Лікувальна фізична культура як основний засіб фізичної реабілітації

Реабілітація - це комплексна багатопланова проблема, що має різні аспекти - медичний, фізичний, психічний, професійний і соціально -економічний. Під фізичним аспектом реабілітації слід розуміти систему, що включає в себе всі питання, що відносяться до застосування фізичних факторів у відновному лікуванні хворих (засоби ЛФК, інтенсивні тренування, рухова активність тощо). Основне призначення фізичних чинників - всебічне підвищення фізичної працездатності хворих, лімітованої при основному захворюванні. Фізична працездатність може зростати і під впливом тільки медикаментозного лікування. Різниця полягає лише в тому, що, будучи вузьконаправленими за механізмом специфічної дії, медикаментозні засоби діють на одну - дві ланки в патогенезі ланцюга захворювання, в той час як фізичні фактори роблять більш широкий вплив не тільки, наприклад, на серцево- судинну систему, але і на легеневу систему, тканинне дихання і т.д.

Серед засобів фізичної реабілітації виділяють лікувальну фізичну культуру, лікувальний масаж, фізіотерапію, механотерапію, та працетерапію.

Лікувальна фізкультура (ЛФК) – це галузь медичної реабілітації, що вивчає механізми терапевтичної дії на організм руху з профілактичною, лікувальною і реабілітаційною метою.

Фізична активність – одна з необхідних умов життя, що має не тількибіологічне, але й соціальне значення. Вона розглядається як природно-біологічна потреба живого організму на всіх етапах онтогенезу.

Лікувальна фізкультура використовує в лікуванні хворих одну з найважливіших еволюційно розвинених біологічних функцій організму – рух.Однак для лікування і профілактики використовується не просто рух, а спеціально підібрані, методично оформлені й належним чином організовані рухи, які прийнято називати фізичними вправами. Об ’ єктом впливу кінезотерапії є хворий з усіма особливостями реактивності й функціонального стану його організму. Всі засоби фізичної культури використовуються для лікування хворого, що вводить її в ранг клінічних дисциплін. Лікувальна фізкультура належить до ефективних методів патогенетичного впливу при різних захворюваннях, що досягається застосуванням спеціальних фізичних вправ, спрямованих на напруження, релаксацію і скорочення м’язів тулуба і кінцівок, розширення амплітуди рухів у суглобах та сопроводжується рефлекторними змінами у внутрішніх органах. Цим визначається відмінність уживаних засобів, методів і дозування в практиці кінезотерапії.

Лікувальна фізкультура є методом неспецифічної терапії, а вживані фізичні вправи – неспецифічними подразниками. Будь-яка фізична вправа завжди залучає до реакції у відповідь усі ланки гомеокінезу: нервову, імунну і гормональну системи.

Лікувальна фізкультура – засіб відновної терапії. Його успішно поєднують з медикаментозною терапією та різними фізичними чинниками. Значення лікувальної фізкультури як методу профілактичної терапії визначається формуванням системного структурного результату через вплив регулярних фізичних навантажень. Дозоване тренування фізичними вправами стимулює і пристосовує окремі системи і весь організм хворого до зростаючих фізичних навантажень, у кінцевому результаті приводить до функціональної адаптації хворого.

Лікувальна фізична культура (ЛФК) – самостійна медична дисципліна, де використовуються засоби фізичної культури з лікувальною, профілактичною та оздоровчою метою.

Лікувальна фізкультура використовує в лікуванні хворих одну з найважливіших еволюційно розвинених біологічних функцій організму – рух. Однак для лікування і профілактики використовується не просто рух, а спеціально підібрані, методично оформлені й належним чином організовані рухи, які прийнято називати фізичними вправами. Об ’ єктом впливу кінезотерапії є хворий з усіма особливостями реактивності й функціонального стану його організму. Всі засоби фізичної культури використовуються для лікування хворого, що вводить її в ранг клінічних дисциплін. Лікувальна фізкультура належить до ефективних методів патогенетичного впливу при різних захворюваннях, що досягається застосуванням спеціальних фізичних вправ, спрямованих на напруження, релаксацію і скорочення м’язів тулуба і кінцівок, розширення амплітуди рухів у суглобах та сопроводжується рефлекторними змінами у внутрішніх органах. Цим визначається відмінність уживаних засобів, методів і дозування в практиці кінезотерапії.

Основними завданнями ЛФК є:

1. Зберегти та підтримати хворий організм в найкращому діяльному функціональному стані.

2. Попередити ускладнення, які може викликати хвороба і ті, що можуть виникнути внаслідок вимушеного спокою.

3. Стимулювати потенційні захисні сили організму в боротьбі з захворюванням.

4. Залучити хворого до активної участі в процесі виздоровлення.

5. Прискорити ліквідацію місцевих анатомічних та функціональних проявів хвороби.

6. Відновити в короткий термін функціональну повноцінність людини.

7. Виховати позитивне ставлення хворих до загартування свого організму звичайними природними факторами.

Гіпокінезія має негативний вплив на людський організм (рис. 1). ЛФК використовує основну біологічну функцію організму – рух. Центральна нервова система регулює збалансовану діяльність різних органів і систем. При захворюванні порушується регулююча функція ЦНС. Тому при лікуванні необхідно відновити координовану діяльність різних функцій організму. Для вирішення цієї проблеми використовують фізичні вправи, основою яких є рух. Діючи дозованими фізичними навантаженнями на організм, ми можемо відновити порушені функції, або вдосконалити їх координацію, якщо вони змінились під впливом захворювання. Фізичні вправи діють позитивно не тільки на ЦНС, але й на інші системи та органи.

Важливою особливістю лікувальної фізкультури є активна участь хворого в лікувальному процесі, а також процес дозованого тренування. Укінезотерапії розрізнюють тренування загальне і спеціальне. Загальне тренування переслідує мету оздоровлення, зміцнення і загального розвитку організму хворого. Вона використовує найрізноманітніші види загальнозміцнюючих і розвиваючих фізичних вправ.

Спеціальне тренування ставить за мету розвиток функцій, порушених у зв’язку із захворюванням або травмою. Для цього використовують види фізичних вправ, що безпосередньо впливають на травмований осередок або функціональні розлади тієї чи іншої ураженої системи (дихальні вправи при плевральних зрощеннях, вправи для суглобів при поліартритах і т. ін.).

ЛФК відрізняється від інших методів лікування тим, що цей метод лікування:

- загальнодоступний і безкоштовний;

- природній – в основі лежать фізичні вправи;

- підвищує реактивність організму;

- потенціює дію лікарських засобів;

- не має алергічних реакцій;

- не має травматичного впливу;

- універсальність впливу (загальноукріплюючий і вибірковий);

- легко дозується і вивчається реакція на навантаження;

- можна довготривало або постійно використовувати для лікування та профілактики рецидивів;

- мало протипоказів, а якщо є, то тимчасові;

- висока емоційність занять.

Згідно приказу Міністра охорони здоров’я № 211 від 31.12. 1992 ”Про удосконалення лікарсько-фізкультурної служби” передбачено:

Головні завдання лікувальної фізкультури:

Впровадження і використання лікувальної фізкультури на всіх етапах лікування і реабілітації в лікувально-профілактичних закладах всіх рівнів системи охорони здоров’я.

Підвищення ефективності застосування лікувальної фізкультури шляхом поліпшення організації роботи, залучення до участі в цій роботі усіх ланок адміністративного та лікувального персоналу лікувально-профілактичних закладів, підвищення кваліфікації з питань лікувальної фізкультури лікарів та середнього медичного персоналу.

Вдосконалення комплексу методів лікування і медичної реабілітації за рахунок його раціональної побудови з використанням процедур лікувальної фізкультури.

Впровадження в лікувальний і реабілітаційний процес навчання та дотримання хворими засад здорового способу життя, оздоровчих систем і програм, лікувальної фізкультури та оздоровчого тренування в домашніх умовах.

Санітарно-просвітницька робота серед хворих, медичного персоналу і населення з питань здорового способу життя, лікувальної та оздоровчої ролі фізичних вправ і загартування, правил гігієни та самоконтролю при заняттях фізкультурою.

Відновлення фізичного здоров’я, повне або часткове відновлення працездатності, підготовка до соціально-трудової і соціально-побутової реабілітації.