Стаття 6. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України

Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом.

Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України.

Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один Ь співучасників діяв на території України.

Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.

1. Ч. 1 ст. 6 містить загальне правило, відповідно до якого всі особи, незалежно від громадянства, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом (принцип територіальяостї). При цьому в ч. ч. 2 і 3 містяться певні уточнення щодо загального правила, а в ч. 4 — виняток із нього (принцип екстериторіальності).

Правило, визначене у ч. І ст. 6, не означає, що всі особи, які вчинили злочини на території України, мають бути притягнуті до відповідальності незалежно від наявності обставин, що виключають злочинність діяння, або інших законних підстав для звільнення їх від відповідальності.

2. До складу території України відповідно до її законодавства та міжнародних договорів належать:

а) суходіл, у т.ч. острови у відкритому морі, що належать Україні (при цьому острів — це природно утворений простір суходолу, оточений водою, який знаходиться вище рівня води під час припливу). Як частина берега розглядаються і виступаючі в море постійні портові споруди, що є складовою частиною даного порту (крім прибережних установок та штучних островів);

б) внутрішні води (визначені відповідними лініями або такі, що історично належать Україні, морські води, води портів, бухт, заток, губ і лиманів, гаваней і рейдів та інші водойми, частини вод річок, озер та інших водойм);

в) надра в межах кордонів України, у т.ч, надра під територіальним морем (на глибину, доступну для їх геологічного освоєння);

г) повітряний простір над суходолом і водним простором, у т.ч. над територіальним морем (на висоту до 100—110 км над рівнем моря);

д) територіальне море (прилеглий морський пояс) — смуга прибережних морських вод завширшки, до 12 морських миль (майже 19 км), відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки;

е) континентальний шельф України (дно і надра під територіальним морем), у т.ч. континентальний шельф островів, що належать Україні (однак скелі, не придатні для підтримання життя людини або для самостійної господарської діяльності, вважаються такими, що не мають континентального шельфу).

Крім того, до території України прирівнюються певні об’єкти, що перебувають під її суверенітетом;

є) військові кораблі (військовий корабель — це судно, яке належить до військових сил певної держави, має зовнішні ознаки, що визначають національність судна, знаходиться під командуванням офіцера, який перебуває на службі уряду даної держави, і має екіпаж, підпорядкований регулярній військовій дисципліні) чи шлюпки, що ходять під прапором України, незалежно від того, знаходяться вони у відкритому морі, в територіальних водах іншої держави чи іноземному порту;

ж) військові повітряні об’єкти, які знаходяться в будь-якому місці за межами повітряного простору України;

з) невійськові кораблі чи шлюпки, що приписані до портів на території України та ходять під прапором України у відкритому морі (тобто за.межами територіальних і внутрішніх вод іноземних держав);

й), невійськові повітряні об’єкти, зареєстровані в Укргані, які знаходяться у відкритому повітряному просторі (тобто за межами території України або території іноземних держав),

Вчинення особою злочину у межах перелічених територіальних просторів і на територіях перелічених об’єктів є підставою для притягнення її до кримінальної відповідальності саме за КК України, а не за кримінальним законом іншої держави, незалежно від громадянства особи і від того, чи є вона, наприклад, членом екіпажу корабля або повітряного судна тощо. Це стосується і випадків зіткнення або будь-якого іншого навігаційного інциденту із судном у відкритому морі, що тягне кримінальну відповідальність капітана чи іншої особи зі складу команди судна,

Окремі міжнародні акти вносять певні уточнення у ці правила.

Наприклад, відповідно до Конвенції з морського права, навіть на ті невійськові судна України, які проходять через територіальне море іншої держави, не поширюється кримінальна юрисдикція прибережної держави у зв’язку з будь-яким злочином, вчиненим на борту судна під час такого проходу, якщо: а) наслідки злочину не поширюються на прибережну державу; б) злочин не порушує спокій у прибережній державі ‘або порядок в територіальному морі; в) капітан судна, дипломатичний агент або консульська посадова особа держави прапора судна не звернулась до місцевої влади з проханням про надання допомоги; г) злочин не пов’язаний з незаконною торгівлею наркотичними засобами або психотропними речовинами.

Згідно з Конвенцією про злочини та деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна, злочини, вчинені на повітряному судні, що належить державі—учасниці Конвенції, крім судна, що використовується на військовій, митній і поліцейській службі, з метою видачі розглядаються як такі, що були вчинені на території держави реєстрації повітряного судна. Тобто у певних випадках кримінальна юрисдикція України поширюється і на злочини, вчинені на борту невійськових повітряних об’єктів, зареєстрованих в Україні, які знаходяться у польоті над територією інших держав. Винятками із цього правила згідно із зазначеною Конвенцією є випадки, коли злочин: а) має наслідки на території іншої держави; б) вчинено громадянином цієї держави чи особою, що постійно проживає на її території або відносно таких осіб; в) спрямований проти безпеки цієї держави; г) полягає у порушенні діючих у цій державі правил польотів чи маневрування повітряних суден; д) здійснення юрисдикції є необхідним для забезпечення зобов’язання цієї держави відповідно до багатосторонньої міжнародної угоди.

Що стосується виключної (морської) економічної зони України (її ширина становить 200 морських миль, або близько 320 км, відлічених у такий самий спосіб, як і територіальне море), то вона, згідно з цією ж Конвенцією, прирівнюється до території України, але не у всіх випадках. Підставою для притягнення особи, незалежно від громадянства, до кримінальної відповідальності за КК України є вчинення нею у межах вказаної зони лише певних видів злочинів (наприклад, пов’язаних з порушенням митних, фіскальних, санітарних та імміграційних правил, правил стосовно безпеки експлуатації штучних островів, установок і споруд, правил рибальства та інших правил, спрямованих на збереження живих ресурсів).

Особливий правовий режим мають місця перебування науково-дослідних антарктичних станцій (Україна на сьогодні має одну таку станцію — “Фарадей”), території дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном, автомашини послів під прапором України, місця розташування військових частин України на території інших країн, космічний простір, включаючи Місяць, космічні та деякі інші об’єкти. Ці об’єкти не знаходяться під суверенітетом України. Наша держава лише має права щодо проведення на них окремих видів діяльності, а на території дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном діє принцип імунітету території, який означає заборону здійснення на цій території слідчих дій без дозволу керівника представництва (установи). Злочин, вчинений на цих територіях (об’єктах), тягне відповідальність за КК України відповідно до правил, встановлених його ст. ст. 7 і 8.

3. Згідно з ч. 2 ст. 6 для того, щоб злочин вважався вчиненим на території України, достатньо, щоб його було: 1) почато і закінчено на території України; 2) почато, продовжено і закінчено або припинено на території України; 3) почато на території України, а продовжено, закінчено або припинено за її межами; 4) почато і продовжено на території України, а закінчено або припинено за її межами; 5) почато на території Укриши, продовжено за її межами, а закінчено або припинено знову на території України; 6) почато і продовжено за межами України, а закінчено або припинено на території України; 7) почато за межами України, продовжено на її території, а закінчено або припинено знову за межами України, тощо.

Початком вчинення злочину слід вважати вчинення діяння, яке може бути кваліфіковане як готування до того чи іншого злочину (крім злочину невеликої тяжкості), замах на нього, або, якщо злочин не має стадій готування та замаху, — безпосередній початок вчинення діяння, яке може бути кваліфіковане як злочин. Під продовженням злочину, тут розуміється вчинення діяння, характерного для триваючого чи продовжуваного злочину, а під припиненням злочину — припинення триваючого чи продовжуваного злочину. Про час вчинення закінченого злочину див. коментар до ст. 4.

4. Відповідно до ч. З ст. 6 злочин вважається вчиненим на території України у разі, якщо: а) злочин було почато, продовжено або закінчено на території України його виконавцем або хоча б одним із співвиконавців незалежно від їх загальної кількості — при простій формі співучасті, а також при вчиненні злочину організованою групою чи злочинною організацією; б) виконавець (виконавці) злочину діяв за межами України, але принаймні один із його інших співучасників — організатор, підбурювач або пособник — діяв на території України — при співучасті з розподілом ролей.

5. Дипломатичними представниками іноземних держав є глави дипломатичних представництв і члени дипломатичних представництв інших держав в Україні. Вони підлягають кримінальній юрисдикції України лише у разі чітко висловленої згоди на це акредитуючої держави. Вказану згоду на притягнення однієї із вказаних осіб до кримінальної відповідальності держава висловлює позбавленням її імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування.

До інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами не є підсудними у кримінальних справах судам України у разі вчинення ними злочину на території України, належать, зокрема: консульські посадові особи, крім випадків, коли вони переслідуються завчинення тяжкого злочину або коли йдеться про виконання вироку (ухвали, постанови) суду, що набрав законної сили; консульські службовці — щодо діянь, вчинених при виконанні службових обов’язків;

глави дипломатичних представництв і члени дипломатичного персоналу дипломатичних представництв іноземних держав у третіх державах, які прямують транзитом через територію України, а також члени їхніх сімей, які проживають разом з ними, не є громадянами України і супроводжують зазначених осіб або прямують окремо, щоб приєднатися до них чи повернутися до своєї держави, — лише в межах, необхідних для забезпечення їх проїзду;

дипломатичні та консульські кур’єри, статус яких підтверджується офіційними документами, — при виконанні своїх обов’язків, у т.ч. тимчасові кур’єри — до моменту доставки ними дипломатичної (консульської) пошти за призначенням, а також дипломатичні та консульські кур’єри, які прямують транзитом через територію України; члени сімей глав дипломатичних представництв і членів дипломатичного персоналу, якщо вони проживають разом з останніми і не є громадянами України;

члени адміністративно-технічного персоналу дипломатичних представництв і члени сімей цього персоналу, якщо вони проживають разом із першими і не є громадянами України або не проживають в Україні постійно;

члени обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, якщо вони не є громадянами України або не проживають в Україні постійно, — щодо діянь, вчинених при виконанні службових обов’язків;

представники іноземних держав, члени парламентських і урядових делегацій іноземних держав, які прибувають в Україну для участі в міждержавних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах або з іншими офіційними дорученнями, а також члени їхніх сімей, які їх супроводжують і не є громадянами України;

представники іноземних держав, члени парламентських і урядових делегацій іноземних держав, які прямують транзитом через територію України для участі в міждержавних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах або з іншими офіційними дорученнями, а також члени їхніх сімей, які їх супроводжують і не є громадянами України, — лише в межах, необхідних для забезпечення їх проїзду;

Генеральний Секретар і всі помічники Генерального Секретаря ООН, їхні дружини і неповнолітні діти; інші представники держав — членів ООН у головних та допоміжних органах ООН і на конференціях, що скликаються ООН (делегати, їхні заступники, радники, технічні експерти і секретарі делегацій), якщо вони не є громадянами України, — під час виконання ними своїх службових обов’язків, проїзду до місця засідання і звідти, а також і після того, як вони перестали бути представниками держав — членів ООН; інші посадові особи ООН (відповідно до категорій, визначених Генеральним Секретарем ООН і доведених до відома Уряду України) — у зв’язку з виконанням ними своїх службових обов’язків; експерти у відрядженнях у справах ООН — під час виконання ними своїх службових обов’язків, а також і після того, як їх відрядження закінчилось;

головний адміністратор та посадові особи, які виконують його обов’язки за його відсутності, а так само їхні дружини і неповнолітні діти; інші представники членів спеціалізованих установ ООН — під час виконання ними своїх обов’язків і при поїздках до місця засідань і звідти, а також і після того, як вони перестали бути вказаними представниками; представники держав — членів Ради Європи в Комітеті міністрів, а так само їхні заступники, радники, технічні експерти і секретарі делегацій, якщо вони не є громадянами України, у т.ч. особи, які беруть участь у засіданнях заступників міністрів, — під час виконання ними своїх службових обов’язків, а також після цього; представники держав — членів Ради Європи в Консультативній асамблеї та їхні заступники — якщо злочин полягає у сказаному ними або в їхньому голосуванні на виконання службових обов’язків; ці самі особи, незалежно від їхнього громадянства і від того, чи є вони членами парламенту, — під час сесії, засідань комітетів та підкомітетів, а також, незалежно від часу проведення сесії, під час подорожування до Консультативної асамблеї та звідти (у межах імунітету, який надається народним депутатам України); Генеральний секретар Ради Європи, його заступник, їхні дружини та неповнолітні діти (у межах імунітету, який надається дипломатичним представникам); постійні представники держав — членів Ради Європи, якщо вони не є громадянами України,— під час виконання своїх службових обов’язків і подорожування до місця засідань та звідти (у межах імунітету, який надається дипломатичним предста_: вникам); інші посадові особи Ради Європи (згідно зі списком, складеним Генеральним секретарем і доведеним до відома Уряду України) — у зв’язку з виконанням ними своїх посадових обов’язків;

представники держав — членів Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) (делегати, заступники делегатів, радники, технічні експерти і секретарі делегацій, які беруть участь у роботі ОЧЕС та її органів), якщо вони не є громадянами України, — під час виконання своїх функцій і поїздок до місць зустрічей і у зворотному напрямку, а стосовна усних і письмових висловлювань або всіх вчинків, заподіяних ними при виконанні своїх службових обов’язків,— і після закінчення виконання цих обов’язків; працівники Постійного міжнародного секретаріату (ПМС) ОЧЕС (директорський, професійний і допоміжний персонал згідно зі списком, складеним Генеральним секретарем ПМС ОЧЕС і доведеним до відома Уряду України) — стосовно слів і дій, здійснених ними при виконанні своїх службових обов’язків та в межах їхніх повноважень, а ті із них, які є громадянами або мають постійне місце проживання в державі перебування ПМС ОЧЕС, — щодо діянь, вчинених під час виконання своїх обов’язків;

делегати, особи, які їх заміщують, радники, технічні експерти і секретарі делегацій держав — членів Організації економічного співробітництва та розвитку, а так само її учасників, що не є членами, які акредитовані при Організації або беруть участь у роботі зібрання, що скликається Організацією; щодо дій, виконаних відповідно до їхніх службових Обов’язків, у т.ч. і після закінчення їх

виконання — інші посадові особи Організації (згідно зі списком, який подається Урядові України);

члени персоналу (згідно зі списком), який виконує обов’язки, пов’язані зі здійсненням спостережних польотів відповідно до Договору про відкрите небо, на весь період з моменту прибуття на територію України і до вибуття з неї та в подальшому — щодо дій, вчинених під час здійснення своїх офіційних функцій; члени вказаного персоналу, які прямують транзитом через територію України, і члени їхніх сімей, якщо вони проживають разом з ними, не є громадянами України і супроводжують зазначених осіб або прямують окремо, щоб приєднатися до них чи повернутися до своєї держави, — у межах, необхідних для забезпечення їхнього проїзду; військовослужбовці, які входять до складу з’єднань та військових частин Чорноморського флоту Російської Федерації, дислокованих на території України, а також члени їхніх сімей, які є громадянами Росії, — якщо злочин вчинено проти Російської Федерації, або проти осіб, які входять до складу військових формувань або членів їхніх сімей — громадян Росії; вказані військовослужбовці — якщо злочин вчинено під час виконання службових обов’язків у місцях дислокації військових формувань;

військовослужбовці польської національної складової частини спільного україно-польського військового миротворчого батальйону, — якщо злочин пов’язаний з виконанням службових обов’язків і спрямований виключно проти майна або безпеки Польщі або виключно проти особи або майна іншого члена збройних сил Польщі чи їх цивільного персоналу;

військовослужбовці інших країн, які є військовополоненими, — у разі вчинення ними втечі з полону, спроби такої втечі і співучасті у ній, а так само у разі вчинення злочинів, метою яких було полегшення втечі та які не супроводжувались насильницькими діями проти життя і здоров’я (наприклад, виготовлення та використання підроблених документів, крадіжка без мети збагачення тощо).

Принцип екстериторіальності відповідно до законів та міжнародних договорів України може поширюватися і на інших осіб (наприклад, на інші категорії військовослужбовців, на журналістів, представників певних міжнародних організацій тощо).

6. Випадки позитивного вирішення дипломатичним шляхом питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників у світовій практиці мають місце. Міжнародні договори містять для цього відповідні підстави. Наприклад, відповідно до Конвенції про привілеї та імунітети Об’єднаних Націй імунітет від кримінальної відповідальності посадовим особам ООН надається не для їх особистої користі, а в інтересах Організації. Тому Генеральний Секретар ООН має право і обов’язок відмовитися від імунітету, що наданий будь-якій посадовій особі, якщо імунітет заважає відправленню правосуддя і від нього є можливість відмовитися без шкоди для інтересів ООН. Подібні положення містяться і в інших міжнародних договорах України.

Якщо” ж іноземна держава чи міжнародна організація не вважає за можливе притягнення її дипломатичного представника чи іншої особи із числа перелічених вище до кримінальної відповідальності заКК України, така особа може бути визнана Україною персоною поп дтаїа, що тягає видворення її за межі України у порядку, встановленому Законом України “Про правовий статус іноземців”, і, за рішенням компетентних органів держави її громадянства, притягнута до кримінальної відповідальності за кримінальним законом дієї держави.

На сьогодні є чинними консульські конвенції, укладені Радянським Союзом з Великобританією, Єменом, Кубою, Монголією, Норвегією, Сомалі, США, Францією, Швецією, Японією, а також укладені після 1991 р. Україною з Азербайджаном, Болгарією, В’єтнамом, Грузією, Північною Кореєю, Китаєм, Литвою, Македонією, Молдовою, Польщею, Росією, Румунією, Туреччиною, Туркменіс-таном, Узбекистаном, Угорщиною, деякими іншими країнами. У разі ж, якщо представникам України в іноземній державі не забезпечується така сама недоторканність, яка забезпечується представникам іноземних держав в Україні, Кабінетом Міністрів України або іншим уповноваженим органом щодо представника такої держави може бути винесено рішення про притягнення його до кримінальної відповідальності за КК України.

7. Положення ч. 4 ст. 6 не стосується громадян України, які за законами України користуються недоторканністю. Адже щодо них вона має інший аспект — процесуальний. Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни України є рівними перед законом. Президент України, народні депутати України та судді, так само як й інші громадяни, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, але в дещо іншому, більш складному процесуальному порядку, який слугує додатковою гарантією їх політичної та професійної незалежності.

Конституція України (ст. ст, 2, 9,24,261.

Конвенція про привілеї та імунітети об’єднаних націй від ІЗ лютого 1946 р. УРСР приєдналась до Конвенції20листопада 1953р. (ст. ст. ІУ-У).

Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ від 21 листопада 1947р. СРСР приєднався до Конвенції 10 січня 1966р. (ст. ст. У-УІ).

Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949р. Ратифікована СРСР17квітня 1954р. (ст. ст. 91-93).

Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи від 2 вересня 1949р. Україна приєдналась до Угоди І жовтня 1996 р.

Протокол до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи від 6листопада 1952р. Україна приєдналась до Протоколу І жовтня 1996р.

Конвенція про континентальний шельф від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 р.

Конвенція про територіальне море і прилеглу зону від 29 квітня 1958р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960р.

Конвенція про відкрите море від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960 р. (ст. ст. 2-16,27-33, 95-97, 121).

Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. Ратифікована СРСР 11 лютого 1964 р. (ст. ст. 29-32,37-40).

Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. СРСР приєднався до Конвенції 23 березня 1989р. (ст. ст. 41-45,53-54,58,63, 71),

Конвенція про злочини та деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна, від 14 вересня 1963р. УРСР приєдналася до Конвенції 21 грудня 1987р.

Конвенція про спеціальні місії від 16 грудня 1969 р. Україна приєдналась до Конвенції 14липня 1993р. (ст. ст.21,29,31,36,37-43).

Угода про правоздатність, привілеї, імунітети Міжнародної організації космічного зв’язку “Йнтерспутник” від 20 вересня 1976р. Ратифікована СРСР 14 грудня 1976 р.

Конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982р. Ратифікована Україною 3.червня /999р. (ст.ст. 27, 55-74,97,121).

Гельсінкський договір з відкритого неба від 24 березня 1992 р. Ратифікований Україною 2 березня 2000 р. (розд. II ст. XIII).

Угодга між Украіною І Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 р. Ратифікована Україною 24 березня 1999 р. (ст. 19).

Угода між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій від 26 листопада 1997 р. Ратифікована Україною 6 квітня 2000 р.

Угода між Кабінетом Міністрів України та Організацією економічного співробітництва та розвитку щодо привілеїв, імунітетів та пільг, наданих Організації, від 19 грудня 1997р. Ратифікована Україною 7липня 1999р.

Додатковий протокол про привілеї та імунітети Організації Чорноморського економічного співробітництва від ЗО квітня 1999 р. Ратифікований Україною 6липня2000р.

Закон України Про правовий статус іноземців від 4 лютого 1994 р. (ст. ст. 32,34).

Закон України “Про державний кордон України від 4 листопада 1991 р. (ст. ст. 1-6, 13-14).

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Затверджене указом Президента України № 198/93 від 10 червня 1993 р. (п. п. 13,25).

Стаття 7. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України

І. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за В межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті, за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини.

1. У ч. 1 ст. 7 і в ст. 8 визначено такий принцип дії кримінального закону у просторі, як принцип громадянства. Відповідно до цього принципу:

1) громадяни України та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, у разі вчинення ними злочину за її межами, підлягають відповідальності за КК України як правило, тобто якщо інше не передбачено відповідними міжнародними договорами України;

2) іноземці та особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні і вчинили злочини за п межами, підлягають відповідальності за КК України як виняток, тобто лише у випадках, коли це прямо передбачено міжнародними договорами України або коли вчинений ними злочин, передбачений КК України, є особливо тяжким злочином проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

Принцип громадянства має значення для застосування КК України у випадках вчинення злочинів за межами України, коли на момент виявлення злочину чи встановлення винного останній знаходився на території України або був виданий їй.

2. Громадянин України — це особа, яка набула громадянства України у порядку, передбаченому законами України і міжнародними договорами України. Винятковий перелік осіб, які належать до громадян України, визначено у Законі України “Про громадянство України”. Крім того, згідно з цим Законом, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила щодо визнання певних осіб громадянами України, застосовуються правила міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Законодавство України не визнає подвійного громадянства. Водночас, такі факти можуть мати місце у випадках, коли інша держава не визнає своїм обов’язком повідомляти Україну про надання свого громадянства тій чи іншій особі. Якщо під час провадження кримінальної справи встановлено, що особа має, крім українського, ще й громадянство іншої держави, слід виходити із того, що набуття нею іноземного громадянства виключає її із числа громадян України (принцип єдиного громадянства).

Особою без громадянства, що проживає постійно в Україні, є особа, яку жодна із держав відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином і яка має постійне місце проживання на території України на підставі українських документів — посвідки на постійне проживання. Це може бути особа, яка перебуває на території України як іммігрант, прибула на навчання на термін дії угоди про навчання тощо.

3. Випадками, коли громадяни України, відповідно до її міжнародних договорів, не підлягають відповідальності за КК України у разі вчинення ними злочину за її межами (принцип покровитель-ства) є, наприклад, відповідні положення Угоди між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях п& егідою міжнародних організацій. Згідно з цією Угодою українські військовослужбовці спільного україно-польського миротворчого батальйону у разі вчинення ними злочину на території Польщі несуть кримінальну відповідальність не за КК України, а за КК Польщі, якщо злочин не пов’язаний з виконанням службових обов’язків, або, хоча й пов’язаний з виконанням таких обов’язків, але не спрямований виключно проти майна, безпеки України або виключно проти особи, майна іншого члена Збройних Сил України або цивільного персоналу України.

4. Положення ч. 2 ст. 7 відтворює правовий принцип - “одна дія двічі не карається”, який випливає із п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, де зазначено, що ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону, і ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності, одного виду за одне й те саме правопорушення. У ст. ст. 35 — 37 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах цей принцип визначений дещо вужче. Крім того, п. п. 2 і З ст. 35 Конвенції визначають випадки, коли Договірна Держава не зобов’язана визнавати принцип “одна дія двічі не карається”.

Ч. 2 ст. 7 виключає можливість невизнання в Україні вказаного принципу і надає можливість, прямо дозволену ст. 37 цієї Конвенції, для найбільш широкого його тлумачення: громадяни України, особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які за вчинені злочини зазнали покарання за межами України, не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини у будь-якому разі.

Проте закон не встановлює жодних перепон для того, щоб: а) притягнути особу в Україні до іншої, крім кримінальної, відповідальності. Наприклад, за вчинення розбою особа може бути притягнена до кримінальної і цивільно-правової відповідальності, за викрадення шляхом розтрати — до кримінальної, дисциплінарної і матеріальної або цивільно-правової відповідальності тощо; б) два чи більше рази притягнути особу до кримінальної відповідальності за вчинення нею двох чи більше злочинів, незалежно від того, на території України чи за її межами вони були вчинені.

Під особами, які зазнали покарання, у ч. 2 ст. 7 слід розуміти осіб, які відповідним судовим рішенням були засуджені з призначенням їм покарання. У межах дії Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах до вказаних осіб належать також особи, які були засуджені без призначення їм покарання, щодо яких було винесено рішення про застосування до них примусових заходів медичного чи виховного характеру, а так само особи, які були виправдані або звільнені судом від кримінальної відповідальності. Особами, які зазнали покарання, відповідно до вказаної вище Конвенції не є особи, щодо яких рішення про звільнення від кримінальної відповідальності було прийнято органом дізнання, слідчим або прокурором.

У зв’язку з різним визначенням складу злочину у кримінальному законодавстві різних країн може постати проблема встановлення факту, зазнала особа покарання за цей самий злочин або за інший. У таких випадках слід визначити, наскільки точну юридичну оцінку отримало фактично вчинене особою діяння. Якщо, наприклад, особа вчинила умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягло смерть потерпілого, але зазнала покарання за межами України лише за вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, це не виключає можливості притягнення її до кримінальної відповідальності за КК України за вчинене діяння з урахуванням його фактичних наслідків. Те саме стосується і випадків, коли особа за межами України зазнала стягнення за діяння, яке за законодавством відповідної держави визнається адміністративним порушенням, а за законодавством України — злочином.

Конституція України (ст. ст. 4, 9, 25, 26, 61).

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня ІУЬЬ р. Ратифікований Україною 19жовтня 1973 р. (п. 7ст. 14).

Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15травня 1972р. Україна приєдналась до Конвенції 22 вересня 1995р. ст. ст. 35-37).

Угода між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій від 26 листопада 1997 р. Ратифікована Україною 6 квітня 2000 р.

Закон України “Про громадянство України” у редакції від 18 січня 2001 р: (ст. ст. 1—5).