Закон України про охорону праці

Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

 

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

1. пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

2. підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

3. комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

4. соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

5. встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

6. адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

7. використання економічних методів управління охороною пра ці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

8. інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

9. забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

10. використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Як уже зазначалось, законом передбачено комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі відповідної загальнодержавної, галузевих та регіональних програм (стаття 4). Відповідно до статті 32 Закону, загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на затвердження Верховною Радою України подає Уряд, а розробляє її спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Слід вказати, що у 2001 році Урядом затверджені - Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001 - 2005 роки (далі - Національна програма) та Програма розвитку виробництва засобів індивідуального захисту працівників на 2001 - 2004 роки.

У зв'язку з невиконанням вищеназваних державних програм у передбачені терміни (Фонд соціального страхування від нещасних випадків недофінансував виконання ряду укладених раніше договорів), Уряд у 2007 році продовжив строк їх виконання до кінця 2008 року та передбачив, що фінансування робіт за раніше укладеними договорами, здійснюється за рахунок коштів вищеназваного Фонду. Тобто, фактично ці державні програми діяли лише в частині невиконаних раніше заходів.

У 2006 році Уряд схвалив Концепцію Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2006 - 2011 роки і доручив МНС (на той час до складу МНС, як урядовий орган державного управління, входив Державний департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду) у двомісячний строк розробити проект відповідної Загальнодержавної програми та подати його на розгляд Уряду.

Результати аудиту свідчать, що ні МНС, ні, в подальшому, Держгірпромнагляд, не забезпечили виконання розпорядження Уряду. Проект Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2006 - 2011 роки понад три роки перебуває на стадії розробки.

Як наслідок, на сьогодні в Україні фактично відсутній цілісний документ програмного характеру у питаннях охорони праці, відповідно, проблеми у цій сфері належним чином не розв'язуються.

 

Попри те, що на національному рівні цілісний документ відсутній в окремих областях та галузях все ж таки відповідні програми затверджуються. Наприклад, Розпорядженням Рівненської обласної державної адміністрації було схвалено Обласну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2008 - 2010 роки; Наказом Міністерства транспорту і зв’язку від 28 грудня 2006 року затверджено Галузеву програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2007 - 2011 роки; Наказом Міністерства палива та енергетики України від 27 червня 2007 року схвалено та введено в дію Галузеву програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на підприємствах ПЕК на 2007 - 2011 роки.

 

 

В контексті нашої теми варто проаналізувати Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року, схвалені Указом Президента України від 24 травня 2000 р.

Традиційно, у цьому документі визначається перелік пріоритетних заходів, які необхідно здійснити з метою забезпечення кожному громадянину України права на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці. До таких належать:

посилити державний нагляд за створенням безпечних умов праці на виробництві на основі реалізації концепції загальної безпеки, що ґрунтується на принципах "допустимого ризику";

створити передумови для вжиття роботодавцями всіх необхідних заходів щодо вивчення, усунення та попередження виникнення ризиків для робітників;

заохочувати працюючих на виробництві до створення безпечних робочих місць та умов праці;

надавати необхідну інформацію роботодавцям і працюючим для ефективного використання норм законодавчих та нормативних актів;

удосконалити роботу органів державного управління охороною праці, відповідальних за реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

забезпечити формування та реалізацію системи державного і договірного планування заходів з охорони праці на всіх рівнях управління (держава, регіон, галузь, підприємство);

продовжити роботу з підготовки до ратифікації конвенцій Міжнародної організації праці та гармонізації національного законодавства з директивами Європейського Союзу.

Основною метою державної соціальної політики в галузі охорони праці є суттєве зниження рівня виробничого травматизму та професійних захворювань.

 

Програма інтеграції України до Європейського Союзу, схвалену Указом Президента України від 14 вересня 2000 р.:

1. Організація виконання української частини проекту Tacis "Сприяння у забезпеченні безпеки і гігієни праці" передбачає реалізацію ряду важливих заходів, включаючи поглиблення процесів гармонізації законодавства про охорону праці.

2. Здійснення на основі результатів порівняльного аналізу перегляду відповідних нормативних актів України з метою їх адаптації до вимог актів ЄС, що стосуються вищезазначених сфер.

Поняття охорони праці

Загальна декларація прав людини встановила право кожного на справедливі та сприятливі умови праці, складовою частиною якого є наявність таких умов пра­ці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни.

 

Ідея необхідності гарантувати безпеку виробництва і охорону здоров’я працівників була сформована також у 1966 році у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права.

 

Право на безпечні і нешкідливі умови праці визнано Україною одним з кон­ституційних прав людини і громадянина. Забезпечення цього права здійснюєть­ся за допомогою системи правових, соціально-економічних, організаційно-тех­нічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що утворюють охорону праці.

Таблиця №1

Правові:

прийняття нормативно-правових актів з охорони праці, розроблення системи локальних нормативно-правових актів тощо

ОХОРОНА ПРАЦІ —