Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розвиток державності на русі в Х ст. ( період правління князів олега, ігоря, княгині ольги).

Поиск

. Характер політичної діяльності Київської Русі, який визначився за Олега, лишався незмінним і за його наступника Ігоря (912—945 рр.), який намагався здолати автономізм древлян і уличів, у 941 і 944 рр. ходив із військом на Константинополь. Ці походи не були такими вдалими, як попередні. Русько-візантійський договір 944 р., хоча й підтверджував основні торговельні інтереси Русі на ринках Візантії, містив пункти, що обмежували купівлю коштовних тканин, скасовували безмитну торгівлю; руси зобов'язувалися не зимувати в гирлі Дніпра, в районі Білобережжя і на острові св. Єлферія (сучасний о. Березань), боронити кримські володіння Візантії від нападів чорних булгар.У 944 р. Ігор здійснив похід у Закавказзя, маючи намір нейтралізувати союзника Візантії Марзубана — ватажка войовничих горян Південного Прикаспію, і здобув Дербент, Ширван та ін.
В роки князювання Ігоря на південних рубежах Русі вперше з'явилися печеніги. В 915 р. вони уклали з Києвом мирну угоду й відкочували до Дунаю, але вже в 930 р. Ігореві довелось воювати з ними. З відомостей візантійських джерел можна зробити висновок, що в загостренні русько-печенізьких взаємин був зацікавлений імператорський двір Візантії.
Постійні військові походи виснажували економіку Русі. Збагачуючи верхівку дружини, вони важким тягарем лягали на плечі трудящого люду. До того ж князь та його воєводи збирали з підлеглих племен нічим не нормовану данину. Все це викликало обурення й опір. Позачерговий візит Ігоря до древлян за даниною восени 945 р. закінчився для князя трагічно — повсталі данники вбили його.

Повстання древлян придушила вдова Ігоря Ольга, яка через неповноліття сина свого й Ігоря — Святослава — фактично стала великою княгинею (945—964 рр.). Щоб запобігти новим народним виступам, вона змушена була впорядкувати норми феодальних повинностей і провела з цією метою деякі реформи. За час правління Ольги міжнародний авторитет Русі зріс Цьому сприяли, зокрема, візит великої княгині до Константинополя, а також прийняття нею християнства. Активний характер мали стосунки Давньоруської держави з іншими країнами, наприклад, Німеччиною, з якою вона у 959 і 961 рр. обмінювалася посольствами. Під час правління княгині Ольги (945—962 рр.) було зроблено першу спробу запровадити християнство як державну релігію Русі. Неможливо точно встановити, чи була київська володарка християнкою, коли прийшла до влади, однак можна припустити, що з самого початку регентства при сині Святославі Ольга перебувала під впливом сил, які підтримували тісні зв'язки з Константинополем і значною мірою визнавали релігію та ідеологію греків. Це у групування знаті, зрозуміло, прагнуло й надалі розвивати і поглиблювати взаємини з Візантією, для чого неабияке значення мало піднесення міжнародного престижу Русі. Така орієнтація прибічників княгині Ольги виявилася вже під час її першої поїздки до столиці Візантії, яка відбулася, на думку Г. Литавріна, у 946 р. В Царграді давньоруська княгиня пішла на рішучий з погляду молодої давньоруської дипломатії крок — запропонувала імператорові укласти шлюб Святослава з грецькою принцесою. Тим самим київський двір прагнув використати зацікавленість Візантії в розширенні торгівлі з Руссю і допомозі військами, яку русичі могли надати їй у разі потреби. Однак візантійський імператор та його оточення, не бажаючи піднесення авторитету володарів Русі, відхилили пропозицію Ольги, очевидно, використавши, як привід, неможливість укладення шлюбу "порфірородної" принцеси з сином правительки нехристиянської, "варварської" країни.
Прагнення Ольги розвивати стосунки з Візантією мирним шляхом, її підтримка нової релігії викликали занепокоєння значної частини знаті, що продовжувала поклонятися дружинним культам і виступала за здійснення активних військових кампаній як на Сході, так і в Криму та на Балканах, тобто в зоні перехрещення інтересів Русі та Візантії. 959 р. давньоруська княгиня звернулася до німецького імператора Оттона з проханням надіслати єпископа та священиків, але це звернення не слід розглядати як спробу домогтися офіційного навернення Русі до християнства за західним зразком. Так, у хроніці Продовжувача Регінона, де розповідалося про подорож на Русь германського єпископа Адальберта, йшлося лише про бажання княгині одержати з Німеччини кадри духовенства, а не про офіційне хрещення країни (шляхом навернення до християнства її правителя), яке відбулося ще п'ять років тому в Константинополі. Однак країна ще не була готова прийняти християнство, тому на початку 60-х рр. X ст. ні німецьким місіонерам, ні іншим християнським священикам на Русі не вдалося виконати покладене на них завдання. До того ж негативне ставлення до нової релігії з боку більшості населення Давньоруської держави стало важливим знаряддям боротьби оточення Святослава проти угруповання Ольги. У 961 р. у Києві виникла так звана язичницька реакція, в ході якої не тільки було вигнано місіонерів з країни, але й усунуто Ольгу від керівництва державою.
Князь Олег імовірно, правив у 882—912 рр. Уважається, що він був варягом, який прийшов разом із Рюриком зі Скандинавії. Олег правив на Русі від імені сина Рюрика Ігоря. У літописах його називають як повновладним київським князем, так і лише воєводою Ігоря. Послідовно і наполегливо він підкорював східнослов’янські племінні союзи і княжіння, сприяючи перетворенню Київської Русі на централізовану державу. Обставини смерті Олега остаточно не з’ясовані. За однією з версій, він помер від укусу гадюки, за іншою — загинув у поході на Каспій.

Олег затверджував свою владу силою меча. За повідомленням літописця, 885 р. він обклав даниною полян, деревлян, сіверян та радимичів, а з тиверцями й уличами продовжував воювати. При цьому сіверян і радимичів він звільнив перед цим від сплати данини хозарам.

Князь Олег правив Київською Руссю одноосібно, зосередивши всю владу у своїх руках. Він спирався на допомогу варязької дружини, яка виконувала доручення князя, чинила суд на місцях і збирала данину. Варяги збирали данину в найпримітивнішій і насильницькій формі полюддя. За час свого князювання Олег приєднав до Русі сіверян, древлян, уличів, тиверців, племена кривичів, радимичів та новгородських слов’ян. Олег ходив походами на Візантію, уклав з нею вигідні договори (907 р., 911 р.).,так за умовами першого договору руські купці вели торгівлю без сплати мита і безкоштовно могли перебували в Константинополі протягом шести місяців. Другий договір передбачав і регулював відносини між обома державами в різних випадках і сферах.

Під час здійснення одного із численних походів на сусідні території князь Олег загинув.

 

9. Реформаторська діяльність Володимира Великого
Володимир Великий (980-1015) - один з найяскравіших політичних діячів європейського масштабу. Він завершив тривалий процес формування території Київської держави: остаточно підкорив в’ятичів, радимичів,повернув Перемишль і Червенські міста, підпорядкував Закарпатську Русь іТмутаракань. В 988р. Володимир провів адміністративну реформу, знищившисепаратизм племінної верхівки; зміцніла система державної влади не лишев центрі, але і на місцях. Київська Русь перетворилася в централізовану феодально-монархічну, найбільшу європейську державу. “На початку князювання Володимир мусив покласти багато труду у те, щоби утримати разом різнорідні землі і племена. Коли почалася боротьба між Святославичами, дальші землі не почували над собою сильної влади і почали жити своїм окремим життям, як жили колись, у давні часи. Треба було наново силою притягати їх до державної організації. Протягом кількох років Володимир безнастанно був у воєнних походах, з військом виправлявся в різні сторони.” 11 Володимир утвердив династичну ідею, за якою тільки його нащадки могли володіти Руською державою, яка на той час/ мала консолідуючу роль. Поділ держави на уділи сприяв зміцненню Русі. Сини Володимира були не князями, а лише намісниками князя. “Володимир був першим реформатором на Русі. Якщо Олег, Ігор, Святослав ставили понад усе військові походи, менше займаючись внутрідержавними справами, то Володимир і діяльність за межами країни підпорядковував завданням внутрішнього життя. “Якщо його попередники були типовими володарями дофеодальної (родоплемінної) епохи, то Володимир своєю діяльністю об'єднав обидві історичні епохи: родоплемінну і феодальну.”

Він усвідомив необхідність проведення правової реформи. У"Повісті минулих літ" вказується, що Володимир думав і про ратні справи, і про "устав земний", і про державне будівництво, і про регулювання суспільно-правових відносин у державі 13.

Близько 988 р. Володимир продовжив адміністративну реформу батька, усунув від влади племінних вождів, а на їх місце посадив власних синів. У віддалені землі князь відправив своїми намісникам вірних йому бояр. Він стає верховним володарем у країні. І відтоді Київська Русь стає об’єднаною державою. За Володимира загалом завершився процес складання державної території, визначилися її кордони, що в цілому збігалися з етнічними рубежами східнослов’янської етнокультурної спільності. На сході Київська Русь сягала межиріччя Оки й Волги, на заході – Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни, на півночі – Чудського, Ладозького й Онезького озер, на півдні – Дону, Росі, Сули й Південного Бугу. Протягом ІХ – першої третини ХІІ ст. державне, суспільне, економічне й культурне життя Давньої Русі зосереджувалося в Києві й навколо Києва, в Середній Наддніпрянщині. За Володимира в 988 р. на Русі було прийняте православнехристиянство з Візантії, яке стало єдиною державною релігією. “Вибір віри”, зроблений 988 року князем Володимиром Святославовичем, не здається випадковим. До візантійської орбіти молоду Руську державу підштовхувало і традиційне тяжіння, і економічно-торгові інтереси, здавна поєднані шляхом із варяг у греки, і загальнополітичні розрахунки.
Культурно-освітня діяльність князя Володимира.

Висновки
1.Володимир провів адміністративну реформу, знищивши сепаратизм племінної верхівки; зміцніла система державної влади не лише в центрі, але і на місцях.
2.Київська Русь перетворилася в централізовану феодально-монархічну найбільшу європейську державу.
3.Володимир продовжив адміністративну реформу батька, усунув від влади племінних вождів, а на їх місце посадив власних синів. У віддалені землі князь відправив своїми намісникам вірних йому бояр. Він стає верховним володарем у країні. І відтоді Київська Русь стає об’єднаною державою.
4.За Володимира загалом завершився процес складання державної території, визначилися її кордони, що в цілому збігалися з етнічними рубежами східнослов’янської етнокультурної спільності.
5.1 Християнська церква освячувала князівську владу, що зміцнювало її
вала князівську владу, що зміцнювало її авторитет. Вона прискорила розвиток феодальних відносин, оскільки монастирі поступово перетворювалися на великих феодальних власників.

5.2 Християнство сприяло розвитку освіти, заснування шкіл.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 322; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.119.112.208 (0.009 с.)