Територія, причини і джерела формування козацтва.

Причин появи українського козацтва, зумовлені такими взаємопов’язаними факторами:

По-перше – це природне прагнення людей до особистої, господарської, духовної іполітичної свободи, яку вони у Польсько-Литовській державі поступово втрачали. Щоб отримати цю свободу, найсміливіші, найпідприємливіші селяни і міщани Поділля,Волині, Київщини, а також Західного Поділля і Галичини втікали з давно обжитих земель спочатку у степи Південної Брацлавщини та Київщини, а згодом у безкраї простори Дикого Поля та за Дніпровські пороги. По-друге – на цих необжитих землях втікачі знаходили особисту волю, але разом з тим життя тут проходило на межі смертельного ризику, під постійною загрозою ворожого татаро-турецького нападу і знищення, тому вони постійно мали бути готовими до відсічі і боротьби з ворогомДо появи українського козацтва вели і такі глибинні причини, як інстинкт самозбереження народу, небажання частини еліти нації втратити велич княжої доби, незалежності, яка, хоча мінімально, але ще втримувалась до др. пол. ХУ ст.Козацький стан втілював споковічне прагнення людини до волі, свободи, романтики, слави, мужності, це була втеча і захист від примусу, підданства, приниження і т. д.. Основними джерелами формування нової соціальної верстви в Україні були селянство, яке, тікаючи у степ, протестувало проти закріпачення та посилення феодальної експлуатації, та міщанство, котре йшло на південь спочатку з метою сезонного промислу, полювання, рибальства, а потім об'єднувалося й будувало на Дикому полі невеличкі захисні містечка —прообрази Січі. Головними справами козаків були організація походів проти татар і заготівля дичини та риби. Територія:Селяни, а частково й міщани, групами й цілими селами переселялися в майже безлюдні тоді східні й південно-східні окраїни Поділля, Брацлавщини, Київщини. Це південна Україна, яка являла собою окраїну Великого князівства Литовського. У кінці XV ст. ця територія України від Чорного моря аж до р.Рось була спустошена кримськими татарами і турками і називалася "Дике поле". Адміністративно південна Україна поділялась на повіти: Канівський, Черкаський, Вінницький і Брацлавський.

 

Козацтво до середини XVI ст. Перші козацькі ватажки.

Початки козацтва простежуються у XV ст., коли на вільні прикордонні землі Польсько-Литовської держави приходили найбільш сміливі і відчайдушні люди, яких самі умови життя примушували до військової організації. Публіка була різноманітна - від селянина втікача до магната - шукача пригод. Представлені були різні національності, але більшість становили українці. Селилися козаки понад Дніпром, у верхів’ях Південного Бугу та їх численних притоках. Важливим регіоном формування українського козацтва стали міста Канів і Черкаси. У Росії козаків тривалий час називали черкасами. Козацький устрій був демократичним. Об’єднувалися козаки в громади, всі питання вирішували на радах, де обирали отаманів та іншу старшину. Займалися козаки хто чим міг, по різному здобували засоби для життя, а саме, мали власне господарство, займалися землеробством, скотарством, різними промислами, ремеслами, торгівлею, або тільки військовою справою, також наймалися, займалися здобичництвом та ін.

До середини XVI ст. козацтво не представляло собою окремої організованоїсоціальної групи, але вже в першій половині цього ж століття почали з’являтися перші ватажки та організатори українського козацтва, нерідко ними виступали державні урядовці, старости. Вони організовували оборону південного прикордоння від татар, а козаки в цьому регіоні були реальною військовою силою. Серед цих урядовців і старост найбільш відомими були: Євстафій Дашкевич, Прецлав Лянцкоронський, Бернард Претвич та ін.

Перші козацькі ватажки:

Юрій Пац) — шляхтич з роду Паців,маршалок Великого князівства Литовського (14801486), намісник і воєвода київський(1486 — 1492). Один з перших організаторів козацьких загонів у землях Великого князівства Литовського.Також відомий як Юрій Пацевич.

Оста́фій Дашке́вич шляхтич київський, був спочатку ротмістром, a до 1504 воєводаОлександра Ягелончика, староста канівський і черкаський (1509—1535),Трокський воєвода, чечерський, кричевський (1534), пропойський староста, учасник повстання Михайла Глинського. Організатор козацьких загонів. Засновник та перший кошовий отаман Війська Запорізького.

Прецслав Лянцкоронський син кам'янецького каштеляна Станіслава Лянцкоронского(Stanisław Lanckoroński) та Анни Курозвецької (Anna Kurozwęcka), шляхтич, згідно з деякими джерелами, перший козацький низовий запоріжський гетьман, старостаміста Хмільник.

Дмитро Вишневе́цький (8 листопада (1517) — 1563) — шляхтич,волинський магнат, князь з династії Гедиміновичів. Власник маєтків у містечку Вишнівець Кременецького повіту. Збудований ним замок на островіМала Хортиця вважається прототипом Запорозької Січі.

Виникнення Запорізької Січі та її устрій. Д. Байда-Вишневецький.

Виникнення Запорозької Січі було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. За перші десятиріччя XVI ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров'я й обернути більшу частину українського населення на феодально залежне або напівзалежне. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у низов'я Дніпра.Перші козаки з'явилися на порогах Дніпра, ймовірно, наприкінці XV ст. У 1492році запорозькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорожців узагалі. Багаті угіддя за порогами принаджували литовських та українських феодалів. Пани з загонами озброєної челяді не раз вдиралися в козацькі володіння.Таким чином, біля порогів, як і раніше на Середньому Придніпров'ї, зіткнулися дві колонізаційні хвилі: панська — в особі магнатів, переважно старост південно-східного прикордоння Великого князівства Литовського, та народна, яку представляли запорозькі козаки. Не меншою була для запорожців загроза й з Півдня, від кримських татар, які безперервно спустошували «уходи» та захоплювали в полон козаків. Постійні напади ворогів змусили козаків будувати укріплення для оборони. Спочатку вони заснували окремі городки або січі в різних місцях, у тому числі, напевне, й на о. Великій Хортиці. Пізніше, в зв'язку з посиленням наступу панів і кримських татар на Запоріжжя, козаки для згуртування своїх сил об'єдналися в одну Січ.

Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст Марцін Бельський. За його розповіддю, козаки за Дніпровими порогами влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися по найближчих містах (Київ, Черкаси та ін.), залишаючи в безпечному місці на острові в Коші кількасот озброєних вогнепальною зброєю і гарматамикозаків.

Устрій

За свідченням Д.Яворницького^[1], існували 8 січей: Хортицька (1556–1557)Томаківська (1563–1593)Базавлуцька (1593–1638)Микитинська (1639–1652)Чортомлицька (1652–1709)Кам'янська (1709–1711)Олешківська (1711–1734)Нова (Підпільненська) (1734–1775)

Після жорстокого зруйнування у 1775 р. Запорозької Січі російським царатом певен час існувала ще й Задунайська Січ (1775–1828). Січовики продавали тут продукти своєї праці — рибальства і мисливства. На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпосництва. На Запоріжжі панував не феодальний примус, а принцип найму. Панівну верству Запорозької Січі становили не феодали як привілейований стан, а власники рибних промислів, багаті скотарі й торговці, а пізніше, в міру розвитку землеробства та інших галузей господарства — власники великих зимівників, водяних млинів, чумацьких валок тощо. Цим багатіям протистояла сірома (голота) — маса бідняків, позбавлених засобів виробництва і власного житла. Між цими двома протилежними класовими групами стояв прошарок дрібних власників. Із середовища багатого козацтва виходила правляча верхівка — старшина, яка зосереджувала у своїх руках адміністративну владу і судову, керувала військом і розпоряджалася фінансами. Вона представляла Запорозьку Січ у зносинах із зовнішнім світом. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у виборах мало право брати участь усе козацтво. Однак, попри це, козацька заможна верхівка в більшості випадків добивалася вигідних для себе ухвал козацької ради. Відзначаючи специфічні риси політичної організації запорозького козацтва, Січ називають «козацькою республікою». Запорозькі козаки становили товариство — громаду, яка поділялася накурені. Найвищим органом влади на Січі була військова козацька рада, у якій брали участь усі козаки. Рада обирала кошового отамана, козацьку старшину, спільно вирішувала найважливіші питання. На Запорозькій Січі діяв козацький військовий суд, який нещадно карав за вбивство товариша, крадіжки у побратимів. Каралися також приведення у Січ жінок, пияцтво під час походів, кривда жінки, зухвалість до начальства тощо. На Запоріжжі при церквах діяли школи, де діти козаків навчалися письма, церковного читання, співу та музики. Ще одним показником розвитку культури на Січі було шанобливе ставлення запоріжців до книги. Звичайно, купувати та дарувати книги могли дозволити собі лише заможні козаки.

Вишневецький Дмитро (Байда, 1516—1563) — один із перших відомих в історії українського козацтва гетьманів, нащадок великого князя литовського Ольгерда. У 1551 р. — черкаський і канівський староста, організатор відсічі татарським нападам. У 1560 р. — на службі в московського царя Івана Грозного, у 1561 р. повертається в Україну. У 1563 р. здійснив військовий похід до Молдавії. Через зраду одного з молдавських претендентів на владу козацьке військо зазнало поразки, а сам гетьман потрапив у полон, був відправлений до Стамбула і там страчений.

Під його керівництвом протягом 1552—1556 pp. на о. Мала Хортиця було побудовано фортецю, мури якої не тільки гарантували безпеку, а й надалі стали своєрідною базою для здійснення походів на Крим, осередком згуртування запорозького козацтва.