Теорія масової комунікації Г. М. Маклюена

 

Головні складники теорії масових комунiкацiй Г. М. Маклюена: 1) розгляд типів поширення інформації як рушійних сил історії; 2) аналіз процесів «технологічного розширення свідомості» за допомогою ефірних мас-медіа; 3) вивчення телебачення як нового типу вiдеожурналiзму, що відкриває нову епоху майбутніх систем ЗМК. Відкриття Г. М. Маклюена: «Засіб – це повідомлення»; його обґрунтування та критика.

Розвиток i зміни в техніці й технології засобів масової комунікації спричинили два грандіозні наслідки: 1) зміну суспільних епох, які відзначаються сталістю, стабільністю саме завдяки пануючому в них способу поширення інформації; 2) еволюцію світоглядних систем людства, формування масової та індивідуальної свідомості й самосвідомості. Ера «технологічного розширення свідомості». Ефірні ЗМК повертають людство до рівня усної системи комунікації. За допомогою могутньої техніки створюється максимально широке поле (засадничо тотожне людству) функціонування усної інформації.

«Всесвітнє або глобальне село» здійснюється на пiдставi таких явищ: 1) відновлює своє панування тип усної комунікації, підсилений, однак, новiтнiми технічними досягненнями; 2) вiдеожурналiзм спричинює негайне й безмежне поширення всіх новин; З) завдяки вiдеоряду найвiдомiшi політики, актори, письменники стають всесвiтньовiдомими; усі всіх знають, як у селі; 4) створюється всесвітня масова культура, доступна мільйонам i розрахована на їхній рівень сприйняття; 5) суспільство набуває характеру безособовості, у ньому вiдсутнi соціально активні суб’єкти; 6) місто як центр творення цивiлiзацiї й культури не скорочується, але набуває виразних ознак села.

 

Тема третя

Постіндустріальне (інформаційне) суспільство Даніела Белла

 

Д. Белл (р. н. 1919) викладає філософію й соціологію в Гарвардському університеті. Його найголовніші праці – «Кінець ідеології» (1960), «Прийдешнє постіндустріальне суспільство» (1973), «Культурні суперечності капіталізму» (1976). Дві останні увійшли в число ста книжок, які, за спеціальним опитуванням, справили найбільший вплив на формування інтелектуального клімату західних спільнот у ХХ ст.

Доіндустріальне суспільство базується на сільському господарстві, видобуванні корисних копалин, рибальстві, заготівлі лісу та інших ресурсів, аж до природного газу й нафти. Індустріальне господарство має переважно виробничий характер, використовує вже добуту енергію й машинні технології для виготовлення товарів. Постіндустріальне суспільство складається переважно з обробних типів промисловості, головним його продуктом є новітні технології, які просувають суспільство вперед по шляху прогресу, а обмін інформацією й знаннями відбувається за допомогою телекомунікацій і комп’ютерів.

Головні структурні елементи індустріального суспільства – капітал і праця – поступаються місцем засадничим цінностям постіндустріального суспільства – інформації та знанням. В інформаційному суспільстві зростає значення фундаментальної науки і скорочуються терміни віднайдення її практичного застосування.

Більший обсяг інформації не означає її повноти; навпаки, збільшення кількості вимірів і параметрів, які необхідно враховувати для прийняття рішень, роблять інформацію все менш і менш повною. Збирання потрібної інформації стає все більш трудомістким процесом, витрати на її збирання й опрацювання неймовірно зростають. Пошук правильного (адекватного) рішення на підставі такої множинної інформації стає тривалим і витратним процесом.

Інформація стає все більш складною для сприйняття, дедалі більше ускладнюються процеси перекладу спеціального знання на мову масової інформації, що є предметом діяльності журналістики. Суспільству загрожують процеси інформаційного відчуження, коли одна його частина буде погано розуміти, що відбувається з іншою його частиною. Зростання обсягів інформації наштовхується на непереборну перешкоду – обмежену здатність людини цю інформацію засвоювати. Поняття про меритократію.

 

Тема четверта

«Поле журналістики» П’єра Бурдьє

 

У сучасному західноєвропейському журналістикознавстві особливою популярністю користується концепція «поля журналістики» П’єра Бурдьє. П’єр Бурдьє (1930 – 2002) – видатний французький філософ і соціолог, який старанно й послідовно вивчав сучасний стан мас-медіа на прикладі країн з найбільш розвиненою системою масової інформацій й комунікації.

Поняття соціального поля. Поле журналістики. Журналістське поле постійно піддається випробуванню вердиктом ринку або безпосередньо через санкції з боку клієнтів, або опосередковано через механізм рейтингу. Телебачення, яке за ідеєю є інструментом відображення реальності, перетворюється на інструмент створення реальності, ми все більше і більше наближаємося до простору, у якому соціальний світ описується й диктується телебаченням. Вплив телебачення на журналістику. Рейтинговий менталітет. Через механізм рейтингу комерційна логіка починає керувати виробництвом творчих виробів.

Телебачення як видовище й розваги. Телебачення як спосіб гальмування думки. Телебачення як спосіб стандартизації життя.

Особа журналіста на телебаченні. Журналісти здійснюють особливе, рідкісне панування: вони користуються владою над засобами публічного самовираження й існування, доступом до популярності, до громадського визнання, користуютьсяповагою, яка не відповідає їхнім інтелектуальним заслугам.

Боротьба поколінь в тележурналістиці. Доцільність і необхідність вивчення світових надбань у галузі медіа-досліджень.

 

 

МОДУЛЬ ТРЕТІЙ

 

ЖУРНАЛІСТСЬКА НАУКА

 

Тема перша

Система наук про журналістику

 

Журналістикознавство як молода наука, у якій неусталені не тільки структура, але й термінологія. Дискусія про назву самої науки: журналістикознавство чи медіастудії (медіадослідження); їх сутність, причини і природа. Традиційність вживання поняття журналістика в українському просторі.

Журналістикознавство розглядає журналістику як соціальний інститут, створений для забезпечення інформацією суб’єктів суспільного життя; причому розуміється, що інформація може існувати тільки у вигляді тексту (вербального – написаного й усного, – зображального, візуального). У цій концепції текст висувається на позицію головного атрибута журналістики, який підлягає якісному інтерпретаційному аналізові. Текст розуміється дискурсивно, у сукупності причин, які його викликали, і наслідків, які він у свою чергу викликав у перспективі. Текст цікавить науку про журналістику в діахронії і синхронії. Історичні знання, класика журналістики, уроки класики (світоглядні й ужиткові), найвидатніші досягнення сучасної журналістики, творча індивідуальність журналіста – суть найголовніші проблеми журналістикознавства.

Медіадослідження виступають у вивченні комунікативної діяльності від імені соціологічних студій, користуються переважно кількісними методами пізнання, за головний предмет пізнання мають аудиторію, вплив медіа на суспільство. Медіадослідженні не цікавить діахронія, вони зосереджені на синхронії. З погляду медіастудій історія журналістики і всі особистіснотвірні предмети – зайві дисципліни, які непотрібні медіа-працівникам. Медіастудії зосереджені лише на сучасності і мають на меті не концептуальні наслідки, а практичний, ужитковий зміст, спрямовані на пізнання інформаційних технологій і методик роботи журналіста з інформаційним матеріалом.

Складники журналістикознавства: історія журналістики, теорія журналістики, медіакритика та їх зв’язок, методика наукових досліджень з журналістикознавства та навчання журналістики, мова масової інформації, соціологія масових комунікацій, журналістська деонтологія. Бібліографія як важлива допоміжна дисципліна.

 

Тема друга