Суть та структура крутдиту. Кредитні відносини

СУТЬ ТА СТРУКТУРА КРУТДИТУ. КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ

Кредитні віднос. ф-нують у с-мі екон. відносин. В осн. їх лежить рух особл. виду капіталу – позичкового капіталу. Кредит. відносини – це відособлена частина екон. відносин, пов'язана з наданням вартості (коштів) у позику і поверненням її разом із певним %-ком.

Кредит – це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу тримання та повернення тимчасово вільних коштів на умовах платності, терміновості, цільового використання.

Збільшення повернутою вартості відбувається за рахунок оплати і називається процентом і має наступне значення: - компенсувати кредитору втрату від передачі вартості та можливі збитки; - стимулює позичальника до ефективного використання кредитних коштів.

Кредит як форма руху позичкового капіталу об'єднує в собі два процеси: 1) акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів; 2) вкладення, або розміщення, цих коштів.

Характерні ознаки кредиту:

– учасники кредитних відносин повинні бути екон. самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести екон. відповідальність за своїми зобов’язаннями;

– кредитні відносини є добровільними та рівноправними, взаємновигідними.

– кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові;

– кредитні відносини є вартісними, оск. виникають у зв’язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента.

– нееквівалентність кредитних відносин значно посилює в механізмі їх реалізації роль чинника платності. Платність істотно відрізняє кредитні відносини від інших видів вартісних відносин, є тільки їх видовою ознакою.

– Кредитні відносини на мікроекон.му рівні є перервними, тобто після повернення одержаної в борг вартості і сплати %-та вони перериваються. Проте на макроекон.му рівні кредитні відносини підтримуються безперервно як безперервний рух вартості в процесі суспільного відтворення.

- Безперервність та платність кредитних відносин визначають ще одну характерну їх рису –здатність забезпечувати зростання вільної вартості, тобто її капіталізацію. Формується особлива форма капіталу – позичковий капітал.

Основними принципами кредитування є: 1.Строковість - позики підприємствам видаються на певний строк, по закінченні якого вони повинні бути повернені. 2.Повернення - отримані підприємством залучені кошти повинні бути повернені через певний час. 3.Цільовий характер використання - вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. 4.Платність - кредити банк видає підприємствам за певну плату, яка називається процентом. 5.Принцип забезпеченості - наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Кредит структурується на об’єкт та суб’єкти. Об’єкт це передана у позику вартість. Суб’єктом є кредитори і позичальники.

Передана та оформлена у угоду вартість називається позичкою або кредитом. При наданні кредиту виникають кредитні відносини. Кредитори – це учасники кредитних відносин, які мають у своєму розпорядженні вільні кошти і передають їх у тимчасове користування. Можуть бути юридичні та фізичні особи, держава. Позичальник – це учасник кредитних відносин який має потребу у грошових коштах та отримує від кредитора відповідну суму коштів. Він не стає власником грошей, а лише тимчасовим розпорядником. Кредитні відносини є складовою частиною економічних відносин. Вони можуть виникати між: господарськими суб’єктами; банками і населенням;підприємствами, господарськими суб’єктами, та населенням; фізичними особами; державними банками та господарськими суб’єктами.Позика надається у грошовій і натуральній формі. Складові є кредитно-грошові і кредитно-натуральні відносини. Кредитно-грошові – позика у вартісній формі, кредитно-товарні – позика у товарній формі.

СТАДІЇ РУХУ КРУДИТУ

Кредит як екон. явище являє собою процес, що х-ться певним рухом елем-тів його структури (об’єкта і суб’єктів). Рух кредиту має свою визначеність у часі та в просторі, має свої специфічні закономірності і є ключовою ознакою кредиту як екон. категорії.

Рух суб’єктів кредиту має ту особл., що статусу кредитора чи позичальника екон. суб’єкт набуває не назавжди, а с-матично його змінює. Він періодично буває то позичальником, то кредитором залежно від особливостей руху його ресурсів (капіталу). Він також може бути одночасно і кредитором, і позичальником або ні тим, ні другим з тих же причин.

Рух вартості як об’єкта кредиту проявл. в переміщ. її від 1-го суб’єкта кредиту до іншого, в переміщ. по стадіях кругообороту капіталу, між регіонами (країнами), між галузями та сферами економіки.

Стадії руху кредиту. Для розуміння суті кредиту важливе значення має рух позиченої вартості відпов. до розвитку кредитних відносин між 2-ма суб’єктами, тобто на мікрорівні. Екон. основою цього руху, виділення його окремих стадій слугує кругооборот капіталу в процесі розширеного відтворення. Рух капіталу в процесі відтвор. на засадах кругообороту, що вираж. ф-лою Г — Т...В...Т′ — Г′, забезпечує послідовне проходження позиченою вартістю всіх стадій свого руху і повернення на висхідні позиції — до свого власника-кредитора.

Звідси можна виділити такі стадії руху кредиту І. Формування вільної вартості в позичальників; ІІ. Розміщення вільних котів у позички; ІІІ. Використання позичальником вільних коштів на свої потреби; ІV. Вивільнення коштів з обороту. V. Повернення коштів кредитору.

Кредит як економічна категорія має прояви, особливості руху на мікро і макро рівні.

Мікрорівень 1. Зворотність руху вартості, що передається в позику; 2. Тимчасове перебування позики в руках позичальника; 3. Позичкова вартість зберігається і повертається у повній вартості з приростом на величину %; 4. Розмір позички залежить від розміру вільних коштів.

Макрорівень 1. Динаміка кредитів повинна співпадати з динамікою ВВП. 2. Повинна існувати збалансованість кредитних вкладень та позичкових ресурсів. 3. Переміщенні вільних кредитних ресурсів з сектору домогосподарства в сектор реальної економіки. 4. «Перелив» коштів з низькорентабельних галузей у високорентабельні галузі.

Рух у 5 стадій здійсн. лише кредит, що бере участь у формув. капіталу позичальника. У цьому випадку позичена вартість може тривалий час затримуватися на 3-тій та 4-тій стадіях руху залежно від тривалості процесів в-ва та реалізації. Якщо ж кредит не бере участі у формув. капіталу позичальника, а викор. ним лише як гроші, то 3-тя та 4-та стадії випадають і рух його здійснюється значно швидше (наприкл., міжбанківський кредит на підкріплення ліквідності. У цьому разі банку потрібна позичка лише на момент визначення його ліквідності і тому вона може надаватися лише на дуже короткий строк (дек-ка годин)).

Виділення стадій руху кредиту має дещо умовний х-тер, оск. всі ці стадії між собою нерозривно пов’язані. Зупинка руху на будь-якій стадії може призвести до розриву відносин між суб’єктами кредиту, загрожує їх екон. інтересам. Проте таке вичленення стадій руху сприяє не тільки кращому розумінню сутності кредиту, а й усвідомленню механізму реалізації взаємовідносин між його суб’єктами.

ОСН ПРИНЦИПИ КРЕДИТУВАННЯ

Осн., найб. визнаними є такі принципи кредитування:

1) Цільове признач. - екон. суб’єкти, що виявили намір вступити в кредитні відносини, повинні заздалегідь чітко визначити, на яку ціль будуть викор. позичені кошти. Визначену ціль повинні однаково розуміти й оцін. обидві сторони, погоджуючись на її кредитув. Це висхідна, базова передумова забезпеч. кожною зі сторін своїх інтересів у даній позичці та реалізації їх відносин як кредитних.

2) Строковість позички - вільні кошти кредитора передаються позичальнику на чітко визнач. строк, який сторони повинні узгодити в момент вступу в кредитні відносини. Строковість виплив. з цільового признач. позички і сама слугує передумовою для подальш. розгортання кредит. відносин між сторонами позички: визнач. плати за позичені кошти, порядку поверн. коштів тощо. Конкретні строки окр. позичок визнач. залеж. від тривалості кругообороту капіталу позичальника, у формув. якого бере участь позичена вартість. Економічно обґрунтоване визнач. строку позички має вирішальне знач. для забезпеч. інтересів суб’єктів позички, ефективного викор-ня позиченої вартості, для змен­ш. кредитного ризику та ін.

3) Поверненість позиченої вартості - позичальник повинен повернути кредитору весь обсяг одерж. в позичку вартості. Цей принцип виплив. з попереднього - строковості позички і тісно пов’яз. з ним. Визнач. строку позички при уклад. відпов. угоди зовсім не гарантує того, що вона буде погаш. якраз у цей термін. Дуже часто позичка повертається несвоєчасно. Але якщо навіть вона погаш. в установл. термін, це не значить, що вся позичена вартість повернута. Девальвація валюти позички, інфляція можуть знецінити грош. од. та осн. суму грошов. позички, тому у разі повернення номінал. суми позички кредитор зазнає збитків.

4) Забезпеченість - кредитор при наданні позички мусить вжити додатков. заходів щодо гарантув. поверн. позички у визначені строки. Додатковими ці заходи є відносно принципів цільового спрямув. та строковості позички, які за своєю сутністю сприяють поверненню позички. Але цього «сприяння» часто виявляється недостатньо, і позички поверт. не своєчасно, не в повному обсязі чи взагалі не повертаються. Захисту кредитора від неповен. боргу неплатоспромож. позичальником і слугує принцип забезпеченості позичок. Забезпеч. позички може бути майно (нерухоме, рухоме, цінні папери, валютні цінності), що береться у заставу, а також зобов’яз. третьої особи погасити борг кредитору (гарантії, поручительства). Розмір майнового забезпеч. звичайно встановл. на рівні, що перевищ. розмір позички, на випадок зниження ринков. ціни застави.

5) Платність користування - позичальник повертає кредитору не тільки осн. суму боргу, а й сплач. додаткові кошти у формі %-та. Для встановл. такого принципу є вагомі екон. підстави. Адже коли кредитор передає свої вільні кошти в позичку, то зазнає при цьому подвійних втрат: - втрач. дохід, який припадає на вилучену ним з обороту частину коштів, що стає джерелом кредиту; - втрач. ті переваги та зручності, які властиві утриманню вивільнених з обороту коштів у ліквідній формі. Втрати переваг та зручностей запасів ліквідності супроводж. появою кредит. ризику, пов’язаного з наданням позички, та можливих збитків від позички.

Ставка (або норма) позикового %-ка, визнач. як віднош. суми річного дох., отрим. на позиковий капітал, до суми наданого кредиту виступ. в якості ціни кредит. ресурсів.

Ціна кредиту відображ. заг. співвіднош. попиту і пропоз. на ринку позиков. капіталів і залеж. від цілого ряду чинників: 1) циклічності розв. ринков. екон. (на стадії спаду позиковий % збільш., на стадії швидкого підйому – зниж.); 2) темпів інфляц. процесу (які на практиці навіть дещо відстають від темпів підвищ. позикового %-ка); 3) ефективності держ. кредитного регулюв., здійсн. через облікову політику ЦБ в процесі кредитув.

Усі принципи кредитування тісно між собою пов’язані, ос­к. випливають із сутності кредиту і тільки в комплексі можуть забезпечити її реалізацію. Тому для ефектив. кредитув. дотримання всіх його принципів є обов’язковим.

ОСН Ф-ІЇ КРУДИТУ

ОСН Ф-ІЇ НБУ ЯК ЦБ КРАЙНИ

Головне признач. ЦБ - управління грош. оборотом з метою забезпеч. стабільного не-інфляційного розвитку економіки. ЦБ впливає на грош. оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей. Роль ЦБ значною мірою визначається ф-ціями, які вони виконують. Осн. з них є такі: емісійного центру готівкового обігу; провідника монетарної політики; банку банків; органу банківського регулюв. та нагляду; валютного центру; банкіра і фін. агента уряду.

В Україні центральним банком є Національний банк України (НБУ). Він представляє собою перший рівень банківської с-ми. НБУ створений згідно з ЗУ "Про банки і банківську діяльність" і діє на підставі ЗУ "Про НБУ".

Основною ф-цією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці. На виконання цієї ф-ції НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської с-ми, а також, у межах своїх повнова­жень, - цінової стабільності.

Іншими ф-ціями НБУ, відпов. до ст. 7 ЗУ «Про НБУ», є: 0. визначає та проводить грошову-кредитну пол.-ку; 1. емісія національних грошей та організація їх обігу 2. монетарна політика 3. акумуляція і зберігання резервів кредитних установ 4. кредитно-розрахункове обслуговування уряду(обслуговування державного боргу, проведення операцій 5. на валютному та грошовому ринку) 6. кредитор останньої інстанції для КБ 7. організація розрахунків між банками 8. видача КБ ліцензій 9. контроль за діяльністю КБ 10. проведення операцій із золотовалютними цінностями, їх накопичення та зберігання, 11. складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування; 12. представляє інтереси України в центральних банках ін країн та на міжнародному рівні 13. здійснює валютне регулювання, організовує та здійснює валютний контроль за банками 14. аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин 15. організовує інкасацію банкнот і монет 16. реалізовує державну пол.-ку захисту державної таємниці 17. бере участь у підготовці кадрів для банківської системи 18. здійснює інші функції в межах своєї компетенції.

1) Емісія – НБУ належить виключне право випуску грошей в обіг та їх виключення з обігу. У зв’язку з цим НБУ викон. функції резервної системи.

1. визначає порядок ведення касових операцій

2. Встановлює правила перевезення, інкасації та зберігання грошей

3. Визначає правила обліку пошкоджених банкнот і монет, порядок їх знищення чи утилізації

2) Грошово-кредитне регулювання – щорічно НБУ інформує ВРУ про напрямки грошової політики на наступний рік.

Одним з важливих напрямків діял-ті НБУ є правове регулюв. готівкового обігу. НБУ має виняткове право введення в обіг (емісії) банківських білетів і розмінної монети нац. грошової одиниці, а також орг-ції їх обігу та вилучен­ня з обігу. До ф-цій НБУ також належать уста­новл. особливостей і порядку визнач. платіжності грош. знаків, а також порядок обміну зношених і пошкоджених грошових знаків.

Іншим важливим напрямком діял-ті НБУ є регулюв. с-ми розрахунків в економіці та орг-ція надійної с-ми бух. обліку і звітності. На виконання цього завдання НБУ установлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і ФО, координує орг-цію розра­хуків. З метою забезпечення покладених на НБУ ф-цій відповідно до Закону «Про НБУ» він здійснює такі види операцій:

- надає кредити КБ для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування НБУ та в порядку, визначеному Нац. банком;

- здійснює дисконтні операції з векселями і чеками в порядку, визначеному Нац. банком;

- приймає на зберігання та в управління державні цінні папери та інші цінності;

- веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нарахування відсотків.

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ С-МОЮ

Ефективність функціон фін с-ми залежить від 2 визнач чинників: 1)від налагодженості фін відносин у сусп. 2) ефективне функціон фін с-ми залежить від організації управління нею.

Управління фін, як і будь-якою ін с-мою, вкл 2 основні складові: органи управління та форми і методи управлінської діял. Основним завданням органів управління фін с-мою є забезпечення злагодженості у функціон окремих сфер і ланок фін відносин.

Центральне місце в управлінні фін в Україні, як і в будь-якій іншій державі, посідає МФУ. Основними його функціями є: вироблення основ і напрямів фін політики держави та розроблення заходів щодо їх реалізації; організація бюджетного процесу, складання проекту ДБУ та його виконання після затвердження ВРУ; здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом та ін.

Розмежування повноважень і функцій між органами Міністерства фінансів здійснюється за регіональним принципом. Так, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим складає і виконує Республіканський бюджет, обласні фінансові управління — обласні бюджети, районні й міські фінансові відділи — районні й міські бюджети.

Регіональні фінансові органи мають систему подвійного підпорядкування. Вертикально вони підпорядковані відповідному фінансовому органу. Горизонтально фінансові органи підпорядковані місцевим органам управління, тобто входять до складу відповідних державних адміністрацій.

Державна фінансова інспекція спеціалізується на здійсненні фін контролю. ДФІ створено з метою забезпечення повного і своєчасного виконання ДБУ. ДПІ організовує справляння податків та контроль за дотриманням податкового закон.

Рахункова палата України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і викон бюджету держави, аналізу бюджетної політики держави, контролю у сфері держ кредиту. Вона відіграє роль експертного органу, роблячи відповідні висновки і даючи рекомендації з питань фін діял органів управління.

Аудиторська палата, хоча і не є фінансовим органом, організовує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії ЮО та ФО на право здійснення аудит діялй контролює дотримання вимог законодавства з аудит контролю.

НБУ є основною фін інституцією у сфері грошового ринку. Саме він здійснює емісію грошей, які є інструментом фін відносин, і регулює грошовий обіг у країні. НБУ проводить значну роботу з обслуговування уряду. Він виконує агентські послуги з розміщення ДЦП і обслуговування державного боргу, організовує касове виконання бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави.

КБ формують банківську с-му і виконують такі основні ф-ції: акумуляція тимчасово вільних коштів ЮО та ФО; проведення безготівкових розрахунків; касове обслуговування готівкового обігу; кредитування; агентські та ін. послуги клієнтам банку.

Міжбанківська валютна біржа проводить торги з К-П іноземних валют. Ціни, які формуються на цій біржі, х-ть ринковий курс валют, тобто той, який складається під впливом попиту і пропозиції як на нац, так і на іноз валюти.

Страхові компанії укладають угоди на страхування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування, інвестують тимчасово вільні кошти. ДКЦПФР організовує функціонування ринку ЦП. Вона проводить реєстрацію випуску ЦП та регулює їх кругообіг.

Фондова біржа проводить операції з ЦП. Основне її призначення - організація функціонування вторинного ринку На ринку ЦП важливу роль виконують фін посередники.

ПФ створений з метою акумуляції і раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує ф-ції нарахування пенсій і здійснення їх виплат. ПФ як орган управління має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків п-ств до фонду.

ФІНАНСОВІ РЕЗЕРВИ

Одним з елементiв фiн р-сiв є фін.- резерви - особлива група фондів грош коштів, в яких нагромаджуються кошти, що на деякий час вилучаються з обороту, а викор у випадках збоїв у процесi сусп. в-ва. Фiн резерви створ. у гр.. формi i є необхiдною умовою стабiльного i збалансованого розвитку. Важливою є проблема наукового обгрунт розмiрiв таких фондiв, так як необгрунтоване ↑ чи ↓ фiн резервiв веде за собою негативнi наслiдки: значне вiдволiкання коштiв i сповiльнення їх обороту або нестачу коштiв при необхiдностi фiнансування непередбачених потреб.

Фiнансовi резерви залежно від рівня, на якому проходить їх формування, вони подiляються на:1) централiзованi; 2) децентралiзованi.

Формування фін резервів може відбуватися методами: бюджетний- передбачає створення у складi кожного бюджету резервiв, одним з видiв яких є оборотна касова готiвка; галузевий - створення за рахунок вiдрахувань з прибутку п-ств фін-резервiв на рівні певної галузі. Широко використовувався даний метод у командно-адміністративній системі госп-ня, в ринковій економіці госпрозрахунковий- формування фін резервiв п-ств, органiзацiй, установ; страховий-утворення фондiв страх органiзацiй. Резервні фонди призначені для фінансування робіт пов'язаних із ліквідацією наслідків НС, в р-ті яких порушуються нормальні умови життя і діяльності людей на певній території або окремо визначеному об'єкті.

Одним з видів бюджетних резервів є Резервний фонд КМУ. Він формується з метою фінан невідкладних витрат у н/г, соц-культурних та ін заходів, які не могли бути передбаченими під час затвердження ДБУ на відповідний рік. Цей фонд створюється в розмірі до 2% обсягу видатків ДБУ і входить до складу видатків ДБУ.

Голов напрямками витрачання коштів цього фонду є: фінан витрат, пов'язаних з НС; фінан робіт по ліквідації наслідків стихійних явищ та аварій; непередбачені витрати, пов'язані з введенням законів; фінан ін заходів, не передбачених і які не могли бути передбачені під час затвердження ДБУ, з визначенням при цьому розміру коштів, який не може перевищувати 20% загального обсягу резервного фонду. Кошти резер фонду можуть викор лише в необхідних межах за цільовим призначенням на фінан заходів, передбачуваних постановами КМУ. Залишок невикор коштів резер фонду в кінці року, в якому їх виділено, підлягає поверненню ДБУ.

Кошти резервного КМУ не можуть викор: 1) на погашення боргів, у тому числі пов'язаних з гарантіями чи іншими видами забезпечення, наданими Кабінетом Міністрів України; 2) для збільшення сум по статтях видатків, передбачених у державному бюджеті.

КМУ щомісяця подає докладні письмові звіти ВРУ про витрати з резервного фонду з обгрунтуванням їх необхідності, економічності та ефективності, а також про досягнення фактичних р-тів за підсумками викор коштів фонду. На постійну Комісію ВРУ з питань бюджету покладено контрольні функції за викорм КМУ коштів резер фонду. Контроль за цільовим і своєчасним викор міністерствами, відомствами, ін органами державної виконавчої влади коштів резервного фонду здійснює МФУ.

СТРУКТУРА ФІНАНСОВОГО РИНКУ

Фінансовий ринок — складова фінансової системи держави. За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб'єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами.

Ф.р. являє собою неформальну або організовану систему торгівлі різноманітними фінансовими інструментами, в якій відбуваються процеси обміну грошей, надання кредитів і мобілізації капіталів.

Головна роль на цьому ринку відводиться фінансовим інститутам, які зайняті напрямком потоків грошових коштів від їхніх власників до тимчасових позичальникам. Роль товару грають власне гроші і, крім того, цінні папери.

Базовими компонентами фінансового ринку є ринок грошовий і ринок капіталів.

Грошовий ринок складається з валютного, облікового, міжбанківського ринків. Особливістю цього компонента фінансових відносин є залучення в нього тільки короткострокових (до одного року) кредитів.

Грошовий ринок - особлива сфера ринку позичкових капіталів, яка характеризується наданням цих капіталів у позички на термін не більше року. Використовуються вони переважно на обслуговування не основного, а оборотного капіталу. На цьому ринку грошова маса виступає в знеособленому вигляді, при якому стираються всі сліди її походження.

Валютний ринок відіграє ключову роль у сфері забезпечення взаємодії фінансових ринків у світовому масштабі. З його допомогою встановлюються відносини між покупцями та продавцями валют. Товаром у цих відносинах виступають будь-які фінансові вимоги, які позначені в іноземній валюті. Учасниками - банки, експортери, інвестори, підприємства, приватні особи та ін Структура фінансового ринку виділяє цьому компоненту особливу роль.

Обліковий ринок - перерозподіляє короткострокові кошти в грошовому вигляді між кредитними інститутами через купівлю-продаж цінних паперів з терміном погашення до року. Ринок базується на облікових і переоблікові операціях банків.

Міжбанківський ринок - відносини із залучення тимчасово вільних ресурсів кредитних установ у грошовій формі, які розміщуються між банками у формі короткострокових депозитів.

Ринок капіталів - Це сфера товарних відносин, в якій звертаються довгострокові інвестиційні інструменти. У ці відносини вплітаються попит на капітал і його пропозицію. Інфраструктура фінансового ринку розглядає цей елемент як один з ключових. На ринку капіталу обертаються цінні папери без терміну погашення або з терміном більше року. Цей ринок необхідний для забезпечення потреб суб'єктів господарювання у фінансуванні на довгостроковій основі. Формою руху позикового капіталу є кредит. Джерелами такого капіталу служать грошові кошти, які вивільняються в процесі виробництва (амортизаційний фонд підприємств, частина оборотного капіталу в формі грошей, прибуток, заощадження населення, нагромадження держави і т.д.). Ринок позичкових капіталів має дві ланки: кредитна систему (середньострокових і довгострокових кредитів банків) і ринок цінних паперів.

ЗМІСТ, ЗАВДАННЯ, ПРИНЦИПИ ТА Ф-ІЇ ФІН ПЛАНУВАННЯ.

Фін план - це процес визначення обсягу фін р-сів за джерелами формування і напрямками їх цільового викор згідно з виробничими та маркетинговими показниками п-ва у плановому періоді. Метою фін планування є забезпечення госп. діял необхід джерелами фін-ня. Фін план втілює встановлені цілі у форму конкретних фін показників і забезпечує фін р-ми закладені в виробничому плані екон пропорції розв.

Значення фін план полягає в тому, що воно дає можливість визначити життєздатність проекту п-ва за умов конкуренції і є інструментом одержання фін. підтримки від зовн. інвесторів.

Основними завданнями фін планув на п-ві є: забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фін р-ми; установлення раціональних фін відносин із суб’єктами господ, банками, СК; визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його викор; виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціон викор матеріальних, трудових та грош р-сів; здійснення контролю за утворенням та викор платіжних засобів.

Основними функціями фін план є: відображення основних напрямків фін політики, що здійснюється органами законодавчої й виконавчої влади в державі; встановлення кількісних і якісних параметрів суспільного в-ва на плановий період; вибір раціональних шляхів фін забезпечення передбачуваного рівня екон й соц розвитку на основі ефективного викор наявних у сусп р-сів; здійснення необхідного рівня перерозподілу фін р-сів для досягнення темпів і пропозицій розвитку економіки й підвищення сусп. добробуту; встановлення раціональних форм мобілізації фін р-сів і на їх основі визначення їх оптимальної структури.

Принципи фін план - це основа успішного його застосування. До їх числа належать: 1. принцип комплексного підходу до осн параметрів екон й соц розв в тісному взаємозв'язку з наявними фін можливостями; 2. принцип оптимального викор фін р-сів із метою першочергового забезпечення фін р-ми пріоритетних напрямків розвитку економіки й соц сфери; 3. принцип раціон визначення джерел одержанняфін р-сів і їхнього розподілу через ланки фін с-ми, тобто через сферу державних фінансів, підприємницьких структур, страхових і резервних фондів та фін ринку; 4. принцип єдності у використанні фін показників, здійсненні фін розрахунків, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденцій і напрямків розвитку; 5. принцип наукового обґрунтування планів, що передбачає реальність прогнозних розрахунків, їхню екон обґрунтованість, викор прогресивної методологи, норм і нормативів, а також вибір кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхідними р-ми з урахуванням кінцевих результатів. Реальність прогнозів досягається на основі пізнання й викор закономірностей розвитку сусп, об'єктивної оцінки потреб і наявності фін р-сів, глибокого обґрунтування всіх розрахунків, їхніх взаємозв'язків із натуральними показниками.

Специфічність фін план полягає у тому, що об'єктом фін план завжди є фін діял держави, госп структур і окремих громадян; предметною галуззю ф.п. є фін р-си, їх рух при здійсненні відтворювальних процесів в Е; сферою застосування фін план є створення, розподіл і перерозподіл фін р-сів на всіх етапах.

41. ФУНКЦІЇ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ - це призначення управління фінансами підприємств, що спрямоване на реалізацію його основної мети і завдань:

1)Функції фінансового менеджменту як керованої системи:

•розробка фінансової стратегії підприємства;

•формування організаційних структур, що забезпечують прийняття і реалізацію управлінських рішень стосовно фінансової діяльності підприємства;

•формування інформаційної системи, що забезпечує прийнят-тя ефективних управлінських рішень у сфері фінансової діяльності підприємства;

•проведення аналізу різних аспектів фінансової діяльності підприємства з метою виявлення факторів, що спричинили формування фінансового стану, і розробка відповідних заходів щодо його поліпшення;

•здійснення планування фінансової діяльності підприємства з метою ефективного залучення і розміщення капіталу;

•розробка системи стимулювання впровадження прийнятих управлінських рішень у сфері фінансової діяльності;

•здійснення дієвого контролю за реалізацію прийнятих управлінських рішень у сфері фінансової діяльності.

2) Функції фінансового менеджменту як спеціальної галузі управління підприємством: •управління активами; •управління капіталом; •управління інвестиціями; •управління грошовими потоками; •управління фінансовими ризиками; •антикризове фінансове управління.

МЕТОДИ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ

Фін план - процес розроблення с-ми фін планів з окремих аспектів фін. діял, що забезпечують реалізацію фін стратегії пва в майбутньому періоді. Результатом фін план є розрахунок фін показників, які відображають формув, розподіл і викор фін р-сів та втілюються у спеціальному документі - фін плані. Фін плану склад лише у грош формі. Фінансове планування включає: 1. фін прогнозування - дослідження та розроблення на довгострокову перспективу ймовірних шляхів розвитку фінансів суб'єктів господ і держави, які забезпечують їхнє стабільне фін положення у майбутньому; 2. поточне фін планування - процес визначення майбутніх доходів та напрямів викор фін р-сів суб'єктів екон діял, що має на меті реалізацію їх фінстратегії у більш короткостроковому періоді (складають на 1рік); 3. оперативне фін планування - процес синхронізації у часі грошових надходжень і витрат з метою реалізації поточних фін планів і конкретизації їх показників (оперативні фінансові плани складають на строк до одного року).

При визначенні фін показників викор такі методи планування:

1. Метод коефіцієнтів передбачає поширення встановлених раніше тенденцій на майбутній період або перенесення вибіркових даних на ін частину сукупності досліджуваних об'єктів. Цей метод надзвичайно простий у застосуванні, але має і суттєвий недолік: разом з коеф на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце у попередньому періоді. Внутрішні резерви не вишукуються. Метод коефіцієнтів викор при індексації ОЗ, дооцінці ТМЦ у зв'язку з інфляцією, плануванні прибутку, величині власних оборотних активів тощо.

2. Нормативний метод передбачає розрахунок фін показників на основі встановлених норм і нормативів (нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрат у бюджетних установах тощо). Цей метод є більш ефективним за умови, що норми і нормативи відповідають таким вимогам: є науково обґрунтованими, прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід) і стабільними.

3. Балансовий метод передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття та узгодженість усіх розділів фін плану, в р-ті чого досягається збалансованість плану.

4. Метод математичного моделювання дає змогу з певною ймовірністю визначити динаміку показників залежно від зміни факторів, які впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому.

5. Розрахунково-аналітичний метод передбачає розрахунок планових показників шляхом корегування фін показників базового періоду на ймовірні зміни в плановому періоді та визначення впливу різних факторів на ці показники.

Фінансові плани складають, усі суб'єкти господ. При цьому форма фін плану, склад його показників відображають специфіку відповідної ланки фін с-ми, до якої належить суб'єкт господ.

При виконанні фін планів виникає потреба в оперативному управлінні як діяльності, пов'язаній із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих р-тів.

С-МА ФІНАНСОВИХ ПЛАНІВ. ЕТАПИ ФІН ПЛАНУВАННЯ.

Фінансове планування - процес розроблення с-ми фін планів з окремих аспектів фін діял, що забезпечують реалізацію фін стратегії п-ва в майбутньому періоді. Р-том фін планув є розраховані фін показники, які відповідають певним ознакам і знаходять своє відобр в документі, який має назву "фін план", Фін план - особлива форма документа, показники якого завжди виступають у грош формі й відобр р-ти господ діял та рух фін р-сів протягом відповідного періоду.

Загальне правило для всіх видів фінансових планів - вони обов повинні мати підрозділи доходів і видатків. За чинною практикою всі фінансові плани прийнято поділяти на 2 великі групи - зведені та індивідуальні. В свою чергу зведені фін плани поділяються на загальнодержавні, плани окремих господ об'єднань і територіальні.

Центральне місце посідають зведені загальнодержавні фін плани. Вони відобр рух фін р-сів на макрорівні, тобто масштаби перерозподілу фін р-сів, що здійснюються за допомогою фін с-ми держави. До їх числа належать баланс фін р-сів і витрат держави, зведений бюджет держави, ДБ, бюджет пенсійного фонду тощо. Зведені фін плани загальнодержавного характеру відрізняються передусім своєю структурою, змістом, об'єктом та сферою руху р-сів, методами планування і призначенням.

Центр місце в системі зведених фін планів, незалежно від моделі економіки, що існує в державі, посідає ДБУ. Саме він є найдієвішим інструментом щодо здійснення фін політики.