ТОП 10:

Основні типи ґрунтів України.



1. Україна багата на різноманітні корисні копалини, причому за­паси деяких досить великі. Вигідним є вдале територіальне поєднан­ня різних корисних копалин (наприклад, кам'яного вугілля і залізної руди, що сприяло розвитку металургійної промисловості в Дніпро­петровській та Запорізькій областях). Всього в Україні розвідано понад 80 різних корисних копалин, які добувають більше, ніж у 4000 родовищ.

Завдяки широкому використанню корисних копалин, в промисловому комплексі України є такі важливі галузі, як енергетична, паливна, металургійна, хіміч­на, та будівельних матеріалів.

Всі корисні копалини можна поділити на такі основні групи: го­рючі, рудні і нерудні.

Горючі корисні копалини (кам'яне вугілля, нафта і газ) є паливно-енергетичною базою країни, а також сировиною для нафтоперероб­ної та хімічної промисловості.

Україна багата на кам'яне вугілля, поклади якого зосереджені у двох басейнах. Найбільшим є Донецький басейн, який знаходиться на південному сході країни. Тут зосереджено близько 50 млрд. т ву­гілля, що становить понад 90% всіх запасів. Половина вугілля, що добувається, високої якості (антрацит і коксівне вугілля).

Залягає вугілля в Донбасі на глибині від 500 до 1200 м пластами потужністю від 0,5 до 2 м, тому добувають його шахтним способом.

Перше родовище в Донбасі було відкрите в 1721 році, а в 1796 році було збудовано першу шахту в м. Лисичанську (Луганської об­ласті). Довгий час вугілля добували в шахтах вручну в дуже тяжких і небезпечних умовах. На початку 20 ст. почалася поступова механі­зація праці по добуванню вугілля. Повністю механізовано процеси виймання вугілля в очисних вибоях, відкатку вугілля з вибоїв, доставку на поверхню і навантаження в залізничні вагони. Найбільше шахти Донецького ба­сейну знаходиться в Донецькій (Донецьк, Макіївка, Єнакієве) та у Луганській (Стаханов, Краснодон, Антрацит) областях.

Другим за величиною є Львівсько-Волинський басейн, розташо­ваний у західній частині України. Запаси вугілля становлять близько 1 млрд. т, яке залягає пластами потужністю до 2 м на глибині від 300 до 1200 м. Вугілля нижчої якості, ніж у Донбасі, тому має меншу цінність. Розробку вугілля у Львівсько-Волинському басейні розпо­чали у 1954 р.

Утворилось кам'яне вугілля понад 300 млн. років тому, внаслідок накопичення без доступу повітря решток дерев'янистих рослин, які після відмирання потрапляли в надра Землі. Можна сказати, що тепло, яке ми отримуємо, спалюючи вугілля, це тепло Сонця, яке понад 300 млн. років тому поглинули і законсервували рослини.

Вугілля, що добувається в Україні, використовується як паливо, для виробництва коксу, а також як сировина для хімічної промисло­вості. З речовин, отриманих із вугілля, виробляють пластмаси, барв­ники, синтетичні волокна.

Нафту і природній газ в Україні добувають у трьох регіонах: Дніпровсько-Донецькому, Передкарпатському, та Причорноморсько-Кримському. Найбільшим є Дніпровсько-Донецький — розташо­ваний на лівобережжі Дніпра, тут добувають 80% нафти і газу в Ук­раїні. Нафта залягає на глибині 4500 м, газ — понад 5000 м. В Дніп­ровсько-Донецькому регіоні нафту і газ добувають більше як у 100 родовищах, найбільшими з яких є Леляківське, Прилуцьке (Черні­гівська область), Шебелинське (Полтавська область). Вперше нафту в цьому регіоні виявлено в 1939 р., а з 1952 року проводиться проми­словий видобуток нафти і газу.

На південному заході України в Передкарпатті розташована Передкарпатська нафтогазоносна область. Нафта і газ залягають тут на глибині від 100 м до 4800 м. Розвідано близько 60 родовищ, найбільшими з яких є Бориславське, Долинське, Битківське у Львів­ській і Івано-Франківській областях. У Передкарпатті нафту добу­вають з кінця XIX ст., газ — з початку XX ст., тому запаси цих кори­сних копалин вже виснажені.

На півдні України знаходиться Причорноморсько-Кримська на­фтогазоносна область, в межах якої знаходиться понад 20 родовищ.

Природний газ найчастіше є супутником нафти і заповнює по­рожнини в надрах Землі поряд з нафтою. Оскільки нафта і газ заля­гають в надрах Землі на досить великих глибинах, то добувають їх із свердловин, по яких нафту викачують на поверхню, очищають і пе­рекачують у нафтосховища. З нафти на нафтопереробних заводах добувають бензин, гас, мазут, мастила. Газ використовують як па­ливо. При спалюванні газу виділяється більше тепла, ніж при спа­люванні вугілля і не викидається в повітря стільки шкідливих речо­вин. Нафта і газ є сировиною для хімічної промисловості, з них ви­робляють різноманітні синтетичні речовини: пластмаси, барвники, волокна, каучук. Всього з нафти і газу виробляють більше 5000 хімі­чних продуктів.

Тієї кількості нафти і газу, яку видобувають в Україні, не виста­чає для забезпечення її потреб, тому значну частішу цих копалин експортують.

Утворилися нафта і газ, на думку більшості вчених, в надрах Зе­млі в результаті перетворення відмерлих рослин і тварин, які жили в морі.

Торф на території України добувають в північних та північно-західних областях Полісся і Лісостепу ще з XVII ст., коли його добу­вали вручну. Зараз найбільші промислові родовища розробляються в Черкаській області (Ірдинське), Київській (Бучанське), Чернігівсь­кій (Замглайське), Волинській (Поліське), Житомирській (Озерянське).

Використовують торф як правило, у вигляді брикетів, проте при спалюванні торфу виділяється в 3-5 раз менше тепла, ніж при спа­лювані вугілля або газу. Крім того, торф використовують як добри­во, теплоізоляційний матеріал та сировину для хімічної промисловості.

Утворюється торф в болотах з решток болотних рослин (мохів, осоки, очерету та ін.), які накопичуються і перетворюються без до­ступу повітря.

Рудні корисні копалини (залізні і марганцеві руди) є основою чорної металургії. Завдяки великим запасам руди, країна повністю задовольняє свої потреби, а також експортує за кордон. Найбільшими родовищами, де добувають залізну руду є Криворізьке, Кременчуцьке, Білозерське і Керченське.

Найбільшим родовищем залізної руди в Україні є Криворізький залізорудний басейн у Дніпропетровській області (запаси руди ста­новлять 18 млрд. т). Руда тут залягає приблизно в 300 місцях у ви­гляді великих скупчень на глибині до 2500 м, а іноді виходить на по­верхню. Вміст заліза в руді досить великий (50-60%). Промислове добування залізної руди розпочато ще в XIX ст.

Продовженням Криворізького на півночі є Кременчуцьке родо­вище (Полтавська область), в якому руду добувають з 1970 року.

В Запорізькій області на Лівобережжі Дніпра розташоване Біло­зерське родовище, в якому добувають руду з великим вмістом заліза (60-65%).

На Керченському півострові у Республіці Крим знаходиться Кер­ченське залізорудне родовище, в якому руда залягає неглибоко (5-15 м) і містить 40% заліза.

Марганцеві руди в Україні добувають в Нікопольському (Дніпро­петровська область) та Великотокмацькому (Запорізька область) родовищах. Це одні з найбільших у світі родовищ марганцевих руд. Руда залягає на глибині 15-140 м пластами потужністю 1,5-5 м і міс­тить до 30% марганцю.

В доменних печах із залізної руди і коксу виплавляють чавун — сплав заліза з вуглецем. Чавун використовують в народному госпо­дарстві, з нього виливають різні речі. Проте, чавун крихкий, не кує­ться, тому значну частину чавуну піддають дальшій переробці. В мартенівських печах чавун переплавляють, додають різні речовини і отримують сталь. Сталь містить менше вуглецю, ніж чавун, і завдяки різним добавкам є міцною, легко прокатується в листи, дріт, з неї виробляють труби. Зі стального листа виробляютьмашини, інстру­менти, предмети побуту та інше.

З нерудних корисних копалин в Україні найважливішими є міне­ральні солі, вапняки, глини, пісок, гіпс, облицювальне каміння.

З мінеральних солей найбільш поширеними в Україні є:

- калійна сіль — сировина для виробництва мінеральних доб­рив, її добувають у Львівській та Івано-Франківській областях;

- кам'яна (кухонна) сіль — сировина для харчової та хімічної промисловостей. Добувають її в Донбасі, Закарпатті та солоних озе­рах Криму.

Вапняки добувають в Хмельницькій, Тернопільській, Івано-Франківській областях, в Криму. Використовують вапняки для ви­робництва соди, цементу, як будівельний матеріал.

Україна багата на запаси глини. Зокрема, вогнетривку глину до­бувають в Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській областях. Глину для керамічних та фарфорових виробів і цегли добувають у Черкаській, Закарпатській, Хмельницькій і Тернопільській областях.

Пісок — важливий будівельний матеріал та сировина для вироб­ництва скла. Його добувають у Харківській, Донецькій, Чернігівсь­кій, Львівській, Тернопільській та ін. областях.

Поклади гіпсу, який використовується в будівництві, зосереджені в Донецькій та Тернопільській областях.

Україна багата на поклади кам'яних будівельних і облицюваль­них матеріалів. Граніт добувають в Житомирській, Вінницькій і Кі­ровоградській областях, мармур — у Закарпатті, пісковик — у Тер­нопільській області.

Корисні копалини відносяться до так званих вичерпних природ­них ресурсів, тобто до тих, які з часом можуть бути повністю вико­ристані людиною, адже запаси їх практично не поповнюються, оскільки швидкість утворення корисних копалин вимірюється міль­йонами років.

Важко уявити життя людини без паливно-енергетичних та міне­рально-сировинних природних ресурсів, тому слід раціонально і економно їх використовувати, бережно ставитись до виробів, виго­товлених з них.

 

2.Вода — один з найпоширеніших мінералів на Землі. Вона займає 71% земної поверхні, у вільному чи зв'язаному стані оточує нас скрізь.

Водні ресурси України складаються з морів, великих і малих рі­чок, озер і ставків, підземних вод і боліт.

На півдні Україну омивають Чорне і Азовське моря, які нале­жать до басейну Атлантичного океану.

Чорне моремає площу 423 тисячі км2, займає глибоку тектонічну западину (середня глибина 1271 м, найбільша — 2245 м), довжи­на — 1160 км, ширина 611 км. Довжина берегової лінії в Україні —
1540 км. Береги подекуди лиманні, розчленовані численними зато­ками (Каркінітська, Ягорлицька, Тендрівська, Джарилгадська, Каламітська, Феодосійська та ін.) і лиманами, що утворюються у гир­лах річок (Дністровський, Куяльницький, Дніпровський та ін.). Чорне море з'єднане із Середземним через протоки Босфор і Дарданелли. Через Керченську протоку з'єднується з Азовським морем.

Чорне море — одна з найсвоєрідніших і найцікавіших водойм земної кулі. На відміну від більшості морів, його водна товща скла­дається з двох дуже різних шарів: тонкого поверхневого шару, насе­леного рослинами та тваринами, і потужного глибинного шару, позбавленого життя. Солоність води з глибиною повільно збільшується, а починаючи з 150 м з'являються сліди сірководню, тоді як вміст кисню різко зменшується й зовсім зникає із зростанням глибин. 87% маси води Чорного моря не дають користі людині, бо вони мертві. Встановлено, що Босфор — цей швидкий і потужний потік, скидає надлишок води з Чорного моря, а його глибинна течія несе в улого­вину Чорного моря середземноморську воду, солонішу, тому щіль­нішу й важчу.

Отже, глибини Чорного моря постійно поповнюються більш со­лоною водою, тоді як поверхневий шар живиться прісними водами річок, що впадають у нього, і атмосферними опадами.

Центральна улоговина моря — плоска і рівнинна, яка лежить на глибині понад 2000 м. Схили її стрімкі, майже обривисті.

У глибинних шарах Чорного моря поширені тільки сірководневі бактерії, яким не потрібний вільний кисень. Утворення сірководню і є результатом життєдіяльності цих організмів та хімічних процесів у безкисневому середовищі.

Верхній шар води Чорного моря багатий рибою. ЇЇ тут близько 180 видів. Більше половини з них переселилися сюди з Середземного моря (хамса, шпроти, кефаль, ставрида, скумбрія, тунець, камбала, скат, акула, тощо). Щодо промислового значення, то перше місце займає хамса.

У Чорному морі водяться й осетрові риби — осетер, севрюга, бі­луга. Найбільша з осетрових — білуга трапляється масою понад тонну.

На мілководді, на піщаних ґрунтах, живуть барабула і камбала. Багато в Чорному морі й непромислових риб. Серед заростей морсь­кої трави зустрічаються морський коник, риба-голка.

Із молюсків в Чорному морі поширені мідії, устриці, рапани.

У поверхневих водах багато медуз (аурелія, коренерот, ціанея). В останні роки спостерігається різке зростання їх чисельності. Корене­рот і аурелія мають залози з отруйною речовиною і можуть спричи­нити опіки на тілі людини.

На берегах моря селиться багато птахів (мартин, баклан, пелі­кан). Багато видів гусеподібних, голінастих, куликів, чайок зимують на берегах Чорного моря.

Азовське моремає площу близько 38 тис. кв. км (разом із Сива­шем - 40,2 тис. кв. км). Це мілководна водойма з плоским дном (середня глибина його становить 8-10 м, максимальна — 14 м). Рі­вень моря під впливом сильних вітрів і припливу річкової води за­знає значних коливань. Вітри іноді відганяють воду від берега, ого­люючи дно моря.

Для узбережжя Азовського моря характерні довгі вузькі піщані коси. Вони утворилися із намитого морем піску та черепашок.

 

На північному заході Азовського моря знаходиться мілководна затока Сиваш, що утворилася внаслідок опускання північної части­ни Кримського півострова. Середня глибина затоки близько одного метра. Вода її дуже мінералізована. Концентрація солі досягає 60 г на літр води. Тут добувають харчову, калійну та інші солі.

Клімат Азовського моря має риси континентальності. Взимку пе­реважає континентальне полярне повітря, і море в окремі роки заме­рзає на 4-5 місяців. Опадів за рік випадає 300-500 мм. Температура води влітку +22° +25°С.

Солоність води в Азовському морі порівняно невелика — біля 12г/л. Протягом року солоність води в морі зазнає великих коли­вань. Так, навесні вона найменша, коли стік річок найбільший і тане крига, восени і взимку — практично однакова на всій глибині. В останні роки, у зв'язку із використанням значної кількості води річок Дону і Кубані для штучного зрошення, до Азовського моря стало надходити менше прісної води, і збільшився приплив солоної чорно­морської, тому його солоність підвищується.

Азовське море унікальне. Це своєрідний рибний розплідник, при­родне відгодівельне господарство, одна з найбагатших, найпродук­тивніших морських водойм світу.

Основною причиною цього є те, що море невелике, а потужні рі­ки Дон і Кубань несуть у нього значну кількість органічних речовин і мінеральних солей, які засвоюються водоростями і бактеріями. А вони, в свою чергу, є кормовою базою для мальків риб. У морі води­ться багато видів риб. Найбільше значення мають осетер, севрюга, білуга, судак, лящ, хамса, оселедець, тарань, камбала, короп, кефаль та інші.

Головну промислову цінність складають осетрові риби, які да­ють цінне біле м'ясо та чорну ікру.

Внутрішні води України— це ріки, озера, водосховища, ставки, підземні води, болота.

Більшість річок України належить до басейнів Дніпра та Дніст­ра, і несуть вони свої води у Чорне та Азовське моря. Лише 5% річок належать до басейну Балтійського моря (це притоки Вісли). Всього налічується більше ніж 70 тисяч річок, з них близько 4 тисячі — дов­жиною понад 10 км, 137 річок довжиною понад 100 км.

Дніпро— найбільша в країні і третя за величиною в Європі ріка. Вона бере початок на півночі Смоленської області і котить свої води до Чорного моря через Росію, Білорусь і Україну, долаючи шлях 2285 км. У межах України довжина Дніпра становить 1050 км, а во­дозбірна площа — 503 тис. кв. км. Він розділяє територію України навпіл і є основною її водною магістраллю.

Найбільші притоки Дніпра - Прип'ять і Десна. Ці ріки, як і Дні­про, судноплавні і дають Славутичу 47% стоку всього басейну.

Менші за величиною притоки — Тетерів, Псьол, Ворскла, Рось, Самара, Конка, Інгулець. Всього в басейні Дніпра 1424 притоки.

Що дає Дніпро народному господарству? Більше 6 млрд. куб. м води за рік; 4,5-5 тис. т риби; понад 6,7 млрд. кіловат-годин електроенергії; води Славутича зрошують понад 600 тис. гектарів сільськогосподарських угідь півдня України.

Сіверський Донецьоб'єднує стоки північно-східної частини Укра­їни. Водозбірна площа становить 98,9 тис. кв. км. Бере початок в Росії, довжина до впадання в Дон— 1053 км. В межах України дов­жина ріки становить 738 км. Сіверський Донець протікає по Харків­ській, Донецькій та Луганській областях, потім, за межами України, впадає в ріку Дон, яка несе свої води до Азовського моря.

До басейну Сіверського Донця належить 270 річок: Оскіл, Айдар, Казенний Торець, Бахмут, Лугань, Велика Кам'янка та ін.

Дністер— одна з найбільш повноводних рік. України, протікає по 7 областях. Початок бере на північно-східному схилі Карпат і впадає в Дністровський лиман Чорнова моря. Довжина ріки — 1363 км. На території України в Дністер впадає майже 500 річок. Найбільші з них: Серет, Збруч, Смотрич, Мурафа (Поділля), Стрий, Бистриця, Стривогір (Карпати).

Південний Бугбере початок на Подільській височині на Хмель­ниччині. Довжина його — 792 км. Південний Буг має 301 притоку, кожна завдовжки понад 10 км. Ріка відіграє велику роль в економіці Хмельницької, Вінницької та Миколаївської областей. Найбільші притоки: Рів, Соб, Синюха, Ятрань, Інгул.

На території України існує ще кілька самостійних річкових сис­тем, але менших за розмірами і стоком. Звичайно, вони мають певне народногосподарське значення, але в загальному балансі водних ре­сурсів вага їх незначна. Це басейн Інгульця, басейн річок північного узбережжя Азовського моря, голубих артерій Криму та незначна група приток Дунаю, Вісли і Тиси.

Живляться ріки України талими сніговими та дощовими водами. Навесні рівень води в річках значно піднімається, і вони затоплюють значні території (повінь). В теплий період (кінець весни, літо, поча­ток осені), під час сильних злив, вода в ріках теж виходить з берегів (паводок). В період відсутності опадів, ріки живляться підземними водами, і рівень води в них значно падає.

Ріки України — це її багатство. З давніх часів вони використо­вуються як судноплавні шляхи для перевезення вантажів і пасажирів, як в межах країни, так і за кордон. По головній водній артерії Укра­їни — по Дніпру — судноплавство почалося дуже давно. В ІХ-ХІІ ст. по Дніпру проходив "шлях із варяг у греки", який з'єднував Балтій­ське і Чорне моря. З 1825 року по Дніпру почалося парове судно­плавство. До 1932 року не було наскрізного судноплавства по Дніп­ру. З пуском в 1933 році великого судноплавного шлюзу, при Дніпрогесі був створений глибоководний шлях, по якому пароплави мог­ли проходити по всій довжині ріки. Великі механізовані річкові пор­ти — Київський, Дніпропетровський, Запорізький, Херсонський, Че­ркаський, Кременчуцький та інші. По ріках України плавають ком­фортабельні пасажирські лайнери, теплоходи на підводних крилах, вантажні теплоходи, вантажопідйомністю до 5000 тонн.

Ріки дають майже 10% електроенергії, що виробляється в Укра­їні. Найбільші гідроелектростанції побудовані на Дніпрі — перша з них Дніпрогес. У післявоєнні роки побудовано Каховську, Дніпродзержинську, Кременчуцьку, Київську, Канівську ГЕС. Діють ГЕС на Південному Бузі, Тисі, Дністрі, а також на невеликих ріках.

В південних, центральних і східних областях воду річок вико­ристовують для зрошування земель. Побудовані і діють великі зро­шувальні системи, які беруть воду з водосховищ.

В ставках і водосховищах, створених на ріках, розвинуте рибне господарство. Тут розводять і вирощують коропа, білого амура, то­встолобика, судака, форель та інших риб.

Великі запаси водних ресурсів зосереджені в озерах, водосхови­щах і ставках. В Україні налічується понад 3000 озер, в тому числі — 30 площею понад 10 кв. км. Створено більше 800 водосховищ, та понад 20 тисяч ставків.

Природні озерарозмішені:

— на Поліссі: Свитязь (площею 242 кв. км), Пулімецьке (16,3 кв. км), Турське (13,5 кв. км) та інші;

— в басейні Дунаю: Ялпуг (149 кв. км), Кагул (90 кв. км), Кугурлуй (82 кв. км);

— на узбережжі Чорного моря: Сасик або Кундук (210 кв. км);

— на Кримському півострові: Сасик-Сиваш (76,3 кв. км), Донузлав (48,2кв. км);

— в Карпатах: Синевір (700 кв. м).

Найбільшим за площею прісним озером України є озеро Ялпуг.

Озеро Свитязь знаходиться в північно-західній частині Волинсь­кої області. Середня глибина — 7 м, найбільша — 58 м. Озеро карс­тове, утворене в карстових породах, повноводне, живиться артезіан­ськими водами (щорічний притік води близька 3,5 млн. куб. м) і ат­мосферними опадами. В озері виявлено 21 вид риб. Рибопродуктивність озера оцінюється приблизно 622 кг з гектара.

Чимало невеликих, але глибоких мальовничих гірських озер мо­жна зустріти в Карпатах, з них найбільш відоме Синевірське, яке знаходиться на висоті 989 м над рівнем моря, площа його 700 кв. м. Максимальна глибина — 24 м. Вода в озері слабомінералізована, чиста, з низькою температурою (+11°С). В озері водиться форель.

В басейні Сіверського Донця знаходяться Слов'янські солоні озе­ра. Це типові провальні озера. Найбільш відомі: Ріпне, Вейсове, Слі­пне. Дно останнього покрите лікувальною гряззю, живиться підзем­ними водами. Літом вода прогрівається до +28°С.

Солоні озера є також в Херсонській області, на узбережжях Чор­ного і Азовського морів, у Криму та пониззі Дунаю.

До водойм озерного типу відносяться також лимани, що частко­во, або повністю втратили зв'язок з морем (відокремлені від моря пі­щаними косами). Найбільшими лиманами є Дністровський, Молочний, Дніпровський.

Озера України мають велике народногосподарське значення. Прісні озера використовують для водопостачання населених пунк­тів, промислових підприємств, тваринницьких ферм, для зрошення, розведення риби, водоплавної птиці, цінних хутрових звірів, а також для організації туризму, спортивних заходів. Заплавні озера є місцем концентрації птахів в період гніздування і відпочинку під час мігра­цій. Солоні озера — джерело видобування кухонної солі і використо­вуються з лікувальною метою.

В Україні майже в кожному селі є один або декілька ставів, які використовуються для напування худоби, розведення риби, вирощу­вання водоплавної птиці, зрошення полів тощо.

Великі запаси прісної води зосереджені у водосховищах. Багато їх на Дніпрі. Найбільші за площею це Кременчуцьке (2250 кв. км) та Каховське (2155 кв. км), а також Київське, Канівське, Запорізьке. У зв'язку із утворенням водосховищ, тільки в басейні Дніпра вилучено із користування понад 700 тис. га високородючих ґрунтів, а 200 тис. га підтоплюються.

Багата Україна на підземні води,запаси яких становлять близько 20 куб. км. Глибина залягання підземних вод зростає з півночі (100-150 м) на південь (500-600 м). Найбільше підземних вод зосереджено на заході і півночі України.

Утворення і розвиток підземних вод — живлення, нагромаджен­ня, поширення, рух, ресурси і якість — визначаються характером їх взаємодії з навколишніми гірськими породами, станом обміну із зе­мною поверхнею та її фізико-географічними особливостями.

Основним способом утворення підземних вод є просочування талої чи дощової води із земної поверхні. Просочившись, вода збирає­ться у великих кількостях і рухається вниз по проміжках між гірсь­кими породами. Рух води припиняється, коли вона досягає водонеп­роникного шару (глина, граніт тощо). Після цього вода рухається в горизонтальному напрямку, в сторону нахилу водонепроникного шару.

Серед гірських порід найбільш сприятливими, для руху і нагро­мадження підземних вод є різні гальки, піски, найменш сприятливи­ми — глинисті породи.

Підземні води відіграють велику роль у розвитку природи і житті людини. Вони беруть участь у біохімічних і хімічних реакціях, пере­несенні підземного тепла, органічних речовин, різних газів, бактерій, а також рідкісних і розсіяних елементів. Підземна вода постачає мі­неральні речовини рослинам, у ній в розчиненому стані виявлено понад 40 елементів.

Широко використовуються підземні води як надійне і високоякі­сне джерело питної води, для лікувальних цілей, зрошення.

Багато підземних вод є мінеральними, тобто містять розчинені солі (від 1 до 50 г/л).

В Украйні є 84 родовища з цілющою мінеральною водою, з яких використовується — 35. Родонові мінеральні води є на сході Укра­їни. Бромні води — у Волинській, Луганській та Запорізькій облас­тях. Сірководневі води с у Львівській області. Вуглекислі води — на Закарпатті.

Підземні води можуть відігравати і негативну роль. Вони затоп­люють гірничі виробки, спричиняють заболочення земель, зсуви, се­лі, карсти, просідання ґрунтів тощо.

Болотапоширені на Поліссі, переважно невеликі за площею (50- 100 га) і становлять 2% території України. Болота, в основному, ни­зинні, вкриті зеленими мохами, осоками, очеретом, комишем, рого­зом. Розташовані болота в долинах річок, а також в межиріччях.

Болота відіграють дуже важливу роль у природі північної части­ни України. З боліт беруть початок і живляться багато річок Поліс­ся. Вони живлять підземні води, які є важливим джерелом водопо­стачання. З боліт добувають цінну корисну копалину — торф.

Осушення боліт часто приводить до обміління річок, зниження рівня підземних вод, зникнення цілого природного угрупування рос­лин і тварин.

 

3.Ґрунти — це земельні ресурси України, складова частина її про­дуктивних сил, основне джерело національного багатства. Грунт є особливим природним витвором. Це тонкий поверхневий шар земної кори, що утворився в результаті взаємодії неживої і живої природи.

Головна властивість ґрунту — родючість, тобто здатність забез­печувати рослини необхідними мінеральними солями і вологою. Ви­значає родючість ґрунту специфічна органічна речовина — гумус, або перегній, який утворюється в результаті неповного розкладу ба­ктеріями і грибами відмерлих рослинних і тваринних решток.

Грунт утворюється в результаті взаємодії кількох грунтотворчих факторів: материнської гірської породи, рослинних і тваринних ор­ганізмів, кліматичних умов (тепло, волога), рельєфу місцевості і часу.

Утворення ґрунту — складний і довготривалий процес. Спочат­ку гірська порода руйнується під дією води, повітря, температури і живих організмів. Між частинками породи поселяються мікроорга­нізми і лишайники, в результаті життєдіяльності яких утворюється органічна речовина, і створюються умови для життя високоорганізованих рослин. Поступово гірська порода руйнується ще більше, а органічна речовина накопичується, і при розкладанні її бактеріями і грибами утворюється гумус.

Ґрунти України дуже різноманітні (близько 1000 видів), тому що утворилися в різних природних умовах. Найбільше ґрунти відрізня­ються за природними зонами.

В зоні мішаних лісівпоширені дерново-підзолисті ґрунти (60% території зони). Характерними рисами цих ґрунтів є невеликий вміст гумусу (1-2,5%), кисла реакція, безструктурність. Дерново-підзолисті ґрунти утворюються під покривом деревної рослинності. В лісах ви­падає велика кількість опадів, тому мінеральні речовини вимиваю­ться в більш глибокі шари, і верхній шар ґрунту бідний на поживні речовини. 20% зони займають дернові та лучні ґрунти, які розташо­вані на знижених ділянках (3-6% гумусу), і використовуються під сі­ножаті і пасовища. 10% зони — торфово-болотні ґрунти, які надмір­но зволожені і кислі.

Дуже різноманітні ґрунти в зоні лісостепу. Під покривом широ­колистяних лісів сформувалися сірі і темно-сірі опідзолені (лісові) ґрунти, які містять 2,5-4,5% гумусу, мають слабокислу реакцію, доб­ре розвинутий гумусовий горизонт (40-55 см).

Під широколистими лісами утворилися також реградовані і опідзолені чорноземи. Ці ґрунти характеризуються структурністю, середнім вмістом гумусу (3,5-5,5%), добрими агрофізичними власти­востями.

Під покривом лучно-степової рослинності в лісостепу утворилися типові чорноземи з потужним гумусовим горизонтом (120-150 см), який містить від 3 до 7% гумусу. Грунт має зернисту структуру і хо­роші водно-повітряні властивості, завдяки чому є дуже родючим.

В степовій, зоні більше 20% території займають звичайні чорно­земи, які поширені на півночі і в центрі зони. Це найбільш родючі ґрунти (5-7,2% гумусу). Висока родючість степових ґрунтів зумовле­на специфікою ґрунтоутворюючого процесу. Трав'янисті рослини степу, відмираючи щороку, утворюють багато органічної речовини, яка розкладається мікроорганізмами. Невелика кількість опадів в степах не спричинює вимивання поживних речовин ґрунту в нижні, недоступні для рослин шари. На півдні зони утворилися південні чорноземи (3,5-4,5% гумусу) з невеликим гумусовим горизонтом (45-60 см) та каштанові і темно-каштанові ґрунти (3-4,5% гумусу), які ма­ють дещо гірші властивості, ніж чорноземи (безструктурність, соло­нцюватість). Проте, при зрошенні і правильній агротехніці обробіт­ку на них можна вирощувати хороші врожаї. Окремі ділянки на пів­дні степу зайняті солончаками.

В цілому, ґрунти України мають високу родючість (на чорнозе­ми припадає понад 65% від всіх орних земель). Проте, в зв'язку з ін­тенсивним землеробством, значно знижується вміст гумусу, зростає вміст в ґрунтах шкідливих хімічних речовин, збільшується засоле­ність і кислотність. Все це вимагає вживання запобіжних заходів, щоб не знижувалась потенційна родючість ґрунтів.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-15; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.206.15.215 (0.021 с.)