Причини піднесення національних процесів в Україні. Етапи українського національного відродження XIX ст.

ПРИЧИНИ:

Культурно-національне відродження в Україні було зумовлено цілою низкою причин. До соціальних причин належить перетворення козацької старшини на російське дворянство в Наддніпрянській Україні, особливо тоді, коли значно ускладнилося отримання дворянських рангів та доведення свого шляхетського походження, і це викликало незадоволення української шляхти й підживлювало пам'ять про втрачену автономію, сприяючи поширенню в українському середовищі автономістичних настроїв та ідей. На західноукраїнських землях пробудженню національної свідомості сприяло протистояння польському, австрійсько-мадярському, румунському панівним елементам.

Значний вплив на формування першопочатків національної свідомості мали бурхливі політичні події в Європі на рубежі XVIII-XIX ст., насамперед Французька революція (1789-І793 рр.), яка породила ідеї вільнодумства, свободи, соціальної рівності.

Ближчому знайомству представників українського суспільства із зразками західного вільнодумства сприяла участь козацьких полків з України в закордонному поході російської армії (загальна кількість українських полків перевищувала 55 тис. осіб). Козаки визволяли Варшаву, Краків, Дрезден, Гамбург. У битві під Лейпцигом у жовтні 1813 р., де Наполеон зазнав поразки, брали участь 8 козацьких полків з України. Українські козаки в складі російської армії брали також Париж в березні 1814 р. Знайомство з Європою, способом життя в європейських країнах мало великий вплив на формування національної свідомості і політичної активності просвічених елементів українського суспільства.

До політичних передумов процесу національного відродження слід зарахувати також поширення масонства серед українського дворянства, вплив декабристського руху та таємних польських організацій на території України.

Особливий вплив на формування національної свідомості української еліти справили німецькі та англійські романтики І.Гердер, Дж.Байрон та ін., які проголошували цінність кожного народу, його окремішність, право на історичне буття. Основними гаслами романтиків стали: народ, народність, національна незалежність. Саме романтикам належить велике відкриття, що основним багатством народу та умовою його життя є рідна мова. В період романтизму оформлюються літературна мова і національна література.

Процес культурно-національного відродження на Слобідській та Лівобережній Україні був ініційований "знизу" когортою освічених представників української шляхти. На Галичині, Закарпатті та Буковині він започатковувався австрійським урядом, який розробив низку реформ, спрямованих на розвиток місцевої культури, освіти, піднесення матеріального становища і соціального статусу греко-католицького духовенства. Згодом, у зв'язку із занедбанням йосифлянських реформ, настав період занепаду українського національного відродження, яке згодом, уже з ініціативи "знизу" - з боку греко-католицької священицької інтелігенції - розгорнулося з новою силою.

ЕТАПИ: Одна з головних тенденцій розвитку культурно-національного відродження на українських землях проявлялася у поступовому наближенні в організаційному та ідейному плані східного і західного векторів національного руху, що втілилось у створенні політичних організацій, партій, теорій й доктрин націоналізму та програм державного об'єднання.

Вреалізації цієї провідної тенденції можна виділити такі основні етапи. Перший етап, кінець XVIII - перша половина XIX ст., характеризується зародженням національного руху в формі гуртків, таємних організацій, просвітницької діяльності, збиранням пам'яток старовини, становленням національної літератури та наукових досліджень в галузі історії, етнографії, фольклору, виникненням федералістинної ідеї. На другому етапі національного відродження в Україні, 60-90 рр. XIX ст., національний рух набуває форм народницького руху. Саме в цей період відбувається диференціація національного руху за регіональним принципом. Національна свідомість набуває свого вираження у високих літературних формах і в науковій діяльності. Національна ідеологія перебуває в зародковому стані. Третій період у розвитку національного українського відродження, кінець XIX - початок XX ст., пов'язаний з динамічною політизацією національного руху через залучення широких мас, виникнення політичних партій, парламентську діяльність українців, формування політичних доктрин націоналізму.

 

Таємні антисамодержавні організації на українських землях під владою Росії в першій чверті XIX ст.

У 19 ст. починає зароджуватись в Україні організована політична опозиція проти російського самодержавства. Свідченням тому є виникнення в українських землях масонських лож, членами їх були ліберальна еліта. Широкому розповсюдженню масонства на Україні посприяли Велика Французька революція, поширення ідей просвітництва та європейського стилю життя, війна 1812 року тощо.

Наприкінці 18 - на початку 19 ст. масонські “майстерні” існували в Києві, Львові, Одесі, Житомирі, Харкові, Полтаві, Дубно та інших містах.

В 1817 р. у Харкові з‘являється майстерня “Вмираючий сфінкс”, у 1818 р. в Одесі починає діяти “Понт Евксінський”, у Києві – “З‘єднання слов‘ян”, у Полтаві – “Любов до істини”.

1818 року у Москві з’являється «Союз благоденства», метою якого було введення конституційного представницького правління, ліквідація самодержавства, скасування кріпосного права, підготовка військового перевороту. Київ був центром зустрічей “Союзу благоденства”, а у Тульчині існувала його філія. В 1821 р. “Союз благоденства”, в результаті боротьби між поміркованими та радикальними членами, саморозпускається.

Члени Тульчинської управи “Союз благоденства” на своєму засіданні в березні 1821р. вирішили утворити нову таємну організацію – “Південне товариство”, лідером якого став П. Пестель. Крім Тульчинської управи було засновано ще дві: Кам'янську — на чолі з В.Давидовим та Волконским і Васильківську, яку очолював підполковник Муравйов-Апостол Сергій Іванович. Програмним документом “Південного товариства” була “Руська правда”.

Програма «Південного товариства» була такою: кріпосне право скасовувалось; встановлювалась республіка з однопалатним парламентом; зберігалась приватна власність на землю, але половина її вважалась громадською; всі громадяни отримували особисту свободу та право рівності перед законом; загальне виборче право для чоловіків (з 20 р.). “Південне товариство” мало три управи (Тульчинську, Васильківську, Кам’янецьку) і налічувало у своїх лавах 101 особу.

У 1823 р. в Новограді – Волинському було створено третє таємне товариство під назвою “Товариство об’єднаних Слов’ян”. Його очолили брати А. і П. Борисови та Ю.Люблінський. До цього товариства входили переважно молоді старшини місцевих полків і нараховувало воно близько 60 осіб. Активними членами були І.Горбачовський, Я.Драгоманов, О.Тютчев та ін. Основними програмними документами були “Правила об’єднаних слов’ян” та “Книга об’єднаних слов’ян”. В них пропагувалась ідея боротьби за визволення. Члени товариства відзначались своїм демократизмом. Їх мета: встановити федерацію всіх слов’янських республік від Білого до Адріатичного моря і від Балтійського до Чорного. У 1825 р. товариство увійшло до складу “Південного товариства”, утворивши в ньому Слов'янську управу.

31 грудня члени Південного товариства підняли Чернігівський полк. Виступ почався на Київщині, його підтримали 19 офіцерів і близько 1000 солдатів. Сергієм Муравйовим-Апостолом був складений «Православний катехізис» із закликом до народу повалити самодержавство та встановити демократичний лад і знищити кріпацтво. Але приєднати до себе інші частини повсталим не вдалося. З січня вони потрапили у засідку і були розгромлені. Всі офіцери — учасники заколоту — були заслані в Сибір. П'ятеро найактивніших декабристів були повішені, серед них троє з Південного товариства (П. Пестель, С. Муравйов-Апостол та М. Бестужев-Рюмін).