Знос і амортизація основних засобів

Розрізняють два види зносу основних засобів - фізичний і моральний.

Фізичний знос - це поступова втрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів: Моральний знос - це знос основних засобів унаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування.

Амортизація - це процес поступового перенесення вартості основних виробничих засобів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, установленими законодавчими актами. Амортизаційні відрахування включаються до складу валових витрат, що беруться для обчислення оподатковуваного прибутку.

За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати: на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання; на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів.

Амортизаційний період – період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг). Строки корисного використання визначаються підприємством, але для цілей податкового обліку встановлені Мінімально допустимі строки корисного використання для 16 груп ОЗ.

Методи:

1) прямолінійний, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів;

2) зменшення залишков. вартості, за яким річна сума амортизації визнач. як добуток залишков. вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахув. амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортиз. (у %-ках) обчисл. як різниця між одиницею та рез-том кореня ступеня кількості років корисного викор-ня об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;

3) прискореного зменш. залишков. вартості, за яким річна сума амортиз. визнач. як добуток залишков. вартості об'єкта на поч. звітного року або сервіс. вартості на дату почат. нарахув. амортиз. та річної норми амортиз., яка обчисл. відпов. до строку корисн. викор-ня об'єкта і подвоюється.

4) кумулятивний, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5) виробничий, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта ОЗ.

МЕТОДИ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЙОГО ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані: фінансова звітність, дані статистичної звітності та оперативні дані.

Аналіз фін. стану - це частина заг. аналізу господар. діял-ті п-ва, який складається з двох взаємозв'язаних розділів: фін. та управлінського аналізу. Методи фін. аналізу - це комплекс наук.-методич. інструм-тів та принципів дослідж. фін. стану п-ва.

Можна назвати шість осн. методів аналізу:

1) горизонтал. (часовий) ан. – порівн. кожної позиції звітності з попер. періодом;

2) вертикальний (структурний) ан. – визнач. структури фін. показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

3) трендовий ан. – порівн. кожної позиції звітності з рядом попер. періодів та визнач. тренду, тобто осн. тенденції динаміки показників, очищеної від впливу інд. особливостей окр. періодів (за допом. тренду здійсн. екстраполяція найважл. фін. показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний ан. фін. стану);

4) ан. відносних показн. (коеф-тів) – розрах-к відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників; Показники оцінки ліквідності. Показники оцінки фінансовохї стійкості (платоспроможності). Показники оцінки ділової активності (оборотності) Показники оцінки рентабельності. Показники оцінки положення на ринку цінних паперів. Показники оцінки майнового стану

5) порівняльний ан. – внутрішньогосподар. ан. зведених показників звітності за окр. показниками самого п-ва та його дочірніх п-в (філій), а також між господар. ан. показників даної фірми порівн. з показниками конкурентів або із середньогалузевими та серед. показниками.

6) факторний ан. – визнач. впливу окр. факторів (причин) на результатив. показник детермінов. (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідж.

Перший рівень класиф. виокремлює неформалізов. та формалізов. методи аналізу.

Неформаліз. методи ан. грунтуються на описув. аналітич. процедур на логік. рівні, а не на жорстких аналітич. взаємозв'язках та залежностях. До неформаліз. належ. методи: експертних оцінок і сценаріїв, психологічні, морфологічні, порівняльні, побудови с-ми показників, побудови с-ми аналітичних таблиць. Ці методи х-ться певним суб'єктивізмом.

До формаліз. методів фін. аналізу належать ті, в осн. яких поклад. жорстко формаліз. аналітич. залежності, тобто методи: ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, балансовий, виокремл. ізольованого впливу ф-орів, відсоткових чисел, диференційний, логарифмічний, інтегральний, простих і складних відсотків, дисконтув.

У процесі фін. аналізу широко застосовуються і традиційні методи екон. статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів).

три основні типи моделей, які застос. в процесі аналізу фін. стану п-ва: дескриптивні, предикативні та нормативні.

СУТЬ І ВИДИ ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ.

інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Реальні інвестиції – це вкладання коштів (майна) у реальні активи - матеріальні й нематеріальні. Вкладання коштів у різні фінансові активи, насамперед цінні папери або інші інструменти фінансового ринку розглядають як фінансові інвестиції. Загальний обсяг інвестування, що спрямоване на нове будівництво, реконструкцію або розширення, придбання товарно-матеріальних засобів виробництва за розрахунковий період називають - валовими інвестиціями. На відміну від них, чисті інвестиції – це сума валових інвестицій зменшена на величину амортизаційних відрахувань. Пряме інвестування виконують інвестори, які безпосередньо беруть участь у виборі об'єктів інвестування та вкладанні в них коштів (майна, активів). Непрямі інвестиції здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники. короткострокові інвестиції здійснюються на період до одного року(короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Довгострокові інвестиції проводяться на період понад рік (до 2, від 2 до 3; від 3 до 5; понад 5 років.) Приватні здійснюються фізичними особами, а також юридичними особами з приватним капіталом, державн і— державними й місцевими органами влади, державними (казенними) підприємствами з бюджетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів, іноземні — фізичними та юридичними особами іноземних держав, спільні — суб'єктами цієї держави та іноземних держав.