Зовнішньополітична доктрина СРСР.

Характер радянської зовнішньої політики був надто суперечливим. Комуністична верхівка СРСР уже усвідомила, що розрахунки на блискавичну «світову революцію» зазнали краху й потрібно уживатися із Заходом. До середини 30-х рр. Радянський Союз переконливо доводив свою заінтересованість у мирному співіснуванні, але тоталітарний характер сталінського режиму позначався і на зовнішній політиці країни.

 

Як генеральний секретар ЦК ВКП(б) Й. Сталін офіційно й безпосередньо не брав участі в переговорах з іноземними країнами, не приймав послів, не підписував дипломатичних документів. Але саме за його вказівками радянська зовнішньополітична доктрина базувалася на переконаності, що в міжнародних відносинах визначальним є не принцип переважання загальнолюдських інтересів над класовими, а навпаки. Звідси - однобічна оцінка розстановки і співвідношення політичних сил у світі.

 

Згідно з цією доктриною у центрі світової політики перебувала боротьба на знищення двох соціальних систем - соціалістичної (СРСР) і капіталістичної (весь Захід, незалежно від того, чи це демократичні - США, Велика Британія й Франція, чи фашистська Італія й нацистська Німеччина). Причому, у міру «просування» СРСР до комунізму, ця боротьба, за Й. Сталіним, мала неодмінно загострюватися. Тому СРСР повинен був одночасно нарощувати військову міць і прагнути використати першу-ліпшу нагоду, щоб зіткнути між собою капіталістичні країни. Відповідно до вказівок Й. Сталіна Радянський Союз нагнітав дух протистояння у міжнародних справах, що заважало тверезо визначитись, де його вороги, а де потенційні союзники. До того ж Й. Сталін послідовно не довіряв Англії і Франції, тому хоча з приходом до влади в Німеччині націонал-соціалістів він й активізував контакти з Англією і Францією, але при цьому мав на меті скористатися «міжімперіалістичними суперечностями». У моральному й політичному плані Й. Сталін був більше схильний до союзу з А. Гітлером. Він перебував на роздоріжжі: бажав краху Версальської системи, яка нічого не дала Росії, але без надійного союзника, яким виявиться згодом А. Гітлер, досягти цього не міг. Розвиток Радянського Союзу, за впливу на цей процес постаті Й Сталіна, змушував комуністичну верхівку йти на зближення з Німеччиною незалежно від того, які політичні сили були при владі у ній. До початку в 1939 р. Другої світової війни СРСР поставив до Німеччини 2 млн тонн зерна, 1 млн тонн нафти, 100 тис. тонн бавовни та багато інших матеріалів.

 

Крах «воєнного комунізму», згортання НЕПу та перехід до сталінського варіанту «форсованої індустріалізації - запоруки реалізації доктрини «світової комуністичної революції», змушували Й. Сталіна шукати шляхів до налагодження економічних зв'язків з ненависним йому Заходом. Важливим торговельним партнером СРСР були Сполучені Штати, які хоч і відчували страх перед комуністичним режимом, але були заінтересовані в безмежному радянському ринку для збуту своїх товарів. Незважаючи на відсутність дипломатичних відносин між двома країнами, американські ділові кола у 20-х - на початку 30-х рр., особливо в період «Великої депресії», активно розвивали економічне співробітництво з СРСР.

 

Але в подальшому через комуністичний терор під тиском громадської думки спочатку США, а потім й інші західні країни практично згорнули торгівлю з СРСР, що призвело до стрімкого скорочення виробництва в Радянському Союзі й, як результат, - провалe другої п'ятирічки.

 

Саме тоді Й. Сталін звернув погляд до Німеччини, яка, затиснута в прокрустове ложе статей Версальського договору, конче потребувала джерел сировини та ринку збуту своїх товарів. Те, що Берлін і Москва перебували у подібному становищі й вважали себе приниженими Версалем, робило їх природними союзниками у боротьбі за ліквідацію усієї повоєнної спадщини Версальських угод.