Поняття про погоду і клімат.

 

1. Внаслідок різниці в атмосферному тиску відбуваєть­ся переміщення повітря. Воно завжди переміщується з місць високого тиску до місць низького тиску. Рух по­вітря в горизонтальному напрямі називається вітром. Вітер характеризується швидкістю, силою і напрямом. Швидкість вітру вимірюється в м/сек або в балах (шка­ла Бофорта — від 0 до 12 балів). Вона залежить від різниці в тиску повітря між двома місцевостями. Чим вона більша, тим швидше рухається повітря. Але на швидкість вітру впливає також і характер підстилаючої поверхні. Підр. 4 кл. с. 146

Водна поверхня і рівний степ створюють найменше тертя для приземного шару повітря, і над ними швид­кість вітру прискорюється. Нерівна поверхня, будівлі, ліс збільшують тертя між ними і повітрям, гальмуючи швидкість вітру або навіть зовсім припиняючи горизон­тальне переміщення повітря (в лісі на відстані 50 м від узлісся швидкість вітру зменшується на 30—40% від первісної, на відстані 100 м — на 93%, а на відстані 200 м — на 98%). Швидкість вітру вимірюють за допомогою найпростішого приладу – флюгером або на метеостанціях анемометром. Найбільша швидкість вітру спостерігалася в Антарктиді (понад 100 м/с).

Від швидкості вітру залежить його сила, яка визна­чається величиною тиску вітру на предмети, що зустрі­чаються на його шляху. Вимірюється вона кг/м².

Вітри дмуть у різних напрямах. Напрям вітру визна­чається положенням тієї точки горизонту, від котрої він дме (південний —з півдня, північно-східний — з північ­ного сходу тощо). Для визначення напряму вітру гори­зонт поділяють на 16 румбів. Напрям вітру визначають за допомогою флюгера.

Напрям вітру міняється залежно від зміни в розподі­лі тиску. Але на напрям вітрів величезний вплив має обертання Землі навколо своєї осі, внаслідок чого вітер завжди відхиляється від свого початкового напряму в північній півкулі вправо, а в південній— вліво.

Залежно від причин утворення вітри поділяються на місцеві, вітри-циклони та антициклони і вітри, зумовле­ні атмосферною циркуляцією.

До місцевих вітрів належать бризи, гірсько-долинні, фени, бора і суховії.

Бризи — вітри морських узбереж (і великих озер) або морські вітри, які два рази на добу міняють свій напрям (удень дмуть з моря на сушу, а вночі — з суші на море). Бризи вини­кають від неоднакового нагрівання вдень суші порівняно з морем, внаслідок чого більш нагріте й легше повіт­ря над сушею піднімається вгору, а його місце займає холодніше морське повітря, що рухається в бік меншого тиску. Вночі над морем повітря тепліше і тому піднімає­ться вгору, а на його місце рухається важче повітря з суші.

Гірсько-долинні вітри дмуть удень знизу вгору по долині, бо нижні частини долини більше нагріваються (при стійкій спокійній погоді) і нагріте повітря, розши­ряючись, піднімається вгору. Уночі вітер дме в протилежному напрямі, бо холодне повітря з гір стікає по долині вниз.

Фени — поривчасті сухі теплі вітри, які, спускаючись з гір, підвищують температуру повітря. Утворюються фени в результаті значного підвищення тиску на одному боці гірського хребта порівняно з протилежним схилом. Тоді маси повітря, піднімаючись угору по гірських схилах, лишають на них свою вологу і, переваливши через хре­бет, ринуть униз, дуже нагріваючись під час опускання. Фен прискорює танення снігу в горах, все сушить і викликає нервове роздратування в людей.

Бора — сильний холод­ний гірський вітер, що дме у при­морській місцевості з вер­шини хребта, розташованого біля самого моря, внаслідок великої різниці барометричного тиску на суші (високий тиск) і на морі (низький тиск). Бо­ра виникають переважно взимку (наприклад, на Чорноморському узбе­режжі в районі Новоросій­ська) і дуже шкодять на­селеним пунктам, портам. Вітри, аналогічні бора, у Франції називаються містралі. Швидкість вітру досягає урагану.

Суховіями називають гарячі сухі вітри, що дмуть із сходу у степах Поволжя, Північного Кавказу і України. Вони висушують повітря і грунт, запалюють рослинність, нерідко завдаючи вели­кої шкоди посівам. Надійним заходом боротьби з сухо­віями є насадження полезахисних лісосмуг упоперек до переважаючого напряму суховіїв.

Внаслідок нерівномірного нагрівання поверхні Землі і відхиляючої сили її обертання, утворюються атмосфер­ні вихори величезних розмірів (діаметром від 2 тис. км і більше), які називаються циклонами і антицикло­нами.

Циклони — величезний повітряний вихор (до 2000 км у діаметрі і до 6-8 км висотою) із зниженим атмосферним тиском у центрі і з вітрами від периферії до центру проти годинникової стрілки (у північній півкулі), чи за годинниковою стрілкою (у південній півкулі).

 

Північ

Північно-східний

Південно-західний

Південь

 

Мал. Циклон

У помірних широтах північної півкулі, під впливом західних вітрів, що переважають у верхніх шарах атмо­сфери, циклони один за одним рухаються (до 30—40 км на годину, а інколи й до 80 км), дуже впливаючи на погоду, особливо коли вони стабілізуються на довгий час. Вони здебільшого супроводяться зміною температури (підвищення взимку і зниження вліт­ку) і, внаслідок охолодження повіт­ряних течій, хмарністю і опадами, снігопадами, заметілями, грозами. Після проходження центру циклону барометричний тиск підвищується, погода стає ясною. Тривалість життя циклонів 5 – 7 днів. Рухаються із швидкістю 30 – 40 км за годину, причому взимку швидше, ніж улітку.

Циклони можуть утворюватись на будь-якій широті помірного поясу, де зустрічаються холодні і теплі повіт­ряні маси. Але в північній півкулі вони найчастіше за­роджуються в районі Ісландії, де тепла Північно-Атлантична течія стикається з холодною Гренландською. Звід­си вони прямують на схід і південний схід, проносяться над Західною Європою і доходять до території нашої країни. Деякі циклони утворюються над Середземним, Чорним і Каспійським морями, звідки рухаються на пів­ніч і північний схід.

Внаслідок великої різниці тиску в центрі циклону і на його периферії, в них часто виникають сильні бурі і на­віть урагани.

Особливої сили бурі бувають у середині тропічних циклонів, що утворюються в жаркому поясі. Бурі ці ма­ють різні назви. На південно-східному узбережжі Азії їх називають тайфунами, в Північній Америці — торна­до, в інших країнах — ураганами. Всі вони відзначають­ся величезною руйнівною силою. Навіть столітні дере­ва вони виривають з корінням і, як сірники, шпурляють їх через дахи будинків. Під ударами вітру кам'яні бу­дівлі розсипаються, як карткові будиночки, а дерев'я­ні — піднімаються вгору на сотні метрів. Ураган під­хоплює людей і тварин і заносить їх за багато кіломет­рів від місця, де їх підняло.

Великі маси морської води переносяться на сотні кілометрів разом з медузами, рибою ї крабами, якими засипаються поля, сади, парки, вулиці міст. Торнадо в Канзасі в 1879 р. розніс на тріски дерев'яний будинок сільської школи і підняв у повітря увесь клас. Учителька і багато хто з дітей відбулися незначними ушкодження­ми, а 13 учнів загинули.

Найстрашніший ураган, відомий в історії, пронісся 13 листопада 1970 р. над Бенгальською затокою, обрушивши всю свою силу на густонаселену дельту р. Ганг. Швидкість вітру досягала 240 км/год. Ураган підняв океанську хвилю до 10 м заввишки, яка поглинула при­бережні острови і широку смугу суші, знищуючи все на своєму шляху.

Антициклони — низхідні атмосферні вихори із замк­нутою областю підвищеного тиску в центрі, від якого вітри дмуть до периферії за годинниковою стрілкою у північній півкулі і проти - в південній.

 

 

Північно-східний

Південь

 

Мал. Антициклон

 

Антициклони пересуваються повільніше, ніж циклони, вони можуть довго держатися на одному місці, за­хоплюючи величезні території, на тисячі кілометрів у поперечнику. Особливо стійкий Сибірський антициклон, який утворюється взимку на території Східного Сибіру внаслідок сильного охолодження материка.

Погода в антициклоні буває ясна, суха, на рівнинах вона жарка влітку і холодна взимку.

Циклони й антициклони —головний фактор, від якого залежить зміна погоди в помірних широтах, причому найчастіше зміни погоди викликаються цикло­нами як більш динамічними атмосферними проце­сами.

До вітрів атмосферної циркуляції належать пасати і мусони.

Пасати – це постійні вітри, що дмуть від поясів високого тиску до екватора. В тропічному поясі північної півкулі переважають північно – східні пасати, а південної – південно – східні.

Вітри, які змінюють вій напрямок за сезонами називають мусонами. Літній мусон – це потік повітря з океану на материк, тому що над океаном холодніше і тиск більший; зимовий - потік повітря з материка на океан, тому що над материком холодніше і тиск вищий. Особливо добре виявлені мусони на східному березі материка Євразія (Східний Китай, Далекий Схід).

 

 

2. Повітряна оболонка Землі вміщує одночасно близько 13 000 км³ водяної пари, яка надходить в атмосферу в основному внаслідок випаровування води з земної по­верхні. В атмосфері волога конденсується, переноситься повітряними течіями і знову випадає на земну поверхню. Так здійснюється постійний круговорот води завдяки тому, що вода в атмосфері може перебувати в пароподіб­ному (водяна пара), рідкому (краплини води, що утво­рюють хмари, туман) і твердому (кристали льоду, сні­жинки) станах та легко переходити з одного стану в інший.

Вологість повітря визначається вмістом водяної пари в ньому і характеризується його абсолютною та віднос­ною вологістю і дефіцитом вологості.

Абсолютна вологість повітря — кількість водяної па­ри, що міститься в даний момент в 1 м³ повітря. Ступінь насиченості повітря вологою характери­зується відносною вологістю. Відносна вологість — про­центне відношення кількості водяної пари в повітрі до граничної кількості можливої пари (максимальній воло­гості) при даній температурі повітря.

Величина відносної вологості може коливатись від 0% (абсолютно сухе повітря) до 100%, коли повітря на­сичене до максимальної вологості. Чим більша відносна вологість повітря, тим більша ймовірність випадання опадів, бо насичене повітря навіть при незначному охо­лодженні конденсує вологу.

Вологість повітря завжди змінюється із зміною його температури, інтенсивності випаровування і конденсації, перенесення вологи в атмосфері.

Абсолютний вміст водяної пари в повітрі прямо зале­жить від температури повітря і випаровування, яке збіль­шується з підвищенням температури. Чим вища темпера­тура повітря, тим більшу кількість водяної пари воно може вмістити.

Але чим вища температура, тим менше повітря буде насичене водяною парою, а значить, і його відносна во­логість буде менша. Отже, між температурою повітря і відносною вологістю існує зворотна залежність. У добо­вому ході відносної вологості в теплу пору року мінімум її здебільшого настає о 13 год, коли температура повітря наближається до максимальних значень.

Вологість повітря визначають приладами гігрометром та психрометром.

Як ми вже відзначали, вода надходить в атмосферу внаслідок випаровування її з поверхні Землі. Випарову­вання — надходження в атмосферу водяної пари з поверх­ні води, снігу, льоду, рослинності, ґрунту, з краплин і кри­сталів, які перебувають у повітрі в завислому стані. Отже, випаровування являє собою процес переходу води з рідкого стану в газоподібний у результаті відриву рух­ливих молекул від поверхні. Відриваються вони з різною швидкістю. Швидкість руху молекул зростає з підвищен­ням температури води, бо в умовах високих температур велика кількість молекул може перебороти притягання сусідніх молекул і відірватись від поверхні рідини. Коли повітря повністю насичене водяною парою, процес випа­ровування зрівноважується зворотним процесом.

Інтенсивність випарову­вання прямо пропорціональна температурі поверхні, з якої воно відбувається. Інтенсивність випаровування за­лежить і від швидкості вітру. Вітер регулярно перено­сить насичене водяною парою повітря, приносячи на його місце сухіше повітря, тому навіть слабенький вітер збільшує випаровування.

Не однакове випаровування і з різних випарних повер­хонь. Так, при інших однакових умовах випаровування з поверхні води більше (в середньому), ніж із суші. Але й з поверхні води воно може бути більше чи менше, залежно від величини водного дзеркала (з більшої площі більше випаровування), від глибини водойми (чим менша гли­бина, тим більше випаровування) (внаслідок більшого прогрівання води), від ступеня заростання водойми рос­линністю.

Випаровування з поверхні ґрунту залежить від його фізичних і механічних властивостей, від обробітку ґрунту. Підвищує втрату вологи й ерозійне розчленування поверхні суші. Яри, наприклад, збільшуючи площу випар­ної поверхні, різко збільшують випаровування. Ступінь і характер рослинного покриву теж впливають на випа­ровування. Луки випаровують утроє більше вологи, ніж поля, позбавлені рослинності. Ліс випаровує (транспі­рує) майже стільки ж вологи, як і море, але він різко змен­шує швидкість вітру, цим самим зменшуючи суму випа­ровування з певної площі.

Перехід речовини, в тому числі й вологи, з газоподіб­ного стану в рідкий являє собою процес конденсації. Кон­денсація водяної пари в атмосфері можлива найбільше при наявності так званих ядер конденсації — пилу, диму, краплин рідини, кристалів льоду тощо. Так утворюється в теплий період року роса. Охолоджуючись від поверхні землі, вологе повітря втрачає можливість утримувати в собі водяну пару. Вона починає конденсуватися, на траві й листі дерев утворюються крапельки роси. Особливо великі роси спостерігаються в серпні, коли настають прохолодні ночі.

При температурі поверхні землі нижче 0° утворюється іній. У морозну тиху погоду спостерігається цікаве явище, коли дерева, проводи та інші предмети вкриваються пухким нальотом кристаликів льоду. Це явище називають памороззю. Вона утворюється в холодний час при надходженні більш теплого

повітря. Водяна пара охолоджуючись, переходить у твердий стан, утворюються мільярди дрібнесеньких кристаликів льоду, які й осідають на різних предметах.

Ожеледь – прозорий шар льоду на поверхні землі або на предметах, що утворився після замерзання крапель дощу, мряки.

Ожеледиця - шар льоду на земній поверхні, що утворився після відлиги або дощу.

У приземних шарах атмосфери при конденсації водяної пари утворюється безліч дрібнесеньких краплинок води, які настіль­ки знижують видимість, що навіть яскраві предмети стають не­видимими. Таке явище називають туманом. Тумани частіше утворюються над низинами, болотами, у місцях з багатою рос­линністю, над річками. Часто бувають тумани і у великих містах. Дрібнесенькі краплинки води утворюються на крупинках пилу і на твердих часточках, що вилітають з труб фабрик і заводів. Нерідко ці часточки являють собою отруйні хімічні сполуки; вони руйнівно впливають на дихальну систему людини і отруюють її. Такі отруйні тумани називають смогом (смоги часто бувають у Лондоні).

Коли температура падає нижче 0^оС, водяна пара може зразу переходити в твердий стан – сублімації.

Скупчення на певній висоті в повітрі дуже дрібних сконденсованих водяних краплинок або кристаликів ут­ворюють хмари.

Хмарами називають скупчення завислих в атмосфері продуктів конденсації водяної пари: краплин води при температурі вище 0° і кристалів льоду.

Краплини хмар можуть зберігатися в рідкому стані і при температурах нижче 0°, але найчастіше при низьких температурах утворюються кристалики льоду або сні­жинки. Звичайно, при температурах від —7 до —18° хмари складаються з крижаних кристалів і водяних кра­пель одночасно.

Хмари безперервно рухаються у вертикальному і го­ризонтальному напрямах. Рухаючись, хмари попадають на різних висотах у різні умови вологості й температури, що викликає зміну їх форми.

Щодо висоти і форми хмари бувають такі:

1. Хмари верхнього ярусу, висота їх понад 6000 м. Основні форми: перисті, перисто-купчасті, перисто-шаруваті.

2. Хмари середнього ярусу, висота їх від 2000 до 6000 м. Основні форми: висококупчасті, високошаруваті.

3. Хмари нижнього ярусу, висота їх менша 2000 м.
Основні форми: шарувато-купчасті, шаруваті, шарувато-дощові.

4. Хмари вертикального розвитку. Основи цих хмар знаходяться на рівні нижнього ярусу (1000—1500 м), а вершина в окремих випадках може досягати хмар верх­нього ярусу. Основні форми: купчасті, купчасто-дощові.

Ступінь покриття неба хмарами називається хмар­ністю. За хмарністю неба спостерігають на око, визнача­ючи частину небозводу, вкритого хмарами вище 15° над горизонтом. Ступінь хмарності визначають за десяти­бальною системою, за якою одному балу дорівнює 1/10 частина неба, вкрита хмарами. Чисте небо — 0, 1/10 частина неба вкрита хмарами — 1 бал, 2/10—2, все небо вкрите хмарами — 10 балів. Щоб полегшити визначення частини неба, вкритої хмарами, користуються простим приладом — нефоскопом. Спостереження за хмарністю неба провадяться в 3 і 4-х класах.

Хмарність неба залежить від температури повітря, яка зумовлює відносну вологість, від руху повітряних мас і розподілу суші і моря. Ці фактори впливають на добовий і річний хід хмарності в різних районах.

Хмари відіграють велику роль у житті природи: вони регулюють температуру нижніх шарів повітря, затриму­ючи частково теплове випромінювання земної поверхні в світовий простір і відбиваючи та розсіюючи сонячну ра­діацію; вони переносять вологу, з ними пов'язані опади.

Краплинки води в хмарах, досягаючи розмірів від 0,005 до 0,1 мм, не можуть триматись у повітрі і падають на поверхню Землі у вигляді атмосферних опадів.

Атмосферними опадами називається вода в рідкому або твердому стані, яка випадає з хмар дощем, мрякою, крупою, снігом, градом і т. д.

Атмосферні опади з хмар випадають не завжди. Го­ловною умовою утворення опадів є одночасна наявність у повітрі твердої, рідкої і газоподібної води, що буває в мішаних хмарах. Мішана хмара утворюється тоді, ко­ли вона, рухаючись у вертикальному напрямі, досягне своєю вершиною висоти, де плавають водяні кристалики. При від’ємних температурах водяні краплини випаровують вологу, а льодяні кристалики конденсують її, збільшуючи свої розміри. Збільшуючись, вони падають униз, приєднуючи до себе інші краплини води, які приморожуються до кристаликів.

За характером випадання опади поділяються на об­ложні (тривалий невеликий дощ або снігопад), зливні (короткочасний сильний дощ інтенсивністю, що переви­щує 0,5 мм за хвилину, або лапатий сніг) і мрячні (малоінтенсивні опади, що складаються з найдрібніших кра­пель води 0,1 мм або дрібнесеньких льодяних голочок). Обложні опади випадають з високошаруватих і шарува­то-дощових хмар; зливні — з купчасто-дощових, а мряч­ні— з шаруватих і шарувато-купчастих хмар.

Характер опадів відмічають учні 3—4-х класів у ка­лендарях природи. Вимірювати кількість опадів на гео­графічному майданчику привчаються учні 3-го класу і продовжують цю роботу в старших класах.

Кількість опадів вимірюється товщиною шару води в міліметрах, який міг би утворитись, якби вони випали на горизонтальну поверхню, при відсутності випарову­вання і просочування в грунт.

Для вимірювання кількості опадів користуються до­щоміром або опадоміром, який відрізняється від першо­го планковим захистом (мал.).

Кількість води, яка попала в дощомір (тверді опади треба розтопити), вимірюється циліндричною посудиною, з площею дна в 10 раз меншою від площі дна дощоміра.

Отже, коли шар води, злитої з дощоміра, на дні ци­ліндра дорівнює 20 мм, то це значить, що на поверхню землі випав шар води 2 мм заввишки.

Всі зняті показання кількості опадів підсумовують

 

Мал. Опадомір.

 

Кількість опадів задер­жить від:

· Температури по­вітря і циркуляції атмосфери;

· Від впливу морських течій;

· Розподілу води й суші;

· Від висоти міс­цевості;

· Особливостей рельєфу.

 

 

Найбільше опадів в екваторіальних широтах (понад 1000—2000 мм на рік). Тут знаходяться найвологіші місця земної кулі (Черрапунджі в Індії — близько 12 000 мм; найбільша річна сума опадів становила тут майже 23 000 мм, а найменша — понад 7000 мм). На північ і південь від екваторіальних широт кількість опадів змен­шується, досягаючи на широті 25—30° 500 мм. У внут­рішніх частинах континентів і на західних узбережжях дощі подекуди не випадають протягом кількох років. У помірних широтах кількість опадів знову зростає, до­ходячи в середньому до 800 мм на рік (у внутрішніх ча­стинах континенту 500—250 мм, а на берегах океану до 1000 мм). У високих широтах при низькій температурі і малому вмісті вологи в повітрі річна кількість опадів незначна.

В поясі між 15 і 25° широти рік поділяється на два сезони: дощовий (до 4 місяців) і сухий (до 8 мі­сяців).

Нижній шар атмосфери, доторкую­чись до різноманітної поверхні, набуває від неї певних власти­востей. Над розігрітою поверхнею формуються теплі маси, над охолодженою — холодні. Крім того, в нижній шар постійно над­ходить та чи інша кількість водяної пари. Чим довше повітряна маса перебуває над поверхнею, з якої випаровується волога, тим вона вологіша.

Повітряна маса - це величезний об'єм повітря, який рухається з певними фізичними властивостями: температурою, щільністю, вологістю й прозорістю. Залежно від того, де маси повітря формуються, їх поділяють на арктичні, помірні, тропічні та екваторіальні.

Над льодовитими просторами Арктики формується арктична маса – холодна, суха, має велику прозорість і щільність.

У помірні широти надходить арктичні і тропічні маси повітря. З них формуються помірні повітряні маси. Якщо ці маси формуються над океанами – їх називають морськими повітряними масами.

У субтропічних і тропічних широтах виникають тропічні повітряні маси. В екваторіальному поясі формуються екваторіальні маси.

Межі розподілу повітряних мас, які утворилися над природними поясами, називають атмосферними фронтами.

Основною фізичною властивістю повітряних мас є температура. Якщо наступає тепла маса повітря на холодну, то утворюється теплий фронт. Холодна маса щільніша і тому вона утримується над поверхнею землі і повільно відступає під натиском теплої маси. Тут утворюються шарувато – дощові хмари, з яких випадають обложні дощі, повільно знижується тиск, плавно піднімається температура, вітри частіше південно – західні й південні.

На межі холодної маси, яка наступає на теплу, утворюється холодний фронт. Холодне повітря спрямовується на тепле у вигляді валу. Теплі маси повітря викидаються високо вгору. Процес конденсації водяної пари відбувається бурхливо, утворюються купчасто-дощові хмари, з яких у вигляді злив випадають опади. При проходженні фронту тиск різко підвищується, дме вітер північних напрямків, температура знижується. Вдень влітку утворюються купчасті хмари, взимку настають морози.

 

3. Під погодою розуміють сукупність процесів, що відбуваються в нижньому шарі атмосфери в тому чи іншому пункті в певний момент. Погода – це складний комплекс явищ: температури, вітру, вологості, хмарності, опадів, а також звукових та електричних явищ в атмосфері. Усі вони перебувають у зв’язку і взаємодії. Зміна одного явища, наприклад температури, призводить до зміни тиску, вологості, хмарності і опадів. Крім того, погода формується внаслідок складної взаємодії сонячної радіації, яка надходить на поверхню Землі, і циркуляції повітря над поверхнею. Це залежить не тільки від широти місця, а й від різноманітності поверхні. Наприклад, південні схили гір і височин нагріваються більше, ніж північні; водойми – повільніше, ніж суша; поля більше ніж ліси і болота.

Погода міняється періодично (залежно від зміни дня і ночі та пір року) і неперіодично (у зв’язку з проходженням циклонів та антициклонів та повітряних мас). Найбільшою сталістю визначається погода в екваторіальній зоні, де протягом року вона майже не змінюється, а протягом доби міняється регулярно. Мінлива погода в середніх і високих широтах, де вона залежить від циклонів та антициклонів, які безперервно змінюють один одного.

Регулярно спостереження за погодою ведуть метеорологічні станції, створені в багатьох місцях по всій земній кулі. Ці дані передаються до Гідрометеоцентру, де їх наносять на синоптичні карти країни і світу.

На картах виділяють області зниженого тиску – циклони, області підвищеного тиску – антициклони, проходять фронти, області випадання опадів. Аналіз погодних умов дає синоптикам підставу завбачати погоду на найближчий час.

Для уточнення завбачення погоди широко використовують фотографії хмарності із супутників.

Клімат – багаторічний режим погоди в певному місці чи області. Зумовлений географічними умовами.

Клімат кожної місцевості залежить від багатьох фізикогеографічних умов. Він визначається:

· географічною широтою місцевості, залежно від якої розділяється на Землі сонячна радіація і перенесення повітряних мас,

· розподілом суші і моря, морських течій, напрямом переважних вітрів, висотою місцевості і характером її поверхні, рослинний покрив,

· впливом господарською діяльністю людини (створення водосховищ, зміна рослинності, спорудження міст тощо).

 

На Землі виділяють основні типи кліматів: екваторіальний, субекваторіальний, тропічний, субтропічний, помірний, субарктичний (субантарктичний), арктичний (антарктичний).

Пояс екваторіального клімату відзначається сталою високою температурою протягом року (середньомісячні температури протягом року коливаються в межах 24— 28°) і незначними добовими амплітудами. Опадів випадає понад 2000 мм на рік, причому вони випадають майже рівномірно протягом цілого року у вигляді після-полуденних злив, що супроводяться грозами. Західні береги материків у цьому поясі більш зволожені, ніж східні.

Пояси субекваторіального клімату розміщуються по обидва боки від екваторіального поясу. Клімат субекваторіальних поясів називають ще клі­матом тропічних мусонів, що свідчить про переважання тут мусонної циркуляції. Влітку тут вологе і жарке екваторіальне повітря, а взимку — сухе і дуже жарке континентальне повітря. Тому в цьому поясі чергуються вологий літній і сухий зимовий періоди з помітними ко­ливаннями температури між зазначеними періодами. Кількість опадів у цілому велика (1000-1500 мм). Най­чіткіше риси субекваторіального клімату виражені в Африці.

Пояси тропічного клімату розміщені по обидва боки субекваторіальних поясів між 20 і 30° північної й південної широти. В більшій частині тропічних поясів клімат дуже сухий, з жарким літом (24-27°) і порівняно теплою зимою, з великими добовими амплітудами температури (до 40°). Опади тут бувають дуже рідко (менше 150 мм на рік). Та вони мають зливний характер. Погода переважно ясна. В цьому поясі знаходяться найбільші пустині світу, тому інколи клімат його називають пустинним. Тут виділяють­ся області континентального тропічного клімату на схід­них і області сухого тропічного клімату на західних узбережжях материків.

Пояси субтропічного клімату розміщені в середньому між 35 і 40° пн. ш. і 30-35° пд. ш. Клімат поясів відзна­чається сезонною зміною повітряних мас: улітку тут мор­ське тропічне повітря, взимку — морське повітря помір­них широт. У субтропічному поясі виділяються такі клі­мати:

а) середземноморський, з середньою річною темпера­турою 16° і температурою найхолоднішого місяця вище 5°, сухим, жарким літом, а зимою — дощовою, м'якою;

б) помірно теплий і рівномірно вологий;

в) континентальний субтропічний, з середньою річною температурою 17-20°, але з значними її коливання­ми протягом року; зима тут відносно холодна й волога, а літо — дуже жарке й сухе.

Пояси помірного клімату лежать між річною ізотер­мою + 20° і ізотермою найтеплішого місяця +10°. Клі­мат поясів характеризується різко виявленою зміною пір року з значними коливанням температури на матери­ках (до 60—70°) і порівняно малими амплітудами (до 15°) біля океанів. Опадів випадає різна кількість залеж­но від положення території щодо океанів. Залежно від переважного впливу повітряних мас певної якості в по­ясі виділяються такі типи кліматів:

1. Клімат морського полярного повітря відзначається великою вологістю протягом року і великою кількістю опадів, які розподіляються рівномірно протягом року; зима тепла, літо досить прохолодне (Західна Європа, північна частина тихоокеанського узбережжя Північної Америки та ін.),

2. Клімат трансформованого морського повітря, із значною кількістю опадів в усіх сезонах, але з літнім максимумом. Зима хоч і м'яка, але сніжна, літо нежарке (середня Європа).

3. Клімат континентального полярного повітря, з ду­же холодною зимою і жарким літом (середня річна тем­пература 10°), з малою кількістю опадів, максимум яких припадає на літо (внутрішні області материків).

4. Клімат мусонів помірних широт, з холодною ясною малосніжною зимою і помірно-теплим дощовим літом (південь Далекого Сходу та ін.).

Пояси субарктичного клімату займають зону тундри в північній півкулі (між ізотермами най­теплішого місяця 10° і 0°). Середня річна амплітуда тем­ператури повітря над материком становить тут понад 60° (Якутія), над океаном -20°. Тут спостерігаються найнижчі температури (до -70°). Літо коротке, холод­не, зима довга й дуже холодна. Опадів мало, але вони випадають протягом цілого року. Внаслідок малого ви­паровування клімат вологий.

Пояс арктичного (антарктичного) клімату з середні­ми температурами, нижчими від 0° протягом року. Характерною особливістю є наявність довгих полярних ночей і полярних днів. Їх тривалість збільшується до 6 місяців на полюсах. Літо холодне і коротке. Сніг і лід не встигають розтанути, тому тут зберігаються багаторічні льоди. Вони вкривають товстим шаром Гренландію і Антарктиду. Багаторічні льоди плавають в Північному Льодовитому океані. На окраїнах Антарктиди спостерігаються вітри із швидкістю понад 100 м/с.

Клімат відіграє надзвичайно велику роль у житті планети. Він зумовлю режим рік, озер, боліт, впливає на життя морів і формування рельєфу.

Під впливом клімату створюються гірські породи, формуються ґрунти і рослинність. Клімат впливає також на тваринний світ. Має величезне значення в житті лю­дини, особливо в її господарській діяльності.

Але й людське суспільство впливає на кліматичні умови. Як відомо, клімат тісно взаємодіє з підстилаю­чою поверхнею. Вирубування або насадження лісів, бу­дівництво водосховищ, ставків, каналів, осушування бо­літ змінюють радіаційний баланс підстилаючої поверхні, умови зволоження, міняють силу і напрями вітру. Знач­ний вплив на хід метеорологічних процесів, а через них і на клімат мають міста, особливо великі промислові центри. Атмосфера над містами має підвищений вміст вуглекислого газу і диму, що сприяє утворенню хмар і випаданню опадів.

Ще більший вплив має людина на мікроклімат, при­чому вплив цей, як і щодо макроклімату, може бути і по­зитивний, і негативний.

У майбутньому організованому суспільстві людина, міняючи напрям морських і повітряних течій, викликаю­чи штучні опади, зможе до певної міри керувати кліма­том Землі.

 

 

Тема: Зальний огляд природи України.