Поняття та види доказів в адміністративному процесі

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність об­ставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правиль­ного вирішення справи. Фактичні дані, на підставі яких виноситься рішення по адміністративній справі, визнаються доказами за умови дотримання двох вимог: належності та допустимості. Тому належними є докази, які містять інфор­мацію щодо предмета доказування. По-друге, необхідністю захисту суду від аналізу та оцінки інформації, яка була здобута з використанням непередбачених законодавцем методів і заходів, тому докази, одержані у встановле­ному законом порядку, є допустимими, а з порушенням закону — не беруться до уваги судом при вирішенні справи. Стаття 69 КАС України визначає такі джерела: пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, показання свідків, письмові і речові докази, висновки експертів. Враховуючи значення доказів для об'єктивного, обгрунтованого та законного вирішення справи, а також можливості їх втрати, ст. 73 КАС встановлює можливість їх забезпечення.

Кожний доказ відіграє особливу роль у процесі встановлення істи­ни у справі. Для визначення місця того чи іншого доказу у системі створена їх класифікація. Найбільш поширений поділ доказів на первісні та похідні, прямі та непрямі, концентровані та звичайні, безпосередні та посередні. Залежно від того, чи розкривають докази безпосередньо суть адміністративної справи або будь-який побічний факт, що служить передумовою для розкриття суті справи, вони поділяються на прямі та непрямі. Враховуючи специфіку адміністративного процесу при розгляді справи, характерно використання головним чином прямих доказів.

За характером джерела надходження інформації докази поділя­ються на первісні та похідні. Первісними доказами є першоджерела інформації про обставини справи, які потрібно встановити: дійсні до­кументи, речові докази, показання свідків-очевидців та інше. По­хідними є докази, які містять не первісну інформацію, а інформацію, отриману з інших джерел: копії документів, показання свідків або потерпілих відносно того, що вони чули від інших осіб, копії речових доказів (зліпки, фотографії та інше).

 

Засоби доказування.

Засіб доказування - це матеріальний носій, в якому зафіксова­но зміст доказу. Засобами доказування в адміністративному процесі є: пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показання свідків, письмові і речові докази, висновки експертів (ч. 1 ст. 69 КАС України). Цей перелік є вичерпним.

Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників - це повідо­млення суду про відомі їм обставини, що мають значення для спра­ви. Пояснення оцінюються судом поряд з іншими доказами у справі. При оцінці пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, суд по­винен враховувати їхню особисту зацікавленість у вирішенні справи. Для усунення впливу фактору особистої зацікавленості щодо інфор­мації, наданої переліченими особами вони, даючи пояснення про відомі їм обставини, що мають значення для справи, можуть бути за їхньою згодою допитані як свідки.

Показання свідка - це повідомлення суду про відомі свідку об­ставини, які мають значення для справи. Обставини, що належить з’ясувати у справі, можуть бути відомі особі як через особисте сприйняття певного факту, так і через повідомлення про нього ін­ших осіб. Ст. 77 КАС України встановлена вимога про використан­ня первісних доказів, що отримуються з показань свідків - якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи, якщо це можливо, повинні бути також допитані. Якщо свідок не може конкретно вказати з якого джерела йому відомі ті чи інші обставини, висловлює свої міркування, догадки - його повідомлен­ня не може розглядатися як доказ.

Письмові докази - це предмети матеріального світу, на яких за допомогою знаків (літери, цифри, ієрогліфи і т.і.) виражені дум­ки, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази в адміністративному судочинстві є важли­вою частиною доказової системи, самим поширеним засобом дока­зування. Більшість доказової інформації в адміністративному про­цесі суд отримує через даний засіб доказування. Пов’язано це з тим, що управлінська діяльність має високу ступень документованості, а самі письмові докази мають високу ступінь достовірності (адже ви­никають здебільшого до виникнення судочинства по адміністратив­ній справі і поза зв’язком з ним) та зберігаються протягом тривалого часу.Перелік письмових засобів доказування законом вичерпно не визначений. Це можуть бути документи, акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи. Все більшого поширення у сучасних умовах отримують електронні документи, основні вимоги до яких встановлені Законом України «Про електронний цифровий підпис» від 22 травня 2003 р. та Законом України «Про електронні докумен­ти та електронний документообіг» від 22 травня 2003 р.

Письмові докази класифікуються за кількома критеріями: за суб'єктом, від якого виходять письмові докази, розрізняють офі­ційні і неофіційні (приватні) письмові докази (для офіційних до­кументів, що прийняті суб’єктами владних повноважень, необхід­на наявність певної форми, порядку видання, складання, надання необхідних реквізитів тощо; неофіційними називають документи, що виходять від громадян, інших осіб, що не здійснюють владних управлінських функцій); за формою письмові докази поділяються на документи простої і кваліфікованої письмової форми (докумен­ти, що потребують нотаріального посвідчення чи державної реєст­рації); за характером джерела формування письмові докази поділя­ються на оригінали і копії.

Письмові докази надаються суду, як правило, в оригіналах, що ґрунтується на вимозі безпосереднього дослідження доказів судом.

Речові докази — це предмети матеріального світу, що завдяки своїм властивостям містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. До речових доказів відносяться також магніт­ні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну ін­формацію про обставини, що мають значення для справи. Предмети використовуються як речові докази, оскільки вони своїм зовнішнім виглядом, самим своїм існуванням чи місцем знаходження, інши­ми своїми рисами слугують для суду джерелом інформації про об­ставини, які мають значення для справи. Отже, відомості, необхідні суду для встановлення обставин справи, сприймаються з власти­востей предмета. У цьому полягає відмінність речових доказів від письмових, у яких відомості про обставини справи отримуються із змісту нанесеного на предметі тексту, адже речові докази у своє­му зовнішньому вираженні також можуть бути певними предмета­ми з нанесеним на них текстом. В адміністративному судочинстві речові докази використовуються нечасто, оскільки необхідні для встановлення обставин справи дані здебільшого фіксуються у від повідних документах.

Для з’ясування деяких обставин, що мають значення для спра­ви, необхідні спеціальні знання у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо. Тому суд має право для з’ясування цих обставин при­значити судову експертизу.

Судова експертиза - це дослідження на вимогу суду експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи. Результатом судової експертизи є одержання інформації про ті чи інші досліджувані обставини справи, яка викладається у висновку експерта.

Висновок експерта - це наданий експертом (експертами) у письмовій (рідше - в усній) формі докладний опис проведених під час судової експертизи досліджень, зроблені у їх ре­зультаті висновки щодо досліджених об’єктів, явищ і процесів та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені судом, що дають інформацію про обставини у справі. Суд має право в судовому засіданні запропонувати експерту дати усне пояснення до свого письмового висновку.

Питання про необхідність застосування спеціальних знань для одержання даних про факти, які необхідно встановити для вирішен­ня справи, вирішує суд як за власною ініціативою, так і за клопо­танням осіб, які беруть участь у справі.

Висновок експерта, як і будь який інший доказ, оцінюється су­дом. Закон не надає жодному з доказів наперед встановленої сили. Висновок експерта оцінюється судом за загальними правилами на­рівні з іншими доказами. Якщо суд не згоден з висновком експерта, така незгода повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.