Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не е небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину,—карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або по. збавленням волі на строк до трьох років.

Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій,—караються позбавленням волі від трьох до п’яти років.

1. Об’єктом злочину є здоров’я особи.

2. Об’єктивну його сторону характеризують: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причинний зв’язок між зазначеними діянням та наслідками.

Як випливає з ч. 1 ст. 122, умисним середньої тяжкості тілесним ушкодженням визнається умисне тілесне ушкодження, яке: 1) не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121, але при цьому 2) є таким, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Злочин вважається закінченим з моменту настання вказаних у ч. 1 ст. 122 наслідків.

Тривалим слід вважати розлад здоров’я строком понад 3 тижні (більш як 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину розуміється втрата загальної працездатності від 10% до 33% включно. Стійка втрата працездатності на одну третину працездатності або більше є ознакою тяжкого тілесного ушкодження і її спричинення в результаті умисного тілесного ушкодження слід кваліфікувати за ст. 121. Втрата загальної працездатності до 10% визнається незначною стійкою втратою працездатності і є ознакою умисного легкого тілесного ушкодження, відповідальність за яке встановлено ч. 2 ст. 125. Відсоток втрати працездатності визначається судово-медичною експертизою.

3. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Найчастіше умисел має неконкретизований характер. Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а результатом його дій стало заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчинене слід визнавати замахом на заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікувати за відповідними частинами ст. ст. 15 і 121.

Мотив цього діяння не має значення для його кваліфікації. Мета умисного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію діяння у двох випадках — коли нею є: 1) залякування потерпілого або його родичів; 2) їх примус до певних дій (ч. 2 ст. \2Ц. Водночас встановлення мотиву і мети при вчиненні умисного середньої, тяжкості тілесного ушкодження є обов’язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК (наприклад, за наявності відповідного мотиву такі тілесні ушкодження підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. ‘345, ч. 2 ст. 350, ч. 2 ст. 377, ч. 2 ст. 398). Кваліфікувати дії винних у таких випадках ще й за ч. 1 ст. 122 не потрібно.

5. Кваліфікованими видами умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 121) є вчинення його з метою: 1) залякування потерпілого або його родичів; 2) їх примусу до певних дій.

Залякування у складі цього злочину за своїм змістом є близьким до залякування у складі умисного тяжкого тілесного ушкодження, передбаченого ч. 2 ст. 121 (про його поняття див. коментар до ст. 121).

Особливістю цієї ознаки при заподіянні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є те, що залякування спрямовується, крім потерпілого, лише на його родичів, у той час, коли при вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження воно спрямовується проти будь-яких інших осіб. Крім того, особливістю залякування при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 122, є те, що вони не охоплює собою дій, які утворюють примус потерпілого чи його родичів до певних дій. Ця ознака як кваліфікуюча умисне середньої тяжкості тілесних ушкоджень виділена окремо у ч. 2 ст. 122, тоді як у ч. 2 ст. 121 вона не передбачена.

У складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 122, примус означає домагання від потерпілого або Його родичів вчинення або утримання від вчинення певних дій шляхом заподіяння потерпілому умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження. Якщо в результаті примусу потерпілим або його родичем було вчинено діяння, яке містить ознаки злочину, його слід оцінювати з урахуванням положень ст. 40.

Такий примус, якщо він поєднаний з вимогою щодо потерпілого або його родичів — передати чуже майно чи право на майно або вчинити будь-які дії майнового характеру; припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю; виконати чи

не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов’язання — глід кваліфікувати, відповідно, за ч. З ст. 189, ч. З ст. 206, ч. З ст. 355.

Під родичами у цій статті слід розуміти не лише близьких родичів (поняття яких розкрито в коментарі до ст. 115), а й інших родичів потерпілого.

Цорядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності. Затверджений постановою КМ № 111 від 4 квітня 1995 р.

правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затверджені наказом МОЗ №6 від 17 січня 1995 р.

Постанова ПВС “Про судову практику в справах про злочини проти життя І здоров’я людини” № 1 від 1 квітня 1994 р. (п. 26).

Стаття 123. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання

Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого,—карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

1. Об’єктом злочину є здоров’я особи.

2. Потерпілим від цього злочину може бути лише особа, яка своїми діями (протизаконним насильством чи тяжкою образою) викликала у винного стан сильного душевного хвилювання. Умисне заподіяння за зазначених у ст. 123 обставин тяжких тілесних ушкоджень іншим особам не може кваліфікуватися за цією статтею і підлягає правовій оцінці на загальних підставах, а специфічний емоційний стан винного може бути визнано обставиною, що пом’якшує покарання (п. 7 ч. 1 ст. 66).

3. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями (шляхом бездіяльності у зазначеному у ст. 123 стані його вчинити неможливо); 2) наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень; 3) причинним зв’язком між зазначеними діями та наслідком, а також 4) часом і певною обстановкою вчинення злочину.

Кваліфікація умисного тяжкого тілесного ушкодження за ст. 123 можлива лише за умови, що: і) воно заподіяне у стані сильного душевного хвилювання; 2) такий стан виник раптово; 3) це ста/лея внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Таким чином, привілейований склад умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, який передбачено цією статтею, обумовлений двома моментами: а) відповідною віктимною (неправомірною, аморальною) поведінкою потерпілого і б) викликаним нею певним емоційним станом винного.

Про поняття тяжких тілесних ушкоджень див. ст. 121 та коментар до неї, стану сильного душевного хвилювання — коментар до ст. ст. 66 та 116..

Таким, що вішак раптово, визнається стан сильного душевного хвилювання, процес виникнення і протікання якого характеризується неочікуваністю, миттєвістю, бурхливістю, швидкоплинністю. Про поняття протизаконного насильства і тяжкоГ образи див. коментар до ст. 116,

Виникнення стану сильного душевного хвилювання внаслідок застосування до особи насильства на законних підставах (наприклад, при затриманні її працівниками міліції у разі вчинення нею злочину чи іншого правопорушення) або ж не в результаті тяжкої образи виключає відповідальність особи, яка в такому стані умисно заподіяла тяжкі тілесні ушкодження, за ст. 123. Кримінальна відповідальність за заподіяння шкоди здоров’ю іншої особи (не лише тяжких, а й іншої тяжкості тілесних ушкоджень) у таких випадках настає на загальних підставах.

Якщо умисне тяжке тілесне ушкодження заподіяно після того, коли стан сильного душевного хвилювання пройшов, дії винного слід кваліфікувати за ст. 121. Протиправна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, яка пом’якшує покарання.

Ст. 123 передбачає відповідальність лише за умисне заподіяння у стані сильного душевного хвилювання тяжкого тілесного ушкодження. Умисне заподіяння за таких обставин середньої тяжкості та легкого тілесного ушкодження злочином не визнається. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, утворює склад злочину, передбаченого ст. 116. Особливістю умисного вбивства за зазначених обставин є те, що закон як окрему причину виникнення стану сильного душевного хвилювання винного передбачає систематичне знущання над ним. Таке діяння не виділяється окремо у складі злочину, передбаченого ст. 123, однак, якщо воно супроводжувалось протизаконним насильством або завдало винному чи іншій особі тяжкої образи, його також слід визнавати причиною виникнення стану сильного душевного хвилювання і при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження.

Якщо особа умисно заподіяла тяжкі тілесні ушкодження, перебуваючи при цьому у стані сильного душевного хвилювання, що виникло внаслідок зазначених у ст. 123 обставин, і одночасно діючи в стані необхідної оборони, перевищуючи її межі, вчинене слід кваліфікувати за ст. 124, оскільки ця стаття передбачає більш м’яке покарання, ніж ст. 123.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є час його вчинення. Цей злочин може бути вчинений лише в той час, коли винний перебуває у стані сильного душевного хвилювання. Найчастіше такий стан є короткочасним і триває всього декілька хвилин.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

4. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і перебувала під час вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого.

5. Суб’єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом. Психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину ха-

рактеризують дві особливості: 1) умисел завжди є таким, що раптово виник, і афектованим; 2) емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Постанова ПВС “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини” № 1 від 1 квітня 1994 р. (п. п. 23, 26, 27, 29, ЗО).

Постанова ПВС “Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільна небезпечних посягань № 4 від 28 червня 1991р. (п. ІІІ