М. Ґанді. Кампанія громадянської непокори.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

М. Ґанді. Кампанія громадянської непокори.



Людиною, якій історією судилося очолити боротьбу свого народу за незалежність і, уникнувши класової війни з її численними невиправданими жертвами, досягти мети, став новий лідер ІНК (з 1920 р.) Махатма Ґанді.

Ще перебуваючи в Південній Африці, Ґанді дійшов висновку, що Індія здобуде незалежність через сатьяграху - ненасильницький опір колоніальній владі. Власне, невиконання розпоряджень британської колоніальної адміністрації, ухиляння від сплати податків, мирні демонстрації та інше не були для Індії чимось новим. Проте саме М. Ґанді звів ненасильницькі принципи в ранг головного та єдиного засобу досягнення омріяної його народом свободи.

Цей, за висловом У. Черчілля, «бунтівний факір» був настільки органічно споріднений зі своїм народом, як, можливо, не був жодний з політичних лідерів XX ст. У часи, коли слова «політика» і «злочин» багатьма сприймалися як синоніми, М. Ґанді поставив перед собою і нацією надмету - поєднати політику і моральність, зробити вільними і щасливими себе, не зробивши при цьому рабами і знедоленими інших. Навіть своїх ворогів. Незалежність Індії була не кінцевою метою, а кроком на шляху до сарводайї - «суспільства загального благоденства».

Соціальний ідеал М. Ґанді Сарводайя
- Повернення індійців до «золотого віку», коли вони жили в гармонії з природою, коли панувала селянська общинна взаємодопомога
- Захист людини як частини природи від руйнівного впливу індустріальної цивілізації
- Національне і духовне визволення індійського народу від чужоземного колоніалізму
- Соціальна рівність і соціальна справедливість

Шлях досягнення ідеалу Сатьяграха
- Відданість релігійним, філософським і культурним національним традиціям
- Духовний, культурний і економічний протест проти колоніального статусу Індії у поєднанні з терпінням і терпимістю
- Ненасилля («ахімса») - єдиний шлях до незалежності: мітинги, демонстрації, відмова від посад в колоніальних органах влади, бойкот англійських товарів, неучасть у виборах тощо

Після того як у 1920 р. ІНК очолив М. Ґанді, Конгрес значно активізував свою діяльність. У 1920-1921 рр. Індією прокотилася хвиля першої кампанії громадянської непокори, наслідком якої стало запровадження в 1921 р. місцевого самоврядування в Індії.

Упродовж двадцятих років британська політична еліта застосовувала різні форми взаємовідносин з рухом М. Ґанді - від репресій до конференцій «круглого столу». Конференції, що відбулися в Лондоні з питання розробки індійської конституції, проходили на основі так званої Декларації Ірвіна 1924 р. У цьому документі віце-король Індії Ірвін декларував, що індійський конституційний процес спрямований на надання Індії статусу домініону. Цей статус передбачав, у свою чергу, не державну незалежність країни, а лише її автономію.

Участь у першій конференції «круглого столу» в 1930 р. брали авторитетні індійські націоналістичні лідери, британські й індійські урядовці. Однак вона закінчилася безрезультатно, оскільки в ній не брав участі М. Ґанді. Він у той час організував «соляний марш» (березень-квітень 1930 р.), відомий як друга сатьяграха. У відповідь на відмову Британії надати Індії статус домініону, М. Ґанді як привід до кампанії непокори обрав ненависний індійцям соляний податок. Британська колоніальна влада закріпила за собою монопольне право на виробництво солі в Індії, а споживання солі індійцями обкладалося високим податком. Найменші порушення встановленого порядку каралися.

61-річний М. Ґанді з 78 своїми соратниками розпочав 240-мильний марш від Делі до р, Сабарматі біля моря. По дорозі до нього приєдналися десятки тисяч індійців; похід перебував у центрі уваги не лише Індії, а й усього світу. Учасники маршу закликали співвітчизників не сплачувати соляний податок і самостійно добувати сіль, як це робили їхні попередники впродовж усієї індійської історії.

Коли учасники маршу досягли урядових соляних складів, М. Ґанді підібрав грудку солі, що символізувало успішне завершення акції. Самого М. Ґанді було заарештовано й кинуто до в'язниці. У наступні місяці така ж доля спіткала від 60 до 90 тис. інших індійців, зокрема й лідерів ІНК. Після звільнення М. Ґанді в березні 1931 р., він закликав до нової кампанії непокори. Його авторитет був настільки непорушним, що в Лондоні прийняли рішення запросити його на другу конференцію «круглого столу». Поїздка М. Ґанді до Лондона - міста його студентської юності - була дуже корисною для загальноіндійської справи, адже мільйони англійців отримали з його вуст неупереджену інформацію про те, чого ж насправді домагається Індія.

У листопаді 1931 р. британський парламент прийняв так званий Вестмінстерський статут про надання британським домініонам суверенітету і створення Британської співдружності націй. ІНК сприйняв цей документ як підтвердження того, що продовження боротьби змусить-таки Велику Британію визнати незалежність Індії. У 1932 р. розпочалася нова кампанія громадянської непокори, яка засвідчила безперспективність засідань «круглих столів» у Лондоні. ІНК був оголошений поза законом, а М. Ґанді знову потрапив до в'язниці. Проте у Лондоні переконалися, що якщо Британія і далі зволікатиме з розв'язанням «індійської проблеми», то її вирішать самі індійці.

Відтак на початку серпня 1935 р. з'явився Акт про управління Індією (Конституція Індії). На провінційних виборах, що відбулися в Індії наприкінці лютого 1937 р., переконливу перемогу здобув ІНК.

Ця подія знаменувала завершення першого етапу боротьби індійців за незалежність. Через десять років над столицею Індії м. Делі замайорить національний прапор - символ того, що на політичній карті світу з'явилася нова незалежна держава.

Країни Середнього Сходу.

Іран у міжвоєнний період.

Розвиток Ірану, який до 1935 р. називався Персією, у першій половині XX ст. відбувався під впливом трьох головних чинників: геополітичного - геополітичне становище країни, насамперед її сусідство на півночі з Росією, яка постійно прагла тримати під контролем незамерзаючі порти, та на сході - з Британською Індією; економічного - значні запаси нафти і газу; релігійного - стійка відданість більшості населення ісламу, який відігравав велику роль в об'єднанні багатоетнічного населення країни в єдиний народ.

Багаті поклади нафти стали причиною того, що в роки Першої світової війни Іран був окупований Росією та Великою Британією з метою не допустити, щоб ця стратегічна сировина потрапила до Німеччини.

Після війни країна з населенням близько 10 млн чоловік, з яких лише 20 % жили в містах, а близько 25 % займалися кочовим скотарством, перебувала в напівколоніальній залежності від Великої Британії та Франції. У 1919 р. іранський уряд уклав з Англією договір, який ще більше посилив залежність країни від Лондона. З цієї причини Іраном прокотилася хвиля антибританських повстань. Проте повстання в іранському Азербайджані, короткочасне існування «Гілянської республіки», й антибританське повстання в Хорасані були придушені. Урешті-решт через активізацію антиколоніального руху Англія в 1921 р. вивела свої війська з Ірану.

У 1921 р. група молодих офіцерів на чолі з Резою-Ханом здійснила військовий державний переворот і встановила військову диктатуру на чолі з останнім представником Каджарської династії Ахмад-шахом. Та вже в 1925 р. Реза-Хан здійснив новий переворот і самочинно проголосив себе шахом під ім'ям Реза-шах Пехлеві. Через десять років новий шах змінив назву країни з Персії на Іран, що мало символізувати намагання шаха реформувати традиційне східне суспільство країни у бік спрямування головних зусиль іранців на опір іноземній присутності.

Разом з тим Реза-шах Пехлеві здійснив у країні низку реформ, які, попри непослідовність і незавершеність деяких із них, справили позитивний вплив на осучаснення тогочасного Ірану.

Однак, прагнучи побудувати централізовану державу з більш освіченим суспільством, він досяг зворотного результату - Іран традиційно не довіряв зарубіжним країнам, а всередині країни режим переслідував будь-яку опозицію. Шах, який докладав значних зусиль для розвитку індустрії, привласнив собі право на цілковитий контроль над економічним розвитком країни. При цьому сповідувалася політика опори на власні сили, без залучення іноземних капіталовкладень. Так, спорудження в 1927-1938 рр. Трансіранської залізниці було успішно здійснене без зарубіжної фінансової участі.

Революція в Туреччині.

Участь Туреччини у Першій світовій війні на боці Німеччини позначилася на країні й по завершенні війни. Територіальні й матеріальні втрати турок за умовами Севрського мирногодоговору 1920 р., введення на початку 1919 р. до Туреччини та у протоки Босфор і Дарданелли британських військ, грецька окупація Ізміра (Смірни) спричинили наростання націоналістичних настроїв серед турок.

Лідером турецьких націоналістів був генерал Мустафа Кемаль, який закликав націю до боротьби проти антантівської окупації країни. У відповідь на проголошення скликаним з ініціативи М. Кемаля в м. Анкарі восени 1919 р. турецьким меджлісом (парламентом) деклараціїнезалежності на турецькій території висадилися грецькі й італійські війська, а британці увійшли до турецької столиці - Стамбула й поклали край діяльності бунтівного парламенту.

Залежний від Антанти турецький султан змушений був осудити діяльність М. Кемаля, чим налаштував проти себе більшість населення. Навесні 1920 р. меджліс, очолюваний М. Кемалем, відновив свою діяльність під назвою «Великі національні збори Туреччини» і сформував уряд.

Після того як у 1921 р. Туреччина уклала договір з Росією, турецькі та російські війська завдали поразки Вірменії, Грузії й Азербайджану, ліквідувавши їхню державну незалежність і порушивши територіальну цілісність. Наступного року кемалійські війська завдали поразки грецькій армії й відновили турецький суверенітет над Ізміром. Місто було спалене, а багато греків-християн, що мешкали в ньому, були вирізані. На жаль, ця огидна різанина не стала поодиноким випадком під час грецько-турецької війни.

Усі великі держави, за винятком Великої Британії, відсторонено спостерігали за стражданнями греків. Коли М. Кемаль перейшов до масованого наступу, він опинився віч-на-віч з британськими військами. Повномасштабна війна між Туреччиною й Великою Британією здавалася неуникною, та, на щастя для М. Кемаля, англійці вже достатньо навоювалися за роки Першої світової війни, а Д. Л. Джордж, який палко підтримував греків, уже був не при владі. У результаті з підписанням Лозаннського договору війна припинилася; міжнародним співтовариством було визнано незалежність Туреччини.

М. Кемаль став улюбленцем нації (при запровадженні в Туреччині прізвищ, його назвали Ататюрком - «батьком турків)» і ніхто й ніщо не могли перешкодити йому прибрати владу до своїх рук. Відтак на початку листопада 1922 р. М. Кемаль ініціював скасування влади султана, а в жовтні 1923 р. Туреччину було проголошено республікою.

Відповідно до Конституції 1924 р. президент країни (ним було обрано М. Кемаля) був главою виконавчої влади і з депутатів парламенту формував уряд та призначав прем'єр-міністра. Законодавча влада належала однопалатному меджлісу, депутати якого обиралися за двоступеневою мажоритарною системою.

Режим Кемаля Ататюрка поєднував у собі як демократичні, так і тоталітарні риси. Останні втілювалися в політиці самозабезпечення країни, утиску прав національних і релігійних меншин, одержавленні профспілок, придушенні опозиції, значній увазі до переоснащення турецької армії. Проте Ататюрку вдалося досягти найголовнішого - стара, корумпована й недієва Туреччина залишилася в минулому і на політичній карті світу з'явилася країна, що швидкими темпами прогресувала.

Реформи Кемаля Ататюрка:
- Проголошення демократичних прав і свобод
- Надання в 1930 р. виборчих прав жінкам
- Зміна адміністративного управління на місцях (замість губерній запроваджувались округи)
- Іслам відокремлювався від школи і від держави
- Населенню дозволялося (й навіть заохочувалося) носити європейський одяг. Уперше турчанки змогли з'являтися на вулицях без паранджі (покривало на обличчі жінки)
- Запровадження європейського літочислення та календаря
- Відмова від арабської абетки й повернення до латинської
- Заборона багатоженства й запровадження громадянського шлюбу
- Заміна мусульманського законодавства цивільними кодексами за європейським зразком
- Відкриття середніх і вищих навчальних закладів

Палестинська проблема.

Давня історія Палестини - території між р. Йордан і Середземним морем, була досить драматичною, особливо по вигнанні євреїв після їхнього невдалого повстання проти римського панування в 182-135 рр. Після цієї події Палестина заселялася переважно арабами, залишаючись епіцентром розсіювання євреїв за межі їхньої батьківщини Ерец Ісраель (Землі Ізраїлевої). На початку XVI ст. Палестина потрапила під владу Османської імперії.

Рятуючись від кривавих єврейських погромів, що прокотилися Східною Європою, в 1882 р. євреї організували першу хвилю переселення до Палестини. У 1904-1914 рр. розпочалася друга хвиля єврейської еміграції, яка охопила багатьох інтелектуалів та людей із середніх верств. Більшість переселенців становили прихильники ідеї створення нової єврейської держави на Близькому Сході.

Не змирилося з османським пануванням і арабське населення. У 1915 р. фактичний правитель Мекки Хусейн Ібн Алі домовився з Британією про підтримку нею повстання проти Туреччини, союзника Німеччини у війні. Британський верховний комісар в Єгипті запевнив арабів, що таку підтримку Англія їм надасть.

Арабське повстання розпочалося у червні 1916 р., коли сформована англійським коштом 70-тисячна арабська армія під орудою майбутнього короля Іраку Фейсала атакувала турецькі війська. Лінія арабо-турецької лінії фронту протяглася від сирійської столиці Дамаска до Медини. Повстанці відволікли турецькі сили, що дало змогу британським військам вступити до Сирії та Палестини. Із захопленням ними в жовтні 1918 р. Дамаска, турецькому пануванню на Близькому Сході було покладено край.

Тим часом як складова об'єднаних сил союзників у 1917 р. був створений Єврейський легіон, один батальйон якого був сформований в Англії, а інші - у США, Єгипті й Палестині. Цей підрозділ, у складі якого воював майбутній перший прем'єр-міністр Держави Ізраїль Бен-Ґуріон, допомагав Британії у звільненні Палестини від Туреччини.

1917 р. позначився появою документа, який зміцнив віру євреїв у те, що Британія на їхньому боці у справі створення єврейської держави в Палестині - «Декларація Бальфура». У листопаді 1917 р., коли до Палестини, де на той час проживали 700 тис. арабів, почали приїздити євреї (третя хвиля еміграції), став відомий зміст листа міністра закордонних справ Великої Британії в уряді Д. Ллойд Джорджа Артура Бальфура до лідера британських сіоністів лорда Лайонела Ротшильда, в якому йшлося про те, що в Палестині буде створено єврейську державу «без заподіяння шкоди громадським і релігійним правам неєврейського населення (арабів) у Палестині».

«Декларація Бальфура» - свідчення головної суперечності в тогочасній британській політиці щодо Палестини, адже виходило, що з одного боку, Англія давала обіцянку визнати правителями Палестини лідерів Арабського повстання 1916 р., з іншого ж - заявляла про підтримку таких же домагань євреїв. Одночасно з появою «Декларації Бальфура» Британія заохочувала арабський націоналізм, зокрема через відомого симпатика арабської справи, письменника, учасника Арабського повстання Томаса Лоуренса.

У підсумку Лондон розчарував як тих, так і інших, оскільки в 1918 р. взяв на себе управління Трансйорданією (тепер Йорданія), Іраком і Палестиною як підмандатними територіями. Франції ж на таких само правах дісталися Сирія й Ліван. У 1920 р. Ліга Націй оформила статус Палестини відповідним мандатом.

Проте мир у Палестині не настав. Кожен з двох народів мав щодо Палестини свою історію і свою правду. Неодноразово, як це, наприклад, трапилося в 1929 р., коли від рук арабів у м. Хевроні загинули близько 200 євреїв, та в ході арабського повстання 1936-1939 рр., коли араби атакували єврейських поселенців. Араби розцінювали єврейську еміграцію до Палестини як частину стратегічного плану сіоністів досягти чисельної переваги над арабами, щоб надалі витіснити їх звідти, а сіоністську пропаганду - як вияв антиарабської позиції євреїв.

Природно, що як серед арабів, так і серед євреїв було достатньо прихильників пошуку компромісу, хоча не бракувало й тих, хто виступав з войовничих позицій.

Особливо єврейська еміграція набрала значного розмаху внаслідок вибуху нацистського антисемітизму в Німеччині й Австрії. Араби вважали небезпечною для себе діяльність таких добре організованих єврейських установ у Палестині, як «Гістадрут» («Єврейська генеральна федерація праці»), «Сахнут» («Єврейське агентство»), «Мапай» (пізніше Ізраїльська партія праці), численних кібуц (трудових комун).

Палестинська проблема на десятки років стала не лише незагоєною раною Сходу, а й проблемою міжнародної нестабільності у світі в цілому.

Країни Африки.

Відтоді, як нога першого європейця ступила на Афрріканський континент, розпочалася його колонізація. Після Першої світової війни колоніальні володіння великих держав у Європі та Азії зазнали значних потрясінь, результатом яких стало піднесення визвольних змагань. Африка, розподілена в основному між Великою Британією (Єгипет, Судан) та Францією (Алжир, Туніс, Марокко, Французька Західна Африка, Французька Екваторіальна Африка, Мадагаскар), також пробуджувалася, народи прагли створення незалежних держав.

Африканський континент був основою Французької імперії. На 1914 р. колонії становили 95 % французької території й 54 % населення імперії. Нова фаза французької колоніальної експансії розпочалася після Першої світової війни, коли колишні колонії Німеччини, як-то Камерун і Тоґо, перейшли до Франції. Бельгії в Африці належали Бельгійське Конґо, підмандатні території Руанда й Бурунді: Італії - Італійське Сомалі, Еритрея та Ефіопія (після окупації в 1936 р.); Іспанії - частина Марокко, Португалії - Ангола, Мозамбік, Португальська Ґвінея).



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.139.152 (0.015 с.)