Педагогічні ідеї провідних діячів епохи реформації

МАРТІН ЛЮТЕР (1483-1546) Видатний лідер Реформаційного руху, який очолив освітній рух в Німеччині Провідні педагогічні ідеї: - загальний, навіть можливо примусовий характер освіти; - підпорядкування освіти державі, місцевій владі; - функції освіти - як релігійні так і мирські: поєднання шкільного навчання, що має релігійний зміст, з ремісничим навчанням (для простих людей); - виховання - підготовка до виконання життєвих обов’язків в сім'ї, згідно посади, в державі, в церкві; - критика аскетичного духу, суворої дисципліни церковних шкіл; - гуманне ставлення до дитини, врахування її потреб, зв’язок навчання з життям; - сім’я - виховний інститут, рівний школі; - висока оцінка ролі вчителя в житті суспільства; Зміст освіти: латинська, грецька, єврейська мови, логіка, математика, історія, гімнастика, фізичне виховання. Найвідоміші послідовники у справі розвитку освіти: Ф.Меланхтон, Й. Штурм.

ЖАН КАЛЬВІН (1509-1564) Ідеолог французької Реформації. Переклав Біблію французькою мовою. Заперечував необхідність наукового логічного пізнання. В кінці життя звернув спеціальну увагу на виховання, заснував у Женеві гуманістичну латинську школу. УЛЬРІХ ЦВІНГЛІ (1484-1532) Ідеолог Реформації в Швейцарії. Сприяв утвердженню гуманістичної освіти, створенню елементарних шкіл, написав трактат “Як навчати та виховувати хлопчиків у дусі християнства”. УІЛЬЯМ ТІНДЕЛЬ (1484-1537) Ідеолог англіканської Реформації. Переклав Біблію англійською мовою, що сприяло формуванню суспільної свідомості на началах спільності, народності, громадянськості, працелюбства.   ДЖОН КНОКС (1505-1572) Ідеолог Реформації у Шотландії. Діяч, який сприяв заснуванню системи парафіяльних шкіл у Шотландії.

КОНТРРЕФОРМАЦІЯ (з кінця 50-х р.р. ХVІ ст.) Мета:розширення політичного духовного та культурно-освітнього впливу римсько-католицької церкви засобами проповіді, сповіді і навчання. Головний інструмент - орден єзуїтів (1540 р.засн.) Засновник ордену – Ігнатій Лойола.

ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ШКІЛ ОРДЕНУ ЄЗУЇТІВ · головна увага - створенню середніх та вищих шкіл з метою ідеологічного впливу на вищі верстви суспільства; · повне підкорення особистості ідеї служіння ордену, церкві; · чіткість та суворість у дотриманні встановлених організаційних та методичних норм; необмежений авторитет керуючої особи; · методи навчання: розповідь та пояснення учителя, метод дрібних кроків, робота в парах та у групах з метою організації обговорення, діалектичного диспуту, змагання. Досягнення міцності знань шляхом багаторазових вправ.

 

ЗАСНОВНИК ПЕДАГОГІЧНОЇ НАУКИ ЯН АМОС КОМЕНСЬКИЙ

(1592-1670)

 

ОСНОВНІ ЕТАПИ ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ:

1. Дитинство та юнацькі роки у громаді “Чеських братів”, навчання у братській та латинській школах......................................................................................................... 2. Навчання на богословському факультеті Герборнського університету.................. 3. Подорож до Амстердама та Гейдельберзького університету.................................. 4. Повернення на батьківщину, діяльність у якості проповідника громади та учителя братської школи............................................................................................. 5. Життя у підпіллі у зв’язку з початком Тридцятирічної війни................................. 6. Вигнання з батьківщини, перше перебування в Лєшно (Польща).......................... 7. Подорож до Англії з метою створення міжнародної колегії наук, робота для Швеції................................................................................................................................... 8. Друге перебування у Лєшно........................................................................................ 9.Діяльність в Угорщині. Запровадження ідей пансофічної школи в гімназії міста Шарош-Патака......................................................................................................... 10. Третє перебування у Лєшно..................................................................................... 11.Діяльність у Голландії.............................................................................................

11592-11611 1611-1613 1613-1614   1614-1620 1621-1628 1628-1641   1641-1648 1648-1650   1650-1654 1654-1656 1656-1670

 

ГНОСЕОЛОГІЧНІ ПОГЛЯДИ

 

 

1. Природа і її частка - людина - є творіннями Божими; Бог є першоосновою всіх речей.

2. Бог втілив себе у своїх творіннях, і тому людина, як вінець творіння Божого, має божественні властивості безмежного пізнання світу, себе і самого Бога. Отже, світ є пізнаваним і процес пізнання є нескінченним.

3. Джерелами знань є: у пізнанні людиною реального світу, себе, мистецтв – почуття і розум; Бога – божественне одкровення.

4. Мета пізнання – не тільки осягнення закономірностей природи, а й оволодіння природою в інтересах людини.

5. Шлях пізнання реального світу: 1) чуттєве сприйняття (ознайомлення); 2) розумова переробка сприйнятого образу (розуміння); 3) практичне застосування (використання всіх добрих та корисних речей).

6. Заперечення природжених знань. Природженою “людській душі” є тільки потенційна (“гола”) здатність до пізнання.

7. Методи наукового пізнання: емпіричний метод Ф.Бекона (індуктивний) як шлях пізнання реального світу. Завдання ж пансофії полягає у пізнанні “дійсності в цілому”, тому аналіз треба доповнювати синтезом, індукцію – дедукцією і порівнянням.

 

СУСПІЛЬНІ ПОГЛЯДИ

План загальної перебудови суспільства (“Загальна порада про виправлення людських справ”)

МЕТА ПЛАНУ: перетворення людства на єдину гармонійну сім’ю, у якій всі люди і всі народи житимуть як рівні, без насилля і війн, у відповідності з єдиними загальнолюдськими ідеалами братерства, дружби, вільного розвитку.

ТРИ СФЕРИ ВИПРАВЛЕННЯ ЛЮДСЬКИХ СПРАВ: 1) освіта та наука (центральна сфера); 2) релігія;

Політика.