Психологічна готовність до виконання професійної діяльності в сучасній психологічній літературі як складова особистості фахівця

Психологічна готовність - це виявлення суті властивостей і стану особистості. Ядро готовності становлять психічні процеси і властивості. Зміст психологічної готовності складають інтегральні характеристики особистості, що включають в себе інтелектуальні, емоційні і вольові властивості, професійно-моральні переконання, потреби, звички, знання, вміння і навички, педагогічні здібності.

В структурі психологічної готовності до професійної діяльності виділяють такі компоненти: мотиваційний; орієнтаційний; пізнавально-оперативний; емоційно-вольовий; психофізіологічний; оцінюючий.

Готовність випускника вузу до професійної діяльності складається з таких блоків, як професійна орієнтація, безпосередній процес опанування знаннями і вміннями у руслі відповідної професії, наявність адекватних змісту діяльності якостей особистості, адаптація після завершення навчання до професії.

Людина - найвища цінність суспільства і головна виробнича сила. Праця, в її розвинутих формах, є діяльністю, опосередкованою не тільки об'єктом, предметом, засобами та знаряддями праці, а й свідомою поведінкою людини, орієнтованою на міжособистісні виробничі стосунки.

Основною проблемою є брак знань: з психології трудової діяльності, комунікативної компетентності, особистісної психологічної готовності до трудової діяльності.

Психологічна готовність молодого спеціаліста допомагає успішно виконувати свої обов'язки, правильно використовувати знання, досвід, зберігати самоконтроль і перебудовуватись в залежності від появи непередбачуваних ситуацій. Психологічна готовність – вирішальна умова швидкої адаптації до умов праці і подальшого професійного удосконалення кваліфікації майбутнього спеціаліста. Автори теорії готовності стверджують, що готовність – це єдність стійких і ситуативних установок на активні і відповідні дії (під час навчання і з початком роботи після вузу).

Готовність студента до здійснення навчально-виховного процесу, як професійно важлива якість особистості, є складним утворенням і включає в себе наступні компоненти:

- мотиваційний (позитивне ставлення до професії, інтерес до неї та інші достатньо стійкі професійні мотиви);

- орієнтаційний (знання і уявлення про особливості та умови професійної діяльності, її вимоги до особистості);

- операційний (володіння способами та прийомами професійної діяльності, необхідними знаннями, навичками, уміннями, процесами аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення та ін.);

- вольовий (самоконтроль, уміння управляти діями з яких складається виконання трудових обов'язків);

- оціночний (самооцінка своєї професійної підготовленості і відповідності процесу рішення професійних задач оптимальним трудовим прикладам);

- мобілізаційно-налаштувальний (оцінка труднощів, майбутніх дій, самомобілізація сил).

Психологічна готовність може виступати і у вигляді тимчасового стану, який, хоч і не є якістю особистості, але все таки може характеризувати можливості студента вирішувати в умовах навчання завдання, близькі до реальних задач професійної діяльності, а після розподілу успішно включитися в роботу за спеціальностю. Стан психологічної готовності – це «налаштування», актуалізація і пристосування можливостей особистості для успішних дій в даний момент. Готовність як психічний стан особистості студента – це його внутрішнє налаштування на відповідну поведінку при виконанні навчальних і виховних завдань.

Виникнення і формування стану готовності («налаштування») визначається розумінням професійних завдань, усвідомленням відповідальності, бажанням добитися успіху і т.д. Її розгортання і функціонування в ході навчальної, а потім і трудової діяльності визначається як умовами і завданнями навчання, праці, так і властивостями особистості, її мотивацією і досвідом.

Обидва охарактеризованих види готовності студента до праці знаходяться в єдності і взаємодіють в ході його діяльності. Причому стан готовності є в деякій мірі продовженням стійкої готовності. Він закріплюється в ході навчання.

Достатній розвиток і виразність психологічної готовності як якості і як налаштування – показник її високого розвитку. Недостатній розвиток і виразність свідчить про відому її незавершеність, середній і низький рівень.

Вітчизняні психологи вважали, що питання психологічної готовності студентів до трудової діяльності слід розглядати, перш за все, з позицій цілісності особистості, враховуючи при цьому роль мотивів і пізнавальних процесів. Психологічна готовність як якість і як стан в вирішальній мірі обумовлюються мотивами і індивідуальними особливостями даної особистості. Її розвиток починається з обізнаності в професії, потім слідує набуття необхідних знань, навичок, вмінь, здібностей їх реалізувати в конкретних умовах професійної діяльності, закріплення професійних мотивів, позитивного відношення до обраної спеціальності, підвищення вимог до себе, самокритичність. Проходячи декілька рівнів, психологічна готовність стає стійкою якістю особистості. Показниками цих рівнів у вузі є зміна, ступінь виразності, сформованості її основних компонентів, і, перш за все, такий загальний показник, як можливість успішно виконувати реальні професійні завдання.

Складність проблеми готовності полягає в тому, що успіх в новій діяльності не гарантується простим перенесенням набутих раніше якостей і станів в нову ситуацію. Поряд з актуалізацією якостей, досвіду в новій ситуації спостерігається як процес набуття професійної самостійності під час навчання у вузі, так і процес адаптації їх в якості випускників до успішної професійної діяльності. Про психологічну готовність, її рівні можна судити по терміну, необхідному для набуття професійної самостійності після закінчення вузу.

В даний час проводяться багато досліджень з проблеми психологічної готовності молодих спеціалістів до трудової діяльності, аналізується період їх адаптації. Відмічається, що повна професійна адаптація вимірюється часом, який потрібен молодому спеціалісту після закінчення вузу для того, щоб досягти еталонної продуктивності праці та якості роботи на посаді, що відповідає профілю його підготовки.

Рівень психологічної готовності можна оцінювати також по тому, як оцінює молодий спеціаліст свою професійну самостійність або несамостійність. Переважна більшість молодих спеціалістів стверждують, що їм було потрібно менше одного року, щоб увійти в курс справи, тобто відчути впевненість в собі.

Специфіка діяльності медичної сестри

Перший крок в роботі з пацієнтом - це вміння зібрати інформацію про стан його здоров'я, стиль життя, системи підтримки та особливості хвороби. Але спілкування з пацієнтом – це ціла наука.

Вперше зустрічає пацієнта, вітається з ним, збирає повний обсяг інформації медсестра, яка володіє мистецтвом та методами спілкування, даючи виважені та коректні питання пацієнту та його близьким. Необхідно бути сміливим і ставити під сумнів старі методи роботи.

Різноманітність функцій, які виконує середній медичний персонал, вимагає розуміння факторів, які впливають на здоров’я, причини хвороб, методів їх лікування та реабілітації, а також екологічних, соціальних та політичних умов, в яких здійснюється медична допомога та функціонує система охорони здоров’я.

Існує чотири універсальні медичні принципи, які є визначальними для:

- Милосердя – чуйне та уважне відношення до пацієнта. Милосердя та професійна етика і деонтологія поняття нерозривні, головне, щоб будь-яка дія медичного працівника була направлена на благо пацієнта.

-Автономію (самостійність) – повага до кожного пацієнта, конфіденційність, повага до культури, політичних та релігійних поглядів пацієнта, інформована згода пацієнта на медичні втручання.

-Справедливість - рівне відношення до всіх пацієнтів і колег, незалежно від їх статусу, професії. Стикаючись з конфліктною ситуацією між пацієнтом та його родичами або іншими медичними працівниками - ми повинні бути на стороні пацієнта.

-Повнота медичної допомоги включає в себе професійну медичну допомогу, професійне ставлення до пацієнта, застосування якісної діагностики та лікування.

Варто зауважити, що висока якість медсестринського догляду залежить від рівня професійної підготовки сестринського колективу, правильності виконання медсестринських маніпуляцій в належних умовах і рівня спілкування з пацієнтами. З цією метою в обласному діагностичному центрі постійно розробляються і проводяться заходи з підвищення кваліфікації медичних сестер та молодшого медичного персоналу (навчання на робочому місці без відриву від роботи, направлення в інші ЛПЗ, атестування); організовуються конференції, семінари і лекції для середніх медпрацівників, де вони набувають теоретичних знань і оволодівають практичними навичками, читацькі конференції та огляди періодичних видань. Також реалізуються заходи, спрямовані на опанування суміжних спеціальностей, проводяться конкурси на звання найкращої медичної сестри закладу, заходи із забезпечення етики праці й правильного облаштування робочого місця.[18,17,15] Крім цього, проводиться робота з підвищення культури і якості медичного обслуговування населення та ін.

З тим, щоб якнайкраще контролювати процес розвитку сестринської справи у закладі та заохочувати медсестер до самовдосконалення, щороку оцінюються результати їхньої роботи. За підсумками своєрідного внутрішнього рейтингу, в якому враховуються:

-стан робочого місця медсестри

-рівень культури обслуговування пацієнтів

-виконання лікарських призначень

-скарги хворих

- оволодіння суміжними спеціальностями

-підвищення кваліфікації (участь у семінарах і конференціях)

-виконання індивідуальних обов’язків

-ведення медичної документації

-ставлення до медичного інвентарю

-комунікабельність у колективі

-зовнішній вигляд

Вітчизняті автори досліджуючи роботу медсестер визначили такі типи особистостей медсестер:

Сестра-рутинер. Такі сестри працюють автоматично, безособово, не переживаючи з хворими, не співчуваючи їм. Вони роблять все, не зважаючи на одне - самого хворого.

Сестра, «грає завчену роль». Такі сестри працюють, свідомо граючи певну роль. З'являється нещирість. Її поведінка стає штучним, показним.

Тип «нервової» сестри. Емоційно лабільна особистість сестри може з'явитися серйозною перешкодою в успішній роботі з хворими. Результатом цієї напруженості може бути грубість, дратівливість, запальність, шкідливо впливають на хворих.

Тип сестри з чоловікоподібною, сильною особистістю. Хворі по ході дізнаються таких сестер, відзначаючи їх поява словами: «Йде гренадер!». Цю сестру відрізняє наполегливість, рішучість, обурення з приводу найменшого безладу. У сприятливих випадках сестра з такою рішучістю може стати прекрасним організатором, хорошим педагогом. Про такі сестер нерідко кажуть «Строга, але справедлива...». При недостатній культури, освіченості, сестра занадто негнучка, часто груба і навіть агресивна з хворими.

Сестри материнського типу, виконують свою роботу з проявом максимальної дбайливості і співчуття до хворих. Робота для них - невід'ємна умова життя. Турбота про хворих для них життєве покликання. До них як не можна краще підходить вислів «мила сестриця».

Тип сестри-спеціаліста. Сестри такого типу, завдяки якомусь особливому властивості особистості, особливому інтересу, отримують спеціальне призначення, схильні до виконання складних завдань. Іноді це дивні люди, фанатики своєї вузької діяльності.

Основа медсестри - це бути професійно компетентною. Це зобов'язує медсестру поважати пацієнта, поважати його право на самовизначення, не завдавати шкоди, робити добро, поважати зобов'язання інших, тримати слово, співпрацювати, бути відданою.[18]

Борг медсестри полягає не просто в освоєнні сестринської справи, а в осягненні всіх його граней; не просто у виконанні своїх посадових обов'язків, а в прагненні їх виконання найкращим чином, не просто у виконанні лікарських призначень, а в додатку всіх сил, знань і вмінь для їх реалізації.

Атмосфера медичної та сестринської практики, освіти повинна створювати умови, які б культивували бажані якості, що вимагаються від медсестри. Це перш за все знання, вміння, відповідальність, співчуття і милосердя, співпраця, турбота. На жаль, занадто мало уваги приділяється в наші дні визначення і заохочення цих якостей, необхідних для догляду за хворими. Наприклад, великі робочі навантаження на медсестру не дозволяють їй бути жалісливий, толерантної та компетентною. Моральна атмосфера повинна бути такою, щоб знання, навички, професійний ріст і компетенція як очікувалися, так і винагороджувалися.

Норми визначають, що людина повинна вибрати в якості своїх цілей неморальні цінності причетні до кожної сфери людської діяльності, включаючи сестринська справа. Які ж цінності (ідеали) повинна вибрати для себе медична сестра? До чого вона повинна прагнути? Це перш за все професіоналізм, здоров'я, здорове навколишнє середовище, незалежність, гідність, догляд. Поведінка медсестри багато в чому визначається тими етичними нормами, які вже склалися в конкретному медичному закладі.

Найбільш загальним недоліком у взаєминах "медпрацівник-пацієнт" є моральна індіферентність. Часом неетичні вчинки медпрацівники пояснюють об'єктивними обставинами. Немає таких обставин, які могли б виправдати неетичний вчинок.

При профвідборі необхідно відхиляти кандидатури з тенденцією до істерії, невротичності, психотизму, циклотимності, афективності, паранояльності та інші, оскільки подібними індивідами можуть створюватись осередки емоційної конфліктності не по суті справи, а в силу свойого психічного складу. Тому основною вимогою до психоемоційним особистісним якостям слід вважати відсутність вираженої емоційної акцентурованості, особливо маючої фрустровану (т.б. створюючу напруження, породжуючу закомплексованість) спрямованність.[17]

В той же час такі психоемоційні властивості, як комунікабельність, співчуття, відкритість, природність, почуття гумору, естетичні проявлення, можуть в значній мірі гармонізувати міжособистісні стосунки при виконвнні службових обов’язків.

Основний вихідний момент, оприділяючий природу та функції емоцій, заключається в тому, що в емоційних процесах встановлюється зв’язок, взаємовідношення і з ходом подій, відбувається у зв’язку або в розріз з потребами індивіда, ходом його діяльності, напрямків на вдоволення цих потреб, з однієї сторони, і рухом внутрішніх органічних процесів, охоплюючих основні вітальні функції, від яких залежить життя організму в цілому, - з іншої; в результаті індивід налаштовується для належної дії або протидії. Співвідношення між цими двома рядами явищ в емоціях опосередковано психічними процесами – простою рецепцією, сприйняттям, осмисленням, свідомим передбаченням результатів ходу подій або дій. Емоція, яка відбиває заключене в потребі подвійне активно-пасивне ставлення людини до світу, двобічне, виявляється і роль емоцій в діяльності людини: емоції формуються в ході людської діяльності, направленої на задоволення його потреб; виникаючи, таким чином, в діяльності індивіда, емоції або потреби, пережитій у вигляді емоцій, являються разом з тим підштовхуванням до діяльності.[14]

Потреби людини не зводяться вже до одних лише органічних потреб; у неї виникає ціла ієрархія різноманітних потреб, інтересів, установок. В силу різноманіття потреб, інтерсів, установив особистості одна і та ж дія або явище в співвідношенні з різноманітними потребами може мати різне і навіть протилежне – як позитивне, так і негативне – емоційне значення. Одна і та ж подія може, таким чином, виявитися протилежним – позитивним або негативном – емоційним знаком. Звідси часто притиворечивість, роздвоєність людських почуттів, їх амбівалентність. Звідси зсуви в емоційній сфері, коли у зв’язку з зсувами у напрямку особистості почуття, яке викликає то або інше явище, більш або менш миттево переходить в свою протилежність. Тому почуття людини не оприділене співвідношенням з ізольовано взятими потребами, а зумовлених їх місцем в структурі особистості в цілому.

Визначаючись співвідноешнням ходу подій, в які включений індивід, та його портеби, почуття людини відображують будову його особистості, виявляючи її направленість, її установки; що залишає людину байдужою і що торкається її почуттів, що її радує і що засмучує.