Доклад головному отаману Військ української народньої республіки симону петлюра та голові ради народніх міністрів

Цікаво було відмітити боі у м. Ставище Полку Чорних Запоріжців з доб­ровольцями. В с. Ставище виступила одна сотня для освітлення місцевости. З цею сотнею відправився і я разом з Полковником Дьяченко і на власні очі наблюдав, як билися славні Чорні Запоріжці з переважаючим кількос­те) ворогом.

У м. Ставище був розташований Штаб генерала [Миколи] Бредова і сам Бредов. Несподіваний і смілий наскок сотні Чорних Запоріжців під непосредственним керуванням самого Командіра полку Полковника Дья­ченко, ворог за які небудь десять филин був на половину перерубаний, на половину обезброєний і захоплений в полон. В полон чуть не попався сам генерал Бредов, спася тілько дякуючи погоді туманній і через те, що був розташований на ісході села по дорозі на Умань, йому удалося утикти на автомобілі. Захоплено було: вся стража Київського повіту на чолі з На­чальником стражі і часть Стражі Сквирського повіту, багато ріжного май­на, кулемети і набоі.

Настілько добровольці не сподівалися такого швидкого наскоку на Ста­вище, що коли приходилося брати в полон, то не знали, як нас називати:

чи то ми є комуністи, чи махновці, чи хто другі, і трудно було упевнити іх в тім, що ми є частина арміі У.Н.Р.

Тілько коли доставили іх в Штаб арміі, там вони упевнилися, що ма­ють діло з армією У.Н.Р. Откровенно говорили, що у них уже офіційно бу­ло об'явлено, що арміі У.Н.Р. нема, вона розбита і що сам Головний Ота­ман забитий.

Полоненних я сам перепроваджував до Штабу і захоронив ім життя з метою використати для агітаціі, аби* вони пішли по своїм частинам і на­робили там ще білшоі паніки і щоб скорійше розбігалася і решта дробро-вольчоі (Добровольчої, -Ред.) арміі. Ця операція в де-якій мірі удалася. В арміі Денікіна почалася агітація в наш бік, і було установлено, що цілі час­тини демонстративно відказувалися битися з нИми. З такими частинами, звичайно, добровольче командування поступало суворо, включно до роз­стрілу цілих десятків старшин і козаків [...]

З уманського раіону розташовання я вирушив з ударною групою, Пол­ком Чорних Запоріжців, в раіон Балтського повіту, де я провадив повстан­ня проти комунистів прошлим літом, для підготовчої праці і для ліквідації ворога в раіоні Балта - Ананьів - Бірзула - Голта.

24 грудня по ст. ст. я прибув до Голованівська. Командір полку Чорних Запоріжців зразу ж пішов преслідувати ворога, який утікав на м. Богопіль -Голта, я занявся політичною і організаційною справою в районі Голованів­ська. Настільно панично відступали добровольці, свідчить факт залишення цілим телеграфного зв'язку з Одесою і цілим раіоном.

Це дало міні змогу в короткий час перевести свої завдання - скликати представників волостей і сел для інформації і налагодить організаційну працю до повстання.

Власне, приходилося відродити те, що було мною закладено ще в прош­лім годі літом. Прошлогодня праця не пройшла даремно. Місцевий ватажок І Семен] Заболотний, не дивлячись на ріжні утиски з боку добровольців і провокаційну працю з боку комуністів, перевів операції по визволенню та очистці Балтського повіту від добровольців успішно.

Влада добровольців трималася лише кілько днів, а стража примушена була сидіти лише в м. Балта, не показуючи і носа на повіт [...]

Закінчивши свою працю, приєднався до полку Чорних Запоріжців.

Успіхи полку Чорних Запоріжців величезні.

Ворог був настигнутий коло с. с. Липовеньки та Пушкове, на половину був перерубаний, частина утикла до Богополя, частина забрана в полон, Як розказують селяне, ворог настілько панично утікав, що офицери кида-ли зброю, своіх жінок і, вирвавши у селян-підводчиків коні, сідали верхи і утікали хто куди попав.

 

ДОКУМЕНТИ

Коло цих сел захоплено вилика кількість обозу, всіх жінок, які іхали (не досчиталися тілько губернаторші), багато награбованого майна у селян до­бровольцями. Між річами приходилось находити части туалету актріс. В той день переслідування ворога далі для нашого полку було не можливе, бо сильна гряз настілько змучила коні, що коні поприставали, і докінчення операцій на Богопіль - Голту було відкладено до другого дня, що дало ко­мандуванню добровольчого отряду, який стояв в Голті, змогу взяти в руки свій отряд і навіть виставить застави в наш бік.

В Голті були вже стянуті великі сили ворога, переважно кіннота, і для Пол­ку Чорних запоріжців, маюче зтомлених людей і коней, було не по силам, але йому допомогли селяне, і ворог був збитий. Ворожі застави були перерубані, а частини панично утікли в Голту, а з Голти на Вознесенск, але по дорозі були перепинені селянами і примушені були залишитися в Голті. Позаяк в бою під Богопілям (Богополем. - Ред.) ворог оказував опір і нашою контр-розвідкою було установлено, що в Богопіллі (Богополі. - Ред.) і в Голті розташовані час­тини і ті, які знущалися над нашими хорими козаками в Жашкові Таращан-ського повіту, в полон нікого не брали. Результат бійки для нас гарний - потер не було людьми, ранено двоє коней [...].

В[асиль] СОВЕНКО, політичний Референт У.Н.Р. при Запоріжському війську, старшина. 4 Червня 1920 року. м. Вінниця на Поділю.

Доценко О. Зимовий похід (6.ХІІ.1919 - б.У.1920). - Варшава: Праці Українського наукового інституту, 1932. - С. 6 - 8.

№10

Копія наказу командира полку Чорних запорожців Петра Дяченка від 20 червня 1920 р.