Правила навчання, що відносяться до навчального матеріалу, об’єкта навчальної діяльності.

· Розподіляй навчальний матеріал у відповідності з рівнем розвитку учня.

· Зосереджуйся головним чином на вивченні основ навчального предмета.

· Розподіляй навчальний матеріал на невеликі закінчені частини, що включають повторення попереднього.

· Встановлюй зв’язки між спорідненими за змістом предметами.

· Враховуй при виборі методу навчання логіку предмета. Догматичний та розвиваючий методи навчання. Історична та раціональна групи предметів.

· Зміст освіти повинен відповідати рівню розвитку науки, що вивчається.

 

3. Правила навчання у відповідності з зовнішніми умовами, часом, місцем, становищем тощо.

· Проходь навчальні предмети послідовно, а не всі одночасно

· Враховуй майбутні життєві перспективи свого вихованця.

· Навчай культуровідповідно.

4. Правила навчання, що стосуються вчителя.

· Намагайся зробити навчання цікавим.

· Викладай енергійно.

· Слідкуй за правильністю мови учня.

· Постійно удосконалюй себе – ніколи не зупиняйся! “Найбільш важливим явищем у школі, найбільш повчальним предметом для спостережень, найбільш живим прикладом для учня є сам учитель. Він –уособлений метод навчання, саме втілення принципу навчання і виховання. Його особистість завойовує йому повагу, вплив, силу. Повсюди цінність школи рівняється цінності її вчителя.”

 

ДИДАКТИЧНА СИСТЕМА АДОЛЬФА ДІСТЕРВЕГА (2)

 

СУТНІСТЬ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ

 

· Розвиваючий характер. Його головним завданням є збудження пізнавальних здібностей дитини, їх “розвиток у пошуках та засвоєнні істини”.

· Виховуючий характер. Істинне навчання не тільки розвиває розумові сили дитини, але й формує у неї тверді переконання, високі моральні почуття, сильний характер, тобто формує особистість у цілому. І навпаки: погано організоване навчання “псує не тільки голову, але й характер”.

· Природовідповідний характер: “У всьому світі живих і неживих речей розвиток відбувається природним шляхом, підкорюючись імманентним законам. Тільки в світі людей зустрічається протиприродність, протизаконність, тому що тут грають роль свобода, сваволя і пристрасті. Виховання має справу саме з такою сферою, тому воно прагне зрозуміти закони природного розвитку дитини щоб допомогти ранньому розкриттю дитячої природи, щоб усунути з дороги перешкоди. Педагог власне не виховує, а усуває шкідливі впливи, укріплює добрі пориви, якими він завдячує матері-природі”.

 

ДИДАКТИЧНІ ПРИНЦИПИ

 

· Наочність, що є найважливішою умовою елементарної освіти. Виділення найбільш простих елементів, безпосередньо доступних спостереженню дитини, пов’язаних з її попереднім досвідом. Навчання від близького до далекого, від простого до складного, від відомого до невідомого.

· Свідомість: “Все, що повинно бути засвоєне, необхідно спочатку усвідомити, оскільки зрозуміле легко й приємно запам’ятовується”.

· Урахування вікових особливостей дітей: “Ніколи не вчи тому, чого учень ще не в стані засвоїти” “Керуйся у навчанні природними ступенями розвитку людини”.

· Систематичність: “Розподіляй і розміщуй матеріал таким чином, щоб де тільки можливо, на наступній ступені при вивченні нового знову повторювалося попереднє”. Систематичні вправи для розвитку розумових здібностей дітей: а) гостроти, точності і повноти сприйняття (культури сприйняття), б) здорової уяви, багатої фантазії; в) самостійного аналізу, синтезу та узагальнення понять.

· Грунтовність. Досягається шляхом вивчення головного і основного, що відповідає віковим особливостям дітей. При повторі не слід відтворювати матеріал у попередній формі, але вносити в нього що-небудь нове, сприяючи ще більшому усвідомленні його учнями.

ЗМІСТ ОСВІТИ

 

· Оскільки домінуючою метою освіти є формальна, що передбачає розвиток пізнавальних здібностей учнів, перевага віддається багатосторонньому вивченню невеликої кількості матеріалу.

· Усвідомлюючи необхідність надавати і практично необхідні знання, Дістервег висуває ідеюєдності формальної і матеріальної цілей освіти.

· Головним критерієм відбору навчального матеріалу залишається його сприяння розвитку пізнавальних здібностей. Відповідно виділяються дві групи предметів: історичні (історія, географія, історична частина граматики); раціональні (філософські і математичні науки). “У першому випадку перед очима учнів уже має місце готова будівля, яку тільки треба обстежити; у другому перед ними постає завдання за допомогою простих будівельних матеріалів спорудити цю будівлю”.

 

МЕТОДИ НАВЧАННЯ

· Головним критерієм доцільності використання того чи іншого методу є його сприяння розвитку пізнавальних здібностей дитини: “Будь-який метод є поганим, якщо привчає дитину до простого сприйняття або пасивності і добрим, якщо збуджує у неї самодіяльність”.

· Істинно розвиваючим є елементарний метод, який відповідає природному шляху пізнання. Він засновується на наочності і всюди передбачає шлях від конкретного до абстрактного, від одиничного до загального.

· Дві групи методів: 1) метод-повідомлення, що дає готові знання, вимагає від учнів головним чином пасивного сприйняття: а) викладовий; б) запитальний (запитально-викладовий, удавано-запитальний – гра у запитання). 2) Розвиваючий (дослідницький, що збуджує самодіяльність учнів): а) викладовий (метод Шлейермахера); б) запитальний (метод Сократа).

ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ