ТОП 10:

Никифор АВРАМЕНКО, ад'ютант 2-го Запорозького полку



"Мали славу нещадних і непримиренних"

Чорношличники мали на собі все чорне. Жупани, широкі штани, шли­ки. Носили на голові оселедці. До полону не здавались, бились одчайдушно. Мали славу нещадних і непримиренних. Носили оселедці ще гайдамаки, хоробрі та одчайдушні. Тепер вони були по боці червоних.

У полку [Чорних запорожців] були дуже добрі старшини та козаки. Бу­ли й такі, що поганили всю частину, розбишаки та грабіжники. Люди, що, крім непогамовної одваги, готові на найнебезпечніше діло, стратили з по­чуттям страху все інше людське, добре.

Коли з одним з таких мав розмову Дяченко, мусив мати в руці пістоль.

Переважали бойовитість і надійна бойова готовність.

Полк тепер був невеликий, до бою ставало 150 шабель, 10 кулеметів на тачанках, дві гармати. Разом з обозом, лікарем, санітарами, хворими та по­раненими було трохи більше 300.

Дисципліна досить добра. Сам Дяченко трохи дивився крізь пальці, Божко підтягав.

У сотнях Бурби, Броже та в батареї Черніцина дисципліна була добра. Не було там тих "одчаяних".


Нестор Галайденко

їдемо на Бобринець, повітове місто на Херсонщині. Є надія роздобути амуніції та всякого військового припасу. Розвідка донесла про великі вій­ськові магазини (склади. -Ред.) в тім місті та порівняно невеликий гарні­зон. Командує якийсь Рак.

До Бобринця недалеко... Як водиться, маю виконувати обов'язки комен­данта міста. В моїй команді - десять кінних та з п'ятнадцять піших. Усі озбро­єні та мають по 5 - 6 патронів.

На світанку Черніцин ударив з гармати, над містом розірвалася шрап­нель, Литвиненко понісся на станцію, Дяченко вдарив на місто із правого боку, Дубовий, розвернувши піхоту в лаву, заатакував зі сходу. Кіннота мала висунутися за місто, щоб забезпечитись від можливого нападу червоних з боку залізниці або тракту. Заскочена залога боронилася коротко і зникла.

Піхота вийшла на край міста, зоставивши курінь республіканців у моє розпорядження. Захоплено великі магазини різних продуктів та сотні во­зів. У панцерній касі знайдено два мішки грошей, срібний маленький кин-жальчик і золотий жіночий годинник із трьома маленькими діамантами. В місті ми мали стояти добу. Викликав до себе представників усіх інституцій та казав скласти іменні списки з означенням сімейних та нежонатих служ­бовців. Також викликав представників жидівського кагалу.

Тим часом хорунжий Отрішко (Отрешко-Арський. -Ред.) видавав з ма­газинів продукти частинам. Забрав я його од мазепинців, став він моєю правою рукою.

Більше двохсот возів нагружено цукром, рисом, різною крупою, борош­ном, салом, сіллю, кільканадцятьома мішками правдивого кофе. За списка­ми видано урядовцям по мішкові цукру, рису, каш, муки та сала. Нежонаті дістали втроє менше. Всім виплачено трьохмісячну платню.

Двоє старші віком жиди прийшли оглядаючись. Казав їм сісти та бути спокійними. Просили не обижати своїх одноплеменців, бо були вже ви­падки грабунку. Зараз вислав зв'язкового до Корніїва посилити патрулі, витіснити за місто чорношличників, арештувати і довести в комендатуру бешкетників, хто б не був.

Жидам сказав, що грабіжники будуть покарані сурово, аж до розстрілу. За порядок можуть бути спокійними. На кагал дістануть по 10 мішків цукру і рису, по 20 мішків каші і муки, бочку олії та мішок кофе. Нехай і кагал нам допоможе в міру своїх можливостей - білизною, взуттям, а може, милом.

Вечором принесено 20 пар черевиків, 50 пар білизни і кілька брусків ми­ла. Дістали обіцяне і були дуже задоволені, я також. Од поштовців прийшов


спомини


спомини


 


швець, взяв міру, а ранком приніс гарні чоботи. Мої порядно зносилися. Залізничники принесли замшеве убрання, новесенький наган з 50 патро­нами, а пізніше ще з 1000 патронів до рушниць. Дістали мішок кишмишу, хоча було того мало. Забувся пригадати про масу сушених овочів та фрук­тів, вони також пішли на вози, приділені службовцям і жидам.

Трапилося бути свідком неприємного, дуже прикрого випадку. Із трьо­ма козаками поїхав глянути, як орудує Отрішко, побалакати з Корніївим, подивитися на вулиці.

Отрішко показав себе добрим господарем. Спокійна праця і порядок. Хто що діставав - квотував і од'їжджав. Придані в поміч 10 козаків та під-старшина працювали чітко і жваво. Всі вони були раді білизні й череви­кам.

Так їдучи, побачили ми Чорношличника на коні, а перед ним - жида з налигачем на шиї. Прискоривши коней, зараз догнали Чорного. Цього типа пам'ятаю.

- Стій! Що тут робиш, чому не в полку?

Той кинув на мене злий погляд, смикнув налигач - скоріше!

- Злазь із коня, пусти налигач! Чорний повернув карабін у мій бік.

- Проїжджайте далі, не ваше діло!

Купка людей стала, дивиться - патруль здалека йде сюди. Взяла мене лютість, вихопив нагана.

- Пусти налигач, бо вб'ю!

Хлопці кинулися, схопили: один за вуздечку, другий за карабін.

- Злазь! А ви ідіть додому, - крикнув до переляканого жида.

- Гаспадін товариш! Не убівайте його!

- Марш звідціля!

Жид зник. Чорного роззброїли, одібрали коня. Саме підійшов пат­руль.

- Як звешся?

- Нестір Галайденко, - відповідає сміло.

- Давно в полку? -Рік.

- Знаєш, на що заслужив? Яку пляму кидаєш на всіх нас?

- Батько наказав мені їхать і дещо добуть. Добув би, та ви перешко­
дили.

Чорношличники звали Дяченка батьком. -Лягай тут!

Мовчки ліг, не просився. Мовчав, коли на голий зад впало 25 нагаїв і з посинілого полопаного тіла полилася кров.


- Тепер іди шукай свого батька.

Галайденко глянув на мене, а злоба і ненависть у погляді - пекельні. Н бандита забрано коня і зброю.

При першій зустрічі Дяченко категорично потребував вернути коня і :іброю та гірко нарікав за покалічення бойового козака "за якогось жида".

- От що, Петре! Маєш у себе Бурбу, Плужника, Броже, Черніцина, доб­
рих свого імені достойних старшин. Маєш хороших порядних козаків, кот­
рих знаю давно або тепер пізнав: Толька, Перепелицю, Якименка, Пшенич­
ного, Кузя, Ромця. А єсть і такі, як Галайденко. Коли трапиться подібний
випадок, як тепер, буду розстрілювать. Кінь і зброя віддані достойнішим, а
коли Нестор Галайденко такий бойовий, то добуде, як зад виліче. Про тебе
і Чорних іде не зовсім добра слава.

- Ну, добре. Нехай буде так. Кому іншому не зійшло б.
Потім додав іншим голосом:

- Всі в нас дивуються, що Нестір попав на свого. Попри все, це один з найодважніших козаків. Притому такий, що я сам, коли з ним говорю, маю пістоль одбезпечений! Ти, одначе, остерігайся!

- Немає страху. Балакать нам не прийдеться. А попадеться на подібно­му вчинку - застрелю як пса; не мене, а його попередь.

- Тю! Ти якийсь жидівський оборонець.

- Хай і так буде. Вони тоже люди, а обижають їх хто хоче.

- Справжній жидівський батько!

- Рахуйся зі словами, Петре, та заглянь глибше у своє сумління.

На тім кінчилась розмова і моє відношення приязні до Петра Дяченка. За мною осталось насмішливе "жидівський батько". Це мене не ображало.

У споминах Никифор Авраменко зазначає, що, коли отримав тяжке пора­нення, ним щиро заопікувався Петро Дяченко, все зробивши, щоб врятувати йому життя, а Нестор Галайденко... вкрив пораненого своєю буркою, що осо35-ливо вразило Никифора Авраменка.

"Doskonale!"

Всі групи скупчено за Збручем... Шикуємось до перегляду всіма сила­ми, що прийшли з України, а прийшло понад 12000, із запасом зброї, аму­ніції і харчів.

Вигляд зовнішній не відповідав вишколенню, нічого не мав з виглядом регулярних частин. Вся маса була подібна до колишніх турецьких башибу-


 


202


203


спомини


спомини


 


зуків. Убрання та обув'я трохи почищене, підлатане і різноманітне, свідчило про нашу бідність. Ніяково було виступати перед союзниками, а виступить і показати себе треба гідно.

Налягли на муштру, поставу, вираз обличчя. Бідні, але горді, не приблу­ди, а гідні союзники, прийшли як рівні.

Коли настав день показати себе перед своїм і чужим вищим команду­ванням, вишикувалось 7000 піхоти, 1200 шабель кінноти, 50 гармат, сотні кулеметів. Оркестр блищить золотом одполірованих труб.

Показалася група кінних, падає команда, завмерла піхота з рушницями, викинутими догори, блиснули і опустились вниз шаблі. Спереду - поряд з [Михайлом] Омеляновичем-Павленком - польський генерал, за ними -оточення, командири груп, вищі польські офіцери.

Проїжджають, вітаються з частинами, вертаються, і на правім боці шля­ху група стала на вищім місті, зсідаючи з коней. Командири груп зайняли свої місця, команду подає [Юрко] Тютюнник.

Оркестр грає марш. Перша рушає запорозька піхота, куренями по двад­цять двійних рядів. Спереду [Андрій] Гулий, [Михайло] Крат, [Семен] Скрипка, за ними - [Іван] Дубовий, [Іван] Савосько, я, а далі - по черзі ку­рені, за ними - на тачанках кулемети по чотири в ряд.

Біля групи, яка приймає марш, повертають Гулий і Дубовий із прово­джаючими, пропускаємо полк. За нами - піхота волинців і київців у тако­му самому порядку.

Маширують усі добре, ряди вирівняні, крок твердий, певний. Вишколе­на регулярна піхота! Якби не різне убрання та взуття. Що ж? Сам команду­ючий у свиті, хоч при боці - дорогоцінна шабля на золотій портупеї.

Як же різниться виглядом польська група, в гарній уніформі, у сріблі!

У повнолицьому генералі пізнаю Івашкевича, поповнів помітно.

За піхотою рушили по шестеро кінні полки.

Першим пройшов риссю Мазепинський полк Волинської групи під полковником [Олександром] Недзведським, невеликим, окоренкуватим (невисоким, але кремезним. - Ред.), на рослому золотистому іноходце-ві. Шапки з жовтими верхами одного крою та однакове, хоч і зношене вбрання придавали вигляд регулярної частини. Не можна було нічого закинуть посадці та рівнянню. Добре вимуштрував Недзведський своїх 300 кіннотників!

Литвиненко свої 150 шабель провів гірше. Дивуватися немає чого, це ж недавня піхота на конях, та і сам командир не дуже вмів орудувати шаб­лею, звик до "кислиці" (кислиці розводити - скиглити. -Ред.).

Кінний полк київців - 400 шабель - мав досвідчених кіннотників-фронтовиків, промаширував краще мазепинців.


Останніми йшли чорношличники із пластунами на возах і своєю ба­тареєю. Дяченко мав свій стиль. Мав тепер з 500 шабель, а їхали по 10 у ряд. Кажуть, обіцяв тому, хто скривить ряд, всипать у зад 25. Мав і добрих старшин. Командири сотень старались вишколить козаків, щоб показати­ся найкраще.

Дійсно, їхали гарно. Трохи розбійне обличчя Дяченка повернуте на­право, прибрало вираз якоїсь лютості. Командуючий крикнув: "Атакуйте вліво ворога на взгір'ю!"

Дяченко закрутив над головою шаблею, протяг вліво. Сотні повернули за ним, розвертаючись у лави, з возів позіскакували пластуни, побігли за кіннотою собачою риссю, у стременах стали численні льюїсисти, тачанки полетіли на крила.

Черніцин вискочив за пластунами, з'їхав у долинку, а за хвилю гармати знято з передків, повернуто в бік "ворога".

У куряві зникло 50 пластунів, підіпруть вони кінних, займуть здобуту позицію. Гарматний постріл - і над взгір'ям зависла хмарка шрапнелі. По­казова атака кінноти зробила своє враження!

Чулось:

-Оозкопаїе! Рузгпіе! (Досконало! Чудово!)

Генерал по-своєму:

- Замєчатєльно.

Вихром пронеслись шість гармат кінної артилерії Алмазова. Без закиду проїхали риссю батареї груп. Частини верталися на свої квартири. Знали, що ці оглядини були зроблені перед виступом на фронт.

Авраменко Н. Спомини запорожця. - Київ: Темпора, 2007. - С. 320, 332 -335,349-350.


204


спомини


Лавро КЕМПЕ,







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.208.186.19 (0.009 с.)