Україна в роки першої світової війни (1914-1917 PP. ). Українські січові стрільці.

Взимку 1914-1915 pp. російські війська добились успіху в Карпатах і захопили також Перемишльську фортецю. Австро-угорські війська потерпіли поразку таку відчутну, що вона поставила цісарську державу на грань цілковитого краху. Німецьке командування у відповідь протягом півроку проводило активні бойові операції в Польщі і Галичині. Німці активно використовували газові атаки. Російські війська змушені були відступати, залишивши в руках ворога Польщу й Литву, частину Латвії і Білорусії, Східну Галичину, Північну Буковину і західні повіти Волині. Восени 1915 p., коли фронт установився на лінії Чернівці— Тернопіль—Пінськ—Рига, у війну на боці Німеччини вступила Болгарія. Блок союзників Німеччини отримав назву Четверного союзу.

Російське командування було впевнене, що в результаті кампанії 1914 р. Галичина назавжди стала частиною імперії. На початку квітня 1915 р. до Львова навіть приїхав новий головнокомандувач Микола II - російський імператор, який тім відвідав і Перемишль.Однак час для візиту царя був вибраний надзвичайно не-вдало. На фронті назрівав перелом на користь німецько-авст-рійських військ. Російська армія була знекровлена. За час наступу вона зазнала величезних втрат, а її резерви були вичер-пані. В грудні 1914 р. російські артилеристи одержали наказ витрачати на день лише по одному снаряду. Російське командування виявилося не готовим до тривалої війни.

19 квітня 1915 р. німецько-австрійські війська в Галичині почали контрнаступ. Застосувавши на вузькій дільниці фронту масований артилерійський вогонь, вони прорвали фронт і змусили російську армію відступати. Солдати гинули тисячами, не маючи зброї і боєприпасів. Контрнаступ було зупинено лише восени 1915 р. на лінії Кам'янець-Подільський-Тернопіль-Кременець-Дубно.

Відступ російської армії приніс для населення України, передусім Східної Галичини і Північної Буковини, нову катастрофу. Усіх, кого вважали «неблагонадійними», виселя-ли з прифронтової смуги. Ті ж, хто перейшов у православ'я, виїжджали добровільно, цілком справедливо побоюючись розправи німецько-австрійських військ. І тих, і інших російська влада спрямовувала у тилові області імперії.

Водночас російські війська відступали з Холмщини і Волині, які до початку світової війни перебували у складі Російської імперії, вдаючись до тактики «спаленої землі». Вони палили села, руйнували мости, залізниці. Сотні тисяч,людей змушені були покидати рідні домівки, на багато років перетворюючись на біженців. Медичного персоналу й ліків не вистачало, бо все це було кинуто на фронт. Евакуйованих і біженців у самому лише Київському комітеті допомоги, який опікувався біженцями, було зареєстровано 3,3 млн чол.

З осені 1915 р. розпочалася евакуація підприємств і навчальних закладів Правобережної України. Так, Київський універ-ситет перевозили до Саратова, а Київський політехнічний інститут — до Воронежа. Вивозили державні установи, заводи, школи, музеї, бібліотеки. Планувалося навіть вивезти Києво-Печерську лавру з її святинями.

Але все навесні - влітку 1916 р. розпочалася знаменита наступальна операція російських військ в Україні зразу в чотирьох напрямках на фронті довжиною в 350 км., яка увійшла в історію під назвою «Брусиловський прорив». Російська армія під командуванням генерала О. Брусилова прорвала фронт і знову захопила Чернівці, Коломию, Броди й Луцьк, значна частина Галичини і Буковини. Загальна площа окупованої у ході операції території становила 2,5 тис. кв. км. Загроза вторгнення нависла над Угорщиною. Армії А. Брусилова в кінці літа вийшли на карпатські перевали. Утрати противника складали до 1,5 млн солдат і офіцерів. Захлинувся наступ німців під Верденом. Але розвинути цей успіх російській армії не вдалося. Німецьке командування перекинуло частину своїх військ із Західного фронту і зупинило російський наступ в районах Ковеля і Пінску, а також на річці Стоход. Фронт стабілізувався і в такому стані перебував до літа 1917 р. Була врятована від поразки Італія, а Румунія оголосила війну Німеччині та Австро-Угорщині. Довготривала окопна війна вкрай виснажила Україну. Були вбиті або покалічені мільйони молодих, сильних чоловіків. Різко впала продуктивність праці на заводах і фабриках, де чоловіків замінили жінки й діти. Стояли пусткою десятки тисяч десятин неза-, сіяної землі. Частішими ставали випадки епідемій і пошесті. Усе відчутнішим ставало наближення національної катастрофи.

Піднесення національно-визвольного руху не тільки в Україні, а й по всій Росії свідчило про наближення нової революції.

Українські Січові Стрільці, УСС (усу́си) — єдина українська національна військова формація в складі австро-угорської армії, сформована з добровольців, які відгукнулися на заклик Головної Української Ради 6 серпня 1914 і стояли під проводом Української Бойової Управи (УБУ).

Українські Січові Стрільці були першими українськими частинами на бойовищах Східної Європи після Полтави 1709, вони мали велике значення для відновлення військових традицій, для зростання українського патріотизму, створення військового словництва, термінології, військового фольклору, пісні й музики (оркестра УСС), для утвердження форми українського однострою (мазепинка).

Зібрані з ініціативи українських діячів Галичини 18 березня 1913 р. збори проголосили створення українського військового товариства "Січові стрільці". Головним отаманом "Січових стрільців" було обрано доктора Володимира Старосольського, його заступником — осавулом Дмитра Катамая. У перші місяці після зборів стрілецькі товариства швидко поширилися по усій Галичині. Найперше вони утворилися в Бориславі.

За короткий час було організовано стрілецькі чоти, сотні, курені, фахові офіцерські школи, близько 50 товариств "Січових стрільців". У 1913—1914 рр. товариства "Січ", що були осередками активної пропагандистської діяльності радикальної партії, стали базою для зародження передвоєнного січового стрілецтва. Для підготовки січовиків було організовано постійнодіючі курси теоретичного і практичного військового вишколу. Навесні 1914 р. спільними зусиллями О.Семенюка та О.Демчука було створено "Правильник піхотинців", у якому переклали необхідні військові команди українською мовою. "Правильник" було введено в дію 20 червня 1914 р. Найбільшим і наймасовішим оглядом стрілецьких сокільсько-січових та пластових сил стало Шевченківське свято, яке відбулося 28 червня 1914 р. у Львові. Вперше відкрито виступило близько 500 стрільців в одностроях і частково озброєних гвинтівками. Своєрідний військовий марш-парад відкривали старшини українських стрільців, за ними — кінний відділ "Січових стрільців І", потім — чота "Січових стрільців І", дві чоти "Січових стрільців ІІ", дві чоти бориславців та одна чота з Яворова.

6 серпня 1914 р. у львівській газеті "Діло" з'явилося звернення Головної Української Ради "до всього українського народу", в якому проголошувалась необхідність утворювати полки українських добровольців під назвою Українські Січові стрільці (УСС).Узимку 1914 — 15 сотні УСС у складі 130 бригади боронили карпатські переходи: їм припала тоді розвідча й охоронна служба. У березні 1915 австрійська Начальна Команда підпорядкувала УСС командуванню корпусу генерала Гофмана, яке скасувало пост начальника команданта УСС та поділило легіон на два самостійні курені (команданти Григорій Коссак і сотник Сень Ґорук, згодом Василь Дідушок) і резервову сотню.

Першим успіхом Легіону УСС була перемога на горі Маківці 29 квітня — 3 травня 1915. Далі він визначався в боях під Болеховом, Галичем, Завадовом і Семиківцями. З літа 1915 УСС окопалися над р. Стрипою; там, у Соснові і на Веселій, перебували до серпня 1916. Далі у складі 55-ої дивізії обидва курені перетворено на полк УСС (командант отаман Г. Коссак, з листопада 1916 — підполковник Антін Варивода), у серпні 1916 Легіон переведено під Бережани, де він окопався на горбі Лисоня. На фронті під Кирлибабою була відокремлена Гуцульська сотня УСС під командуванням поручника Омеляна Левицького.

На початку липня 1917 в бою під Конюхами в полон потрапив майже весь Легіон УСС. Від полону врятувалося близько 400 старшин і стрільців. З них, з Гуцульської сотні і доповнень з Коша УСС сформовано новий курінь УСС, який здійснив похід до р. Збруч, а в лютому 1918 вирушив у похід на Україну з австрійською окупаційною владою, був розташований на Херсонщині і приділений окупаційною владою до групи архікнязя Вільгельма Габсбурґа (полковника Василя Вишиваного).

На початку жовтня 1918 формацію УСС переведено з Херсонщини на Буковину. Під час українсько-польських боїв за Львів Легіон УСС прибув до Львова лише 3 листопада і вже не зміг змінити бойової ситуації в місті. Далі Легіон УСС входив до складу групи "Схід" УГА і в січні 1919 був переформований на 1 бригаду УСС в складі одного, пізніше двох полків піхоти УСС, кінної сотні УСС, гарматного полку УСС і допоміжних відділів.

Поповнені українцями з російської армії, УСС сформували в Києві у листопаді 1917 Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців (СС), який згодом розгорнувся в полк СС, а далі в корпус і групу СС, що були однією з найкращих формацій української армії.

58. Лютнева 1917 р. революція в Росії та перші кроки на шляху організації української державності. І та II Універсали Центральної Ради.

ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917 В РОСІЇ - -революція, у результаті якої було повалено самодержавство і відкрилися перспективи демократизації сусп. розвитку. Підготовлена гострою кризою, яка в 1915—17 охопила всі сфери соціально-екон. і політ, життя країни, всі соціальні верстви і нац. регіони. «Низи» були доведені до відчаю госп. розрухою і ескалацією голоду, непопулярною у народі імперіалістич. війною; «верхи» — незадоволені распутінщиною, неспроможністю цар. уряду навести належний порядок у країні.

1917 у Петрограді стихійно розпочалися мітинги, спричинені нестачею продовольства. У наст, два дні мітинги переросли у масові страйки і демонстрації, а 26 лютого — у заг. страйк, який відбувався під гаслом повалення самодержавства і припинення імперіалістич. війни. 27 лютого Петроград був охоплений збройним повстанням. Повсталі (робітники та окр. загони солдатів столич. гарнізону і з викликаних до столиці для «припинення безпорядків» військ, частин) зайняли приміщення уряд, установ, арсенал, телеграф, поштамт, мости, вокзали, розгромили поліц. дільниці і захопили тюрми, випустили політ, в'язнів. У ході повстання в Петрограді заявили свої претензії на владу два органи — Рада роб. і солд. депутатів та новостворений Тимчас. комітет Держ. думи. Комітет направив до Ставки Верх, головнокомандувача, де перебував Микола II, своїх представників О. І. Гучкова і В. В. Шульгіна, які переконали самодержця того ж дня підписати зречення від престолу за себе і за малолітнього спадкоємця Олексія на користь Михайла Олександровича

Останній наст, дня відмовився від корони. Тимчас. комітет Держ. думи зі згоди виконкому Петрогр. ради роб. і солд. депутатів утворив Тимчасовий уряд Росії на чолі з Г. Є. Львовим (8 липня уряд очолив О. Ф. Керенський). Зі столиці революція поширилася по всій країні. Скрізь ліквідовувались інститути самодержавства, створювалися органи нової влади — призначалися губернські комісари з відповідними апаратами, формувалися губернські, повітові, волосні комітети, що брали на себе функції місц. органів влади Тимчас. уряду. Поряд з ними виникали ради роб., солд. і сел. депутатів. Тимчас. уряд проголосив Росію республікою з усіма дем. свободами, взяв курс на скликання Установчих зборів, яким планувалося передати всю повноту влади. Л. р. 1917 в Р. активізувала політ, життя за участю найширших верств населення. В Україні вона каталізувала потужний нац.-визв. рух, який переріс в нац.-дем. революцію, гол. чинником якої стала Українська Центральна Рада. Революція започаткувала демократизацію усіх сфер сусп. життя, що тривала 8 місяців. Однак перетворення відбувалися непослідовно, суперечливо, породили нову рев. ситуацію, яка була використана більшовиками для здійснення Жовтневої революції 1917 в Росії