Особливості політики уряду О. Стамболійського.

На виборах до Народних зборів, що відбулися у серпні 1919 р., переміг БЗНС, і його керівник О. Стамболійський очолив коаліційний (крім «землеробів» до нього увійшли представники Народної та Прогресивно-ліберальної партій) уряд. У Болгарії встановилося жорстке правління, спрямоване на стабілізацію становища, яке спричинило спротив лівих радикалів, зокрема комуністів. Для отримання вотуму довіри народу наприкінці березня 1920 р. було проведено дострокові вибори до Народних зборів. За їх результатами БЗНС сформував однопартійний уряд, доручивши очолити його тому ж таки О. Стамболійському. Опираючись на масову підтримку селянства, уряд провів низку важливих реформ. Так, було прийнято закони про трудову повинність та про трудову поземельну власність, запроваджено прогресивний прибутковий податок, зменшено податки на землю та худобу, створено земельний фонд з монастирських та державних земель, обмежено спекулятивні операції, націоналізовано великі житлові будинки та ін. Безземельні та малоземельні селяни отримали змогу купувати землю на пільгових умовах.

Завдяки гнучкій зовнішній політиці, зорієнтованій на Францію, О. Стамболійському вдалося досягти значного послаблення репараційного тиску.

Успіхи уряду БЗНС серйозно занепокоїли їхніх політичних опонентів як у таборі правих, так і в лівому русі. Праві вважали, що О. Стамболійський веде країну до комунізму. Комуністи ж закидали йому, що він, навпаки, своїми реформами відволікає трудящих від боротьби за комунізм. У 1922 р. праві утворили Конституційний блок, а праві діячі на чолі з професором Софійського університету О. Цанковим об'єдналися у «Народний зговор». Активно втручалася у політику й армія - частина офіцерів утворила Військову лігу.

За цих умов молодий цар Борис змушений був зображувати «слухняного монарха» й перебував, як він сам стверджував, у ролі «господаря магазину з продажу скляних виробів, до якого увірвався слон. Доводиться постійно прибирати скалки скла, постійно зазнавати збитків».

Упродовж 1921-1922 рр. БЗНС намагався співпрацювати з комуністами, але після того, як останні почали створювати власні збройні формування, це співробітництво припинилося. Незважаючи на те що «Селянська диктатура» О. Стамболійського мала широку підтримку серед більшості болгар (свідчення тому - результати виборів у квітні 1923 р., які завершилися беззастережною перемогою БЗНС), комуністи виступили проти аграрників.

Державний переворот 1923 р.

Успіхи уряду О. Стамболійського прискорили виступ правих, які за «нейтралітету» царя вже давно готувалися до захоплення влади. У Болгарії визріла змова (її притягальним центром був О. Цанков), до якої долучилися македонські націоналісти, Військова ліга, Спілка унтер-офіцерів, «Родна защита», «Кубрат», що об'єдналися під егідою «Народного зговору». У ніч на 9 червня вони здійснили державний переворот, убивши О. Стамболійського, й поставили на чолі виконавчої влади О. Цанкова. Вияви протесту, що подекуди набрали форми воєнних акцій проти заколотників, були розрізненими і зазнали поразки.

Переворот 1934 р.

Після придушення виступу лівих роль армії в політичному житті Болгарії різко зросла. Вищі офіцери вже не погоджувалися на роль «обслуги» при традиційних політиках і претендували на встановлення військової диктатури. На шляху до своєї мети вони готові були усунути будь-яку перешкоду, зокрема й царя, який мав необережність не завжди схвально відгукуватися про генералітет. «Військові таких речей не вибачають», - згадував він згодом. Натомість уряд О. Цанкова продовжував пожинати плоди вересневого погрому. Наприкінці 1923 р. на виборах до Народних зборів проурядова партія «Демократичний зговір» здобула більшість місць у болгарському парламенті, провівши ряд антидемократичних законів, як, наприклад, закон «Про захист держави». Проте у «Демократичному зговорі» посилилися внутрішні чвари, які призвели до його розколу. Уряд втрачав опору.

На початку 1926 р. Борис здійснив переміщення у вищих ешелонах влади - уряд О. Цанкова було відправлено у відставку і призначено новий на чолі з Андрієм Ляпчевим. Цей уряд став урядом Народного блоку. Зміни сприяли демократизації країни: було дозволено діяльність заборонених раніше опозиційних партій, оголошено часткову амністію, заявлено про повернення до парламентаризму тощо. Відбулися зміни на краще й у фінансово-економічному житті країни. Але період піднесення тривав недовго - світова економічна криза 1929-1932 рр. відчутно позначилася й на Болгарії: при зниженні реальної заробітної плати робочий день у більшості галузей промисловості став тривалішим, близько 25 % робітників втратили роботу, розорювалися дрібні та середні селянські господарства.

19 травня 1934 р. Військова ліга та «Звено» здійснили військовий переворот, поваливши уряд Народного блоку. Серйозна загроза нависла й над Борисом - представники заколотників, які прибули до царя зі списком нового уряду на чолі з Кімоном Георгієвим, мали при собі заготовлений указ про відречення на той випадок, якби Борис відмовився затвердити нових міністрів. Заколотники фактично скасували в країні Тирновську конституцію 1879 р., розпустили політичні партії, обмежили громадянські права та свободи. Але більшість військових не підтримала офіцерську верхівку й поступово, завдяки витонченим маневрам Бориса, армія стала надійною опорою монарха. Напередодні Другої світової війни Борису вдалося вийти з політичного затінку й посісти чільне місце на болгарському політичному олімпі.

Югославія.