Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні засудженого від основного покарання за умови, що він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням допускається тільки: 1) при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк п’ять років чи менше; 2) з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи.

Отже, цей вид звільнення від відбування покарання не може бути застосований, якщо: а) особі призначено основне покарання у виді штрафу, громадських робіт, арешту, тримання в дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців, позбавлення волі на строк- більше п’яти років; б) у суду з урахуванням обставин справи не виникло переконання в тому, що для виправлення особи немає необхідності в реальному виконанні покарання.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо неповнолітнього може бути застосоване лише у разі засудження його до позбавлення волі на строк п’ять років чи менше (ч. 2 ст. 104).

Крім тяжкості вчиненого злочину, про особу винного можуть свідчити її вік, стан здоров’я, поведінка до вчинення злочину в побуті, за місцем роботи чи навчання, визнання її учасником війни, наявність у неї нагород, наявність судимості, адміністративних стягнень тощо. До інших обставин, які враховуються судом при застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням, належать: сімейне становище винного, наявність на його утриманні інших осіб, тяжкі захворювання членів сім’ї, громадянство і місце проживання винного тощо. Про врахування тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи див. також коментар до ст. 65.

2. Умовами, за яких випробування буде вважатися успішним (ч. 2 ст. 75, ч. 2 ст. 78) є: 1) невчинення засудженим нового злочину протягом визначеного, судом іспитового строку; 2) виконання протягом цього ж строку покладених на нього обов’язків (про їх зміст див. ст. 76 та коментар до неї); 3) невчинення засудженим систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення (про поняття таких правопорушень див. коментар до ст. 78). Дотримання зазначених умов свідчить про те, що засуджений довів своє виправлення.

Згідно зі ст. 77 у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Оскільки ухилення засудженого від цих покарань тягне відповідальність за ч. 1 ст. 389, то в разі такого ухилення протягом іспитового строку суд призначає винному покарання за правилами, передбаченими ст. ст. 71 і 72, і направляє засудженого для відбування покарання.

Вчинення засудженим протягом іспитового строку дисциплінарних правопорушень, а також адміністративних правопорушень, які не були систематичними, та/або не потягли за собою адміністративні стягнення, та/або не свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення, за змістом ст. ст. 75, 76 і 78 не береться судом до уваги при визнанні випробування успішним.

3. Ч. З ст. 75 визначає тривалість іспитового строку, протягом якого засуджена особа повинна довести своє виправлення, — від одного до трьох років. Цей строк законом не диференціюється залежно від виду і міри призначеного покарання. Проте суд при встановленні тривалості іспитового строку на^свій розсуд може враховувати тяжкість злочину, особу винного, вид і міру покарання та інші обставини.

При звільненні від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього іспитовий строк встановлюється тривалістю від одного до двох років (Ч. З ст. 104).

КПК (ст. ст. 408-2, 445-446).

Постанова ПВС № 3 від 4 червня 1993 р. “Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань розгляду кримінальних справ і постановляння вироку” (п. 14).

Постанова ПВС № 22 від 22 грудня 1995р. “ Про практику призначення судами кримінального покарання (п. 2).

Стаття 76. Обов’язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням

1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на засудженого такі обов’язки:

1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

4) періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи;

Пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців — командирами військових частин.

1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого один або декілька обов’язків, які передбачені ч. 1 ст. 76. Перелік зазначених обов’язків є вичерпним, і суд на власний розсуд не може покладати на особу, до якої застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, інших обов’язків, а також скасовувати повністю або частково чи доповнювати раніше покладені на засудженого обов’язки. Виконання вказаних обов’язків обмежується іспитовим строком, встановленим судом.

Про поняття потерпілого див. коментар до ст. 46, а про поняття захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших людей, — коментар до ст. 96. Види органів кримінально-виконавчої системи, а також порядок з’явлення засудженого для реєстрації до них, отримання дозволу на виїзд за межі України і повідомлення про зміну місця проживання, роботи або навчання визначені ВТК.

Відповідно до п. п. 2, 3 і 4 ч. 1 ст. 76 засуджений має право без дозволу відповідного органу кримінальне виконавчої системи виїжджати за межі України лише у разі, якщо це не порушує його обов’язків повідомляти про зміну місця проживання, роботи або навчання і періодично з’являтися для реєстрації в цей орган.

2. Застосування до засудженого звільнення від відбування покарання з випробуванням КК пов’язує із здійсненням контролю за поведінкою таких засуджених з метою встановлення факту його виправлення. Зміст контролю полягає у встановленні того, чи належно засуджений виконує покладені на нього обов’язки і чи не вчинив він правопорушень.

Суб’єктами такого контролю є: органи виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців — командири військових частин (у ст. 76 до командирів військових частин слід відносити також і начальників військових установ, в яких проходять службу засуджені військовослужбовці).

Стаття 77. Застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального зрання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Відповідно до ст. 77 у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може призначити засудженому будь-яке із передбачених ст. 52 покарань, що застосовуються як додаткові, крім конфіскації майна, а неповнолітньому засудженому — і крім позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (див. ст. 98).

Призначення засудженому додаткових покарань у випадку звільнення від відбування покарання з випробуванням здійснюється на підставах і в порядку, безпосередньо визначених у КК для даних видів покарання.

Так, штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його прямо передбачено в санкції Особливої частини КК (ч. З ст. 53), а щодо неповнолітнього — з урахуванням вимог ст. 99. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене за певних умов і у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК (ст. 55).

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу згідно зі ст. 54 може бути призначене лише за тяжкий або особливо тяжкий злочин. Згідно ж з ч. 1 ст. 75 суд може звільнити від відбування покарання з випробуванням засудженого, якому призначене більш м’яке покарання, ніж позбавлення волі, або покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, а згідно зі ст. 12 злочини, за які передбачено покарання

у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років і покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м’яке покарання, є злочинами, відповідно, середньої або невеликої тяжкості. Це означає, що у разі вчинення особою тяжкого або особливо тяжкого злочину їй може бути призначене вказане додаткове покарання лише у разі, якщо суд відповідно до ст. 69 попередньо визначив за необхідне призначити винному більш м’яке покарання, ніж передбачено законом,