Те саме діяння, якщо воно спричинило зараження двох чи більше осіб, —

Карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об’єктом злочину є здоров’я та життя особи.

2. З об’єктивної сторони злочин характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння — неналежне виконання медичним, фармацевтичним або іншим працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них; 2) суспільне небезпечні наслідки у вигляді зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини; 3) причинний зв’язок між зазначеними діянням і наслідками.

Про поняття неналежного виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків див. коментар до сг. 140, а про поняття вірусу імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, — коментар до ст. 130.

За ст. 131 можуть бути кваліфіковані, зокрема, такі діяння: використання нестерильних, належним чином непродезинфікованих медичних інструментів і шприців; переливання потерпілому крові (її компонентів) ВІЛ-інфікованого без проведення лабораторної діагностики на наявність ВІЛ-інфекції; використання інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин без їх лабораторного дослідження на ВІЛ-інфекцію; незабезпечення керівництвом закладу охорони здоров’я персоналу цього закладу необхідними засобами захисту згідно із встановленими КМ переліком та нормативами.

У невідкладних випадках, коли існує реальна загроза життю людини та єдиним засобом врятування хворого є термінове переливання крові, а належним чином перевіреної донорської крові немає, за згодою хворого або його законного представника допускається переливання неперевіреної на ВІЛ-інфекцію крові. Якщо усвідомлену згоду хворого отримати неможливо, рішення про переливання такої крові приймається консиліумом лікарів, а при неможливості скликання консиліуму — лікарем, який надає допомогу. Зараження на ВІЛ-інфекцію за вказаних обставин не утворює складу розглядуваного злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного зараження потерпілої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Це медичні, фармацевтичні та інші працівники.

Про поняття медичного і фармацевтичного працівника див. коментар до ст. ст. 139 і 140. До іншшг працівників слід відносити, наприклад: працівників станцій з переливання крові; працівників підприємств, на яких виготовляються тест-системи для діагностики ВІЛ-інфекції; службовців дипломатичних представництв та консульських установ України, які видають іноземцям та особам без громадянства візу на в’їзд в Україну без пред’явлення документів про відсутність у них ВІЛ-інфекції; працівників місць позбавлення волі, які мають забезпечити недопущення контактів ВІЛ-інфікова-них з іншими засудженими; осіб, які провадять лабораторні дослідження на наявність ВІЛ-інфекції у крові та її компонентах.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережністю.

5. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 131) є зараження двох або більше осіб. Про поняття цієї ознаки див. коментар до ст. 133.

Закон України “ Про донорство крові та П компонентів” від 23 червня 1995 р.

Перелік і нормативи застосування засобів індивідуального захисту працівників закладів охорони здоров’я, що проводять діагностичні дослідження на ВІЛ-ін-фекцію, надають медичну допомогу ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД, а також контактують з кров’ю та іншими біологічними матеріалами від ВІЛ-інфікованих осіб. Затверджені постановою КМ № 202б від 18 грудня /998 р.

Наказ МОЗ “Про забезпечення безпеки та якості донорської крові, її компонентів та виготовлених з них препаратів “ № 353 від 10 грудня 1998 р.

Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з переробки (зберігання донорської крові та її компонентів, реалізації їх і виготовлених з них препаратів та контроль за їх дотриманням. Затверджена наказом ЛП, МОЗ № 44/118 від 11 травня 1999 р.

Стаття 132. Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби

Розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, —карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території України, мають право на: 1) медичний огляд з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини; 2) одержання офіційного висновку про результати такого медичного огляду та кваліфікованих рекомендацій щодо запобігання розповсюдженню ВІЛ-інфекції. Медичний огляд провадиться добровільно і, за бажанням особи, — анонімно. Облік, реєстрація ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян та медичний нагляд за ними повинні здійснюватись з дотриманням принципів конфіденційності та поваги до особистих прав і свобод людини, визначених законами та міжнародними договорами України.

2. Об’єктом злочину є встановлений порядок надання інформації про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, права і свободи громадян.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у розголошенні відомостей про: 1) проведення медичного огляду особи на виявлення зараження ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД); 2) його результати.

Відомості про результати медичного огляду, наявність чи відсутність ВІЛ-інфекції в особи, яка пройшла медичний огляд, є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Передача таких відомостей дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, передбачених законом, також законним представникам цієї особи, закладам охорони здоров’я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду. Порядок оформлення та збереження відповідної медичної документації встановлюється МОЗ. Облік ВІЛ-інфікова-них і хворих на СНІД осіб ведеться обласними (міськими) санітарно-епідеміологічними станціями і обласними (міськими) центрами профілактики СНІДу.

Розголошення відомостей означає, що особа, яка зобов’язана зберігати відповідну інформацію в таємниці, незаконно ознайомлює з нею сторонніх осіб або своєю поведінкою створює умови, які надають стороннім особам можливість ознайомитись з відповідними відомостями.

Способи розголошення відомостей можуть бути різними і на кваліфікацію вчиненого за ст. 132 не впливають: повідомлення у розмовах, наукових статтях, виступах, лекціях, засобах масової інформації, надання сторонній особі документів, що містять відповідні відомості, або недбале зберігання чи втрата таких документів тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли відповідні відомості стали відомі особі, яка не повинна була їх знати.

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Це: 1) службова особа лікувального закладу; 2) допоміжний працівник такого закладу, який самочинно здобув інформацію; 3) медичний працівник.

До лікувальних належать заклади, в яких особам надається лікувально-профілактична допомога, — поліклініки, лікарні, диспансери, клініки науково-дослідних інститутів, інші акредитовані заклади охорони здоров’я. Під службовими особами лікувальних закладів слід розуміти працівників вказаних закладів, які здійснюють функції організації та управління в сфері охорони здоров’я (генеральні директори, директори, головні лікарі, їхні заступники, керівники структурних підрозділів — завідуючі відділеннями, начальники відділів тощо). Про поняття медичний працівник див, коментар до ст. ст. 139 і 140.

Суб’єктами цього злочину можуть бути, зокрема, працівники центрів профілактики СНІДу, санепідемстанцій та інших закладів охорони здоров’я, яким повідомляються відомості про позитивні результаті медичних оглядів на ВІЛ-інфекцію, медичні працівники, які працюють у слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту з питань виконання покарань.

Якщо відомості про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби розголошені особою, яка не зазначена в диспозиції ст.!32 (скажімо, суддею, працівником прокуратури тощо), вона за наявності підстав може бути притягнута до відповідальності за ст. 145.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю.

Закон України “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” в редакції від 3 березня 1998 р.

Правила медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, обліку ВІЛ-інфікова-них і хворих на СНЩ та Медичного нагляду за ними. Затверджені постановою КМ № 2026 від 18 грудня 1998 р.

Інструкція щодо заповнення Звіту про ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД (форма № 1-США, квартальна). Затверджена наказом Мінстату України № 340 від 18 листопада 1996 р.

Порядок медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту Йсрати з питань виконання покарань. Порядок забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих. Затверджені наказом ДДПВП та МОЗ № 3/6 від 18 січня 2000 р.