Соціальний конфлікт: визначення та функції

 

Однією із форм прояву соціальної взаємодії є соціальний конфлікт, який з’являється внаслідок суперечливості соціальних відносин. Це надто поширене і дуже складне явище, внаслідок чого проблема конфлікту є однією із найактуальніших проблем сучасної соціології, яка охоплює доволі широке коло питань, серед яких є, наприклад, питання визначення поняття “соціальний конфлікт”, його природи як соціального явища, причин виникнення та можливостей його розв’язання, а також типології, класифікації конфліктів, виявлення їх ролі у суспільному житті та інше.

Соціальний конфлікт – це процес, у якому соціальна група або окремий індивід прагнуть досягнення власних цілей (задоволення потреб, реалізації інтересів) шляхом усунення, знищення чи підпорядкування собі іншої групи або індивіда з близькими чи ідентичними цілями.

Зауважимо, що соціальний конфлікт може виникнути і в разі, коли сторони мають різні цілі, але для їх досягнення намагаються скористатися одними й тими ж засобами.

Дослідники радять для певного кола випадків використовувати також і таке визначення конфлікту: конфлікт – це уявна розбіжність інтересів чи переконання сторін у тому, що їх спрямування не можуть бути досягнуті одночасно. Саме таке психологічне визначення допомагає знаходити ефективне рішення назрілої проблеми тоді, коли одна із сторін вважає, що конфлікт інтересів є, а інша – ні.

З огляду на ту роль, яку соціальний конфлікт відіграє в суспільстві, в соціології існує окремий напрям, головне завдання якого з’ясувати як соціальний порядок, складений із суперництва інтересів, прагнень різних спільнот, верств та індивідів, функціонує та змінюється.

В цілому соціологічна теорія конфлікту вивчає закономірності і природу виникнення та протікання конфлікту як суспільного явища, типологію конфліктів, а також принципи і методи запобігання та розв’язання соціальних конфліктів, технологічні засади управління ними.

Об’єктом соціологічної теорії конфлікту є різноманітні конфлікти між соціальними суб’єктами (індивідами, соціальними групами, класами, націями, державами тощо), що розглядаються як фактори розвитку соціальних систем.

Предметом соціологічної теорії конфлікту є закономірності та процеси виникнення, протікання й розв’язання соціальних конфліктів, їх соціальні ознаки, а також різноманітні конфліктні відносини, що виникають між людьми і групами людей у процесі їхньої взаємодії та суспільної життєдіяльності.

Аналіз показує, що усі сфери суспільного життя – економічну, політичну, соціальну, духовну тощо – пронизують соціальні протиріччя. Загострення тих чи інших з них створює певні “зони кризи”, які виявляються у різкому посиленні соціальної напруженості, що потім може переростати у конфлікт. І зовсім невипадково більшість соціологів вважають, що існування сучасного суспільства без конфліктів неможливо, оскільки вони є джерелом соціальних змін і це вони роблять соціальні відносини більш динамічними і мобільними.

Зазначимо, що академічна соціологія ХІХ ст. обстоювала доктрину соціальної рівноваги, за якою конфлікт є відхиленням від норми, а тому заради інтересів суспільства треба навчитись цьому запобігати. На противагу цій точці зору соціологія конфлікту розглядає феномен конфлікту як норму співіснування людей у соціумі, як форму встановлення і зміни пріоритетів у системі інтересів, потреб людей і взагалі суспільних відносин.

Умовно можна вирізнити декілька відносно самостійних концепцій соціального конфлікту, серед яких найбільш відомі теорія позитивно-функціонального конфлікту і конфліктна модель суспільства.

Концепція ПОЗИТИВНО-ФУНКЦІОНАЛЬНОГО КОНФЛІКТУ (Л. Ко-зер), за якою конфлікт – це боротьба за цінності та претензії на певний статус, владу і ресурси, боротьбу, в якій цілями супротивників є нейтралізація, заподіяння збитків або знищення протилежної сторони. За цією теорією конфлікт є нормальним продуктом лише внутрішнього життя соціуму, тобто окремих його сторін, але не торкається суспільства як цілісної системи, бо в цілому воно є гармонійним явищем.

КОНФЛІКТНА МОДЕЛЬ СУСПІЛЬСТВА (Р.Дарендорф), на відміну від попередньої, стверджує що кожний конфлікт так чи інакше стосується соціуму в цілому, а не лише тієї чи іншої його функціональної частини. Тому спроба подолання конфлікту в дусі марксизму, наприклад знищення класу приватних власників, призведе не до зникнення проблеми експлуатації, а до руйнації усього попереднього соціуму, включаючи і його позитивні надбання. За цією моделлю суспільству потрібна не революційна боротьба, а досягнення цілей різних соціальних груп шляхом угод, погоджень, толерантності, еволюційних змін. І взагалі різні типи суспільства різняться між собою не наявністю чи відсутністю конфлікту, а лише різним ставленням до нього з боку влади. Саме “той, хто вміє впоратись з конфліктами шляхом їх визнання та регуляції бере під свій контроль ритм історії” (Р.Дарендорф).

Роль соціального конфлікту як неминучого явища суспільного життя та соціального розвитку розкривається через його функції, до основних з яких можна віднести наступне:

– конфлікт впливає на утворення соціальних груп і підтримує їхню цілісність;

– конфлікт встановлює і підтримує відносну стабільність внутрішньогрупових і міжгрупових відносин;

– конфлікт створює і підтримує баланс інтересів між протиборчими сторонами;

– конфлікт стимулює дії щодо створення нових форм соціального контролю;

– завдяки конфлікту одержується інформація про соціальну реальність, її позитивні і негативні сторони;

– конфлікт впливає на соціалізацію та адаптацію конкретних індивідів.

Універсальна понятійна схема опису конфлікту охоплює такі категорії: СУТНІСТЬ КОНФЛІКТУ, ТИПОЛОГІЯ КОНФЛІКТУ, СТРУКТУРА КОНФЛІКТУ, ФУНКЦІЯ КОНФЛІКТУ, ГЕНЕЗА та ЕВОЛЮЦІЯ КОНФЛІКТУ, ДИНАМІКА КОНФЛІКТУ, ІНФОРМАЦІЯ В КОНФЛІКТІ, ПОПЕРЕДЖЕННЯ КОНФЛІКТУ, ЗАВЕРШЕННЯ КОНФЛІКТУ.

Неодмінною передумовою розв’язання конфлікту є його дослідження, бо тільки в такому разі можна пізнати його глибину, складність, позиції різних сторін. Ефективність вивчення конфлікту може бути забезпечена лише за умови дотримання наступних принципів:

ПРИНЦИП РОЗВИТКУ, який акцентує увагу дослідника на тому, що конфлікт, маючи власну динаміку, знаходиться у безперервному розвитку;

ПРИНЦИП ЗАГАЛЬНОГО ЗВ’ЯЗКУ, що передбачає дослідження не окремих структурних елементів конфлікту, а максимально можливих його зв’язків з іншими соціальними явищами;

ПРИНЦИП ЄДНОСТІ ТЕОРІЇ, ПРАКТИКИ ТА ЕКСПЕРИМЕНТУ, який передбачає чітку продуманість дій та належну організацію їх виконання;

ПРИНЦИП СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ, за яким аналізувати конфлікт потрібно як складний об’єкт, що складається з ієрархічно пов’язаних підсистем та й сам є підсистемою системи більшого рівня;

ПРИНЦИП ОБ’ЄКТИВНОСТІ, що потребує мінімізації впливу особистих та групових інтересів, інших суб’єктивних чинників;

ПРИНЦИП ОСОБИСТІСНОГО ПІДХОДУ, який передбачає врахування конкретних особливостей індивідів як суб’єктів конфлікту;

ПРИНЦИП КОНКРЕТНО-ІСТОРИЧНОГО ПІДХОДУ, що підкреслює необхідність урахування в процесі вивчення конфлікту всіх конкретних умов, у яких вони діють (місце, час, обставини тощо);

ПРИНЦИП ЕВОЛЮЦІЇ, який зосереджує увагу на врахуванні головних закономірностей еволюції конкретних видів конфліктів;

ДІАЛЕКТИЧНИЙ ПРИНЦИП, що стосується внутрішнього джерела розвитку конфлікту (закон єдності та боротьби протилежностей), засобів еволюції та динаміки конфліктів, орієнтують на пошук закономірностей (закон переходу кількості в якість), дає змогу прогнозувати напрям розвитку конфліктів (закон заперечення).

При дослідженні конфліктів застосовують різні види аналізу, серед яких здебільше використовують наступні:

СИСТЕМНО-СТРУКТУРНИЙ аналіз, який охоплює визначення просторово-часових та змістових меж конфлікту, з’ясування максимальної кількості підструктур, елементів та зв’язків між ними, встановлення їх ієрархії;

СИСТЕМНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ аналіз, який полягає у вивченні особливостей зовнішніх проявів конфліктів у соціумі;

СИСТЕМНО-ГЕНЕТИЧНИЙ аналіз, суть якого у розкритті обумовленості конфлікту факторами макро- та мікро- середовища, визначенні ієрархії причин, що його породжують;

СИСТЕМНО-ІНФОРМАЦІЙНИЙ аналіз, який охоплює вивчення ролі інформації та її функцій у зародженні, розвитку та завершенні конфлікту, дослідження закономірностей інформаційного обміну між його підструктурами;

СИСТЕМНО-СИТУАЦІЙНИЙ аналіз, при якому в якості одиниці аналізу використовується конфліктна ситуація, яка має систему змістових, часових та просторових характеристик. Зауважимо, що вона є найменшим цілісним елементом конфлікту, що зберігає всі його риси.

9.2. Типологія конфліктів

 

У суспільстві відбувається безліч різноманітних конфліктів, що викликає необхідність їх якось класифікувати. Найпростіший підхід до цього питання полягає у розподілі конфліктів за сферами життєдіяльності суспільства. У цьому випадку ми маємо конфлікти економічні, політичні, національні, культурні, релігійні тощо.

З іншого боку конфлікт може бути як, НЕГАТИВНИМ бо вносить дезорганізацію і шкоду у життєдіяльність суспільства, так і ПОЗИТИВНИМ, якщо він виконує функцію розрядки напруженості, консолідуючу та комунікативну функції тощо. Інакше кажучи, можна виділити два типи конфлікту: функціональний конфлікт і конфлікт дисфункціональний. Конфлікт вважається функціональним, якщо він веде до підвищення ефективності дії якоїсь суспільної системи. І навпаки, конфлікт вважається дисфункціональним, якщо він призводить до зниження ефективності життя суспільства. Зауважимо, що наведений поділ конфліктів дещо умовний, оскільки вони одночасно є і позитивним, і негативним явищем. І мова може йти лише про те, яка із сторін у конкретному випадку має перевагу.

Якщо класифікувати конфлікти залежно від суб’єктів і зон розбіжностей, то можна виділити наступні їх види.

1) особистісний конфлікт, який відбувається на рівні індивідуальної свідомості. Хоча цей конфлікт і не відповідає визначенню, поданому вище, однак йому притаманні дисфункціональні наслідки аналогічні наслідкам, інших видів конфлікту.

Зазначимо, що він може набрати форми: а) рольового конфлікту, який виникає, коли до індивіда висуваються суперечливі вимоги з приводу того, яким має бути результат його дій; б) внутрішньоособистісного конфлікту, який виникає внаслідок суперечливої системи цінностей, якими керується індивід.

2) міжособистісний конфлікт, що виникає внаслідок розбіжностей між двома чи більше людьми з однієї або декількох соціальних груп. Цей тип конфлікту проявляється внаслідок зіткнення цінностей, поглядів і навіть рис характеру.

3) конфлікт між особистістю і соціальною групою, який виникає, за правило, у двох випадках: а) коли сподівання групи суперечать сподіванням окремої особистості; б) коли особистість займає позицію, що докорінно відрізняється від позиції цієї групи.

4) міжгруповий конфлікт – конфлікт між соціальними групами і спільностями людей із протилежними інтересами.

5) конфлікт із зовнішнім середовищем, що виникає тоді, коли індивіди, що складають соціальну групу, зазнають тиску ззовні, наприклад, з боку економічних, політичних або культурних впливів.

6) конфлікт належності – це коли індивіди мають начебто подвійну належність. Наприклад, коли конфліктуючи сторони утворюють групу всередині якоїсь великої соціальної групи або коли індивід входить одночасно у дві конкуруючі групи, що переслідують одну мету.

Класифікувати конфлікти можна і у такий спосіб:

1. Конфронтація – це пасивне протистояння груп із протилежними політичними, економічними чи соціальними інтересами. Як правило, це протистояння не набирає форму відкритого зіткнення, але припускає наявність непереборних розбіжностей та здійснення тиску.

2. Суперництво – це боротьба за визнання особистих досягнень і творчих здібностей з боку суспільства, соціальної групи або соціальної організації. Мета суперництва – придбання кращих позицій, визнання, а також демонстрація переваги шляхом досягнення престижних цілей.

3. Конкуренція – це особливий тип конфлікту, метою якого є одержання вигоди, прибутку або доступу до дефіцитних благ.

Типологізувати конфлікти можна також і за їх об’єктом. Тоді ми маємо:

1) конфлікти, в яких об’єктом є людина;

2) конфлікти навколо матеріальних цінностей;

3) конфлікти навколо інтелектуальної власності;

4) конфлікти навколо “ престижних” об’єктів, наприклад, посад тощо.

Звернемо увагу на те, що з боку соціології конфлікт – це передусім модель поведінки з особливим розподілом ролей, послідовністю дій, певними способами вираження поглядів, ціннісних орієнтацій, а також формами відстоювання інтересів та цілей. Якщо все це досить чітко виявлено, то ми маємо відкритий або повномасштабний конфлікт. Коли ж ці показники проглядаються слабо, то це прихований або неповний конфлікт.

Якщо брати до уваги особливості перебігу та реалізації конфліктів, то соціологія виокремлює прості та складні їх типи. Так серед простих конфліктів найчастіше маємо:

– бойкот, тобто повна чи часткова відмова від дій, що можуть бути корисними для іншої сторони (здебільшого це стосується економічних, політичних, організаційних аспектів взаємовідносин);

– саботаж, тобто форма боротьби, найчастіше прихованої, в якій використовують дезінформацію, підрив авторитету суперника, знищення його матеріальних засобів;

– переслідування, тобто активні дії спрямовані на послаблення, компрометацію супротивника.

До складних виявів соціальних конфліктів можна віднести:

– суспільний протест, тобто публічна дія з метою вираження незадоволення кимсь або чимось;

– бунт, формами якого є заколот, повстання, заворушення, які вирізняються крайньою агресивністю, стихійністю та відносною короткочасністю;

– соціальна революція, тобто процес різких радикальних змін, суттєвих суспільно-політичних перетворень;

– війна, тобто тотальна боротьба між великими суспільними групами, яка здійснюється шляхом збройного насильства.

В кінці підкреслимо, що навести якусь вичерпну типологію конфліктів взагалі неможливо, беручи до уваги їх безкінечність. Тому кожна з класифікацій має суто конкретний характер, бо використовується для визначеного кола задач. Але в цьому сенсі необхідно також зазначити, що, незважаючи на усе своє різномаїття, конфлікти так чи інакше мають схожі риси, технології їх використання тощо. В зв’язку з твердженням наведемо наступний приклад. Відомий фахівець у конфліктології професор Гарвардського університету Р. Фішер якось прочитав доклад під назвою “Перемови з Росією і перемови між подружжям – чи є між ними різниця?”. І на винесене в заголовку питання він відповів: “Не така вже й суттєва як може вважатися”.