ТОП 10:

Річки, їх утворення, частини, значення.



1. Велике значення для зрошення поверхні Землі мають підземні води.

Підземними називають усі води, що залягають у верхній частині земної кори (до глибини 12—15 км). Більшість підземних вод утворюється переважно в ре­зультаті просочування і скупчення на певній глибині від денної поверхні атмосферних опадів та поверхневих вод (з річок, озер та ін.). Частину підземних вод дає згущен­ня, при певних температурних умовах, водяної пари, яка проникає в глиб землі з атмосфери. Всі ці води атмо­сферного походження. Але частина підземних вод утво­рюється з водяної пари, яка піднімається з великих гли­бин землі. Ближче до поверхні землі вони звичайно змі­шуються з першими.

За умовами залягання підземні води поділяються на грунтові й міжпластові,

Грунтові води — це води першого від поверхні водо­носного горизонту, не прикритого водотривким пластом.Вони, як правило, ненапірні, живляться ви­ключно атмосферними опадами, які впливають на їх рівень (мал. 1).

 

Мал. 1. Схема утворення ґрунтових вод: 1 — водопроникний шар (вгорі — грунт); 2водотривкий шар; 3верховодка; 4— ґрунтова вода.

 

 

Міжпластові підзем­ні води знаходяться між двома водонепро­никними пластами, во­ни здебільшого бувають напірні (артезіанські).

За мінералізацією розрізняють прісні, мінеральні во­ди і розсоли. Виділяються також термальні (з високою температурою) і радіоактивні води.

Підземні води постійно рухаються в гірських .породах як по вертикалі, так і по горизонталі. Напрям і інтенсив­ність руху, а також глибина залягання підземних вод залежать від водопроникності гірських порід.

Гірські породи поділяються на водопроникні (здатні пропускати воду: пісок, галька, гравій та ін.) і водотрив­кі, або водонепроникні (магматичні і метаморфічні по­роди без розколин, глина).

Якщо вода, просочуючись у глиб землі через водо­проникні породи, потрапляє на пласт водотривких порід, вона скупчується в пухких водопроникних породах, утво­рюючи водоносний шар. Коли пласти водоносних і водо­тривких порід перешаровані, то може утворюватись кіль­ка (до 15) горизонтів підземних вод.

У верхньому шарі ґрунту, який перебуває під впли­вом метеорологічних умов, рух води відбувається лише по вертикалі, залежно від чергування вологих і сухих періодів: протягом вологого періоду вода просочується вниз, а протягом сухого — піднімається до поверхні. Але частина води, просочуючись досить глибоко, виходить за межі шару, що перебуває під метеорологічним впливом, і рухається лише вниз до зустрічі з поверхнею водотрив­ких порід, де вона нагромаджується у водопроникних по­родах, утворюючи водоносний шар, або водоносний го­ризонт. У водоносному горизонті починається рух води у всі боки. Вода рухається по поверхні водотривкого шару, переміщаючись від вищих точок поверхні води до нижчих. А поверхня рівня підземних вод хвиляста, вона повторює наземний рельєф: під горбами вона вища, під западинами вона нижча.

 

2. Там, де на поверхню землі виходять шари водотрив­ких порід, над якими збираються підземні води, утво­рюються джерела, тобто природний вихід підземної води на земну поверхню. (Підр. 4 кл с.110) Виходи на денну поверхню водотрив­ких і водоносних шарів найчастіше трапляються на схи­лах ярів, балок, річкових долин та інших знижень, 3 ни­ми й пов'язані джерела, які мають, різний характер (ямка, печерка, мочажинка, тобто невелике болітце, то­що) і часто дають початок струмкам. Джерела можуть бути постійно діючими і періодичними. Температура води в джерелах залежить від температури в місці скупчення цієї води під землею. Оскільки із збільшенням глибини температура зем­ної кори зростає, то джерела, які піднімаються з вели­ких глибин або з областей, що прилягають близько до вулканічних вогнищ, бувають теплі чи навіть гарячі.

В областях недавнього і сучасного вулканізму поши­рені гарячі, часто мінеральні джерела, температура во­ди в яких досягає 100°. Серед гарячих джерел особливо цікаві гейзери, які періодично викидають воду фонтана­ми 20—30 і навіть 50—100 м заввишки. Вони являють собою басейни, на дні яких є гирло каналу, наповненого прозорою гарячою водою, що йде вертикально в глиби­ну. Через певні проміжки часу (від десятків хвилин до десятків годин) вода в каналі починає вирувати, закипати, з неї з шумом вириваються бульбашки пари та газів і, нарешті, з гирла гейзера з гуркотом викидається вели­чезний фонтан киплячої води. З різною силою гейзер б'є протягом кількох хвилин, потім виверження слабне.

Підземні води мають велике господарське значення, їх з давніх-давен використовує людина для водопоста­чання, причому використання їх дедалі ширшає у зв'яз­ку з нестачею в ряді районів прісної води. З року в рік збільшується число артезіанських свердловин, які не тільки забезпечують водопостачання міст і сіл, але й обводнюють і зрошують значні ділянки пус­тинь, напівпустинь та сухих степів. Мінеральні джерела широко використовуються для лікування різних хвороб.

Мінеральні води — це підземні (інколи поверхневі) води, які харак­теризуються підвищеним вмістом біологічно активних мінеральних або органічних компонентів і газів та мають лікувальні властивості.

Процес утворення мінеральних вод складний і недостатньо вивчений. Склад мінеральних вод залежить від геологічного розвитку, характеру тектонічних структур та інших особ­ливостей території. Формування мі­неральних вод відбувається в про­цесі проходження вод через гірські породи, коли вода насичується со­лями та газами. На поверхні Землі мінеральні води проявляються у ви­гляді джерел або виводяться з надр буровими свердловинами, глибина яких може досягати декількох кіло­метрів. Класифікують їх за багатьма ознаками: за йонно-сольовим скла­дом, мінералізацією, температурою, кислотно-лужним складом, умістом біологічно-активних компонентів.

Класифікація за йонно-сольовим скла­дом:

• хлоридні;

• гідрокарбонатні;

• сульфатні;

• натрієві;

• кальцієві.

Класифікація за наявністю газів:

• вуглекислі;

• сірководневі;

• нітратні;

• бромисті;

• арсенисті;

• силіцієві;

• радонові.

Класифікація за температурою:

• холодні (до +20 °С);
. теплі (+20...+37 °С);

• термальні (+37...+42 °С);

• високо термальні (вище за +42°С).

Класифікація за мінералізацією:

• слабо мінералізовані (1—2 г/л);

• малої мінералізації (2—5 г/л);

• середньої мінералізації (5—15 г/л);

• високої мінералізації (15—30 г/л);

• ропа (30-150 г/л);

• міцна ропа (150

На території України зареєстро­вано понад 500 джерел різних мі­неральних вод. Значна частина їх знаходиться в зоні Карпат («Нафтуся», «Свалява», «Поляна Ква-сова»), Дніпровсько-Донецькій западині та Причорномор'ї. Дніпровсько-Донецький регіон ха­рактеризується хлоридними, бром­ними, сірководневими мінеральними водами. Це води високо мінералізовані й у ви­гляді ропи та є хлоридно-натрієвими й кальцієво-натрієвими. Причорно­морський регіон багатий на йодо-бромні, хлоридні та гідрокарбонатні води. До гідрокарбонатних вод нале­жать «Луганська», «Поляна Квасова», до хлоридних — «Трускавецька», «Миргородська», «Куяльник».

Мінеральні води використовують на курортах для пиття, ванн, купан­ня в лікувальних басейнах, інгаля­цій, полоскань. Вони рефлекторним шляхом впливають на фізіологіч­ні процеси в організмі. Мінеральні води розливають у пляшки та про­дають населенню.

 

 

3. Джерела дають початок струмкам і малим річкам, які, зливаючись, утворюють великі річки. Багато річок починаються з боліт або витікають з озер, з-під льодови­ків і вічних снігів на високих горах.

Річки— водяні потоки, які течуть у розроблених ними руслах і живляться переважно стоком атмосферних опадів.

Місце, де річка починається, називається витоком. Місце, де вона впадає в море, озеро чи іншу річку, нази­вається гирлом річки. Розгалужене на рукава гирло називається дельтою.

Кожна річка тече в певному руслі. Руслом річки нази­вається заглибина, по якій тече річка.

Якщо річка впадає в якусь іншу річку, вона називає­ться притокою, а річка, куди вона впадає, — головна річка. Коли стати обличчям униз за течією річки, то справа будуть праві при­токи, а зліва — ліві. При­токи можуть приймати притоки другого і третьо­го порядку і т. д.

Головна річка з усіма своїми притоками ут­ворює річкову систему, яка зливає свої води за­гальним потоком у море або озеро.

Вся поверхня землі, з якої вода стікає в головну річку та її притоки, нази­вається басейном річки. Річкові басейни відокрем­люються один від одного лініями підвищень, які називаються вододілами. З вододілів вода стікає по обидва боки в сусідні басейни.

Річки поділяються на гірські та рівнинні. Гірські річки звичайно течуть у вузьких долинах, по великому похилу місцевості, а тому вони мають швид­ку течію, зривають каміння і переносять його вниз за те­чією, встилаючи ним дно.

Рівнинні річки, що течуть у місцевості з малопомітним схилом, відзначаються повільною течією, широкою доли­ною, звивистим мінливим руслом. На дні їх відкладені пухкі породи, мул.

На схилах більшості долин рівнинних річок утво­рюються повздовжні тераси.

Річки живляться поверхневими водами (від дощу, та­нення сезонних і вічних снігів та льодовиків) і підземними. Абсолютна більшість їх живиться одночасно з обох дже­рел, тобто вони мають мішане живлення. В певні періоди року переважне значення для них мають поверхневі во­ди, в інші періоди єдиним джерелом надходження води в річку є підземне живлення.

В районах холодного і помірного клімату з ясно вира­женими порами року взимку більшість річок живиться тільки підземними водами.

Навесні, коли починається танення снігу, снігове жив­лення абсолютно переважає, і стік може збільшитись проти зимового сезону в 15—20 і навіть більше разів.

Улітку річки живляться підземними водами і від сто­ку атмосферних опадів.

Восени дощове живлення збільшується аж до заміни дощів снігом, коли річки переходять на підземне жив­лення. Коливання рівня води в річках залежить, головним чином, від сезонних кліматичних змін. У річках помірного кліматичного поясу під час весняного танення снігу рі­вень води різко підвищується (на Волзі, наприклад до 14 м, а на Дніпрі до 9,5 м), і вона затоплює заплаву.

Явище підйому води в річці, що викликає її розлив в один і той же час року, називають повінню. Висота повені залежить, головним чином, від кількості сні­гу в басейні річки і швидкості його танення. Паводок – короткочасний раптовий підйом води в результаті випадання великою кількості опадів.

 

Річки дуже змінюють поверхню, руйнуючи гір­ські породи, переносячи продукти руйнування і відкла­даючи їх в інших місцях. Наслідком цієї роботи річки є насамперед утворення річкової долини.

Якщо річка тече по гірських породах різної твердості, то, внаслідок неоднакового їх розмивання, на дні річко­вої долини утворюються пороги і водоспади.

Порогами називають невеликі похилі уступи в руслі річки, де вода тече між камінням з великою швидкістю.

Водоспади — круте падіння води з великої висоти по прямовисному уступу в руслі річки, складеному твердими породами. Найбільш відомі водоспади:

· Вікторія на р. Замбезі (висота 120 м) при ширині 1800 м,

· Ніагарський на р. Ніагарі падає з висоти 49 м двома потоками, при загальній ширині 1200м,

· Ігуасу на р. Ігуасу кордоні Бразилії і Парагваю шириною 2,7 км, 72 м, 1млн. т води виносить за добу;

· Анхель на притоці Оріноко Кароні у Венесуелі, висотою 1054м .

Іноді річка під час повені прориває вузьке місце за­круту і випрямляє свою течію, відокремлюючи наносами Старе русло. Відрізки старого русла перетворюються в озера серповидної форми — стариці.

Руйнуючи гірські породи, річка переносить продукти руйнування і відкладає їх в інших місцях. Частина їх відкладається в самому руслі, утворюючи обмілини, пе­рекати, частина відкладається на заплаві, де утворюють­ся прируслові дюни, які тягнуться смугою вздовж берега.

В гирлі, де течія найповільніша, з річкових наносів утворюється багато обмілин і острівців, які поділяють річку на ряд рукавів. Таке розгалужене гирло, що має форму трикутника, на зразок грецької літери А (дельти), називають дельтою річки. Дельти невпинно зростають і висуваються в море, поступово замулюючи затоки, куди річки владають. В СРСР великі дельти мають Лена, Вол­га, Дунай, Амудар'я.

Щороку річки земної кулі переносять 16 мільйонів т різного матеріалу, виконуючи роль важливого пере розподільника матерії на земній поверхні. Так, наприклад, Інд щороку виносить у море 446 млн. т, Міссісіпі – 380 млн. т, Дунай – 82 млн. т, Терек – 28 млн. т, Волга – 18 млн. т

· У Колумбії поблизу вулкана Нурачо протікає «оцтова» річка. Склад води в ній співпадає з розчином оцета : на 1 л води 11 частин сірчаної кислоти та

9 частин соляної.

· Найдовша річка світу Ніл + Кагера =6671 км.

· Найбільш повноводна Амазонка (площа живлення 7 млн. км2, впадає 200 приток, до 3 тисяч км кожна (200 Дунаєв). Вносить 1/5 частину всіх вод річок Землі. За 1 сек. поповнює океан на 120 тис. м3.

· Найкоротша річка Роу (Америка, штат Монтана) = 80 км, р. Аріл (північна Італія) = 84м.

· Найбільша дельта р. Ганг = 80 тис. км2.

 

 

Тема 4.3. Озера. Болота.

План.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-15; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.249.15 (0.01 с.)