ТОП 10:

Загострення англо-німецьких суперечностей.



Велика Британія, відокремлена від континенту Ла-Маншем, відчувала себе, як і Америка, у цілковитій безпеці. Вона тривалий час відігравала роль стримувача французьких претензій на лідерство на континенті, що стало вакантним після поразки Німеччини. Британська зовнішня політика в цілому була доброзичливо налаштована щодо Німеччини. Проте на Туманному Альбіоні були свідомі того, що переможену, але не зломлену Німеччину варто тримати на безпечній відстані. До середини 1934 р. британцям це вдавалося, але зі зміцненням Німеччини стала зростати й напруженість між двома країнами. Велика Британія зі значним запізненням помітила, що А. Гітлер зі спринтерською швидкістю відроджує армію та флот, мобілізуючи всі національні ресурси.

 

Саме змагання у військовій сфері, а не, як це було раніше, боротьба за ринки сировини чи конкуренція товарів, спричинили загострення англо-німецьких відносин. У 1934 р. через швидке посилення німецької військової авіації британський уряд прийняв рішення про збільшення впродовж п'яти років чисельності королівських військово-повітряних сил на 41 ескадрилью (понад 800 бойових літаків). У Лондоні віддавали собі звіт у тому, що якщо А. Гітлер випередить Англію в цьому напрямі, то наздогнати Німеччину буде вже неможливо й Британські острови будуть зручною мішенню для ударів німецької бомбардувальної авіації. З огляду на те, що в 1935 р. Німеччина офіційно повідомила про існування в неї забороненої Версальським договором військової авіації, ці кроки були хоч і запізнілими, але життєво необхідними.

 

Дошкульним ударом по престижу Великої Британії стало зазіхання Німеччини на святая святих Англії - її першість на морі. Як і у випадку з авіацією, у Лондоні «раптом» виявили, що Німеччина давно нехтує статтями Версальського договору, які обмежували її військово-морський флот. Німеччина таємно будувала надводні кораблі, створювала підводний флот. Це звісно, лякало англійців, а заяви німців, що їхні субмарини не воюватимуть проти торгових суден, наштовхували на думку, що якраз проти них вони і воюватимуть.

Зовнішня політика Франції.

Зовнішня політика Французької республіки у період між двома світовими війнами пройшла кілька етапів. У перші повоєнні роки Франція категорично наполягала на безумовному виконанні всіма країнами, насамперед Німеччиною, Версальського договору. Упродовж цього «версальського періоду» Париж невсипно пильнував за обмеженням німецьких збройних сил і виплатою Німеччиною репарацій. На спроби німців ухилитися від виконання зобов'язань Франція реагувала миттєво, як під час франко-бельгійської окупації Руру в 1923 р.

 

Проте Версальський договір був з точки зору їхніх інтересів недосконалим, оскільки не усував загрози німецького реваншу. До того ж Велика Британія й США не приховували, що посилення Франції не входить в їхні розрахунки. Звідси - новий напрям у французькій зовнішній політиці - створення військово-політичних, так званих «тилових союзів» у Східній і Центральній Європі. Такий союз Франція уклала з Польщею (1921,1934), а також створила блок придунайських країн (Чехо-Словаччина, Югославія, Румунія), що отримав назву Малої Антанти. «Тилові союзи», крім їхньої антинімецької спрямованості, також повинні були замінити для Франції її традиційне партнерство з Росією.

 

Згодом, насамперед завдяки зусиллям міністра закордонних справ Л. Варту, Франція змінила своє ставлення до СРСР, чому значною мірою сприяло те, що Радянський Союз мав добрі відносини з Німеччиною. У 1924 р. між Францією й СРСР було встановлено дипломатичні відносини, у 1932 р. підписано пакт про ненапад. Французи вважали, що нерозумно було б перетворювати СРСР, навіть якщо не все в ньому подобалося, у друга Німеччини.

Франція, маючи на своєму кордоні Німеччину, не могла сподіватися лише на міцні оборонні споруди на французько-німецькому кордоні - «лінію Мажино» - чи на допомогу союзної Англії, а тому частіше поглядала у бік Росії. У 20-х - на початку 30-х рр. на міжнародних конференціях дедалі частіше порушувалося питання про те, що врівноваження військових сил Франції й Німеччини призведе до загального та вічного миру в Європі. Відповідно до розробленого в Лондоні в 1933 р. «плану Макдональда» передбачалося скоротити в мирний час французьку армію з 500 до 200 тис, а німецьку збільшити до такої ж кількості. План було відхилено, але сам факт його появи свідчив, що Франція повинна була самотужки дбати про свою безпеку.

 

У середині 30-х рр. Франція добилася створення ще одного блоку - Балканської Антанти у складі Греції, Румунії, Туреччини і Югославії, а також докладала активних зусиль для збереження своєї колоніальної імперії, насамперед в Африці.







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.228.24.192 (0.005 с.)