Нормативно-правові акти Україні з охорони праці

Охорону праці розглядають як систему законодавства. Найважливіші норми, що регулюють питання охорони праці, передбачені у нормативно-правових актах. Україна одна з перших держав на пострадянських теренах прийняла спе­ціальний закон, що комплексно регулює питання охорони праці. В подальшому його норми були конкретизовані шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів, що сформували цілком самостійну гілку законодавства у складі кодифікованого трудового законодавства України. Враховуючи основні між­народні стандарти у сфері охорони праці, вони встановлюють

пріоритетність життя та здоров'я працівників,

право на одержання інформації з питань охорони праці,

повну та усесторонню поінформованість працівника про наявні шкідливі і небезпечні умови праці,

передбачають систему організації управління охо­роною праці на національному і виробничому рівнях,

створення спеціальних служб що здійснюють комплексне управління охороною праці,

запроваджують гнучкі важелі корегування розмірів страхових внесків роботодавця на загально­обов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків і професій­них захворювань,

застосування штрафних санкцій та інше.

Нормативно-правові акти можна поділити на загальні та спеціальні. До за­гальних належать ті акти, що в основі регулюють суспільні відносини, які не становлять предмет трудового права і містять лише окремі норми, що регулю­ють трудові відносини, у тому числі з охорони праці. Спеціальні норматив­но-правові акти — це акти, що спрямовані на регулювання трудових і тісно пов'язаних з ними відносин. За юридичною силою нормативно-правові акти традиційно поділяються на закони і підзаконні нормативне правові акти. У свою чергу закони можна поділити на основний (конституція), кодифіковані (основи і кодекси) та звичайні.

Основним нормативно-правовим актом є Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року. Вона встановила права і обов'язки людини і громадянина у сфері праці.

Право на належні, безпечні і здорові умови праці визнано одним з конститу­ційних прав в Україні (ч.4 ст. 43). Конституція передбачила ряд інших поло­жень, що стосуються особливостей охорони праці окремих категорій працівни­ків. Забороняється використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах (ч.5 ст. 43). У ст. 45 Конституція України встано­вила право на відпочинок, що забезпечується наданням днів щотижневого від­починку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Конституція містить норми, які сприяють реалізації зазначених прав з охо­рони праці, наприклад, право на об'єднання і участь у профспілках з метою за­хисту своїх трудових і соціально-економічних прав, право на страйк, на інфор­мацію, на судовий захист тощо. Ці та інші норми Конституції мають важливе значення для регулювання трудових відносин, у тому числі з охорони праці, і знайшли свою конкретизацію в інших нормативно-правових актах.

Основним галузевим кодифікованим джерелом трудового права є Кодекс за­конів про працю України, прийнятий 10 грудня 1971 року. Він складається з двадцяти глав (глави І-ХУПІ, глави ІП-А і XVI-А), ряд з яких присвячені охороні праці: глава XI "Охорона праці", глава XII "Праця жінок", глава XIII "Праця молоді". Окремі питання щодо особливостей робочого часу, часу відпочинку, нормування та оплати праці працівників, які працюють у шкідливих і небезпеч­них умовах праці, викладенні у відповідних главах.

Питання відповідальності за порушення законодавства про охорону праці знайшли своє відображення у Кримінальному кодексі України від 05.04.2001 р. та Кодексі України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. Так Кримінальний кодекс України містить розділ X, присвячений злочинам проти безпеки виробництва. Статті 271-275 передбачають кримінальну відповідаль­ність за порушення вимог законодавства про охорону праці, правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, правил безпеки на вибухонебез­печних підприємствах або вибухонебезпечних цехах, правил ядерної або раді­аційної безпеки, правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд.

Кодекс України про ад­міністративні правопорушення передбачив адміністративну відповідальність за порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці (ст. 41), вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст. 93), вимог законодавчих та інших нормативних актів про зберігання, використання та облік вибухових матеріалів у галузях промис­ловості (ст. 94), порушення правил і норм з ядерної та радіаційної безпеки при використанні джерел іонізуючого випромінювання (ст. 95).

Господарський кодекс????????????????

Ряд норм, що регулюють охорону праці, встановлено і в загальних законах

- право на безпечні для здоров'я і життя умови праці, гігієнічні вимоги до повітря у виробничих приміщеннях, інші вимоги до виробничих приміщень, засобів виробництва і технологій, проходження обов'язкових медичних оглядів встановленні у Законі України "Про забезпечення санітарного та епіде­мічного благополуччя населення (ст.ст. 4,19, 22,26) тощо.

Але центральне місце у системі законодавства України про охорону праці зай­має Закон України "Про охорону праці", прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 року. Він складається з дев'яти розділів, що встановлюють

загальні положення з охорони праці,

гарантії прав працівників на охорону праці,

організа­цію охорони праці на виробництві,

стимулювання охорони праці,

державне управ­ління охороною праці,

державний нагляд і громадський контроль за охороною праці,

відповідальність за порушення законодавства про охорону праці. Окремий розділ присвячений міжгалузевим та галузевим нормативним актам про охорону праці, який визначає види, порядок опрацювання, прийняття та їх скасування.

З прийняттям цього Закону встановлено принципи державної політики у сфері охорони праці, запроваджено комплекс гарантій, що спрямовані на забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, у тому числі передбачено можливість державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, встановлено норми прямої дії щодо порядку організації охорони праці на виробництві, безперервного навчання з охорони праці, передбачено основи економічних методів управління охороною праці, впровадження систе­ми забезпечення безпеки виробництва, засобів виробництва, технологій, продукції, забезпечення активної участі профспілок та уповноважених трудових колективів у роботі з організації та поліпшення охорони праці.

Практика реалізації Закону України "Про охорону праці" показала окремі його недоліки. Перш за все, значна частина норм, що передбачала профілакти­ку і попередження виникнення нещасних випадків і професійних захворювань випереджала існуючі суспільні відносини. Таким чином тривалий час не реа­лізовувалися норми з соціального страхування, в значній частині залишилися на папері норми, що передбачали економічні механізми управління охороною праці. Існують суттєві складнощі щодо персональної відповідальності як ро­ботодавців, так і працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці, взаємодії та координації державних органів, що здійснюють нагляд за охороною праці. Виникла необхідність подальшого приведення українського законодавства до міжнародних стандартів у сфері охорони праці, узгодження між собою нормативно-правових актів України з охорони праці та врахування структурних змін у структурі роботодавців. Вказані та інші причини окреслили потребу прийняття відповідних законодавчих змін в охороні праці.

21 листопада 2002 року прийнято нову редакцію Закону України "Про охорону праці", що набула чинності 18 грудня 2002 року. Більш чітко визначено сферу дії Закону, він поширюється як на роботодавців-юридичних осіб, так і на роботодавців-фізичних осіб. Законом змінено підходи до організації управління охороною праці на виробництві (щодо створення служб охорони праці, комісій з питань охорони праці, проведення аудиту охорони праці), встановлено відхід від системи жорст­кого адміністрування управління охороною праці на регіональному, галузевому і державному рівнях; визначені мінімальні розміри фінансування охорони праці на локальному рівні, змінено систему видачі дозволів; приведено у відповідність з чинним законодавством питання відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі їх смерті, накладення штрафів на роботодавців, здійснення громадського контролю тощо. Загалом нова редакція Закону удосконалила механізм правового забезпечення організації охорони праці, створення безпечних і нешкідли­вих умов праці та в подальшому підтримала основний принцип державної політи­ки — прерогативи життя і здоров'я працівників у процесі трудової діяльності.

 

На основі Закону Україні "Про охорону праці" було прийнято значну кількість підзаконних нормативно-правових актів, що дало підстави стверджувати про фор­мування окремої підсистеми трудового законодавства.

Ст. 27 ЗУ Про охорону праці визначає види нормативно-правових актів з охорони праці.

Проблема- відмова від поділу на державні міжгалузеві і галузеві: аргументації щодо сфери застосування.

Необхідність прийняття закону про нормативно- правові акти з охорони праці. Стан сьогодні.

Визначення поняття - Нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

Ознаки нормативно-правових актів у тому числі і з охорони праці-

- вольовий зміст акту (виражає волю органів державної влади та інших суб’єктів)

- офіційний характер акту(для нього встановлюється особливий порядок прийняття, зміни та скасування)

- цільовий характер акту(спрямований на регулювання певних видів суспільних відносин)

- неперсоніфікований характер акту (містить норми права, адресовані усім суб’єктам права, дія якого розрахована на неодноразове застосування)

- формально визначений характер акту (має спеціальну форму і визначену структуру).

 

Нормативно-правові акти з охорони праці (далі — НПАОП) — це прави­ла, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання (ст. 27 Закону України "Про охорону праці").

Ст. 27 наводить примірний перелік видів нормативно-правових актів, не розкриваючи особливостей кожного з них. Розуміння суті того чи іншого НПАОП можна знайти у законодавстві. Так у Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 р. N 34/5 даються визначення окремих видів НПАОП.

Наприклад

інструкція - нормативно-правовий акт, який детально визначає зміст і методичні питання правового регулювання у певній сфері суспільних відносин;

положення - звід нормативних приписів, який визначає організацію та діяльність органів виконавчої влади, органів державного управління, органів господарського управління та контролю, посадових та інших осіб у певних сферах діяльності;

правила - нормативно-правовий акт, який конкретизує нормативні приписи загального характеру з метою регулювання поведінки суб'єктів правовідносин у певних галузях і вирішує процедурні питання;.

ЗУ Про стандартизацію пропонує визначення поняття «стандарт» і «технічні умови»:

- стандарт - документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги;

- технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

 

Ці НПАОП затверджуються і вводяться в дію іншим актом – наказом, який видається від імені суб’єкта нормотворення.

 

В Україні прийнято ряд нормативно-правових актів, які регулюють порядок опрацювання, прийняття, перегляду та скасування нормативно-правових актів з охорони праці, принципи їх прийняття та побудови.

 

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних норматив­но-правових актів з охорони праці провадяться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням з органами державного нагляду за охороною праці.

Сані­тарні правила та норми затверджуються спеціально уповноваженим централь­ним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я, яким є Міністерство охорони здоров'я України..

 

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних НПАОП проводиться з урахуванням низки принципів.

Нормотворчий процес прийняття НПАОП має плановий хар актер, оскільки здійснюється на основі перспективного (п'ятирічного) та поточного (річного) зведених планів.

Зведені плани складаються шляхом узагальнення галузевих планів нормотворчої діяльності, що затверджується міністерствами, пропозицій зацікавлених організацій, результатів перевірки нормативних актів на відповід­ність чинному законодавству, рівню розвитку науки і техніки. На підставі зведе­ного та галузевих планів формуються відповідні розділи з питань нормотворчої діяльності у національній та галузевих програмах поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Принцип плановості є характерним не лише для порядку прийняття НПАОП, але й для порядку перегляду і внесення змін до них. НПАОП переглядаються в міру необхідності, але не рідше одного разу в десять років, а роботи по їх перегляду включаються до плану опрацювання НПАОП.

Процес опрацювання та прийняття НПАОП базується на засадах науковості, що передбачає врахування досягнень науки (у т. ч. міжнародного досвіду) та залучення до нормотворчого процесу спеціальних науково-дослідних установ та організацій. З цією метою створена мережа головних і базових організацій.

На Національний науково-дослідний інститут охорони праці покладено функції головної організації України, яка координує роботу у цьому напрямі, надає ме­тодичну допомогу фахівцям базових організацій, опрацьовує проекти НПАОП.

Базові та головні організації створюються у більшості галузей економіки згідно з рішеннями міністерств, відомств, концернів, корпорацій та інших об'єднан-ь підприємств. До розробки проекту нормативного акту можуть залучатися окремі організації або творчі колективи, групи фахівців.

З метою профілактики нещасних випадків Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України має право приймати участь у розробленні законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці.

Прийняття НПАОП має комплексний характер, оскільки при опрацюванні вра­ховуються різносторонні інтереси зацікавлених суб'єктів, охоплюється широкий спектр регульованих питань. Одночасно, з прийняттям проекту НПАОП розгля­даються і інші взаємопов'язані нормативні акти. Розробники зобов'язані одночас­но підготувати обґрунтовані пропозиції про їх перегляд, зміну чи скасування.

Передбачені декілька способів врахування інтересів зацікавлених суб’єктів:

-шляхом одержання відзивів на НПА

- узгодження НПА з зацікавленими суб’єктами

- інші.

 

Положення про опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, затверджене Наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 16 березня 1994 року N 19 передбачає стадії опрацювання НПАОП, хоча мова йде фактично про стадії прийняття акту. Ними є:

підготовка до опрацювання ДНАОП;

опрацювання і затвердження технічного завдання;

опрацювання першої редакції проекту ДНАОП;

опрацювання остаточної редакції проекту ДНАОП;

затвердження і включення ДНАОП до державного реєстру;

видання та інформація про ДНАОП.

 

Прийняття НПАОП, зміни до акту та скасований акт реєструються у Державному реєстрі НПАОП.

Державний реєстр НПАОП – це банк даних, який складається і ведеться з метою забезпечення єдиного обліку та формування відповідного інформаційного фонду цих актів. Тому внесення чи ні НПАОП у цей реєстр жодним чином не впливає на чинність акту та не замінює державної реєстрації НПА.

 

Законодавство України передбачає два самостійних поняття щодо зупинення дії НПАОП у часі — скасування і тимчасове припинення.

Скасування НПАОП допускається лише у разі розробки і затвердження замість нього іншого норма­тивного акта або визнання недоцільним подальше використання НПАОП. Ска­сування НПАОП здійснюється за наказом органу, який затвердив цей акт, але не пізніше як за три місяці до визначеної дати скасування.

Тимчасове припинення НПАОП застосовується як винятковий захід для встановлення виключного порядку застосування відповідного акту з охорони праці на певний строк. Воно допускається у виключних випадках, передбачених законодавством України. А саме:

- при відсутності науково-технічних рішень, що забезпечують наявність при­ладів та устаткування, які задовольняють вимоги нормативного акта про охо­рону праці;

- у зв'язку з затримкою або припиненням випуску промислового устаткування, приладів або матеріалів, які вимагаються нормативним актом про охорону праці;

- у випадках несвоєчасного виявлення помилок, які були допущені під час проектування, будівництва та введення в експлуатацію виробничого об'єкта, якщо ці помилки неможливо усунути без його реконструкції;

- при застосуванні нового нормативного акта про охорону праці, коли його ви­моги почали діяти, а приведення виробництва, об'єкта або робочого місця до нових вимог ще не закінчено.

У попередній редакції Закон України "Про охорону праці" допускав про­ведення тимчасового припинення НПАОП лише за попередньою згодою працівників підприємства, установи, організації. Зараз така вимога відсутня у згаданому Законі, роботодавець лише зобов'язаний невідкладно повідомити за­інтересованих працівників про рішення відповідного державного органу щодо припинення НПАОП.