Країни й території Тропічної та Південної Африки.

У Тропічній Африці Франція володіла Французькою Західною Африкою (Французьким Суданом, Сенеґалом, Даґомеєю, Нігером, Французькою Ґвінеєю, Верхньою Вольтою, Мавританією, Берегом Слонової Кості), Французькою Екваторіальною Африкою - територією в Центрально-Західній Африці, яка підпала підуправління Франції в 1910 р. З них потім постали нові держави: Центрально-Африканська Республіка, Ґабон, Чад, Конґо, Камерун, а також Мадаґаскар.

Наприклад, Камерун, який населяли близько 200 етнічних груп, у 1911 р. став колонією Німеччини, а в 1916 р. був окупований англійськими і французькими військами. Відповідно до мандата Ліги Націй, західна частина Камеруну управлялася Британією, а східна - Францією. З часом Британія включила західну частину країни до складу іншої своєї колонії - Ніґерії, а Франція виокремила «свою» частину Камеруну в окрему колонію.

У південній частині Африки ще в 1910 р. постав британський домініон - Південно-Африканський Союз, населення якого становили нащадки голландських переселенців - бури та місцеві чорношкірі африканці. Попри те, що свого часу у ході війни 1899 -1902 рр. проти Британії бури пізнали ціну свободи, вони, утім, здійснювали політику расової дискримінації щодо африканців, позбавляючи їх землі та виокремлюючи в закриті поселення - резервації. Така політика роздільного, окремого проживання населення однієї країни на підставі раси отримала в Південній Африці мовою африкаанс (мова бурів) назву апархейду, або апартеїду.

У 1923 р. в результаті реорганізації Південно-Африканського Тубільного Національного Конгресу, створеного в 1912 р., постав Африканський Національний Конгрес - організація, що добивалася більшої незалежності Союзу від Великої Британії.

Африканський континент ще тривалий час залишався сировинним додатком до європейських колоніальних імперій і лише на початку 60-х рр. XX ст. розірвав пута колоніалізму.

Країни Латинської Америки.

1.Вплив Першої світової війни на країни регіону не був однозначним і на різних її етапах він був то негативним, то, навпаки, війна у далекій Європі йшла на користь народам Латинської Америки. По-різному війна позначилася й на становищі окремих держав. Насамперед, вона підірвала традиційну торгівлю регіону з Європою. Спеціалізація більшості країн на виробництві якоїсь однієї продукції призвела до скорочення експорту і складних соціальних проблем. Таке становище зберігалося до 1916 р., коли ці країни переорієнтувалися на США.

І Західна Європа, і Сполучені Штати потребували сировини і продовольства, оскільки розпад європейського ринку спричинив кризу в усьому індустріальному світі. Отож скорочення європейського імпорту сприяло розбудові національних економік. Позбавившись конкурентів, вони, навіть без захисту з боку урядів, отримали у своє виняткове розпорядження внутрішній ринок. Це, наприклад, дало змогу в 1915 - 1919 рр. збудувати у Бразилії близько 6 тис. промислових підприємств. Подібні процеси відбувалися й в інших країнах, а отже - зростав латиноамериканський експорт.

За рівнем економічного розвитку після Першої світової війни передували Аргентина, Уруґвай, Бразилія, Куба, Венесуела, Чилі, Перу, Болівія, Мексика.

Війна також змінила й психологію населення. Ще на початку війни в Європі симпатії більшості латиноамериканців належали Німеччині, особливо у Бразилії, Аргентині та Чилі з їхніми численними німецькими поселеннями. Але підводна війна Німеччини, яка порушила торгівлю Латинської Америки з Європою, призвела до втрати німцями значної частини своїх прихильників. Понад те, латиноамериканські країни стали відмовлятися від нейтралітету й прилучатися до Антанти. У квітні 1917 р. слідом за США війну Німеччині оголосили Панама й Куба. Тривалий час вагалася Бразилія, але після того, як німецькі підводні човни потопили кілька її кораблів, зокрема й великий пароплав «Парана» (квітень 1917 р.), у червні 1917 р. бразильські власті захопили у своїх портах 46 німецьких кораблів, а в жовтні було оголошено війну Німеччині.

У 1918 р. у війну вступили Ґаїті, Ґватемала, Ґондурас, Коста-Ріка, Нікараґуа. Дипломатичні відносини з Німеччиною розірвали Перу, Болівія, Еквадор, Уруґвай, Домініканська Республіка. Решта країн залишилася нейтральними до кінця війни.

Щодо участі латиноамериканських країн у війні, то вона не виходила за межі постачання продовольства й сировини та участі в патрулюванні у водах Південної Атлантики й морських операціях Британії.