Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні принципи соціального партнерства

Поиск

У процесі здійснення колективних переговорів партнерство повинно ґрунтуватися на:

· основі трипартизму, тобто представництва уряду або виконавчих органів влади (держави), профспілок і підприємців;

· рівності сторін на переговорах і недопустимості ущемлення прав працівників і підприємців;

· довірі у відносинах;

· знанні і повазі щодо прав і обов’язків один до одного, недопущенні конфронтації;

· відкритості і доступності переговорів;

· умінні слухати партнера;

· додержанні культури полеміки, дискусії, критики;

· обов’язковості і надійності, необхідності завершувати переговори домовленістю.

Укладання колективних договорів повинно ґрунтуватися на таких принципах:

· дотримання норм законодавства;

· рівноправність сторін;

· вільний вибір і обговорення питань, які становлять зміст колективних договорів і угод;

· добровільність взяття зобов’язань;

· реальність забезпечення зобов’язань, що беруться;

· більша вигода для трудівників під час прийняття даних колективних угод (договорів) порівняно з попередніми.

Під час взаємних консультацій і контролю необхідно дотримуватися таких принципів:

— регулярність проведення консультацій у процесі співробітництва;

— систематичність контролю і відповідальність;

— відповідальність за неподання інформації;

— гласність під час здійснення контролю за додержанням договорів, угод.

У процесі вирішення колективних спорів (конфліктів) необхідно дотримуватися таких принципів:

· пріоритетність примирювальних методів, які повинні застосовувати примирювальні комісії та арбітраж;

· використання страйку як крайнього засобу вирішення трудового спору;

· прагнення сторін до скорішого урегулювання конфлікту і підписання угоди.

Система соціального партнерства повинна являти собою взаємозв’язаний і узгоджений механізм функціонування різних видів угод і колективних договорів, що забезпечують надійні гарантії й ефективне регулювання заробітної плати.

Основні характеристики ринку праці.

Ринок праці вирізняють у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні ринок праці є системою соціально-економічних відносин, які забезпечують ефективне використання робочої сили та ЇЇ відтворення. У вузькому значенні ринок праці розглядають як систему відносин між суб'єктами цього ринку — працедавцями, які визначають пропоновану кількість, якість робочих місць, умови праці, та найманими працівниками, які претендують на робочі місця, приймають умови праці й впливають на них. Відносини на ринку праці регулює держава.
Специфіка робочої сили як товару полягає у тому, що об'єктом купівлі-продажу на ринку праці є здатність до праці (право на використання робочої сили), у результаті чого товар не відокремлюється від попереднього власника. Відносини між суб'єктами ринку реалізуються через державну або комерційну служби зайнятості, а також безпосередньо через кадрові служби підприємств шляхом укладання договору найму, трудового договору, контракту.
Ринок праці виконує специфічні функції:
суспільного розподілу праці (розмежування найманого працівника та працедавця, розподіл найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва, регіонами);
інформаційну (інформація про умови найму, рівні заробітної плати, пропозицію робочих місць і робочої сили, якість робочої сили тощо);
посередницьку (організація зустрічі працедавців та найманих працівників);
стимулюючу (забезпечення конкурентного середовища на ринку праці);
досягнення рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили;
вирішення питань зайнятості;
підтримки безробітних.
Мета аналізу ринку праці полягає у необхідності:
виявити зміни кількості робочої сили протягом року;
визначити галузевий розподіл працюючих;
оцінити структурні зрушення в економіці, які впливають на динаміку зайнятості та рівень кваліфікації;
визначити рівень та тенденції незайнятого населення;
дати оцінку прихованого безробіття;
виявити фахову та регіональну мобільність трудових ресурсів;
оцінити ефективність політики зайнятості;
прогнозувати тенденції зайнятості.
Отже, аналіз ринку праці дозволяє надати кожному суб'єкту економіки необхідну інформацію, на основі якої приймаються рішення щодо вибору виду діяльності, освіти тощо.
У процесі аналізу необхідно враховувати чинники, які впливають на стан сучасного ринку праці. Найбільш важливими з них є:
S циклічність економічного розвитку;
S динаміка продуктивності праці;
S цільове бюджетне фінансування пріоритетних напрямів економіки;
S структурні зміни в економіці під впливом НТП;
S диверсифікація виробництва;
S реструктуризація окремих галузей економіки (ВПК; вугільна та переробна промисловість тощо);
S впливовість профспілок;
/ характер трудового законодавства;
S державна політика в галузі регулювання зайнятості та безробіття;
S масштаби приватизації та створення робочих місць.
Кон'юнктура ринку праці визначається співвідношенням між попитом і пропозицією робочої сили. Залежно від цього співвідношення ринок праці може бути трьох типів:
працедефіцитним — коли на ринку праці відчувається нестача пропозиції робочої сили;
праценадлишковим — коли на ринку праці високе безробіття і має місце надлишок пропозиції робочої сили;
рівноважним — коли попит на робочу силу врівноважується її пропозицією.
Зазначимо, що сучасне економічне зростання у високорозвинутих країнах Західної Європи, США, Японії супроводжується збільшенням працеінтенсивності. Це означає, що впровадження новітніх науково-технічних розробок неможливе без створення нових робочих місць не тільки за якістю, а й за кількістю. Потреба у створенні таких робочих місць у 70-х pp. у країнах Західної Європи виникала за умови економічного зростання середньорічними темпами у А—5 %.
Тепер нові робочі місця в західноєвропейських країнах створюються вже за 2 %-них темпів економічного зростання, а у США — навіть за 0,6 %-го темпу зростання.
Ринок праці перебуває у безперервному русі. За ним стежать функціональні підрозділи з питань зайнятості населення. В Україні — це Міністерство праці та соціального розвитку, Державний комітет статистики. З метою міжнародного співробітництва у справі поліпшення умов праці та усунення соціальної несправедливості в 1919 р. було засновано Міжнародну організацію праці (МОП). Разом з урядовцями в її роботі беруть участь представники підприємств та організацій трудящих. З 1946 р. МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Україна є членом МОП з 1954 р. До МОП входять 176 країн-членів. Діяльність організації здійснюється за двома основними напрямами. Це розробка і прийняття документів, які встановлюють основні права у сфері праці, найму та професійної підготовки, умови праці, соціального забезпечення, техніки безпеки та охорони праці. А також надання консультацій експертам і технічної допомоги з питань політики праці та соціальної політики. З 1 червня 1996 р. в Києві відкрито представницький офіс МОП.
Процес формування ринку праці потребує розроблення й практичного застосування комплексу правових, економічних, соціальних заходів, які позитивно впливають на ринкове середовище, створюючи певні передумови його функціонування. Суттєвими передумовами є: забезпечення вільного переміщення громадян у єдиному економічному просторі; наявність ринку житла; відсутність обмежень на заробітну плату; створення та ефективне функціонування бірж праці, системи професійної орієнтації, підвищення кваліфікації робочої сили; наявність необхідних фінансових коштів для ефективної роботи територіальних органів працевлаштування.

Зайнятість і її види.

Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Згідно із законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

• вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

• громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

• зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

Часткова зайнятість — це добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.

' Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо. Під час їх визначення враховують:

• характер діяльності;

• соціальна належність;

• галузева належність;

• територіальна належність;

• рівень урбанізації;

• професійно-кваліфікаційний рівень;

• статева належність;

• віковий рівень;

• вид власності.

Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.

Зайнятість неповний робочий час— це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена не регламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.

Нерегламентована зайнятість — це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Доходи від такої діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків. Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до престижної.

В Україні спостерігається скорочення працюючих та зростання обсягів прихованого і відкритого безробіття. За 1997 р. чисельність населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, скоротилася майже на 3% порівняно з 1996 р. Протягом 1997 р. з різних причин залишили постійні робочі місця 20,6% робітників і службовців. Дві третини звільнених були прийняті в різні сектори економіки, а одна третина знайшла самостійне заняття або поповнила лави безробітних. Висока мобільність кадрів спостерігається переважно у виробничих галузях.

Безробіття і її форми.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; просмотров: 225; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.14.7.53 (0.012 с.)