Причини та механізм дії соціального конфлікту

 

Наведене вище загальне визначення конфлікту як протиріччя в інтересах (дійсних чи уявлених) різних людей чи їх груп у реальності набуває вигляду якихось конкретних причин. Дослідження доводять, що майже в усіх соціальних конфліктах лежить кілька головних причин, а саме:

1. Обмеженість ресурсів (матеріальних, владних, організаційних тощо), що потрібно розподілити.

2. Взаємозалежність функцій та завдань, що виконують люди.

3. Різниця у цілях. Можливість конфлікту збільшується в міру підвищення структурованості соціальної групи, оскільки її частини самі починають продукувати власні цілі, яким і приділяють більше уваги.

4. Різниця в уявленнях і цінностях.

5. Різниця у манерах поведінки, досвіді, рівні освіти.

6. Погані комунікації.

Підкреслимо, що існування одного або більше джерел конфлікту збільшує можливість виникнення конфліктної ситуації.

Окремо визначимо також ті умови, які сприяють розвитку конфлікту. До них можна віднести таке.

1. Періоди, швидко досягнутих успіхів. Коли справи йдуть на краще, то надії людей зростають і якщо це відбувається швидко, то їх домагання можуть переходити межу реальності. Виникненню конфлікту особливо сприяє період, коли після зросту темпи задовільнення потреб починають падати і навіть зупиняються.

2. Невизначеність в оцінці співвідношення сил. Коли існує невизначеність в оцінці співвідношення сил, то кожна із сторін, сприймаючи бажане за дійсність, вважає себе сильнішою.

3. Образливе порівняння. Зародженню конфлікту сприяє усвідомлення того, що інша сторона, яка не має великих заслуг, користується більшими привілеями.

4. Статусна невизначеність. Статусна невизначеність (або рангова нестійкість) виникає тоді, коли для оцінки заслуг або вкладу людей існує багато критеріїв і хтось має перед іншими перевагу за одним критерієм, але не має її за іншими.

5. Руйнування нормативного консенсусу. Загальні і довготривалі діючі правила поведінки (норми) визначають, з одного боку, які права мають сторони, а, з другого, подружжями – законність їх претензій. Якщо ж соціальні норми слабкі і мінливі, то сторони наражаються на конфлікт.

6. Мислення за типом “все або нічого ”. Коли одній із сторін конфлікту вважається, що у випадку виграшу протилежної сторони вона програє, то її домагання успіху може змінитись на острах програшу, що автоматично підсилює конфлікт.

7. Спілкування між членами групи. Взаємодія між членами групи підсилює дію кожного з факторів, що викликають міжгрупові конфлікти.

8. Наявність індивідів, здатних стати лідерами. Ймовірність виникнення конфлікту зростає, якщо лідери груп відчувають соціальну депривацію і ладні організувати групу для боротьби.

В соціології існує два підходи щодо вияснення механізму соціального конфлікту: статичний і динамічний.

З точки зору статичного підходу механізм соціального конфлікту охоплює такі елементи як конфліктна ситуація, учасники конфлікту, об’єкт конфлікту.

КОНФЛІКТНА СИТУАЦІЯ. Якщо виходити з того, що конфлікт є стадією розвитку протиріччя, то конфліктна ситуація – це та стадія, яка безпосередньо передує конфлікту. Її характерні особливості полягають у тому, що вона дуже хитка, включає в себе багато різних обставин, часто-густо породжують у конфліктуючих сторін ті чи інші несумісні вимоги. За правило, в конфліктній ситуації задоволення інтересів однієї сторони перешкоджає задоволенню іншої.

УЧАСНИКИ КОНФЛІКТУ. У конфліктній ситуації розрізняють опонентів, тобто тих людей, що зацікавлені в об’єкті конфлікту, втягнуті групи і зацікавлені групи. Поява останніх, тобто втягнутих і зацікавлених, зумовлена двома причинами або їх сполученням: 1) вони здатні вплинути на результат конфлікту; 2) результат конфлікту торкається їхніх інтересів.

ОБ’ЄКТ КОНФЛІКТУ. Це той ресурс, на який саме і поширюються інтереси конфліктуючих сторін. Об’єкт конфлікту є неподільним, оскільки його сутність або виключає розподіл, або він представлений в рамках конфлікту як неподільний (одна чи обидві сторони відмовляються від розподілу). Зазначимо, що фізична неподільність об’єкта не є обов’язковою умовою конфлікту, оскільки нерідко допускає його використання обома сторонами, наприклад, по черзі.

З точки зору динамічного підходу механізм соціального конфлікту проходить зазвичай наступні стадії протікання конфлікту.

1. ПРИХОВАНА СТАДІЯ. На цій стадії суб’єкти конфлікту, перш ніж зважитись на відкриті дії, оцінюють свої можливості (матеріальні цінності, владу, інформацію, зв’язки тощо), вживають відповідні заходи щодо консолідації сил протиборчих сторін, пошуку прихильників та розширення їх кола. На цій стадії протиріччя ще не усвідомлюються всіма учасниками конфлікту. Крім того, ця стадія є періодом формування кожною із конфліктуючих сторін своєї стратегії і тактики подальших дій.

2. СТАДІЯ ФОРМУВАННЯ КОНФЛІКТУ. На цій стадії чітко усвідомлюються претензії сторін, що можуть бути висловлені у вигляді умов, оформляються групи, що беруть участь у конфлікті, та висуваються їх лідери. В цей період конфліктуючі сторони, за правило, приховують свої плани чи аргументи. Може використовуватись також провокація, яка спрямована на формування певної громадської думки, несприятливої для іншої сторони. Підкреслимо, що з часом конфлікт змінюється, оскільки відносини, які складаються на початку і наприкінці конфлікту, істотно різняться: різною мірою проявляється активність учасників конфлікту, можуть також виникати несподівані перебіги подій, які додатково спричиняють поглиблення і розростання конфлікту. Стадія формування триває доти, поки не з’являться перші та відчутні результати протиборства, які осмислюються, обмірковуються та аналізуються суб’єктами конфлікту. Зазначимо, що в цей період учасники конфлікту ще вагаються, тому прихильники відкритих дій прикладають чимало зусиль, аби переконати інших іти до кінця.

3. СТАДІЯ ІНЦИДЕНТУ. Для виникнення конфлікту як такого потрібні наступні умови: конфліктна ситуація, учасники конфлікту, а також наявність приводу для конфлікту. Останньому слугує, за правило, подія, що переводить конфлікт у стадію активних дій, тобто конфліктуючі сторони вирішують вступити у відкриту боротьбу.

4. СТАДІЯ АКТИВНИХ ДІЙ. Зазначимо, що конфлікт вимагає від учасників великої енергії, завдяки якій швидко досягається максимальне напруження, тобто критична межа, а потім швидко іде його згасання. Все це досягається за рахунок активних дій, які можуть бути відкритими і прихованими, передбачуваними і непередбачуваними. Вони також, в залежності від форми поведінки людей, можуть бути фізичними, психологічними, ідеологічними тощо.

Підкреслимо, що соціальний конфлікт має спіралеподібну природу. Тому кожну його стадію треба розглядати у вигляді певного витка спіралі, що має свої підйоми і спади, напруженість і розрядку. Так, наприклад, зростання психологічної напруженості не може бути нескінченним і коли воно досягає критичної межі, то конфлікт спочатку начебто завмирає, а потім настає деякий спад напруженості. Визнання саме такого розвитку дуже важливе, оскільки дає можливість знаходити відповідні засоби для регулювання конфліктних відносин.

5. СТАДІЯ ЗАВЕРШЕННЯ КОНФЛІКТУ. На цій стадії конфлікт завершується, хоча інтереси конфліктуючих сторін можуть бути і не задоволені. Своєрідною ознакою завершення конфлікту служить завершення самого інциденту, тобто коли між конфліктуючими сторонами припиняється конфліктна взаємодія. Але треба пам’ятати, що усунення інциденту – це необхідна дія, але її недостатньо для погашення конфлікту, оскільки за певних обставин цей конфлікт може спалахнути знову. Тобто, розв’язання конфлікту можливо лише за умови зміни конфліктної ситуації, а саме, коли буде усунуто головну причину конфлікту, коли зміняться ставлення суперників один до одного, позитивні аспекти переважатимуть негативні, а також коли зміняться вимоги сторін і суперник піде на уступки.