II.Еволюція теорії управління.

Менеджмент не з’явився раптово, він існує з тих пір, коли почали виникати ділові відносини між людьми, з’явилися перші організації, елементи виробничо-господарської діяльності. В міру зростання спільної діяльності та їх ускладнення, поглиблення спеціалізації та кооперацій праці виникло необхідність виділення управління в якості окремого виду трудової діяльності людини на виробництві – управлінської.

Як предмет науки менеджмент пройшов певні етапи свого розвитку:

- домонополістичний етап (до 1900);

- етап „наукове управління підприємством” (з1900р до 1930р в США);

- етап „адміністративно-бюрократичний підхід” (з1900р до 1930р в Англії, Франції, Німеччині);

- етап „рух за гуманні стосунки” (1930‑1950рр в США);

- сучасний етап.

 

Домонополістичний етап:

Виробництво велося на дрібних підприємствах, великі підприємства існували лише державному та військовому секторах.

Характерні риси:

- невелика чисельність керівників середньої ланки;

- мала чисельність керівників вищої ланки;

- підвищена роль лідера;

- використання адміністративно-командних важелів.

 

Етап „наукове управління підприємствам” отримав назву „наукового менеджменту”, спізнав з масштабними науковими дослідженнями управління підприємствами. Родоначальниками цих досліджень були Фредерік Тейлор (1856‑1915рр), Френк Гілбрейт (1878‑1924рр) і його дружина Лілія, Генрі Гант (1816‑1910рр). Їх вчення отримало назву тейлоризму, який намагався синхронізувати, з’єднати в єдине ціле, працю людини і машини, створити своєрідний механізм „людина-машина”

Уінслоу Тейлор народився 20 березня 1856 року у Філадельфії (США) в родині адвоката із глибокими культурними традиціями. Із самого дитинства юний квакер Фредерик був одержимий ідеєю ефективності. Він розробляв найбільш короткі маршрути від будинку до школи, носив туфлі без зав'язок, а один раз винайшов тенісну ракетку з ручкою у формі ложки й довів її переваги, вигравши з нею національну першість.

Подорожуючи по Європі, одержав освіту у Франції й Німеччині, потім - в академії Ф. Екстера, Нью-Хемпшир. В 1874 р. Ф.Тейлор закінчив Гарвардський юридичний коледж. Пізніше одержав технічну освіту (ступінь інженера-механіка, Технологічний інститут Стивенса, 1883).

В основі концепції праці, за дослідженнями Тейлора, лежало розкладання кожної трудової операції на найпростіші дії й визначення - із секундоміром у руках - найбільш економічного способу виконання всієї операції. Так Тейлор уперше в історії зробив працю процесом, який можна було точно прорахувати. Він розчленував усю роботу виконавця на складові частини. Окремі рухи він прохронометрував, а робочий день розписав за секундами. Однак не варто думати, начебто хронометраж приводив лише до точнішого визначення можливостей фізичних зусиль робітника. Тейлор раціоналізував саму роботу й, зокрема, введення фізіологічно доцільних режимів змін праці й відпочинку.

Суть своєї системи Ф. Тейлор формулював так: "Наука замість традиційних навичок; гармонія замість протиріч; співробітництво замість індивідуальної роботи; максимальна продуктивність замість обмеження продуктивності; розвиток кожного окремого робітника до максимальної доступної йому продуктивності й максимального добробуту".

"Розвиток наукової організації праці, - писав Ф. Тейлор, - припускає вироблення численних правил, законів і формул, які замінять собою особисте судження індивідуального працівника і які можуть бути застосовані з користю тільки після того, як буде зроблений систематичний облік, вимір і т.д. їхньої дії".

Величезне значення Тейлор приділяв правильному підбору й підготовці робітників: кожному поручалася така робота, для якої він найкраще підходив. Для цього враховувалися й фізичні, і психологічні особливості кандидатів. Однак навіть коли кандидат повністю відповідав майбутній роботі, керівництво навчало його оптимальним робочим рухам і інструктувало щодо порядку й способів застосування стандартизованих інструментів і матеріалів.

Ф. Тейлор помер 21 березня 1915 року від запалення легенів. Напис на його надгробному камені говорить: "Батько наукового менеджменту".

Основні принципи наукового управління працею за Тейлором:

- заміна практичних методів праці науковими (орг. робочих місць та ін);

- відбір і навчання робітників;

- налагодження співробітництва;

- розмежування функцій між адміністрацією і робітниками.

 

Етап „адміністративно – бюрократичний підхід”

Започаткував французький підприємець Анрі Файоль (1841-1925рр.), якого вважають „батьком” менеджменту. Цей етап ще називають класичною школою управління, метою якої було створення універсальних принципів управління.

Файоль Анрі (1841—1925) — французький інженер та науковець. Після закінчення в 1860 р. гірничої школи почав працювати на крупному металургійному об'єднанні, де згодом став генеральним директором. У цьому об'єднанні Файоль розробив і запровадив струнку систему управління виробництвом. У центрі цієї системи — адміністративна доктрина, що визначала суть адміністративних функцій, їхнє призначення, принципи адміністративного керування тощо. Основні теоретичні висновки Файоля щодо проблем удосконалення управління викладені в його книзі «Загальне і промислове управління» (1916). Відомі також його твори «Наукова організація праці» і «Позитивне управління».

Файоль стверджував, що усі операції, що мають місце на підприємствах, можна поділити на такі 6 груп:

1. Операції технічні (виробництво, виготовлення, переробка).

2. Операції комерційні (купівля, продаж, обмін).

3. Операції фінансові (залучення капіталів та управління ними).

4. Операції з охорони (охорона майна й осіб).

5. Операції облікові (інвентар, баланс, витрати, статистика).

6. Операції адміністративні (передбачення, організація, розпорядництво, узгодження і контроль).

У цілому теорія А. Файоля зводилась до того, що управління має базуватись на системі чітко визначених правил поведінки суб’єктів управління, обов’язків працівників, регламентації їхньої праці аж до детального опису окремих управлінських операцій.

Етап „рух за гуманні стосунки”

Для вищеназваних етапів було характерно недооцінювати соціально-психологічні та емоційні потреби людини. Тому у менеджменті виникла течія за гуманізацією відносин виробництва та управління, яку заснував Ельтон Мейо (1880-1949рр). Він довів експериментальну необхідність врахування психофізіологічних факторів, залежність результатів праці від цих факторів та мотивації праці.

Ельтон Мейо народився 26 грудня 1880 року в Аделаїді (Південна Австралія) і був другою дитиною в сім'ї шанованих колоністів. Очікувалося, що він піде по стопах свого діда і вибере професію лікаря. Але він не виявив себе в університеті і був посланий до Великобританії. Там, в Шотландії, він продовжив вивчати медицину і психопатологію. Великий вплив на формування його поглядів справили ідеї Дюркгейма і Фрейда. Потім Мейо повернувся до Австралії, щоб працювати в Аделаїді. Вже тоді він публікував матеріали, присвячені менеджменту, але там його погляди на управління були непопулярні. Мейо відновив своє навчання в університеті і спеціалізувався на вивченні етики та логіки. У 1911–1921 Мейо викладач логіки, психології та етики, а потім професор філософії та психології в Квінслендськом університеті (Брісбейн, Австралія).

Значний внесок у розвиток соціології управління та індустріальної соціології внесли знамениті хоторнскі експерименти Мейо в компанії «Вестерн Електрик» поблизу Чикаго (1927–1932 рр.) «Хоторнський експеримент». Вивчаючи вплив різних факторів (умови і організація праці, заробітна плата, міжособистісні відносини, стиль керівництва та ін) на підвищення продуктивності праці на промисловому підприємстві, Мейо довів особливу роль людського і групового фактора. Узагальнення емпіричних даних привело його до створення соціальної філософії менеджменту.

Помер Елтон Мейо в Гілдфорд (Великобританія) 1 вересня 1949.

 

Сучасний етап

Відображає все те раціональне, що було досягнуто на попередніх етапах розвитку менеджменту.

Ключовими моментами сучасної системи поглядів на менеджмент є:

- застосування системного підходу в управлінні (важлива робота цілого механізму, а не якоїсь його частини);

- застосування ситуаційного підходу в управлінні (організація і методи управління визначаються конкретною ситуацією, не є сталими);

- орієнтація менеджменту на інновації, інтеграцію, інтернаціоналізацію (постійні нововедення, об’єднання зусиль працівників фірми спільною метою чи інтересами, міжнародне співробітництво);

- визнання соціальної відповідальності менеджменту перед людиною і суспільством в цілому (менеджмент створює економічний і соціальний розвиток суспільства

 

IV.Функції управління

Функції управління – види управлінської діяльності, які забезпечують формування способів управлінського впливу.

Функції бувають загальні і конкретні.

Загальні – задіяні в усіх управлінських процесах:

- планування;

- організування;

- мотивування;

- контролювання;

- регулювання.

За допомогою конкретних функцій відбуваються конкретні управлінські процеси.

Загальні функції менеджменту з абстрактного стану трансформуються в конкретний лише через управління певними об’єктами, процесами, елементами виробничо-господарської діяльності. Тобто вони набувають змісту, будучи задіяними в реалізації конкретних функцій менеджменту. Наше управління здійснюється шляхом застосування загальних функцій, а саме:

- планування процесу, діяльності об’єкта, виробничо-господарської діяльності;

- організація процесу;

- мотивування працівників, які здійснюють певні процеси;

- контроль за процесом;

- регулювання процесу.

Загальні функції є абстрактними. Вони перетворюються на реальну управлінську діяльність лише тоді, коли з їх допомогою відбувається реалізація конкретних функцій менеджменту.

V. Рівні управління

Об’єктивність процесів управління передбачає поділ управлінської праці. Виділяють горизонтальний (призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний (координація управлінської діяльності) види поділів.

Наслідком вертикального поділу є створення рівнів управління.

Бувають 3 рівні управління:

- технічний – люди займаються щоденними операціями необхідними для забезпечення ефективної роботи

-.управлінський – керівники зайняті координацією всередині організації

- інституційний – керівники розробляють плани, формулюють цілі.

Цим рівнем відповідають три групи менеджерів (керівників)

- керівники низової ланки

- керівники середньої ланки

- керівники вищої ланки

 

 

Взаємозалежність рівнів управління та чисельності управлінців зручно зообразити у формі піраміди

Представниками інституційного рівня управління є директор, заст. Директора, президент, віце-президент, ректор, проректор та ін, які забезпечують інтереси власників і здійснюють загальне керівництво, виробляють політику організації.

Управлінський рівень представляють зав. відділеннями, декани, нач. цехів, нач. відділів тощо, які забезпечують реалізацію політику організації доводять завдання до підрозділів і відповідають за їх виконання

Технічний рівень представляють майстри, зав. кафедрами, нач. дільниць тощо, які відповідають за донесення конкретних завдань до безпосередніх виконавців та їх виконання.

Поділ управлінської праці за вертикаллю та горизонталлю забезпечує чітку ієрархію, спеціалізацію управлінської праці, що сприяє зростанню ефективності системи менеджменту організації на рівні країни.

У фармації інституційний рівень представляє Міністерство охорони здоров’я України, управлінський рівень – обласні виробничі об’єднання, технічний рівень – антеки.

На обласному рівні: інституційний рівень – обласні виробничі об’єднання, управлінський рівень – ЦРА, технічний – антеки.