Етичні принципи засобів масової інформації.

Професія надає журналісту право та обов'язок вершити від імені суспільства публічний моральний суд над явищами, які викликають загальну зацікавленість. Вибір теми і пошук адреси, визначення мети публікації та добір фактів, оцінка поведінки героя матеріалу й характеристика критичної ситуації – всі ці "технологічні" операції зобов'язують журналіста адекватно реагувати на "реальність" їхнього втілення в життя.

Моральні аспекти журналістської діяльності привертають суспільну увагу тому, що в умовах вседозволеності почастішали спроби використання ЗМІ в особистих цілях. Чимало видань різних типів і рівнів відрізняються низькою культурою полеміки, перекручують думки опонентів, демонструють неабияку неприязнь стосовно чужих поглядів.

Як відомо, джерелом інформації для представника мас-медіа є людина, яка має конституційне право – спілкуватися з журналістом чи ні. Не можна залякувати співрозмовника, провокувати його, пропонувати хабара. Все це не лише протизаконно, а й "морально бридко". Якщо людина відмовляється від надання тієї чи іншої інформації, то не зайвим було б прислухатись до її думки стосовно відмови. Інколи причиною байдужого ставлення до журналіста є неетична поведінка його колег із редакції, які раніше відвідали цей колектив. Урегулювати дане питання можна лише завдяки "розумній поведінці" та завоюванню довіри. Ефективний у такому випадку прийом імітації – перенесення уваги людини з одного об'єкта на інший.

Під час розмови активність журналіста та етичність його поведінки виявляються у формулюванні запитань, зауваженнях з приводу повідомлень в оцінці, за допомогою слів, міміки та жестів. Етичність запитань, їхня доцільність у кожній ситуації є однією з найголовніших ознак професійної зрілості журналіста.

Інколи журналісти застосовують нечесні методи збору інформації. Що ж, зрозуміло, такий матеріал, якщо він стане сенсаційним, "зробить" журналісту неабияку послугу.

В ідеалі журналіст повинен бути не лише професійно грамотним, а й по-людськи великодушним. А етичні принципи та моральні закони мають бути найголовнішими постулатами журналістської професії. Аналіз практичної діяльності ЗМІ в Україні свідчить про необхідність запровадження щомісячних засідань, де б журналісти розповідали про свої неетичні вчинки. Справа в тому, що, з погляду психології, "громадський осуд" людина витримує не більш 15 діб. Потім починається "психологічний злам", унаслідок чого негативність будь-яких вчинків дуже дратує л юдину. І єдине, що вона бажає, – це позбутися негативності оточуючих. Через кілька місяців такої психологічної атаки у багатьох журналістів, "любителів смаженого", бажання щодо прояву неетичності зникло б назавжди. Ступінь порушення норм журналістської етики мають визначати спеціальні, незалежні комісії, до яких би входили представники різних видань, а також спеціалісти різних професій.

Отже, демократичне суспільство наділяє працівників засобів масової інформації великими правами, але журналісти несуть і велику відповідальність перед суспільством. І вона має базуватися, насамперед, на їхній етичній поведінці та моральній свідомості.

 

 

Європейська конвенція з прав людини (1950).

 

Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод прийнята з метою додержання країнами-підписантами (учасниками Ради Європи) та забезпечення на своїй території прав та основоположних свобод людини.

Конвенція була учинена в Римі 4 листопада 1950 року та вступила в силу в 1953 році англійською і французькою мовами, обидва тексти Конвенції є однаково автентичними, кожен існує лише в одному примірнику, і зберігається в архіві Ради Європи.

Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії Конвенції кожній країні, що до неї приєднується.

Після її ухвалення було створено два незалежних органи: Європейська комісія з прав людини (1954) та Європейський суд з прав людини (1959). Вони повинні були слідкувати за дотриманням прав людини, що гарантувались Конвенцією. Під час Віденського саміту у 1993 році було ухвалено рішення про створення нового Європейського суду з прав людини, який замінить колишню двоступеневу систему. Новий Суд, що був створений у Страсбурзі як орган Ради Європи, почав свою роботу 1 листопада 1998 року.

Конвенція складається з 59 статей та 3 розділів: Права і свободи (ст. 2-18), Європейський суд з прав людини (ст. 19-51), Інші положення (ст. 52-59).

Права, які захищаються Конвенцією

Право на життя (ст. 2) Право на свободу і особисту недоторканість (ст. 5) Право на справедливий суд (ст. 6)

Право на повагу до приватного та сімейного життя (ст. 8) Право на шлюб (ст. 12) Право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13) Право на свободу думки, совісті релігії (ст. 9)

Конвенція забороняє Катування і нелюдське, або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; Смертну кару. Рабство і примусову працю. Дискримінацію у здійсненні прав і свобод, які викладені у Конвенції. Вислання особи з території держави, громадянином якої вона є, або позбавлення особи права в'їзду на територію держави, громадянином якої вона є.

Україна прийняла Конвенцію 17 липня 1997 року, чинності вона набула у вересні того ж року. Тим самим Україна взяла зобов’язання привести своє законодавство до міжнародних стандартів, закріплених в Конвенції.

Загальна кількість конвенцій, угод, кодексів, протоколів РЄ, що стосуються прав і свобод людини, становить 173 документи. Україна приєдналася лише до 32 з них та підписала ще 10. Таке становище не можна визнати задовільним. З групи 12 конвенцій про захист прав людини Україна приєдналась лише до 9; з групи п’яти конвенцій щодо запобігання нелюдському чи такому, що принижує людську гідність, поводженню або покаранню – до 2; з групи конвенцій Європейської соціальної хартії – до жодної з 5 (підписані – дві); з групи конвенцій з соціальних питань – до жодної з 15-ти; з групи конвенцій щодо охорони здоров’я – до жодної з 18-ти; з групи конвенцій з питань освіти, культури і спорту – до однієї з 14-ти (підписана 1); з групи конвенцій з кримінального права – до 9 з 22-х (підписана 1), з групи конвенцій з загального права та захисту інформації – до двох з 8; з групи конвенцій з біоетики – до жодної з двох.

Стаття 1 (Зобов'язання додержувати поваги до прав людини)

 

Стаття 2 (Право на життя)

 

Стаття 3 Заборона катування (термін розгляду справи у Європейському суді 1-3роки)

 

Стаття 4 Заборона рабства і примусової праці

 

Стаття 5 Право на свободу та особисту недоторканність

 

Стаття 8 Право на повагу до приватного і сімейного життя

 

Стаття 9 Свобода думки, совісті і релігії

 

Стаття 10 Свобода вираження поглядів

 

Європейська конвенція з прав людини в контексті журналістської діяльності.

Рада Європи створила значну кількість правових норм та стандартів стосовно свободи преси та доступу до інформації, розвинула судову практику. Основні положення щодо цих питань сформульовані у статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі — Конвенція). Європейський Суд з прав людини (далі — Суд) використовував норми статті 10 під час винесення десятків рішень про свободу преси та інших пов’язаних з нею прав, положення цієї статті були далі розроблені в рекомендаційних повідомленнях Європейської Комісії з прав людини (далі — Комісія). Комісія вирішує, чи можна брати на розгляд заяви та повідомлення про факти, і висловлює свою думку, грунтуючись на відповідному законодавстві. Додаткові рекомендації стосовно плюралізму в пресі та доступу до інформації виробляють Комітет Міністрів та Парламентська Асамблея ¹.
Усі рішення Європейського Суду з прав людини є обов’язковими лише для країн, що приєдналися до Конвенції⁴. Тим не менш Конвенція має великий вплив і за межами Європи: її положення враховувалися при складанні Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (МПГПП)⁵, Американської Конвенції про права людини⁶, національних конституцій та законів ⁷.