Звільнення від кримінальної відповідальності

Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності

Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.

Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

1. Звільнення від кримінальної відповідальності — це врегульована кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством відмова держави в особі компетентних органів від засудження особи, яка вчинила злочин, від застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Про поняття кримінальної відповідальності див. коментар до ст. 3.

За своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності характеризується трьома моментами: 1) не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин (обвинувальний вирок суду не постановляється); 2) до винного не застосовується покарання; 3) через відсутність обвинувального вироку звільнена від кримінальної відповідальності особа вважається такою, що не має судимості.

Звільнення від кримінальної відповідальності в контексті розглядуваного правового інституту не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У даному випадку КК виходить із встановлення факту вчинення особою кримінальне караного діяння, а тому передбачені розділом ІХ Особливої частини КК підстави звільнення від кримінальної відповідальності визнаються нереабілітуючими.

2. Від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що містить склад конкретного злочину, передбаченого КК. У зв’язку з цим звільнення від кримінальної відповідальності потрібно відрізняти від випадків, коли склад злочину як підстава кримінальної відповідальності взагалі відсутній, що виключає кримінальну відповідальність. Йдеться про: 1) дію або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через ма-лозначність не становить суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11); 2) добровільну відмову (ст. 17); 3) обставини, що виключають злочинність діяння (ст. ст. 36 — 43).

3. КК передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності: 1) у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45); 2) у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46); 3) у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47); 4) у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48); 5) у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49); 6) на підставі закону про амністію або акта помилування; 7) у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97); 8) спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів (передбачені, зокрема, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст. 212, ч. З ст. 369),

4. Закон визначає звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК, виключною компетенцією суду (ч. 2 ст. 44).

5. Звільнення від кримінальної відповідальності слід відрізняти від звільнення від покарання. Вказані правові інститути відрізняються один від одного, зокрема, за підставами та умовами застосування, стадіями кримінального процесу. Якщо від кримінальної відповідальності звільняються підозрюваний, обвинувачений, підсудний, а також особа, чий кримінально-процесуальний статус ще не визначено (у разі відмови в порушенні справи), то від покарання звільняється засуджений, тобто особа, обвинувальний вирок суду щодо якої набрав чинності. Звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання регламентовано різними розділами Загальної частини КК (розділи IX і XII).

Конституція України ст. ст. 92,106).

Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

1. Ст. 45 передбачає новий, невідомий КК 1960 р. вид звільнення від кримінальної відповідальності. У КК 1960 р. дійове каяття розглядалося лише як обставина, що пом’якшує відповідальність. Сутність дійового каяття як підстави обов’язкового звільнення від кримінальної відповідальності полягає у тому, що особа, яка вчинила злочин, не лише внутрішньо переживає і словесно розкаюється у вчиненому, а й підтверджує це своїми соціальне корисними й активними діями. Вчинити їх вона може з власної ініціативи, проте застосування ст. 45 не виключається у тому разі, коли дійовому каяттю передувала роз’яснювальна робота компетентних органів про позитивні наслідки поведінки, описаної у зазначеній статті.

2. Особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям, якщо: 1) вона вчинила злочин вперше; 2) вчинене нею діяння належить до злочинів невеликої тяжкості;

3) її посткримінальна поведінка є позитивною і повністю відповідає змісту дійового каяття, яке включає такі обов’язкові елементи, як: а) щире покаяння особи; б) активне сприяння розкриттю злочину; в) повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди. Для застосування ст. 45 слід встановити, як правило, сукупність всіх перерахованих елементів. Проте, якщо посягання фактично не спричинило суспільне небезпечних наслідків, дійове каяття може не включати повне відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди.

Сфера застосування ст. 45 охоплює як закінчені, так і незакінчені злочини. Якщо злочин вчинено у співучасті, то питання про звільнення від відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям вирішується лише щодо того співучасника, який виконав усі зазначені у цій статті вимоги.

3. Під вчиненням злочину вперше у ст. 45 розуміється, що особа раніше не вчинила будь-якого діяння, передбаченого Особливою частиною КК, про що на практиці свідчить відсутність: 1) у особи непогашеної або незнятої судимості за раніше скоєний злочин; 2) кримінальної справи, порушеної у зв’язку із вчиненням особою будь-якого злочину. Особою, яка вперше вчинила злочин, з юридичної точки зору слід також визнавати того, кого за раніше пред’явленим обвинуваченням судом було виправдано, а також того, хто раніше хоч і вчинив кримінальне каране діяння, проте у встановленому законом порядку був звільнений від кримінальної відповідальності.

4. Щире покаяння означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Будучи внутрішнім, морально-психічним процесом у свідомості особи, яка вчинила злочин, щире покаяння підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням посткримі-нальної поведінки винного, правдивості його свідчень під час досудового слідства і розгляду справи у суді тощо. Сприяння розкриттю злочину і добровільне відшкодування заподіяної шкоди, що не супроводжується щирим покаянням, є обставинами, які пом’якшують відповідальність при призначенні покарання (п. п. 1 і 2 ч. 1 ст. 66).

5. Під активним сприянням розкриттю злочину слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам дізнання, досудового слідства і суду у встановленні істини у справі, з’ясуванні фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину. Це може полягати зокрема у: повідомленні про всі відомі епізоди й обставини вчинення злочину; викритті інших співучасників; визначенні ролі кожного з них у вчиненні злочину; повідомленні про їхнє місцезнаходження; поданні допомоги в їх затриманні; видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Неповідомлення компетентним органам про інших відомих винному співучасників злочину виключає наявність такої обставини, як активне сприяння розкриттю злочину.

6. Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди — це дії, які фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Закон прямо вказує на те, що звільнення від кримінальної

відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям можливе тільки у разі реального відшкодування у повному обсязі заподіяної злочином шкоди, 3 огляду на це, ст. 45 не може бути застосована у випадках, коли обвинувачений (підсудний) лише обіцяє відшкодувати заподіяні ним збитки у майбутньому.

Відшкодуванням завданих збитків та усуненням заподіяної шкоди слід визнавати зокрема: повернення викраденого майна або надання потерпілому замість викраденого, знищеного чи пошкодженого рівноцінного майна; компенсацію у грошовій формі вартості викраденого, знищеного чи пошкодженого майна; відновлення своєю працею або за свій рахунок властивостей пошкодженого майна; оплату вартості лікування потерпілого; внесення належної суми аліментів особою, яка обвинувачується в злісному ухиленні від їх сплати; усунення моральної шкоди у тій формі, яка задовольняє потерпілого (вибачення у публічній формі, спростування неправдивих відомостей у засобах масової інформації, грошова компенсація). Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 здійснюється незалежно від того, чи погоджується на це потерпілий.