Репрезентативні постаті французького просвітництва та їх педагогічні ідеї

 

	Початок французького Просвітництва пов’язаний з твором Монтеск’є “Дух законів”, у якому сформульована у загальних рисах його освітня програма: формування молоді на ідеалах конституційної держави, заміна станової школи системою демократичної національної освіти, в рамках якої
кожен юний громадянин зможе отримати знання, необхідні для життя.

 

У працях “Про розум”, “Про людину, її здібності і її виховання” сформулював свої психологічні погляди та етичне вчення. Виховання та зміну законів вважав головними засобами досягнення загального щастя.

Не визнавав впливу спадковості на розвиток особистості. Розвиток людських талантів, поглядів, ідей, розумових здібностей є наслідком виключно впливу зовнішнього середовища. Для того, щоб розвивались таланти та доброчинності кожної особистості, необхідно удосконалювати науку і виховання, індивідуалізувати їх. У процесі виховання на перше місце ставив формування інтересів та “пристрастей”, а не розумовий розвиток. Головною умовою успішного виховання вважав збіг інтересів правителів і народу, звідси випливав висновок про суспільний характер виховання.

 

Організатор, натхненник, редактор та один з основних авторів знаменитої “Енциклопедії”, яка призначалась для виховання цілого покоління в дусі нових ідеалів. У цьому документі подане нове визначення цілей та змісту

виховання і навчання. Головна ідея енциклопедистів – замінити догматичну, відірвану від життя освіту вихованням нової людини – вихідця з “третього стану”. Наймогутнішою зброєю проти старої ідеології стали природничо-наукові знання. Виховання та природні властивості розцінювалися Дідро як рівнозначно важливі чинники розвитку дитини. Тому необхідним є вивчення її анатомо-фізіологічних особливостей та соціальних умов життя. У праці “Систематичне спростування книги Гельвеція “Людина” подана критика недооцінки природного чинника розвитку особистості. У праці “План університету для Російського уряду”, написаній на прохання Катерини ІІ, Дідро намітив нові принципи організації освіти: всезагальність та безкоштовність освіти, її безстановість та світський характер. У з місті освіти на перше місце були поставлені природничі науки, здатні забезпечити зв’язок з потребами життя і виробництва. У проекті реформування колежу (загальноосвітнього закладу середнього рівня), пропонував концентрувати навчання протягом кожного навчального року навколо певного розділу шкільної програми: з математики, механіки, астрономії, природознавства й фізики, хімії й анатомії, логіки і граматики, античних мов та літератури, тобто враховувати взаємозв’язок та взаємозалежність наук. Висловлював ідею диференційованого підходу до навчання, заохочення здібних учнів. Розглядав проблему підбору вчителів. До головних професійних якостей відносив глибоке знання предмета, чесність, чуйність та любов до дітей.

 

	Критикував теорію природжених ідей, писав, що “людина повністю визначається вихованням, прикладами, урядом, під владу якого вона потрапляє, нарешті, випадком, який спрямовує її або в бік доброчинності, або злочину”.
Вважав непотрібним давати повноцінну освіту простолюдинам: “Краще, щоб народом керували, аніж давали йому освіту... давати освіту треба не робітникам, а добрим буржуа”.