Засобам масової комунікації присвячена насамперед ст. 10 Євроконвенції:

(стаття Приступенко)

1. Кожен має право на свободу висловлювання своєї думки. Це право включає свободу дотримуватися своєї думки, отримувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання з боку державних органів і незалежно від державних кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вводити ліцензування радіомовних, телевізійних чи кінематографічних підприємств.
2. Здійснення цих свобод, яке накладає обов'язки та відповідальність, може бути пов'язано з формальностями, умовами, обмеженнями і штрафними санкціями, які передбачені законом та необхідні у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності чи громадського спокою, з метою запобігання безладу та злочинності, захисту здоров'я і моральності, захисту репутації чи прав інших осіб, запобігання розголошенню інформації, яка отримана конфіденційно, чи забезпечення авторитету та неупередженості правосуддя.

Але дуальний характер ст. 10 виявляється в тому, що в ній також перелічується низка конкретних випадків, коли втручання держави в журналістську діяльність цілком виправдано. Перший такий випадок міститься у ч. 1 ст. 10 конвенції. Він дозволяє (саме дозволяє, а не примушує) вводити державне ліцензування діяльності підприємств у галузі радіомовлення, телебачення та кінематографії. Отже, хоча цим вводяться певні обмеження на поширення інформації, але для друкованих ЗМІ тут міститься позитивний момент. А саме: для початку видання друкованої продукції необхідно пройти не ліцензування, яке має дозволяючий характер, а лише зареєструвати його. Причому жодних обмежень під час реєстрації щодо тематики видання чи інших моментів, які не підпадають під загальні обмеження ст. 10, не повинно бути.

Ст. 10 всебічно розглядає процес масової комунікації і поряд зі свободами мас-медіа передбачає їх відповідальність перед окремими особами і суспільством у цілому.

Механізм щодо дотримання Євроконвенції є і він постійно діє. Мається на увазі діяльність Єврокомісії та Європейського суду з прав людини. Їхні рішення мають обов'язковий характер для всіх країн, які ратифікували конвенцію, а отже, і для України. Причому Євросуд організовує свою практику на підставі прецеденту, тобто якщо вже було рішення за аналогічною справою прийнято Європейським судом, то національні суди мають ним керуватися.

Суд під час винесення рішення керується не лише положеннями ст. 10, а й іншими нормами Євроконвенції. Зокрема, такі статті, як 8–11, 15–17 також стосуються діяльності преси. Важливо також зауважити, що Європейський суд неодноразово наголошував, що "стаття 10 Конвенції захищає публікацію інформації та ідеї, які є протиправними та шокуючими". Свобода самовираження, як зазначено в ч. 1 ст. 10, є однією з основ демократичного суспільства і однією з невід'ємних умов його розвитку.

Короткий огляд деяких справ Європейського суду щодо діяльності ЗМІ, взаємостосунків преси та судової гілки влади дає підстави стверджувати, що Суд у своїй практиці постійно підкреслює роль мас-медіа як охоронця громадських інтересів у демократичній державі. Тож завдання ЗМІ полягає в інформуванні аудиторії про все те, що викликає громадський інтерес. Суд неодноразово наголошував, що журналісти не зобов'язані доводити істинність та правдивість своїх оцінних суджень, що представники влади будь-якого рангу повинні цілком нормально сприймати критичні виступи преси на свою адресу, вони повинні бути більш відкритими щодо критики ЗМІ, аніж пересічні громадяни, що не можна забороняти друкувати інформацію, яка вже була оголошена чи надрукована, навіть якщо вона порушує національну безпеку, що право на інформацію має пріоритет над правом збереження таємниці судочинства, що журналіст має право не розкривати джерела своєї інформації, що людина має право отримувати будь-яку інформацію тощо.

 

Рішення Європейського суду щодо реалізації положень 10 статті Євроконвенції. (60)

Свобода преси у контексті історичного розвитку журналістики.

В історії людської цивілізації можна побачити кілька інформаційних революцій. Перша така революція була пов'язана з винаходом писемності і можливістю фіксації інформації, друга з винаходом у XV ст. Іоганном Гуттенбергом друкарства. Винахід електрики в кінці XIX ст., Що дозволило оперативно накопичувати і передавати інформацію, ознаменувало прихід третього інформаційної революції. Четверта революція, що відбулася в 70-і рр.. ХХ ст., Пов'язана зі створенням комп'ютерів і комп'ютерної мережі. Результатом інформаційного вибуху в кінці ХХ ст. буде народження в XXI ст. нового типу суспільства - інформаційного. Поняття «інформаційне суспільство» з'явилося в другій половині 1960-х рр.., Сам термін «інформаційне суспільство» став надбанням наукової громадськості в 1970-і рр.., Коли в Японії був розроблений план створення інформаційного суспільства. Під інформаційним розуміється суспільство, породжене розвитком і конвергенцією інформаційних і комунікаційних технологій, суспільство, в якому «головною умовою благополуччя кожної людини і кожної держави стає знання, отримане завдяки безперешкодного доступу до інформації та вмінню працювати з нею, в якому обмін інформацією не буде мати ні часових, ні просторових, ні політичних кордонів»[Вершинін М.С. Політична комунікація в інформаційному суспільстві.

Нині інформаційні потоки вже безперешкодно долають державні кордони, вільно циркулюють в інформаційному просторі, значно розширився за рахунок еволюції обчислювальної та інформаційної техніки. «Прискоренню руйнування залишків протекціоністських бар'єрів служать мільйони кілометрів волокнисто-оптичних кабелів, що зв'язують між собою комп'ютери, факсимільні апарати, телефони і локальні мережі по всьому світу. Ця швидко розвивається глобальна телекомунікаційна система є основою процвітання глобального ринку

У сьогоднішньому суспільстві з його складною структурою зростає не тільки потреба окремого індивіда або соціального інституту в інформації, в інформуванні, змінилися і самі можливості збору, обробки, зберігання та передачі інформації, а також доступу до неї. Можна говорити про збільшення впливає характеру інформації на розвиток різних сфер людської діяльності. У наявності і нові форми комунікаційного обміну між соціальними суб'єктами: розвиток нових інформаційних технологій, мультимедійних засобів. Таким чином, сучасне суспільство можна визначити як суспільство, де відбувається постійне множення, прискорення, ущільнення і глобалізація інформаційних обмінів. Все це призводить до висновку про те, що ми зараз відкриваємо ще одну сторінку в історії публічних комунікацій, як раз припускають активний процес інформаційного обміну.

 

Свобода слова і влада.

 

Одним із засобів забезпечення незалежності ЗМІ у тому числі від впливу посадових осіб і органів державної влади та місцевого самоврядування може бути їх цілеспрямована державна підтримка. Вона може полягати, наприклад, у наданні вітчизняним друкованим ЗМІ на пільгових умовах паперу, поліграфічних та поштових послуг. Це, з одного боку, зробить інформацію більш доступною для громадян, а з іншого, створить ЗМІ принаймні мінімальні необхідні умови для роботи (звичайно, якщо всі вони матимуть рівний доступ до наданих державою пільг). Сьогодні ж такою підтримкою користуються лише державні ЗМІ та ті, що, хоч і є формально приватними, але потрапили під вплив представників влади. Вони отримують кошти з бюджетів, звільняються від орендної плати за використання редакційних приміщень тощо.

 

Ще однією проблемою, яка позбавляє ЗМІ можливості нормально працювати і тим самим порушує право громадян на свободу слова, є відвертий тиск з боку як окремих посадових осіб, так й інших зацікавлених осіб. Він набуває різних форм: від досить цивілізованих (на перший погляд), як, наприклад, подання судового позову на астрономічні суми, до вкрай жорстоких і кримінально-забарвлених, таких, як вбивства журналістів тощо. Так, лише у 1999 році проти ЗМІ було подано 2258 судових позовів на загальну суму понад 90 млрд. гривень! Широко відомі факти вбивств журналістів В.Бойка, І.Грушецького, О.Мотренка, Б.Дерев'янка та інших. Численні ЗМІ зазнають постійних перевірок державних контролюючих органів (податкових, пожежного нагляду та інших), що заважає їх нормальній роботі. Подібних прикладів багато.