Види інформації згідно закону України «про доступ до публічної інформації».

Види інформації згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації».

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 32, ст. 314) Цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Стаття 1. Публічна інформація

1. Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Стаття 4. Принципи забезпечення доступу до публічної інформаці

1. Доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах

1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень;

2) вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом;

3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Стаття 6. Публічна інформація з обмеженим доступом

1. Інформацією з обмеженим доступом є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

2. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

5. Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном,

6. Не належать до інформації з обмеженим доступом декларації про доходи осіб та членів їхніх сімей, які:

1) претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади;

2) обіймають посаду державного службовця, службовця органу місцевого самоврядування першої або другої категорії.

7. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Стаття 7. Конфіденційна інформація

1. Конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Стаття 8. Таємна інформація інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю.

Стаття 9. Службова інформація

1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

2. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

3. Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

 

Визначення поняття «Засоби масової інформації».

Засоби масової інформації це розгалужена мережа установ, що займаються збором, обробкою, поширенням інформації.

Засоби масової інформації (ЗМІ), мас медіа (Mass media) — преса (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, інтернет, кінематограф, звукозаписи і відеозаписи, відеотекст, телетекст, рекламні щити і панелі, домашні відеоцентри, що поєднують телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку. Всім цим засобам притаманні якості, що їх об'єднують — звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний зміст виробництва і розповсюдження інформації. Термін мас медіа застосовується також до організацій, які контролюють ці технології, наприклад, телевізійних каналів або видавництв.[1][2]

В Україні діяльність ЗМІ регулюється законами «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформацію», «Про рекламу», «Про телебачення та радіомовлення» та низкою інших.

 

 

Визначення поняття «Публічна інформація»

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

 

Гуманізм як принцип журналістської діяльності.

Гуманізм — це розуміння людини як найвищої цінності, це позиція журналіста, яка сприяє розвитку людини, забезпе­ченню її матеріальних і духовних потреб, миру й злагоди, рівноваги в суспільстві, виходить з пріоритету прав людини, які мусять бути гаран­товані державою.

Ми живемо в християнському світі, де основи гуманізму сформо­вані на підставі уявлень про десять заповідей Божих, викладених у Біблії.

Тут зібрані знамениті імпера­тиви: "Шануй своїх батька та матір", "Не вбивай!", "Не чини перелю­бу!", "Не кради!", "Некривосвідчи!", і навіть "Не жадай дому ближнь­ого свого ані майна його!" (Деякі заповіді довелося скоротити, але суть їх передана точно).

На їхньому ґрунті сформувалася система європейського гуманізму як етико-філо-софська концепція з пріоритетом загальнолюдських цінностей. А істо­ричні уроки XX століття, що мало трагедії двох світових воєн та перма­нентної громадянської війни, яка стала наслідком соціалістичного екс­перименту в Радянському Союзі, остаточно переконують у незапереч­ній цінності миру, злагоди, любові, гармонії й рівноваги як основ роз­витку суспільства. Журналістика й мусить бути чинником стабільних суспільних відносин, будувати свою діяльність на засадах гуманізму.

 

Деклараційна,педагогічна та адвокатська журналістика.

Правила передачі інформації в журналістиці. Правила передачі інформації за Роджером Блюмом:

Деклараційна журналістика Базується на нейтральній, неупередженій подачі фактологічного матеріалу – тобто є журналістикою повідомлення.

Педагогічна журналістика Діяльність журналіста зосереджена на вихованні естетичних смаків аудиторії та її духовній та інтелектуальній просвіті.

Адвокатська журналістика Ця журналістика покликана захищати та формувати толерантність у суспільстві. Журналіст виступає захисником громадянських прав та свобод.

 

Україна прийняла Конвенцію 17 липня 1997 року, чинності вона набула у вересні того ж року. Тим самим Україна взяла зобов’язання привести своє законодавство до міжнародних стандартів, закріплених в Конвенції.

Загальна кількість конвенцій, угод, кодексів, протоколів РЄ, що стосуються прав і свобод людини, становить 173 документи. Україна приєдналася лише до 32 з них та підписала ще 10. Таке становище не можна визнати задовільним. З групи 12 конвенцій про захист прав людини Україна приєдналась лише до 9; з групи п’яти конвенцій щодо запобігання нелюдському чи такому, що принижує людську гідність, поводженню або покаранню – до 2; з групи конвенцій Європейської соціальної хартії – до жодної з 5 (підписані – дві); з групи конвенцій з соціальних питань – до жодної з 15-ти; з групи конвенцій щодо охорони здоров’я – до жодної з 18-ти; з групи конвенцій з питань освіти, культури і спорту – до однієї з 14-ти (підписана 1); з групи конвенцій з кримінального права – до 9 з 22-х (підписана 1), з групи конвенцій з загального права та захисту інформації – до двох з 8; з групи конвенцій з біоетики – до жодної з двох.

Стаття 1 (Зобов'язання додержувати поваги до прав людини)

 

Стаття 2 (Право на життя)

 

Стаття 3 Заборона катування (термін розгляду справи у Європейському суді 1-3роки)

 

Стаття 4 Заборона рабства і примусової праці

 

Стаття 5 Право на свободу та особисту недоторканність

 

Стаття 8 Право на повагу до приватного і сімейного життя

 

Стаття 9 Свобода думки, совісті і релігії

 

Стаття 10 Свобода вираження поглядів

 

Законодавча база преси.

 

Питання правової регламентації журналістської діяльності в Україні на сьогодні є дуже важливим. Створено правові основи, встановлено державні гарантії й свободи згідно з Конституцією України і відповідно до Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (1992), “Про інформацію” (1992 р), “Про інформаційні агентства” (1995), “Про рекламу” (1996). Основні положення документів полягають у регламентації діяльності ЗМІ; відносин між редакціями ЗМІ, громадянами та організаціями; міжнародної діяльності; відповідальності за порушення свободи діяльності ЗМІ. Закон України “Про видавничу справу” (1997), регламентує сприяння законодавства у сфері видавничої справи, національно-культурного розвитку українського народу, захисту прав та інтересів авторів, видавців, виробників, розповсюджувачів і споживачів видавничої продукції.

Закон України “Про авторське право і суміжні права” (1993), охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів та равонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права). Відповідно до цього документа об’єктами авторського права є текстові та аудіовізуальні твори. До засобів масової інформації мають відношення й такі закони, як Закон “Про державну таємницю” (1994), опубліковані проекти законів “Про розвиток і захист національного інформаційного простору України та державну підтримку засобів масової інформації та книжково-журнальних видавництв” (1996), “Про порядок висвітлення діяльності державних органів в Україні засобами масової інформації” (1998). Окремі правові норми щодо ЗМІ містять Цивільний та Кримінальний кодекси.

Зміст поняття журналістика

Журналістика, вид суспільної діяльності по збору, обробці і періодичному поширенню актуальною інформації через канали масовій комунікації (преса, радіо, телебачення, кіно і ін.); одна з форм ведення масовою пропаганди і агітації. Інформація, поширювана Ж., повинна мати для аудиторії соціально-орієнтуюче значення, формуючи її громадську думку і світогляд, даючи уявлення про явища, процеси і тенденції сучасної дійсності у всьому різноманітті, про закономірності, визначальне функціонування і розвиток економічного, соціально-політичного, духовно-ідеологічного життя суспільства.

Основні статті Кодексу

Головний обов'язок журналіста – сприяти забезпеченню права громадян на одержання оперативної інформації. Це зобов'язує його у своїй діяльності завжди бути об'єктивним, коректним, відповідальним за свою справу. Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у правдивості якої переконаний. Він уникає неповноти або неточностей чи викривлень інформації, які могли б завдати моральної шкоди честі та гідності людини, неприпустимі з його боку недостовірні повідомлення. Журналіст відповідальний перед читачем, слухачем та глядачем.

 

Журналіст має право відмовитися від виконання завдання редакції з підготовки та поширення власної інформації, якщо її зміст після редакційної правки зазнав істотних змін, що суперечать його переконанням або пов'язані з порушенням норм професійної етики.

Журналіст повинен уникати у своїх публікаціях та передачах образ з приводу національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками.

Журналіст у своїх повідомленнях не втручається у судові справи, поки ведеться слідство.

Журналіст дорожить власним авторитетом та репутацією, несе не лише юридичну, а й моральну відповідальність перед суспільством за правильність повідомлень і справедливість суджень.

Журналіст у своїй професійній поведінці не має права ставити особисті інтереси понад усе.

Журналіст у практичній діяльності не піддається тискові владних структур, особливо в тих випадках, коли йому нав'язують чужу чи хибну думку, орієнтують на фальсифікацію фактів..

Журналіст покликаний постійно працювати над підвищенням власного фахового рівня.

Журналіст поважає і відстоює професійні права колег, дотримується норм і правил поведінки у редакційному колективі.

Порушення журналістом положень цього Кодексу піддається громадському осудові, розглядається на зборах редакційних колективів, у первинних організаціях Національної спілки журналістів та радами професійної етики, що створюються при правліннях регіональних організацій НСЖУ. [1]

 

Тиск влади на пресу

У незалежній Україні, як і в радянській, влада для залякування і шантажу опонентів продовжувала за традицією використовувати прокурорські органи – вони, як і колись, мають право нагляду за дотриманням законодавства. Першою газетою, яка потрапила на зуби прокуратурі (Генеральній!), була газета ”Вечірній Київ” – надто самостійна і надто критична.

Цей прецедент, створений Генпрокуратурою, набув міжнародного резонансу. Із заявою про порушення прав людини та свободи слова виступили українські та зарубіжні (акредитовані в Україні) журналісти.

Наведені факти характерні тим, що влада для розборок з приводу політичних позицій, оцінок, симпатій чи антипатій, висловлених у пресі, які не збігаються з офіційною точкою зору, широко використовувала органи прокуратури. Ці органи, які мали б за законодавством стежити, щоб не порушувались закони, самі йшли на їх порушення, догоджаючи можновладцям. Отже, цим утискувалась свобода слова в Україні та порушувались права людини, зокрема право вільно висловити свою думку та право на інформацію.

Поняття інформації.

Стаття 1 Закону Укр. Про інф. Визначення термінів: інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді;

За київською школою інформації, вона буває масова, спеціалізована і якісна (таємна, для держ.служ., не для широкого використання).

Зі статті Іванова: Деякі дослідники вважають, що " інформація – це всі значеннєві елементи газети, радіопрограми, телепередачі (текстові, зображальні, графічні, звукові тощо), котрі, будучи передані в аудиторію, здійснюють на неї вплив, формують її орієнтації, погляди, ідеали тощо" Але це вузьке визначення терміна. У науці про журналістику взагалі немає чіткого, загальноприйнятого визначення інф. Під цим терміном розуміється й інформація про події без коментарю, й фактологічна інформація, і взагалі весь зміст журналістських матеріалів. Відповідно до цього її ділять на три рівні: подієво-фактологічна, коментуюча та інтерпретуюча, фундаментально-теоретична.

З Москаленка: Спочатку інформацію сприймали як повідомлення, що передається людьми. Із середини ХХ століття вона описується як загальнонаукове поняття, що включає в себе обмін відомостями між людьми, людиною і автоматом, автоматом і автоматом, обмін сигналами у тваринному світі.

Є статистичний і смисловий підходи до аналізу інформації. У першому важливо, скільки знаків, сигналів. Змістова ж складає основу спілкування між людьми: обмін ідеями, досвідом, емоціями, результатами інтелектуальної діяльності. Тобто ми підходимо до поняття соц..інформації, адже жодна людина не може набути необхідних знань про світ, покладаючись лише на власний досвід. А соц..інформація – це інф., яка виникає у процесі пізнання світу людьми.

 

Принципи журналістики.

 

Журналістська етика не є ситуативною – треба неодмінно дотримуватися кількох незаперечних правил:

Ніколи не можна навмисно публікувати фальшиву інформацію.

Не можна брати хабара в обмін на те, щоб розголосити чи приховати інформацію.

Неправильно писати про тих, у кому ваша персональна чи фінансова зацікавленість.

 

Точність

Мати правильні деталі для вашої статті, в тому числі цифри й імена, так само важливо, як і вся стаття в цілому.

Неупередженіст ь

Повинні бути представлені всі сторони справи, тоді ваша публікація дасть вашим читачам дійсну картину події або суперечки.

Конфлікт інтересів

Журналістам слід уникати емоційних чи фінансових стосунків, які заважають неупередженому освітленню новин

 

ГРОМАДЯНСЬКІСТЬ. Патріотизм -любов до свого народу, до своєї землі, до своєї Вітчизни, відповідальність за її долю, готовність служити їй вірою і правдою (патріот в перекладі з грецької - земляк, співвітчизник).

Де б журналіст не працював - у своїй країні чи за її межами - він мусить керуватися інтересами своєї Вітчизни, свого народу.

 

СУМЛІННІСТЬ - Добре робити свою справу - це не лише особиста справа журналіста, але й суспільна вимога.

 

ПРАВДИВІСТЬ - Правда завжди має лежати в основі журналістики як суспільної інституції, що здійснює інформаційне забезпечення людської спільноти.

ОБ'ЄКТИВНІСТЬ неупередженість, відповідність об'єктивній дійсності, протилежність суб'єктивності.

ПРИНЦИПОВІСТЬ - - це передусім наявність чітких моральних принципів, вона є своєрідним стрижнем поведінки і творчості журналіста.

 

Свобода слова і влада.

 

Одним із засобів забезпечення незалежності ЗМІ у тому числі від впливу посадових осіб і органів державної влади та місцевого самоврядування може бути їх цілеспрямована державна підтримка. Вона може полягати, наприклад, у наданні вітчизняним друкованим ЗМІ на пільгових умовах паперу, поліграфічних та поштових послуг. Це, з одного боку, зробить інформацію більш доступною для громадян, а з іншого, створить ЗМІ принаймні мінімальні необхідні умови для роботи (звичайно, якщо всі вони матимуть рівний доступ до наданих державою пільг). Сьогодні ж такою підтримкою користуються лише державні ЗМІ та ті, що, хоч і є формально приватними, але потрапили під вплив представників влади. Вони отримують кошти з бюджетів, звільняються від орендної плати за використання редакційних приміщень тощо.

 

Ще однією проблемою, яка позбавляє ЗМІ можливості нормально працювати і тим самим порушує право громадян на свободу слова, є відвертий тиск з боку як окремих посадових осіб, так й інших зацікавлених осіб. Він набуває різних форм: від досить цивілізованих (на перший погляд), як, наприклад, подання судового позову на астрономічні суми, до вкрай жорстоких і кримінально-забарвлених, таких, як вбивства журналістів тощо. Так, лише у 1999 році проти ЗМІ було подано 2258 судових позовів на загальну суму понад 90 млрд. гривень! Широко відомі факти вбивств журналістів В.Бойка, І.Грушецького, О.Мотренка, Б.Дерев'янка та інших. Численні ЗМІ зазнають постійних перевірок державних контролюючих органів (податкових, пожежного нагляду та інших), що заважає їх нормальній роботі. Подібних прикладів багато.

 

Сучасні проблеми мас-медіа.

Проблеми: 1. Глобалізація - з'являються глобальні ЗМІ, концентровані горизонтально і вертикально. Це призводить до створення масового інформаційного продукту, експансії англійської мови. Споживання масове, стандартизоване (масова культура), споживач стає пасивним. 2. Розбіжність уявлень про світ у журналістів і аудиторії. Часто Жур-т не знає, що цікаво його аудиторії. Це веде до відриву від тих, для кого працюють ЗМІ. 3.Обмеженість кількості рекламодавців в регіонах, що зменшує прибутки ЗМІ. 4. Залежність від владних структур і що домінують на даній території промислово-фінансових груп. 5.Велика кількість замовних матеріалів, змішування реклами та PR. 6. Підрив фінансової бази ЗМІ в умовах галопуючої інфляції на початку 90-х. 7. Зниження насиченості друкованими виданнями на душу населення. 8. Падіння тиражів у порівнянні з радянським періодом. 9. «Жовта» преса. 10. Інформаційні війни. 11. Журналісти вважають, що вони безпомильні. 12. Культивація уявних цінностей. 13. Занадто великий потік інформації, який не дає можливості проаналізувати ситуацію. 14. Комерціалізація ЗМІ. 15. Втрата довіри до ЗМІ.

Функції журналіста.

1. Інформувати: - забезпечувати інформацією про події в країні й світі;- сигналізувати про стосунки з владою;- полегшувати оновлення, адаптацію і прогрес. 2. Корелювати: - пояснювати, інтерпретувати і коментувати зміст подій та новин;- забезпечувати підтримку існуючої влади і норм;- соціалізувати; координувати різні форми діяльності;- 3. Забезпечувати спадковість: виражати панівну культуру и визнавати субкультури і нові культурні впливи;- формувати й підтримувати спільність цінностей. 4. Розважати: - забезпечувати розваги, відволікання, засоби розслаблення;- знижувати напруженість у суспільстві. 5. Мобілізувати: - в громадських цілях проводити кампанії, що стосуються питань політики, війни, економічного розвитку, зайнятості, іноді релігії.

Загальні та спеціальні функції. Загальні: інформаційна функція та функція формування громадської думки.Спеціальні функції: організаційна функція, функція«сторожового собаки» (соціальної критики), ідеологічнафункція журналiстики, культурна функція,розважальна функція журналiстики,рекламна функція. За Москаленком: Організаторська – становить один із основних напрямів діяльності органів інформації. Газета, ТБ, Радіо стали основними організаторами соціальних перетворень, розбудови незалежної держави, утвердження соціальної справедливості.

Виховна – її стрижневим елементом дедалі більше стає формування у людей високої політичної культури і суч. Екнономічного мислення. Необхідність – поліпшення інформування громадськості, висвітлення діяльності господарських органів, гром.організацій і рухів. Пропагандистська – зумовлена необхідністю роз’яснення практичних і теоретичних проблем, становлення правової, демократичної держави, важливості глибокого розуміня загальнолюдських цінностей, ідей нац.. відродження… Контрпропагандистська – викликана зовнішніми факторами, інформаційною експансією. ЗМІ має орієнтувати на пропаганду досвіду у розбудові правової держави, широке висвітлення проблем нац.. відродження, викриття різноманітних вигадів інформаційної експансії .Соціологічна – виявилась особливо після проголошення незалежності України, коли скрізь у ЗМІ розгорнулось масове обговорення питань громадських свобод, соц..справедливості, впровадж.ринкових відносин, входж. В Європейський дім, налагодження міжнародних зв’язків. Тут постає завдання досконало володіти прийомами, методами і формами соціологічного аналізу.

Види інформації згідно Закону України «Про доступ до публічної інформації».

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 32, ст. 314) Цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Стаття 1. Публічна інформація

1. Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Стаття 4. Принципи забезпечення доступу до публічної інформаці

1. Доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах

1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень;

2) вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом;

3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Стаття 6. Публічна інформація з обмеженим доступом

1. Інформацією з обмеженим доступом є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

2. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

5. Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном,

6. Не належать до інформації з обмеженим доступом декларації про доходи осіб та членів їхніх сімей, які:

1) претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади;

2) обіймають посаду державного службовця, службовця органу місцевого самоврядування першої або другої категорії.

7. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.