Політичний розвиток України на сучасному етапі.

«Помаранчева революція», яка за своєю суттю була масовою акцією протесту громадян проти збанкрутілого антидемократичного режиму Л. Кучми, не лише продемонструвала формування громадянського суспільства, докорінну зміну політико-державної системи, правлячих еліт, а й заклала міцний фундамент швидким трансформаційним зрушенням у посткомуністичній Україні. Незворотність «Помаранчевої революції» — це швидкі та якісні перетворення, спрямовані на усунення в українському суспільстві рудиментів комуністичної доби, створення демократичної системи влади та побудови соціальної держави європейського зразка. Розв'язувати нагальні проблеми з оновлення суспільства і держави та реалізовувати передвиборчі задуми Президента В. Ющенка було покликано коаліційний уряд на чолі з Юлією Тимошенко. Затверджена Верховною Радою України 4 лютого 2005 р. програма уряду «Назустріч людям» передбачала комплекс першочергових заходів, спрямованих на подолання бідності шляхом створення економіко-правових умов для збільшення доходів населення; посилення цільової спрямованості соціальних програм і поглиблення адресності державної соціальної допомоги; підвищення надійності та ефективності банківської політики; створення системи обов'язкового медичного страхування; реформування військово-промислового комплексу. Крім того, в травні 2005 р. Президент України В. Ющенко запропонував уряду до виконання 17 програм. Серед них: програма детінізації економіки; програма «Власність народу», що передбачає інвентаризацію всієї державної власності та налагодження управління держвласністю; програма «Територія якісного життя», покликана поліпшити житлову проблему в Україні; програма «Енергетична незалежність» — розбудова нафтових і газових транспортних магістралей, будівництво новітнього високотехнологічного нафтопереробного заводу в Бродах; «Магістралі України» — розбудова міжнародних транспортних коридорів Київ — Одеса, Київ — Чоп, каналу Дунай — Чорне море.

Протягом «ста днів» діяльності новому уряду вдалося підвищити зарплати в бюджетній сфері та пенсії, забезпечити виплату соціальної допомоги матері при народженні дитини в розмірі 8,5 тис. гривень. Підтримкою серед населення користувалися ініціативи міністерств економічного блоку уряду із запровадження програми «Контрабанда — стоп», здешевлення ліків (урядова програма «Ліки України»), зниження тарифів на ввезення в Україну деяких екзотичних імпортних товарів та ліквідація пільг для вільних економічних зон і зон пріоритетного розвитку. Однак на тлі чергової весняно-літньої «бензинової та цукрової кризи» уряд Ю. Тимошенко так і не зумів призупинити ріст цін на споживчому ринку, приборкати інфляцію, поліпшити соціально-економічні показники розвитку країни. З метою уникнення інфляційного вибуху нова влада змушена була вдатися до ревальвації гривні та зниження бар'єрів на шляху проникнення імпорту в країну. Проте такий крок уряду порушив баланс між експортом та імпортом, завдав чималих збитків вітчизняним підприємствам-експортерам. Неефективною виявилась політика уряду та Президента України у виробленні виразної моделі взаємодії держави та великого бізнесу. Демонтуючи попередній політичний режим, центральна влада допустила багато хиб у доборі кадрів в апарат державного управління. Ю. Тимошенко не вдалося уникнути тактичних помилок у розпочатих з боку держави реприватизаційних процесах та перегляді пільг для вільних економічних зон і зон пріоритетного розвитку. Негативно на долі Кабінету Міністрів України на чолі з Ю. Тимошенко позначилось і протистояння політичних сил всередині «помаранчевої» коаліції «Сила народу», пов'язане з парламентськими виборами 2006 року (публічне звинувачення глави Адміністрації Президента України О. Зінченка у корупційних діях найближчого оточення В. Ющенка). У цих умовах невмотивована з боку Президента В. Ющенка відставка 8 вересня 2006 р. уряду Ю. Тимошенко призвела до урядової кризи та до чергового загострення міжфракційної боротьби у Верховній Раді. Певний час В. Ющенко не міг зібрати необхідну кількість голосів народних депутатів для призначення нового уряду. Лише з другої спроби (22 вересня 2005 р.) керівнику держави вдалось затвердити через парламент кандидатуру Юрія Єханурова на посаді Прем'єр-міністра України. Підтримала Президента в «урядовому питанні» Партія регіонів (за прийняття президентської кандидатури проголосував весь склад фракції — 50 голосів), з якою в день голосування було підписано відповідний меморандум. Окрім виборів глави уряду, цей документ гарантував необхідність проведення політичної реформи, «припинення політичного переслідування опозиції», підписання закону про забезпечення недоторканності депутатів місцевих рад, проведення демократичних парламентських виборів у березні 2006 p., вільний доступ до засобів масової інформації та забезпечення гарантій прав власності. Завдяки «Меморандуму про взаєморозуміння між владою та опозицією» В. Ющенко впорався з урядовою кризою, яка почалася з несподіваної відставки Кабінету Міністрів Ю. Тимошенко.

Основними завданнями нового уряду стали забезпечення виконання державного бюджету, виявлення й акумулювання коштів для фінансування вже взятих державою соціальних зобов'язань, прискорення інвестиційних та інноваційних процесів, усунення причин уповільнення темпів економічного зростання. Наближення парламентських виборів, наявність абсолютно протилежних поглядів на економіку в лавах «помаранчевої» коаліції не дозволило команді Ющенка — Єханурова розпочати структурні реформи, вирішити системні та стратегічно значущі проблеми. Зливу критики витримав уряд Ю. Єханурова і щодо «газового конфлікту» з Росією, який визрів у січні 2006 р.

З 1 січня 2006 р. набула чинності політична реформа, яка передбачає нову форму правління — парламентсько-президентську. Це викликало загострення відносин у трикутнику «президент — парламент — уряд». Рішення парламенту 10 січня 2006 р. про відставку уряду Ющенка — Єханурова стало не так наслідком підписання НАК «Нафтогаз України» непрозорої газової угоди з «Газпромом» Російської Федерації, як бажанням різних політичних сил якнайшвидше започаткувати зміни моделі влади в країні та звернути на себе увагу напередодні виборів до Верховної Ради. Відставка Кабінету Ю. Єханурова з порушенням процедурних норм призвела до остаточного руйнування взаємодії політичних сил, які були закріплені в меморандумі про взаєморозуміння між владою та опозицією.

Важливим іспитом для нової влади та українського суспільства стали березневі парламентські вибори 2006 р. (проходили в умовах суто пропорційної виборчої системи з низьким прохідним бар'єром — 3%), в яких взяли участь 45 політичних партій та блоків. Усі без винятку міжнародні організації визнали їх демократичними. Серед позитивних моментів передвиборної кампанії спостерігачі від ОБСЄ відзначили безперешкодний процес реєстрації кандидатів, усебічне висвітлення кампанії в ЗМІ, прозорість діяльності Центральної виборчої комісії. Верховну Раду п'ятого скликання було сформовано силами 5 партій та блоків (Партія регіонів — 186 депутатів; блок Ю. Тимошенко — 129; «Наша Україна» — 81; Соціалістична партія України — 33; Комуністична партія України — 21).

Партія регіонів, соціалісти та комуністи створили парламентську коаліцію, яка висунула на посаду Прем'єр-міністра кандидатуру В. Януковича (серпень 2006 р. — грудень 2007 p.). Діяльність нового уряду позитивно позначилася на роботі українсько-російської комісії «Ющенко — Путін». Завдяки зусиллям Кабінету В. Януковича вдалось усунути останні перешкоди на шляху вступу України до Світової організації торгівлі, зберегти тенденцію до стабільного нарощування обсягів виробництва вітчизняних підприємств. Унаслідок тісної співпраці урядовців та парламентарів 21 грудня 2006 р. Верховною Радою України ухвалено Закон «Про Кабінет Міністрів України», який закріпив широкий спектр повноважень урядової коаліції.

Наполегливі спроби розширення повноважень парламентсько-урядової більшості й суттєве скорочення прав Президента, протистояння законодавчої та виконавчої влади, з одного боку, та глави держави, з іншого, породили політичну кризу, яка ледве не переросла у силову фазу.

Виходом із затяжної політичної кризи стали позачергові вибори до Верховної Ради України, які відбулися 30 вересня 2007 р. Найбільшу кількість голосів виборців отримала Партія регіонів, друге місце зайняв блок Юлії Тимошенко (БЮТ). Також до парламенту пройшов пропрезидентський блок «Наша Україна — Народна самооборона» (НУНС), комуністи, блок Володимира Литвина. Після тривалих переговорів про створення коаліції між БЮТ і НУНС 18 грудня 2007 р. Верховна Рада України мінімально необхідною кількістю голосів (226) обрала Прем'єр-міністром Юлію Тимошенко.

У середині січня 2008 р. голова виконавчої гілки влади презентувала громадськості програму діяльності Кабінету Міністрів «Український прорив: для людей, а не політиків», яка ґрунтується на положеннях Програми Президента України В. Ющенка «10 кроків назустріч людям» та виборчих програм блоків політичних партій, що утворили Коаліцію демократичних сил у Верховній Раді України шостого скликання. Уряд у своїй програмі визначив чотири головних пріоритети: формування громадянського суспільства, реформування державного управління, бізнес-середовища та євроінтеграція. Серед нагальних завдань Кабінету Міністрів — розроблення і впровадження комплексу антиінфляційних заходів, здійснення податкової реформи, детінізація капіталу, заходи зі стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності. Крім того, 31 січня 2008 р. на розширеному засіданні Бюро Президії НАН України за участю Прем'єр-міністра та членів уряду було схвалено найважливіші напрями наукових досліджень і розробок, реалізація яких сприятиме суттєвому прискоренню соціально-економічного розвитку держави, якісному зростанню конкурентоспроможності вітчизняної економіки.

Подальші кроки урядових структур спрямовані на проведення широкого діалогу влади з громадськістю, поглиблення структурних реформ, розбудову Української держави за сучасними європейськими стандартами.