Тема 17. Правова поведінка. Правопорушення



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 17. Правова поведінка. Правопорушення



Ключові поняття та терміни: правова поведінка, правомірна поведінка, протиправна поведінка, злочин, проступок, склад правопорушення.

 

Правова поведінка – це соціальна поведінка особи, що врегульована нормами права, і знаходить своє відображення у вигляді дій або бездіяльності, має свідомо-вольовий характер і тягне за собою юридичні наслідки.

Властивість правової поведінки впливати на стан суспільних відносин, вносити чи не вносити зміни в навколишнє середовище пов’язано не лише з її соціальною значимістю, але й реалізацією суб’єктами їх інтересів. В силу цього правова поведінка тягне за собою певні юридичні наслідки. Форми цих наслідків різні і залежатимуть від спрямованості правової поведінки, від досягнення відповідних цілей, задоволення певних потреб тощо. Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціально-корисних вчинків чи застосування заходів юридичної відповідальності за соціально шкідливі діяння.

Правова поведінка – це один із видів юридичних фактів, конкретних життєвих вобставин, з якими норми права повязують виникнення, зміну або припинення правових відносин. За таких умов правова поведінка розглядається як підгрунття зміни правовідносин, як конкретні життєві обставини, які передбачені гіпотезою норми права.

Ознаки правової поведінки: має соціальне значення (соціально корисна або соціально шкідлива); має зовнішньо виражений характер (дії чи бездіяльність); має свідомо-вольовий характер; регламентується нормами права; має властивість спричиняти юридичні наслідки.

Види правової поведінки:

1) правомірна поведінка;

2) правопорушення;

3) зловживання правом.

Правомірна поведінка – це, в більшості випадків, суспільно корисна поведінка особи, яка відповідає приписам норм права і охороняється державою.

Особливістю правомірної поведінки є те, що вона відповідає тим моделям, які відображені в правових нормах, має зазвичай суспільно корисний характер, тягне за собою настання позитивних юридичних наслідків.

Як загальна форма реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, правомірна поведінка, виходячи з характеру норм права, що реалізуються, здійснюється у вигляді їх дотримання, виконання і використання, а також правозастосування.

У механізмі правового регулювання правомірна поведінка відображається як відповідна модель, що закріплена в нормах права; в юридичних фактах – як конкретні життєві обставини; у правовідносинах – як суб’єктивні права і обов’язки; в їх реалізації – як загальна форма та засіб; в правопорядку – як його зміст. Це дає можливість розглядати правомірну поведінку як явище, яке об’єднує елементи механізму правового регулювання в єдине ціле.

Ознаки правомірної поведінки:

- є суспільно корисно (в більшості випадків) соціальною поведінкою;

- відповідає принципам і нормам права;

- має рінком-вольовий характер, що виражається у вигляді дій чи бездіяльності;

- гарантується та охороняється державою.

Види правомірної поведінки:

- за зовнішньою формою виразу – дії та бездіяльність;

- залежно від психічного ставлення особи до своїх вчинків – активна, звична, конформістська, маргінальна;

- за ступенм виявлення свідомості та волі – добровільна та змушена;

- за ступенем соціальної значущості – соціально належна, соціально бажана, соціально допустима;

- за суб’єктами – індивідуальна та групова;

- за формою реалізації норм права – дотримання заборон, виконання обов’язків, використання суб’єктивних прав.

Правопорушення – це суспільно небезпечне або суспільно шкідливе протиправне винне діяння деліктоздатної особи, за яке передбачена юридична відповідальність згідно з діючим законодавством.

Ознаки правопорушення: суспільна шкідливість або суспільна небезпека, протиправність, свідомо вольовий характер, дієвість, винність, карність.

Види правопорушень:

1) злочини;

2) проступки.

Злочин – це передбачене Кримінальним кодексом України, суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на суспільний лад, політичну систему, власність, особу, політичні, трудові та інші права і свободи громадян.

Проступок – це суспільно шкідливе протипране винне діяння, що відрізняється меншим ступенем суспільної небезпеки ніж злочини, за яке слідує юридична відповідальність.

Види проступків: конституційні, дисциплінарні, адміністративні, цивільні, трудові, міжнародні.

Віднесення того чи іншого діяння до злочину чи проступку залежить від того, наскільки велику шкоду вбачає законодавець в тому чи іншому варіанті рінком, який характер заподіяної шкоди і наскільки гострою є потреба в боротьбі з таким видом протиправної поведінки.

Правопорушення відрізняється від порушень інших соціальних норм сукупністю ознак, які утворюють поняття «склад правопорушення».

Склад правопорушення – це сукупність закріплених в законодавстві ознак об’єктивного та суб’єктивного характеру, за наявності яких діяння визнається правопорушенням. До складу правопорушення входить: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона.

Об’єктом правопорушення є суспільні відносини, які охороняються нормами права. Розрізняють: загальний об’єкт – це врегульовані нормами права однорідні суспільні відносини, на які спрямована протиправна поведінка суб’єкта; родовий об’єкт – це певний аспект однорідних суспільних відносин, на які спрямована протиправна поведінка суб’єкта; безпосередній об’єкт – це конкретні блага, інтереси особи, її здоровя, честь, гідність, майно тощо, на які посягає суб’єкт правопорушення.

Об’єктивна сторона правопорушення – це зовнішній прояв протиправного діяння, що характеризується такими ознаками: формою здійснення (дії чи бездіяльність), часом, місцем, знаряддям вчинення правопорушення, шкідливим результатом та причинно-наслідковим зв’язком між діянням та суспільно шкідливими наслідками.

Більшість правопорушень здійснюється за допомогою дій, які можуть бути представлені у формі фізичного впливу, у письмовій або усній формі. Через бездіяльність правопорушення може виражатися в тому випадку, коли суб’єкт не виконав юридичний обов’язок, який передбачений нормами права ( неповернення боргу, ненадання медичної допомоги).

Настання шкідливого результату – це та шкода, яка наноситься в результаті вчинення протиправного діяння. Вона може мати особистий, майновий або інший характер, розрізнятися за ступенем тяжкості.

Причинно-наслідковий зв’язок між протиправним діянням і шкідливим результатом характеризується тим, що одне із явищ (причина) з необхідністю породжує інше явище ( наслідок).

До факультативних ознак об’єктивної сторони відносять місце, час, спосіб вчинення правопорушення. Вони набувають юридичного значення не в усіх випадках, а лише тоді, коли зазначені в гіпотезі відповідної норми права.

Суб’єктом правопорушення є деліктоздатна особа, поведінка якої визнається протиправною діючим законодавством. Суб’єктами правопорушення можуть бути як індивідуальні так і колективні суб’єкти, які мають властивості фізичних та юридичних осіб.

Суб’єктивна сторона правопорушення – це внутрішнє психічне ставлення суб’єкта правопорушення до вчиненого діяння та його суспільно шкідливих наслідків. Вона включає в себе вину, мотив та мету вчинення правопорушення.

Вина – це психічне ставлення особи до скоєного нею правопорушення, яка виражається в формі умислу та необережності.

Умисел може бути прямий і непрямий.

Прямий умисел передбачає, що особа усвідомлювала протиправність своєї поведінки і бажала настання шкідливих наслідків.

Непрямий умисел характеризується тим, що особа усвідомлювала протиправність своєї поведінки, але байдуже ставилася до настання можливих негативних наслідків.

Необережність може бути представлена у формі: протиправної самовпевненості та протиправної недбалості. Для протиправної самовпевненості характерним є усвідомлення протиправності свого діяння і легковажний розрахунок на можливість відвернення негативних наслідків. Протиправна недбалість існуватиме в тому випадку, коли суб’єкт усвідомлює протиправність своєї поведінки, не бажає настання негативних наслідків, хоча міг і повинен був їх передбачити. У випадку відсутності у складі правопорушення суб’єктивної сторони діяння не може вважатися протиправним.

Мотив правопорушення – це внутрішнє спонукання, яким керувався суб’єкт, здійснюючи правопорушення.

Мета правопорушення – результат, якого прагнув досягти суб’єкт у процесі підготовки та здійснення правопорушення.

Якщо відсутній хоча б один елемент складу правопорушення, то немає і самого правопорушення.

Правопорушення завжди є діянням, яке завдає шкоди інтересам громадян, соціальних груп, а іноді – й інтересами всього суспільства. Усуваючи причини та умови правопорушень, держава зобов’язана також притягувати винних до юридичної відповідальності.

Розрізняють такі причини правопорушень:

- причини суб’єктивного характеру – це обставини, що залежать від особи, а саме: низький рівень правосвідомості і правової культури, правовий нігілізм, неповага до права та закону та ін.;

- причини об’єктивного характеру – це обставини, які не залежать від особи ( кризові економічні явища, високий рівень безробіття, розрив між багатими і бідними прошарками населення тощо);

- причини об’єктивно-суб’єктивного характеру, а саме: недоліки в процесі здійснення правотворчої та правозастосовчої діяльності, колізії та прогалини в системі існуючих нормативно- правових актів, зловживання здійсненням владних функцій, проблеми в діяльності правоохоронних органів та ін.

Основні напрямки боротьби з правопорушеннями передбачають: попередження вчинення протиправних діянь і послідовну реалізацію юридичної відповідальності за вже вчинені правопорушення. З метою їх попередження необхідно здійснювати вплив на самі причини та умови, які сприяють вчиненню правопорушень. Вони представляють собою комплекс різноманітних факторів, з метою ліквідації яких необхідно удосконалювати не лише процес правотворчості та правозастосування, а й здійснювати позитивні зміни в розвитку економіки, соціальної сфери життя суспільства.

Зловживання правом – це особливий вид правової поведінки, який полягає в соціально шкідливих вчинках суб’єкта права, що діє в межах існуючої норми права, однак не з тією метою, яку передбачав законодавець.

Зловживання правом характеризується: наявністю у особи суб’єктивного права; діяльність, що спрямована на реалізацію суб’єктивного права; використання цього права всупереч його соціальному призначенню і заподіяння шкоди суспільним чи особистим інтересам; використання недопустимих форм реалізації суб’єктивного права; невиразність протиправної поведінки як юридичної ознаки правопорушення; наявність нетрадиційних юридичних наслідків ( юридична відповідальність наступає тільки у разі встановлення факту зловживання правом). Прикладом зловживання правом може бути: фіктивний шлюб, зловживання батьківськими правами та ін.).

Особливістю зловживання правом є те, що поведінка суб’єкта права має лише видимість законної.

Слід зазначити, що категорія «зловживання правом» існує не лише і межах матеріального права. Вона притаманна і для процесуальних правовідносин. До форм зловживання процесуальними правами можна віднести: зловживання правом на звернення до суду; навмисне затягування розгляду справи різними способами, зловживання правом щодо надання доказів, заяв, звернень, зловживання правом на прийняття відповідних заходів і тощо.

Наслідки зловживання правом:

- визнання наслідків недійсними;

- заборона дій;

- припинення здійснення суб’єктивного права без його позбавлення тощо.

Література:

1. Теорія права і держави: навчальний посібник / С. Д. Гусарєв, А. Ю. Олійник, О. Л. рінкоми. – К.: «Правова єдність», 2008.

2. Юридична відповідальність: проблеми виключення та звільнення / Колектив авторів. Відп. рін. Ю. В. Баулін. – Донецьк: ПП «ВД «Кальміус», 2013. – 424 с.

3. Актуальні проблеми теорії держави та права: [навчальний посібник] / [Є.В. Білозьоров, Є.О. Гіда, А.М. Завальний, А.О. Осауленко]; за заг. рін.. Є.О. Гіди. – К.:ФОП О.С. Ліпкан, 2010.

4. Методологічні та історико-теоретичні проблеми формування і розвитку правової системи України / Колектив авторів. Відп. рін. М. В. Цвіка – Харків: «Право», 2011. – 894 с.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.215.77.193 (0.009 с.)