Соціальна мобільність – це міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність до соціальних переміщень.

Соціальні переміщення є виявом соціальної мобільності, яка виражається у зміні класової належності індивідів, у переходах з однієї внутрікласової групи до іншої, міграції сільських жителів до міста і навпаки.

Соціологи розрізняють основні види, типи та форми соціальної мобільності.

Види соціальної мобільності:

1. Міжпоколінна, яка припускає, що діти досягають більш високої або низької соціальної позиції, ніж їх батьки.

2. Внутріпоколінна, яка має місце там, де одні й ті ж індивіди протягом життя кілька разів змінювали свої соціальні позиції.

Типи соціальної мобільності:

1. Вертикальна мобільність – це зміна становища індивіда, яка підвищує або знижує його соціальний статус. У залежності від напрямку переміщення існують висхідна (соціальний підйом, рух вгору) та низхідна (соціальний рух донизу) мобільність.

2. Горизонтальна мобільність – перехід з однієї соціальної групи до іншої, яка розташована на тому ж рівні. Різновидом горизонтальної мобільності є географічна мобільність. Вона зумовлює не зміну статусу або групи, а переміщення з одного місця до іншого при збереженні соціального статусу.

Форми соціальної мобільності:

1. Індивідуальна мобільність – переміщення вгору, вниз або по горизонталі відбувається у кожної людини незалежно від інших.

2. Групова мобільність – переміщення відбуваються колективно, наприклад в ході соціальної революції.

3. Організована мобільність – переміщення індивіда або цілих груп керується державою.

4. Структурна мобільність – переміщення, викликані змінами в соціальній структурі економіки суспільства.

Можна виділити основні показники соціальної мобільності:

1. Дистанція мобільності – кількість сходин, на які вдалося піднятися чи опуститися індивідам.

2. Об`єм мобільності – число індивідів, які перемістилися по соціальних сходинах у вертикальному напрямку за певну кількість часу.

Соціальну мобільність зумовлюють об’єктивні обставини:

– структурні зрушення в економіці;

– зміни характеру й змісту суспільного розподілу праці й відносин власності;

– послаблення закріпленості працівників за соціально та економічно нерівноцінними видами діяльності.

Соціальні переміщення між групами складні, супроводжуються певними соціальними наслідками, найістотнішим з яких є постійна наявність перехідних (маргінальних) верств щодо певних соціальних спільнот.

Якщо у суспільстві відбуваються інтенсивні соціально-економічні зміни, то у ньому зростає проблема маргіналізації населення.

Маргінали (від лат. “який знаходиться на межі”) – це індивіди і групи, які знаходяться за рамками характерних для даного суспільства основних структурних підрозділів або пануючих норм та традицій.

Маргіналізація супроводжується втратою індивідом суб’єктивної ідентифікації з певною групою, зміною соціально-психологічних устроїв. Головними признаками маргіналізації є роз’єднання соціальних, економічних та духовних зв’язків.

Отже, соціальні переміщення є виявом соціальної мобільності, яка виражається у зміні класової належності індивідів, у переходах з однієї групи до іншої, міграції сільських жителів до міста і навпаки.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ:

 

1. Визначте сутність поняття “соціальна структура суспільства”.

2. Охарактеризуйте основні елементи соціальної структури суспільства.

3. Розкрийте сутність теорії соціальної стратифікації.

4. Охарактеризуйте історичні типи стратифікації.

5. Розкрийте сутність процесу соціальної мобільності.

 

ТЕМА 6. СОЦІАЛЬНІ ВЗАЄМОДІЇ, СОЦІАЛЬНІ ВІДНОСИНИ, СОЦІАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ

 

Соціальні взаємодії

 

Протягом всієї історії соціології однією з важливіших її проблем була проблема: що представляє собою суспільство та які є механізми соціальної інтеграції, що забезпечують соціальну стабільність.

Особливе місце в соціології займають поняття “соціальна дія” та “соціальна взаємодія”. З ними пов’язано пояснення динаміки суспільства: його функціонування, зміна та розвиток. Вони є провідними при вивчанні та опису діяльності людини у сучасному суспільстві, його самореалізації.

Польський соціолог Ян Щепаньський пропонував наступне визначення соціальної дії:

Соціальна дія – це система вчинків, методів та способів, за допомогою яких індивід або група намагаються змінити поведінку чи думку інших людей.

Елементарна соціальна дія має наступну структуру:

– діюче лице;

– ситуація;

– умови (мета дії та нормативні настанови).

Макс Вебер виділив основні типи соціальної дії:

– цілеспрямована дія;

– ціннісне-раціональна дія;

– афективна дія;

– традиційна дія.

Слід звернути увагу на те що, соціальна дія може проявлятися у вигляді соціального контакту, соціального зв’язку та соціальної взаємодії.

Соціальний контакт має нестійкий, короткочасний характер. Партнер з контакту може бути легко замінений на іншу людину.

Соціальний зв’язок – це залежність людей, яка реалізується через соціальну дію, здійснюється з орієнтацією на інших людей та очікує відповідної дії з їх боку.

Соціальна взаємодія – це такий соціальний зв’язок, невід’ємною частиною якого є система, яка включає до себе соціальні дії, статуси та ролі індивідів, здійснюючих їх, а також соціальні значення та сутність цих дій.

Для того, щоб найглибше зрозуміти соціальні взаємодії, необхідно проаналізувати їх основні типи.

Типи соціальних взаємодій:

– економічний тип (робітники, безробітні, підприємці та ін.);

– професіональний тип (викладачі, лікарі, банкіри, шахтарі та ін.);

– сімейно-родовий тип (мати, батько, сестри, брати, тітки та ін.);

– демографічний тип (стать, вік, національність, раса та ін.);

– політичний тип (представники різних партій, державної влади та ін.);

– конфесіональний тип (представники різноманітних релігій);

– територіально-поселенський тип (емігранти, міські та сільські мешканці).

В даній темі необхідно засвоїти такий факт, що існує два рівні дослідження соціальних взаємодій: мікрорівень (основний фокус дослідження концентрується на рівні міжособистих відносинах – сім’я, соціальна група) та макрорівень (взаємодії між великими соціальними системами – етносами, поколіннями, класами).

В соціології існують декілька теорій, які пояснюють механізм соціальної взаємодії на мікрорівні (інтеракції):

1. Теорія соціального обміну. Автор цієї теорії Дж. Хоманс розглядав соціальну взаємодію як складну систему обмінів, зумовлених засобами врівноваження винагород і затрат. А американський соціолог Р. Парк обґрунтував чотири основні види соціальної взаємодії: змагання, пристосування, соціальний конфлікт та асиміляцію. Суспільство, стверджував він, є найважливішим елементом соціальної взаємодії, що сприяє руйнуванню або зміцненню соціальних зв’язків.

2. Теорія символічного інтеракціонізму. Цю теорію сформулював американський соціолог і філософ Дж. Мід. Ідея концепції полягає в тому, що поведінка людей у відношенні один до одного та до предметів навколишнього світу визначається тим значенням, яке вони їм придають. Значущі події набувають символічного значення, коли поняття, дія чи предмет символізують або виражають зміст іншого поняття, дії або предмета.

3. Теорія драматичного підходу. Автор теорії Є. Гоффман виходив з того, що люди самі створюють ситуації схожі на драматичні спектаклі, в яких люди-актори своїми взаємодіями прагнуть справляти та підтримувати гарне враження про себе.

Можна виділити наступні типи соціальних взаємодій:

– за кількістю суб’єктів взаємодії: між двома людьми, між індивідом і групою, між групами;

– за характером взаємовідносин суб’єктів взаємодії: односторонні та двосторонні, солідарні (узгоджені) та антагоністичні (ворожі);

– за терміном: короткочасні й довгочасні;

– за наявністю (відсутністю) організованості: організовані та неорганізовані;

– за свідомістю взаємодії: усвідомлені та неусвідомлені;

– за “матеріальністю” обміну: інтелектуальні (ідейні), почуттєві (емоційні) та вольові.

Таким чином, всі соціальні взаємодії є відправним моментом при виникненні соціальних відносин між індивідами для задовільнення тих чи інших різноманітних суспільних потреб.