Основні положення Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) України».

Друковані ЗМІ (преса) в Україні - це періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді видань газетного та журнального типу є окремими періодичними і такими, що продовжуються, друкованими виданнями і підлягають реєстрації на загальних підставах. Друковані видання можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України.

 

Згідно ст. 1 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" друкований засіб масової інформації вважається виданим, якщо він підписаний до виходу в світ і видрукований будь-яким тиражем. "Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації".

Законом (ст. 3) висуваються обмеження щодо неприпустимості зловживання друкованими ЗМІ. Так, друковані засоби масової інформації в Україні не можуть бути Використані для: - поширення відомостей, розголошення яких забороняється статтею 46 Закону України "Про інф." (державна та інша передбачена законом таємниця); - закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; - пропаганди війни, насильства та жорстокості; - розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі; - розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення терористичних актів та інших кримінально караних діянь.

Основні тенденції розвитку сучасної вітчизняної журналістики.

За проф..Блюмом для суч.ЗМІ характерні 4 тенденції: комерціалізація, інтернаціоналізація, уніфікація, монополізація.

Монополізація. ринок зобов’язаний фінансувати ЗМІ. А реклама «приходить», зазвичай, тільки у великі ЗМІ. Тобто зникає конкуренція, приходить монополія. Інтернаціоналізація. ЗМІ змушені постійно порушувати кордони. Звідси потрапляння книжок, радіопередач в інші країни. Багато в чому це відбувається через супутникове телебачення. Уніфікація. На різних каналах виникають передачі із схожим змістом і політичною позицією. Натомість вони більше відрізняються версткою і дизайном.

Комерціалізація. ЗМІ опинилися у вирі індустрії розваг., але завжди були ті, що передовсім займалися викриттям, поширенням сенсацій, пліток, обливанням брудом, що більше розважає, ніж інформує. А справжнє входження ЗМІ в індустрію розваг відбулося у 80-тих роках, коли на ринок прийшли приватні телекомпанії. А з тим не лише приватні телеканали пропонують більше розваг замість інформації, а й громадсько-правові канали збільшили у своїх програмах частку розважальних передач. І все відбулося із цифровізацією ЗМІ – найбільшої його революцією.(з часу введення телеграфу до початку ведення в експлуатацію телебачення.)

Політичні та соціальні причини щодо зародження та становлення української преси.

Перша газета в Україні, як і перша книга, з‘явилася у Львові. 9 липня 1749 року тут вийшов одноденний листок польською мовою «Кuryer Lwowski». Проте дане видання не належить до власне періодичної преси, а являє собою одноденний листок, випущений з нагоди інтронізації львівського греко-католицького єпископа Льва Шептицького.

Відразу після приєднання Галичини до Австрії в 1772 р. книгодрукар Антон Піллер почав видавати у Львові газету «Аvеrtissement» (тобто «Повідомлення», «Вісті»). Та оскільки робив він це без належного дозволу влади, то львівський окружний уряд 11 січня 1774 року виніс ухвалу про заборону цього видання. Першою газетою в Україні, що відповідала нашим нинішнім уявленням про подібного роду періодичні видання, була «Gazette de Leopol» («Львівська газета»), яка виходила у Львові французькою мовою впродовж усього 1776 року. Вона була тижневиком, хоча виходила й нерегулярно. Але однаково за рік з‘явилося 52 числа газети. Вона мала об‘єм 4 сторінки. До окремих чисел (таких усього 15) випускалися додатки по 2-4 сторінки формату газети. Вони були двох типів: «Supplements» («Новини») і «Les annonces» («Оголошення»).

Наприкінці XVIII - на початку XIX століть на Україні виходять періодичні видання французькою, німецькою, польською, угорською та румунською мовами. 1783 року німець Іван Фрідріх Шіц почав видавати у Львові тижневик польською мовою «Ріsmo uwiadamijace Galicyi», що виходив півроку: з липня до грудня включно. Від січня 1784 року назва цієї газети змінюється на таку: «Lwowskie pismo uwiadamijace», а її власницею стає дружина А.Міллера. Це видання проіснувало цілий рік. Ця сама жінка відзначилася ще двома важливими видавничими ініціативами: 1786 року вона почала видавати німецькою й польською мовами газету «Львівські тижневі новини», періодичністю два рази на тиждень. І якщо видання польського варіанту довелося зупинити через рік, то газета німецькою мовою проіснувала до 1795 року.

 

Поняття «Свобода преси» і «Четверта влада» як відображення спеціального становища журналістики у суспільстві (сучасні світові концепції).

Свобо́да пре́си (або свобода масової інформації) — засноване на свободі слова політичне (публічно-політичне) право поширювати ідеї, думки, інформацію через друковане слово та засоби масової комунікації без обмежень з боку влади й інших чинників. Основна мета свободи преси — створення передумов для формування освіченого й поінформованого суспільства, здатного самостійно оцінювати стан справ громади.

Четве́рта вла́да — преса та її вплив у соціумі.

Стверджується, що:

Журналісти володіють великою владою в суспільстві, і усвідомлення цієї влади повинно поєднуватися із скромністю і почуттям обов'язку перед читачем.

Четвертою владою – після законодавчої, виконавчої та судової – образно називають пресу (ЗМІ). Щоправда, жодних реальних владних функцій у суспільстві преса не виконує; вона, по суті, є владою громадської думки, і саме цим сильна, і саме цим може впливати на життєві реалії. Якщо функції перших трьох гілок влади тримаються на силі закону, то преса спирається на силу моралі.

ЗМІ, перш за все орієнтуються на інтереси суспільства, а не влади.

Найголовніше завдання мас-медіа – відображати життя таким, як воно є. А з цього випливають і головні засади їхньої діяльності: об'єктивність, гласність, відкритість, плюралізм. П реса завжди зацікавлена в тому, щоб донести до свого споживача те, що влада воліла б приховати.

 

Хоч ніде в світі немає абсолютно незалежної преси (вона залежить від власника-видавця, рекламодавця, редактора, зрештою, від читачів), але в демократичних країнах так відрегульовані взаємини між суспільством і пресою, щоб якомога зменшити цю залежність. Так, приміром, у Нідерландах економіка газет будується таким чином, щоб доход від реклами не перевищував доходу від реалізації видань, а відтак – щоб рекламодавці не мали вирішального впливу на редакції. В Японії власники газет не мають права виступати у свої виданнях, щоб не нав‘язувати їм своєї думки. В Аргентині, де, як і в більшості інших країн, виконавча влада не має своїх загальнополітичних друкованих органів, важливі урядові документи оприлюднюються в трьох найтиражніших газетах – звичайно ж за, плату. І, що цікаво: якщо ці урядові документи публікуються в одних і тих же газетах тривалий час, то тиражі цих газет зменшуються – читачі вважають їх проурядовими і переорієнтовуються на інші часописи. Переорієнтовується також і уряд, розміщуючи свої платні матеріали в тих виданнях, які їх випередили в негласному рейтингу і за тиражністю посіли перші три місця.

 

Тиск влади на пресу

У незалежній Україні, як і в радянській, влада для залякування і шантажу опонентів продовжувала за традицією використовувати прокурорські органи – вони, як і колись, мають право нагляду за дотриманням законодавства. Першою газетою, яка потрапила на зуби прокуратурі (Генеральній!), була газета ”Вечірній Київ” – надто самостійна і надто критична.

Цей прецедент, створений Генпрокуратурою, набув міжнародного резонансу. Із заявою про порушення прав людини та свободи слова виступили українські та зарубіжні (акредитовані в Україні) журналісти.

Наведені факти характерні тим, що влада для розборок з приводу політичних позицій, оцінок, симпатій чи антипатій, висловлених у пресі, які не збігаються з офіційною точкою зору, широко використовувала органи прокуратури. Ці органи, які мали б за законодавством стежити, щоб не порушувались закони, самі йшли на їх порушення, догоджаючи можновладцям. Отже, цим утискувалась свобода слова в Україні та порушувались права людини, зокрема право вільно висловити свою думку та право на інформацію.