Методологія мікроекономіки: теорії та моделі

В мікроекономічних дослідженнях використовуються як загально-наукові, так і спеціальні методи. Кінцевим завданням таких досліджень є розробка теорій і моделей.

Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються зі збирання та вивчення фактів економічного життя. Узагальнення їх, виділення найсуттєвіших та абстрагування від другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв’язків між ними дає змогу встановити мотиви поведінки економічних суб’єктів і побудувати відповідну модель. Економічна модель – це система взаємозв’язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов викличуть зміни в економічних результатах. Економічні змінні – це натуральні величини, що можуть якимось чином вимірюватися, або суми грошей, які можуть набувати можливих значень.

Висновки, зроблені на базі економічних моделей виражаються у формі гіпотез, тобто відомостей про причини і наслідки певних явищ, які потребують підтвердження чи заперечення фактами. У свою чергу гіпотези включають дані про можливі причини і наслідки певних економічних явищ. Кожна гіпотеза потребує підтвердження чи заперечення за допомогою факторів.

Метою економічного моделювання є теоритична спроба зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки. Буде помилковим вважати, що чим більше модель схожа на реальний процес, тим вона краща. Критерій корисності економічної моделі - це не ступінь її відповідності реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель має бути максимально спрощена, що дасть змогу розширити масштаби та ефективність її використання. Скажімо, якщо заграва під час заходу сонця дає можливість із значною вірогідністю прогнозувати вітряну погоду наступного дня, то маємо просту модель, що набагато корисніша, ніж побудована на складному вивченні напрямків руху повітряних потоків за допомогою зондів, супутників тощо.

Побудова моделі пов’язана з втратою частини інформації про досліджуваний об’єкт. Це допомагає абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на головних складових системи та взаємозв’язках між ними. Відомі величини, що вводяться в модель у готовому вигляді, називаються екзогенними; величини, які отримують в рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними.

Найпростішим видом економіко-математичного моделювання є побудова моделей у двовимірному просторі – за допомогою графіків. Саме цей метод найчастіше використовується в мікроекономіці.

Ключовою передумовою побудови економічних моделей є посилання на те, що економічні суб’єкти намагаються максимізувати свою вигоду. При цьому йдеться про чистий виграш як різницю між загальним виграшем і витратами, що були понесені на його досягнення. Слід звернути увагу, що для економіста витрати – це не просто суми грошей чи години роботи, а ті неотримані вигоди від можливих альтернативних варіантів використання ресурсів.

У побудові мікроекономічних моделей широко використовується технічний прийом, що називається граничним аналізом. Це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю продукції) чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додаткової одиниці блага). Раціональний суб’єкт має продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Саме у цьому разі він досягне максимальної реалізації своєї мети.

Велике значення в мікроекономіці має функціональний аналіз. У ході його проведення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після становлення таких факторів, визначається спосіб їх взаємодії з виділеною характеристикою, тобто функція. Слід зазначити, що з’ясування функціонального взаємозв’язку важливе навіть тоді, коли чітке встановлення причинно-наслідкових зв’язків між досліджуваними явищами ускладнене.

Важлива риса мікроаналізу – рівноважний підхід до встановлення динамічних явищ і процесів. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, що характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішні тенденції до зміни існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з’являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називається стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного. Встановлення способу взаємодії сил, що безпосередньо контактують у цій взаємодії, аналіз результатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та розпаду таких систем і перехід до нових – один з ключових напрямів розвитку мікроекономіки.

У мікроекономічних дослідженнях найбільш широко використовуються методи статики та динаміки. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.

 

 

Мікросистема та її основні

Характеристики

Об’єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскільки мікросистема відображає економічні відносини між господарюючими суб’єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах: через з’ясування того, які суб’єкти вступають у ці відносити, з приводу чого ці відносини складаються та який основний зміст цих відносин.

До основних суб’єктів мікросистеми належать:

а) Домогосподарства. Це група людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну і разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім’я. Роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати також окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи в будь-які об’єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств в мікроекономічній системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів і носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого ж боку, домогосподарства – це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих потреб. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію.

б) Підприємства (фірми). До них належать будь-які господарюючі суб’єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів і виробляють товари чи надають послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття “підприємство” у мікроекономіці значно ширше, ніж, це визначено у законодавстві, зокрема у Законі України “Про підприємства”. Якщо для законодавця важливо, щоб підприємство було обов’язково юридичною особою, пройшло державну реєстрацію, тощо, то для дослідника мікроекономічних проблем все це не має значення. Головне, щоб підприємство самостійно приймало рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і, вибираючи альтернативні варіанти, керувалося метою максимізації прибутку.

в) Держава. У мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що координують і регулюють економічного життя. Дослідник мікросистеми абстрагується від того, що держава – власник значної кількості підприємств, вона організовує виробництво товарів громадського користування тощо. Найсуттєвішим для нього є її координаційна роль.

Об’єктами, з приводу яких формуються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Ресурсами виробництва в мікроекономіці, як і в інших розділах економічної теорії,прийнято вважати працю, капітал, природні ресурси (землю) та підприємницькі здібності. Праця – це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину для надання їй необхідної для споживання форми. Під капіталом у мікроекономіці розуміють усі засоби виробництва, створені людиною в попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів відносяться ті групи предметів праці, що раніше не піддавалися обробці, або сили природи, які використовуються у виробничому процесі. Найчастіше їх називають узагальнюючим словом “земля”. Підприємницькі здібності – це особливі властивості окремих людей, що дозволяють їм свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі й творче використання цих властивостей заради отримання прибутку.

Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб’єктів і побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів:

– Обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносною обмеженістю ресурсів. Це не означає, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, а свідчить про те, що відсутня можливість його отримання на попередній умовах. Таким чином, залучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче. Хоча в окремих випадках мікроекономіка спеціально досліджує ситуації, які виникають унаслідок абсолютної обмеженості ресурсів.

– Взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть бути заміщені іншими. Скажімо, канаву можна вирити за допомогою екскаватора при незначній кількості праці чи лопатами вручну, але в останньому випадку потрібна значно більша кількість праці. Найчастіше в мікроекономіці розглядається заміщення двох видів ресурсів: капіталу та праці.

– Взаємодоповнюваність (компліментарність). Ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Хоча ресурси й здатні замінити один одного, але така здатність обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо.

Як результат виробничої діяльності у мікроекономіці розглядається матеріальний продукт (річ) або ж послуга. Кількісно цей результат можна характеризувати як за допомогою натуральних показників, так і у вартісному вираженні. Вартісне вираження значною мірою залежить від цін, на основі яких розраховується результат. Вони можуть бути поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або ж зіставними, що зафіксовані на певному рівні. У мікроекономіці застосовується як перший, так і другий варіант цін.

Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин що формуються в ній, то виявляється, що це ринкова система. У сою чергу ринок – це спосіб взаємодії економічних суб’єктів, який ґрунтується на ціновій системі та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

Ринковий зв’язок, що встановлюється між продавцем і покупцем, має деякі відмітні риси, а саме:

– Рівноправне становище учасників. Це означає, що ні продавець, ні покупець не повинен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, це не виключає монопольного становища когось із учасників ринкового зв’язку, але в цьому випадку примус буде мати економічний характер.

– Використання принципу економічної вигоди як основного критерію доцільності вступу в ринковий зв’язок. Можна виділити три основні правила, якими керуються учасники обміну: 1) обмін повинен приносити вигоду; 2) кожний намагається здійснити угоду з максимальною вигодою для себе; 3) краще здійснити угоду з меншою вигодою, ніж взагалі відмовитися від неї.

– Повна економічна відповідальність учасників за свої дії. Якщо свобода – це один бік ринкового становища суб’єкта, то повна самовідповідальність – зворотний. Коли економічний суб’єкт обирає контрагента без примусу, з власної волі, то, звичайно, сам повинен нести відповідальність за свій вибір.

Сферу обміну можна уявити собі як рух двох зустрічних потоків: товарів і грошей. Наочна схема кругообігу товарів і грошей (рис.1.1) допоможе краще уявити в узагальненому вигляді ринкову систему та зрозуміти логіку побудови курсу мікроекономіки.

 

 

Ресурси Витрати Доходи Ресурси

 

 

Кінцеві Виручка Споживацькі Кінцеві

Ринок кінцевих товарів і послуг

товари витратитовари

і послуги і послуги

 

 

Рис.1.1. Кругообіг товарів і грошей

 

Поведінка економічних суб’єктів на ринку багато в чому залежить від стану конкурентного середовища. Тому в мікроекономічному аналізі особливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії.

Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення рівноваги як окремих суб’єктів, перш за все споживача й виробника, так і системи в цілому. З’ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми і є головним завданням розділу економічної теорії, що називається “мікроекономікою”.

ВИСНОВКИ

1. Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, прцівники, вкладники капіталу, фірми тощо.

2. Мікроекономіка, з одного боку, пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб’єкти, а з іншого – вивчає взаємодію суб’єктів у процесі утворення більших структур – галузевих ринків.

3. До функцій мікроекономіки відносяться пояснення явищ, які спостерігаються, та прогнозування поведінки економічних суб’єктів.

4. Позитивний аналіз передбачає пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки економічних суб’єктів. Нормативний аналіз передбачає оцінку правильності чи помилковості дій і відповідає на питання “як має бути?”.

5. Економічна модель – це система взаємозв’язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Економічні змінні – це натуральні величини, які можуть певним чином вимірюватися, або суми грошей, що можуть набувати можливих значень.

6. Відомі величини, що вводяться в модель у готовому вигляді, називаються екзогенними, величини, які отримують у рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними.

7. До методів дослідження в мікроекономіці належать: граничний аналіз, функціональний аналіз, рівноважний підхід, методи статики й динаміки.

 

 

Вивчення матеріалу, поданого в темі 1, передбачає засвоєння таких термінів і понять:

 

Загальні проблеми економіки;

мікроекономіка;

макроекономіка;

функції мікроекономіки;

“ефект Робін Гуда”

позитивний і нормативний

аналіз;

 

методологія мікроекономіки;

економічна модель;

економічні змінні;

суб’єкти мікроекономіки;

граничний аналіз;

Ресурси та їх властивості.

 

ВПРАВИ ДО ТЕМИ 1

Вправа 1. Для кожного положення, з наведених далі знайдіть відповідний йому термін або поняття серед запропонованих:

 

1. Частина теоретичної науки, яка визначає економіку як цілісну систему, формує цілі економічної політики, визначає інструменти, необхідні для її реалізації.

2. Розділ теоретичної науки, який визначає взаємодію відокремлених економічних одиниць на рівні локальних ринків.

3. Окремі суб'єкти або групи, що поєднують свої доходи й спільно приймають рішення про витрати.

4. Наука, що вивчає економічні відносини, які складаються між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг.

5. Економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення про виробництво та реалізацію продукції.

6. Пізнання, пояснення і прогнозування об'єктивно існуючих економічних явищ і процесів.

7. Виявлення умов досягнення максимального економічного результату при існуючих витратах, оцінка правильності рішень, що приймаються.

8. Система взаємозв'язку між економічними змінними, яка дозволяє прогнозувати той чи інший результат.

9. Наукове припущення, яке використовується для пояснення якого-небудь явища, що потребує перевірки на практиці і теоретичного обґрунтовування для того, щоб стати достовірною теорією.

10. Суперечність між проміжними і кінцевими результатами економічного заходу.

 

 

Терміни і поняття

а) Політекономія;

б) “ефект Робін Гуда”;

в) домогосподарство;

г) позитивний аналіз;

д) макроекономіка;

е) економічна модель;

ж) гіпотеза;

и) нормативний аналіз;

к) мікроекономіка;

л) фірма.