Особливості політичних процесів.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості політичних процесів.



Історію країн Латинської Америки, незважаючи на їх певну регіональну відокремленість, слід розглядати як невід'ємну частину історії західного світу. Пов'язуючою ланкою такого єднання є католицизм та перенесена з Європи «габсбурзька модель» державного устрою. Для неї були притаманні: у політичному плані - деспотизм влади, що доходив до абсолютизму; в економічному - орієнтація на практичну вигоду; у суспільному - жорстка ієрархія різних верств населення. Усе це, помножене на традиційний у латиноамериканських народів авторитаризм управління, призвело до того, що навіть на початку XX ст. ідеї демократії та лібералізму не пустили глибоких коренів у свідомості більшості людей. Авторитет сили продовжував домінувати над авторитетом колективного рішення.

Саме тому поширеним явищем були військові перевороти й громадянські війни. Вони стали можливими через те, що «цезаристські» та «імперські» традиції зосередження виконавчої влади в руках великих землевласників-латифундистів і військових спричинили слабкість законодавчої та судової гілок влади. У цьому полягає принципова відмінність країн Латинської Америки від Північної Америки. Якщо у першій визнання армії як запоруки політичного порядку й стабільності було природним явищем, то у США такий постулат не сприймався. Не мав він живильного середовища й у більшості країн Західної Європи. Партії не відігравали значної ролі у політичному житті країн, перебуваючи у затінку боротьби за владу, що точилася між елітними групами. До того ж для цих держав типовим було сильне, незалежне місцеве правління - своєрідна «автономія каудильйо». Принципи свободи слова, зборів і зібрань, незалежності преси та інші демократичні свободи, у яких кохалися Сполучені Штати, в Латинській Америці визнавалися за вторинні після таких чинників, як єдність, стабільність та авторитет держави.

Ці обставини, доповнені традиційним впливом католицької церкви, що пронизував усі пори державних структур, витворили в регіоні частково успадковану від середньовічної Іспанії, незвичну й неповторну державну модель, яку умовно можна визначити як «латиноамериканізм». Лише на межі 20-30-х рр. XX ст. у Латинській Америці почалася «демократична революція». З цього часу є підстави говорити про утвердження тут «державного капіталізму», що стало поворотним моментом латиноамериканської історії.

Старі олігархічні клани витіснялися новими силами, які опиралися на промислове виробництво, банківську справу, комерцію, зовнішні зв'язки. Впливові в цих країнах військові вже перестали бути автоматично захисниками інтересів олігархів.

Проте латиноамериканський лібералізм не зміг привести до докорінних суспільних змін. Основна маса населення як і раніше не брала участі в політичному житті; ліберальна політична традиція перепліталася з консервативною, що обумовлювало відсутність серйозних соціальних конфліктів. За приклад тут може правити революція 1910-1917 рр. у Мексиці, завершальним акордом якої стало проголошення Установчими зборами країни в лютому 1917 р. конституції, яка зі змінами і доповненнями діє в країні й нині. Цей документ відіграв непересічну роль в утвердженні ідеї демократії та парламентаризму не лише у Мексиці, айв усій Латинській Америці. Конституція проголосила широкі політичні права, рівність громадян, обмежила вплив католицької церкви тощо.

Право придбання землі чи отримання концесій визнавалося лише за громадянами Мексики та натуралізованими особами; водночас право землеволодіння іноземців суттєво обмежувалося. У зоні ж завширшки 100 км уздовж суходольних кордонів країни і 150 км уздовж узбережжя вони взагалі не мали права на землю й води. Визнаючи недоторканність приватної власності, конституція передбачала прийняття законів з метою розподілу земель понад максимальну норму і розвитку дрібного землеволодіння. Експропріація у будь-якій формі не планувалася.

Встановлювалася максимальна тривалість робочого дня у 8 год (для підлітків до 16 років - 6 год). За рівну працю гарантувалася рівна платня, а за надурочні роботи - подвійна оплата. Заборонялося використання праці жінок, а також дітей до 16-річного віку на шкідливих і небезпечних виробництвах, у нічний час і на надурочних роботах. Вагітні жінки за три місяці до пологів мали право на звільнення від тяжкої фізичної праці, а після народження дитини - на місячну відпустку зі стовідсотковою оплатою. Конституція також визнавала право робітників на страйки і на створення профспілок.

Конституція Мексики 1917 р. була найдемократичнішою у тогочасному світі та правила за зразок для усіх латиноамериканських країн.

У 30-х рр., коли США й Західна Європа вступили у смугу «Великої депресії», до Латинської Америки звідти проникали ідеї державного регулювання економікою. Перекладені на місцевий ґрунт, вони виявили себе у втручанні держави в економіку, в організацію суспільства на основі «секторів» чи корпоративних одиниць, як-то: армія, церква, бізнесові кола, організоване робітництво тощо. Держава також перебрала на себе роль третейського судді у відносинах з роботодавцями та найманою робочою силою з наданням робітникам можливості брати участь у формуванні державних органів. Панування католицизму сприяло встановленню державного контролю над таким важливим суспільним осередком, як сім'я. Звідси: сприйняття народами авторитарних методів керівництва як природного способу зміцнення держави, цементуючим чинником якої вважався сильний лідер - «каудильйо».



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.186.91 (0.007 с.)