Методичні принципи лікувальної фізкультури

Тренування є педагогічним процесом, при якому в результаті багаторазової, що систематично повторюється і поступово підвищується фізичне навантаження (різні форми і засоби ЛФК, трудотерапія, теренкур та ін) в організмі людини наступають позитивні функціональні біохімічні та структурні зміни. У результаті тренування регуляторні механізми взаємодії, що забезпечують інтегровану діяльність між різними ланками організму як цілого, вдосконалюються. Це призводить до підвищення його адаптаційних можливостей як в нормі, так і в патології, до динамічно мінливих умов середовища (зовнішнього і внутрішнього). У процесі тренування, з одного боку, оформляються і зміцнюються нові або вдосконалюються вже існуючі рухові навички (рухові динамічні стреотипи), а, з другого, розвиваються і удосконалюються різні фізичні і рухові якості (швидкість, витривалість, сила, гнучкість та ін), які визначають фізичну дієздатність організму.
Для функціональних можливостей добре тренованого організму характерно наступне:

- Швидке «втягування в роботу», яке забезпечує ще на початку роботи швидку мобілізацію функціональних систем, виконання даної рухової діяльності, при оптимальних для організму умовах.

- «Економізація» у діяльності різних функціональних систем
в умовах спокою або при стандартній (звичної) для організму физичній роботі.

- Висока «межа» функціональних можливостей організму при
максимальною в даних умовах роботі, мобілізація і повне використання біоенергетичного та функціонального резерву.

- Підвищена стійкість до значних (або екстремальних) змін внутрішнього і зовнішнього середовища. - Швидке і повне відновлення після різної за обсягом і інтенсивності фізичної роботи.

З метою результативного використання тренування за допомогою різних фізичних засобів слід дотримуватися певних фізіологічно обгрунтованих педагогічних принципів:

1) Свідомість,

2) Активність.

3)Доступність. Вправи повинні бути простими, легкими для запам'ятовування та виконання.

4) Міцне засвоєння. Вправи треба добре вивчити, ста­ранно виконувати, по можливості точно.

5) Систематичність.

6) Послідовність. Це додержання окремих принципів методики.

7) Наростання навантаження.

8) Усунення різких переходів у коливанні наванта­ження.

9) Емоційність.

Принцип систематичності - безперервність і планомірність використання всіх засобів лікувальної фізкультури в усіх можливих формах протягом лікувального курсу, що забезпечується регулярністю занять, що проводяться.

Принцип від простого до складного - поступове підвищення вимог до того, хто займається. Призначення наступного рухового режиму можливе тільки після стійкої адаптації хворого до фізичних навантажень попереднього режиму. У процесі тренування поступово зростають функціональні можливості та здібності організму, що вимагають підвищення фізичного навантаження.

Принцип доступності - всі засоби лікувальної фізкультури мають бути доступні хворому за структурою і засобом проведення процедури, доступностю методики і форм лікувальної фізкультури.

Принцип тривалості – існує пряма залежність між ефективністю фізичних вправ і тривалістю фізичних навантажень. Обов’язкове подальше продовження занять в амбулаторних і домашніх умовах.

Принцип індивідуальності – необхідно обов’язково зважати індивідуальні фізіологічні і психологічні особливості кожного пацієнта.

Принцип наочності – контроль інструктора ЛФК за методично і технічно грамотним виконанням вправ з необхідною корекцією під час занять.

Принцип урахування ефективності лікування – необхідне регулярне

урахування ефективності впливів фізичних вправ щодо динаміки функціональних показників організму.

Дотримуючись принципу всебічності, методи застосування різних особистих засобів і форм повинні мати на меті не тільки місцевий вплив, тобто прямий структурний і функціональний вплив на пошкоджену патологічним процесом ланку, але також загальний вплив на організм. Діючи і в якості неспецифічної терапії, вправи повинні підвищувати загальну тренованість організму, удосконалювати загальні нервоворефлекторні і ендокринно- гуморальні механізми регуляції, створюючи нові взаємини між функціональними системами захворілого організму, здатні підвищити як патогенетичний ефект впливу на болючий процес, так і загальну адаптацію і переадаптацію в умовах хвороби. Спеціальні фізичні вправи та інші доцільно виконувати на тлі різноманітних і загальноукріплюючих на організм фізичних вправ.

Свідомість є іншим принципом, який необхідно дотримуватися при тренуванні в реабілітації. Свідома і активна участь і співробітництво хворого мають виключно важливе значення для ефективності застосовуваних реабілітаційних засобів. Це особливо відноситься до активних форм: ЛФК, трудотерапія та ін. Дотримання цього принципу, стимульованого як через пояснення в ході виконання процедури, так і шляхом досягнення підходящого емоціонального налаштування до занять, створює умови для оптимальної збудливості нервової системи, своєрідний «оперативний спокій». Таким чином, забезпечуються найкращі умови для протікання тих нервово-рефлекторних і ендокринно-гуморальних процесів, які роблять лікувальну процедуру високоефективною. Разом з підвищенням активної участі хворого в лікувальному процесі підвищується психогенетичний еффект фізичного лікування, що зовсім не позбавлене значення.

Індивідуальний підхід до хворого виключно важливий. Необхідною умовою для дотримання цього принципу є попередньо точне з'ясування як характеру патологічного процесу (етіопатогенетично, симптоматично, диференційно- діагностично і т. д.), так і реабілітаційного потенціалу хворого (ступінь тренованості, функціональні, адаптаційні та компенсаторні можливості). При розробці цілісної кінезітерапевтичної реабілітаційної програми (засоби, форми, методи тощо) не без значення також тип вищої нервової діяльності, вік, стать і професія хворого, його руховий статус.

Порушення принципу поступовості приводить до тих чи інших (в деяких випадках і до фатальних) наслідків. Дотримання поступовості необхідно насамперед при підвищенні фізичного навантаження. Цей принцип слід дотримуватися як щодо окремої процедури (урок ЛФК та ін), так і щодо всього курсу лікування. У ході окремої процедури необхідно дотримуватись наступного: проведення окремих етапів заняття (вступний, підготовчий, основний і заключний), систематичність при проведенні різних засобів і вправ, їх поступове збільшення за обсягом та інтенсивністю. У цілісному курсі лікування необхідно поступово збільшувати число і тривалість процедур, обсяг і число повторень, інтенсивність і темп виконання, складність вправ та ін. При цьому в цілому курсі лікування слід дотримуватися таку періодичність, яка також забезпечила б поступовість у наростанні фізичних навантажень: підготовчий, основний, заключний (тренувальний) етапи.

Систематичність - це принцип, на якому грунтується рухова програма. Фізичні процедури повинні охоплювати порівняно довгий період часу, без тривалих перерв. У багатьох випадках заняття фізичними вправами немає закінчуватися з припиненням стаціонарного лікування, а тривають в амбулаторно -поліклінічних і домашніх умовах. У ряді випадків при інвалідності рухова програма впроваджується в побут хворого на все життя. Порушення цього принципу - недостатня тривалість і повторюваність занять, різко знижує ефективність лікувальних засобів і приводить до втрати досягнутих результатів і детренованості.

Використання різних засобів (за характером, обсягом і інтенсивності) в фізичних процедурах повинно забезпечувати достатню, оптимальну для кожного хворого силу подразника. Сила подразника визначається виглядом і масою м'язів, що беруть участь у роботі, тривалістю (обсягом) і інтенсивністю (потужністю) виконаної фізичної роботи, залученістю в функціональні взаємини вегетативних функцій і аналізаторів.

Принцип почерговості забезпечує можливість тривалості лікувальної процедури. Послідовні чергування вправ для різних м'язових груп зі спеціальними вправами загального характеру дає можливість шляхом використання фізіологічних механізмів так званого активного відпочинку збільшити при необхідності обсяг і підвищити ефективність фізичних процедур без настання стомлення.

Дотримання циклічності в чергуванні роботи з відпочинком повязано з визначенням оптимального інтервалу для відпочинку між двома вправами або двома процедурами. Оптимальний інтервал відпочинку дозволяє починати кожну наступну вправу чи процедуру не тільки в умовах повного відновлення, а й у фазі так званої суперкомпенсаціі. Таким чином досягається підсумовування отриманих лікувальних результатів і підвищуються функциональні можливості на новому, більш досконалому етапі. Це призводить до досягнення найбільшого лікувального та тренувального ефекту.

При проведенні занять необхідно дотримуватися наочністьі доступність. Пояснення виконання даного руху або вправи поєднується з показом, причому хворий не тільки слухає пояснення і спостерігає за правильним виконанням вправи реабілітологом, а й сам повторює виконання (рухове підкріплення) до початку самої вправи. Шляхом підбору вправ, відповідних для рухового статусу хворого, забезпечується дотримання принципу доступності з урахуванням його правильного (з найбільшим лікувальним ефектом) виконання.