стилів, напрямів, течій, шкіл, творчі дискусії та, урешті-решт, яскраві, часто дуже суперечливі, особистості й такі ж яскраві й суперечливі їхні твори.

У тоталітарних державах культура була зведена до рівня однієї з деталей партійно-пропагандистської машини. Просякнута вигадками і міфами, вона мала формувати в людей вигідні тоталітарним режимам стереотипи і смаки, готовність вмерти відповідно за комунізм, нацизм чи фашизм. Кожна творча особистість неодмінно перебувала під пильним оком правлячої партії. Під наглядом партійних органів і служб безпеки створювалися численні «творчі спілки», які об'єднували письменників, художників, архітекторів, музикантів.

«Справжніми» митцями вважалися лише ті, хто мав членський квиток однієї з таких спілок. їх щедро нагороджували, їхні твори друкувалися багатомільйонними накладами, влаштовувалися персональні виставки тощо.

У СРСР твори, в яких автори не уславляли В. Леніна, Й. Сталіна, комуністичну партію, відправляли на «спеціальне зберігання» або до «особливих фондів». У 30-х рр. контроль з боку партійних органів над наукою і культурою значно посилився, розпочалося створення державних центрів «планування» з одночасним навішуванням ярликів і звинуваченнями в «непартійності» й «буржуазності».

У Німеччині А. Гітлер наказав знищувати спадщину «дегенеративного мистецтва», під яким він розумів все краще, що було створено в попередній ліберальний період німецької історії. «Неправильні» книги і твори мистецтва нацисти спалювали. Імперська палата культури, імперські палати літератури, образотворчих мистецтв, кінопалата та інші нацистські спілки перебували під наглядом міністра пропаганди і народної освіти Йозефа Ґеббельса й повинні були контролювати нацистську спрямованість культури.

В Італії Б. Муссоліні, який інколи виконував на скрипці твори Вагнера, вважав себе неперевершеним знавцем наук та мистецтва, особисто давав вказівки діячам культури, визначав, хто з них заслуговує на підтримку, а хто, навпаки, мас бути покараний за небажання чи недостатню активність у прославлянні «великого дуче» і «величі фашизму». Він вимагав від них проводити у своїх творах нерозривний зв'язок від Великого Риму доби Цезаря до фашистської Італії Б. Муссоліні. Повсюди в Італії творилося «нове мистецтво фашистської ери» в офіційному «лікторському стилі».

Будь-яка «нейтральність» у творчості розцінювалася тоталітарними режимами як підривна діяльність, спрямована на повалення існуючої влади. Більшовицьке гасло «Хто не з нами, той проти нас!» втілювалося в життя й в СРСР, й у Німеччині, і в Італії. Відмінність між нацизмом, фашизмом і комунізмом у сфері культури полягала в тому, що нацисти і фашисти були спрямовані в минуле, де «все було краще», а комуністи - в майбутнє, де «все буде краще». Фашизм і нацизм намагалися засобами культури створити Нове Середньовіччя, утверджували культ героїзму і войовничості. Невипадково кумиром А. Гітлера був Фрідрих Барбаросса, а Б. Муссоліні - Наполеон Бонапарт. Миролюбність і прагнення до спокійного заможного життя, позбавленого переживань, героїзму й жертовності відкидалися. Натомість насаджувалося свідоме прагнення до смерті, але смерті неодмінно героїчної, а не від безвиході, як в романах Ф. Кафки.

А. Гітлер, Б. Муссоліні, й особливо Й. Сталін, приділяли значну увагу кіно, цілком слушно вбачаючи в ньому ефективний засіб пропаганди. Серед улюблених кінострічок И. Сталіна були «Чапаєв» та дилогія про В. Леніна. Перша утверджувала в суспільній свідомості більшовицьке тлумачення громадянської війни в Росії, а друга - вигідний Й. Сталіну сюжет подій жовтня 1917 р., в якому Й. Сталіну відводилася головна роль, якої він насправді не відігравав.

Однією з найталановитіших за всю історію кінематографу жінок-режисерів була німкеня Лені Ріфеншталь, слава до якої прийшла в 1934 р. після документального фільму про А. Гітлера «Тріумф волі». Через чотири роки на кіноекрани вийшла кінострічка про берлінську Олімпіаду «Олімпія», за яку режисер отримала «Кубок Муссоліні» - приз Венеціанського кінофестивалю. Проте в подальшому її доля склалася драматично, адже її ім'я завжди ототожнювалося з нацизмом й А. Гітлером, з яким Л. Ріфеншталь була в дружніх стосунках. Бойкот її фільмів, арешти, тюремні ув'язнення й, урешті-решт, забуття - таку високу ціну було заплачено за співпрацю з нацистським режимом.

В архітектурі Італії, Німеччини та СРСР віддавалася перевага величезним помпезним будівлям, що повинні були підкреслювати могутність і вічність режиму. На місці чудових середньовічних будівель Б. Муссоліні наказував зводити «палаци фашизму», мав намір спорудити монумент Голіафу з його, дуче, обличчям. У запровадженому А. Гітлером «стилі фюрера» було відновлено палац Барлов у Мюнхені, «Народний дім», райхсканцелярію в Берліні.

У Москві за наказом Сталіна було підірвано храм Христа-Спасителя й на його місці збудовано «Будинок рад», у Києві - знищено Михайлівський та Успенський собори. На місці висаджених в повітря вибухівкою давніх храмів радянська влада за типовими проектами споруджувала партійні та державні будівлі, які навіть їхні творці не наважувалися назвати архітектурними витворами.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.139.152 (0.004 с.)