Ті самі дії, поєднані ІЗ втягуванням в діяльність групи неповнолітніх,—караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

1. Об’єктом злочину є встановлений порядок проповідування релігійних віровчень та відправлення релігійних обрядів, який забезпечує здоров’я громадян, статеву свободу, статеву недоторканість та моральність.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується діями, що проявляються в організації або керівництві групою фізичних осіб. Ці дії можуть бути кваліфіковані за ст, 181 лише за умови, що діяльність такої групи: 1) поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людей або статевою розпустою; 2) здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів.

Понятгя заподіяння шкоди здоров’ю людей у цьому складі охоплює заподіяння смерті або тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Якщо заподіяння шкоди здоров’ю утворює склад більш тяжкого злочину; ніж передбачений ч. І ст, 181, вчинене за наявності підстав слід додатково кваліфікувати за ст. 115, ч. 2 ст, 119, ч. ч. 2 або 3 ст. 120, 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126, ст. 127.

Під статевою розпустою слід розуміти вчинення розпусних дій, пов’язаних з неупорядкованим статевим спілкуванням, задоволенням статевої пристрасті неприродним способом тощо стосовно членів такої групи або інших осіб. Детальніше про розпусту див, коментар до ст. ст. 156 і 302. Якщо діяльність зазначеної групи пов’язана із вчиненням конкретних актів зґвалтування, насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості, то дії винних у цьому осіб потребують додаткової оцінки за ст. ст, 152, 153, 155.

Організація групи передбачає сукупність дій, спрямованих на утворення такої групи (підшукування членів групи, приміщення чи іншого місця для спільного здійснення її діяльності, планування такої діяльності тощо).

Керівництво групою — це дії, що спрямовані на управління процесом підтримання функціонування групи і полягають, зокрема, у. координації діяльності групи, відданні відповідних розпоряджень, керуванні обрядами, прийнятті рішень щодо покарання членів групитощо.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій по утворенню зазначеної групи або керівництву нею.

3. Суб’єкт злочину загальний. Ним може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку і здійснювала організацію або керівництво зазначеною групою. Особи, які брали участь у діяльності такої групи, не є суб’єктами цього злочину і можуть нести відповідальність лише за злочини, безпосередньо пов’язані із заподіянням шкоди здоров’ю або посяганням на статеву свободу чи статеву недоторканість,

4. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

5. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення зазначених у ч. 1 ст. 181 дій, поєднаних із втягуванням в діяльність зазначеної групи неповнолітніх. Під неповнолітнім слід розуміти особу, яка не досягла 18 років.

Організація або керівництво зазначеною групою, поєднана із розпусними діями щодо неповнолітніх, повністю охоплюється ч. 2 ст, 181 і додаткової кваліфікації за ч. ч, 1 або 2 ст. 156 не потребує.

Закон Украіни “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р, (ст. ст. 13, 16).

Стаття 182. Порушення недоторканності приватного життя

Незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації,—

Караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

2. Об’єктом злочину є право громадянина на недоторканність приватного життя, особисту та сімейну таємницю.

3. Предметом злочину є конфіденційна інформація про особу. Нею є відомості про приватне життя особи, що становлять її особисту чи сімейну таємницю (зокрема, інформація про освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані про особу) і поширюються за її бажанням відповідно до передбачених нею умов. Під приватним життям особи розуміється сфера життєдіяльності окремої особи, яка включає в себе зв’язки особи з іншими людьми, її приватні справи, сімейні стосунки тощо, тобто все, що пов’язане з її способом життя і не має публічного характеру. Особисту таємницю становлять відомості про приватне життя конкретної особи, які ця особа бажає зберегти в таємниці від інших осіб. Такими відомостями можуть бути відомості про її здоров’я, інтимне життя (зокрема на-

явність позашлюбних інтимних стосунків), хобі, особливість сімейних стосунків (народження поза шлюбом дитини тощо). Сімейна таємниця — відомості про приватне життя члена (членів) окремої сім’ї чи декількох сімей, які він (вони) бажають зберегти у таємниці від сторонніх осіб.

Конфіденційною не може визнаватися інформація, яка вже раніше була оприлюднена шляхом публікації, повідомлення в засобах масової інформації чи іншим способом.

4. З об’єктивної сторони порушення приватного життя полягає у неправомірному втручанні в особисте чи сімейне життя особи, порушенні таємниці особистого чи сімейного життя, які можуть проявитись у таких формах: 1) незаконне збирання конфіденційної Інформації про особу; 2) незаконне зберігання такої інформації; 3) незаконне її використання; 4) незаконне поширення конфіденційної інформації про особу; 5) поширення її у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації. Всі ці дії утворюють склад злочину, передбаченого ст. 182, лише у випадку, якщо вони здійснюються без згоди особи, якої вони стосуються.

Збирання конфіденційної інформації про особу передбачає отримання їх у будь-який спосіб, у т.ч. шляхом викрадення. Якщо збирання таких відомостей було поєднано з порушенням недоторканності житла або порушенням таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ст. 182 і ст. 162 або ст. 163.

Під зберіганням такої інформації ррзуміється її збереження та накопичення у певному місці на будь-яких носіях (паперових, електронних, відео тощо).

Використання конфіденційної інформації про особу — це користування винним за власним розсудом відомостями, які становлять особисту чи сімейну таємницю особи, для задоволення певної потреби чи одержання певної вигоди.

Під поширенням конфіденційної інформації про особу слід розуміти повідомлення будь-яким способом (усно, письмово, друкованим способом, за допомогою комп’ютерної мережі тощо) такої інформації невизначеному числу осіб (хоча б одній людині).

Публічний виступ — це виступ на заходах публічного характеру (зборах, конференціях, з’їздах, мітингах, симпозіумах, круглих столах тощо). Поширення її у творі, що публічно демонструється, означає повідомлення конфіденційної інформації про особу у плакатах, гаслах, картинах, фотографіях тощо, які виставлені (вивішені) для публічного ознайомлення, демонстрація відеокасети тощо. Детальніше про поняття твір див. коментар до ст. 176. Під поширенням такої інформації у засобах масової інформації слід розуміти публічне повідомлення її у пресі (газетах, журналах, бюлетенях), за допомогою інших засобів масової інформації (радіомовлення, телебачення тощо).

Незаконними збирання, зберігання, використання або поширення вказаної інформації про особу будуть тоді, коли вони здійснюються з порушенням встановленого законом порядку. Поширення

її у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації є незаконним завжди, коли це здійснюється без згоди особи, якої вона стосується. Не є незаконним збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу, яке здійснюється в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. До них, зокрема, належать збирання, зберігання, використання і поширення конфіденційної інформації про особу в порядку, передбаченому законом: 1) в процесі розслідування кримінальної справи; 2) у ході операти-вно-розшукової чи розвідувальної діяльності; 3) дія перевірки фактичних даних про організовану злочинність; 4) у разі введення воєнного чи надзвичайного стану. Певні відомості про особу без її згоди збираються під час притягнення її до адміністративної, цивільно-правової відповідальності, у зв’язку із здійсненням військового обліку військовозобов’язаних, обліку осіб, які є збудниками інфекційних та інших небезпечних для населення захворювань, осіб, звільнених із місць позбавлення волі, паспортного обліку, обліку, що здійснюється в межах дозвільної системи тощо.

В окремих випадках поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди утворює склад іншого, ніж передбачений ст. і 82, злочину (наприклад, злочинів, передбачених ст. ст. 132, 189, 232, 330, 381, 386).

Цей злочин за своєю конструкцією є формальним і вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 182 дій. Заподіяння в результаті його вчинення суспільне небезпечних наслідків знаходиться за межами складу злочину, передбаченого ст. 182. За наявності підстав такі наслідки можуть отримати додаткову криміна\ь-но-правову оцінку за відповідними статтями КК.

5 Суб’єкт злочину загальний. Порушення недоторканності приватного життя службовою особою з використанням наданих їй влади чи службового становища, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, утворює сукупність злочинів і потребує кваліфікації за ст ст. 182 і 364 або 365,

6 3 суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом.

У разі, коли недоторканність приватного життя було порушена службовою особою в результаті службової недбалості, то за наявності для того підстав вчинене може бути кваліфіковане за ст, 367 (425).

Конституція України (ст.ст. 32, 34).

КПК /ст. ст. 20, 27, 64, 65, 68, 185, 211-22),

Закон України ‘Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. (ст. ст 8, 91.

Закон України “Про інформацію” та 2жовтня 1992 р, (ст. ст. 1, 2, 9, 10, 12 20, 23,29,31,37).

Закон України “Про розвідувальні органи України” від 22 березня 2001 р. (ст А),

Рішення КС у справі громадянина К.Г. Устименха № 5-зп від ЗО жовтня 1997 р,

Постанова ПВС № 7 від 26 вересня 1990 р. “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” (п. 3).