Український фольклор: походження, визначення, періодизация, специфічні риси.

Український фольклор: походження, визначення, періодизация, специфічні риси.

Термін „фольклор" походить від англійського folk - рід, народ, lore - знання, що разом означають „народна мудрість, народознавство. В українській фольклористиці у 80-х роках ХХ ст. термін одним з перших почав використовувати М. Драгоманов, але й до сьогодні він не знайшов загальноприйнятого визначення.

Фольклор – колективна народна творчість у найширшому розумінні понять. Одна з найтриваліших і всеохоплюючих систем духовного життя народу. У ній народ викладає свою трудову діяльність, історичні віхи, знання життя і природи, культури і вірування.

Специфічні риси:

· колективність твору

· варіантність

· анонімність

· усність

Процес зародження і розвитку українського фольклору поділяється на дві великі епохи: доісторична (міфологічна). Вона обіймає час, про який, окрім археологічних знахідок, матеріальних предметних доказів, не існує жодних писемних свідчень та історична — тобто епоха, події якої зафіксовані в писемних джерелах.

Ці епохи ще називають дохристиянською та християнською і поділяють на періоди, кожному з яких властиві свої умови життя, культурно-історичні особливості.

Періодизація фольклору доісторичної епохи

o Палеоліт

o Мезоліт чи кам'яний вік

o Протонеоліт

o Неоліт чи мідний вік (близько 4—3 тис. до н. е.

o Епоха бронзи чи бронзовий вік (2 тис. до н. є. — о ст. до н. е.)

o Залізний вік (рання стадія — 8 ст. до н. є. — 4 ст. н. е.)

o Праслов'янський

Періодизація фольклору історичної епохи

o Княжий період (утв. Київської усі)

o Доба козачини (Зап. Січ, Гетьманщина, Гайдамаччина)

o Період бездержавності (18-19ст.)

 

 

o Новітній розвиток УНТ (20ст.). Фактори розвитку:

1) Перша та Друга світові війни та жовтневий переворот 1917р.

2) Утворення більшовицької влади

3) Масова еміграція укр. за кордон у перш. пол. 20ст

 

Поема-містерія «Великий льох» Т. Шевченка: особливості жанру, специфіка композиції, образи.

«Великий льох» — твір насамперед філософський, ідею якого приховано за символічними образами, майстерно змальованими автором. Оригінальними є передусім сам жанр і композиція твору. Містерії були поширені ще до Шевченка і зображували здебільшого картини з життя Ісуса Христа. Але Тарас Шевченко теж звертається до жанру містерії. Напевно, саме в такій формі найкраще було викласти ті філософські думки, які поет прагнув донести до читачів. Цікавою є і композиція містерії: твір складається з трьох частин, у кожній із яких діють три персонажі. У своєму творі Шевченко майстерно поєднав містичне та реальне, створивши таким чином картину суспільного ладу сучасної йому України.

Образи першої частини містерії — це душі померлих, яких не пускають до раю через те, що вони якимось чином допомагали катам України. Причому йдеться не про національну зраду, а про незначні вчинки. Одна з дівчат, наприклад, напоїла царевого коня, коли цар повертався після Полтавської битви. Таким чином Шевченко наголошує на тому, що не слід миритися з поневолювачами й катами народу навіть у дрібницях.

У другій дії змальовано діалог трьох ворон — української, польської та московської. Кожна з них розповідає про свої «діяння», хвалиться власною підступністю та жорстокістю. Одна з ворон пророкує, що народиться дитина, другий Гонта, який буде відчайдушно боронити свій народ. Усі три ворони вирішують утопити дитину. Ворони уособлюють ворогів, яким чужа мораль, які зреклися свого народу, зреклися моральних цінностей. Аж ось з’являються три каліки-лірники. Це дуже яскраві образи, які символізують сліпе покоління, байдуже покоління, яке ніби не бачить усього, що відбувається навколо.

У своїй містерії «Великий льох» за допомогою містичних образів та образів-символів Тарас Шевченко викриває гнобителів свого народу, причому робить це з великою художньою майстерністю, сатирично та емоційно.

 

Обрядова поезія календарного циклу. Ритуально-міфологічна основа, жанри зимового та весняного циклів календарної обрядовості.

Календарно-обрядова поезія – цикл фольклорних пісенних творів, зміст і виконання яких пов’язані з річним народним відліком часу – народним обрядовим календарем. Святкові обряди і ритуали супроводжували пісенні твори відповідного змісту, які й складають цикл календарно-обрядової поезії.

Вони тісно зв'язані з язичницькими віруваннями. Обрядова поезія дуже тісно зв'язана з працею людини, з родинним побутом та з народним календарем. У різні пори року виконувались різні обрядові (календарно-обрядові) пісні, які повинні були забезпечити успіхи в господарюванні, добрий урожай, щастя в родинному житті.

· Ритуально-міфологічна основа зимового циклу

Обряди повязані з періодом очікування весни, як часу сівби та з давніми міфами про народження Всесвіту. Святкування Різдва у найдавніщі часи виливалось у послідовні містерії. Ціллю було поклоніння культовим обєктам, відлякування ворожих людині сил або їх відлякування. Зимові дійства супроводжувалися ритуальною їжею: калачами, варениками, рибою, горіхами та плодами, кашею чи кутею.

Жанри: колядки (величальні обрядові пісні зимового циклу), щедрівки (у щедрівках висловлюється побажання багатого врожаю, добробуту, приплоду худоби, доброго роїння бджіл), посівальні та водохресні пісні (твори, які виконувались на свято Водохреща)

 

 

· Ритуально-міфологічна основа весняного циклу

Святкування весняного періоду є продовженням зимових містерій. Від часу зимового сонцестояння, коли день починає збільшуватись, із святкуванням народження сонця у давніх слов'ян відбувались обряди, в яких центральне місце відводилось імітації процесів оранки та сіяння, оспівуванню польових робіт. Метою таких обрядів було накликати швидкий прихід весни і тепла, задобрити духів поля та дому, від яких, на думку наших предків, залежав урожай та добробут. Процес закликання весни не припинявся із завершенням основних свят зимової пори. Він продовжувався і далі — зокрема у день Стрітення, 15 лютого, що вважався часом зустрічі зими з літом, боротьби між ними та остаточної перемоги тепла над холодом і морозом.

Жанри: веснянки (це календарно-обрядові пісні весняного циклу, які мають закличний характер і сприймаються як звертання до весни, до істот та речей, що асоціюються з нею), гаївки (твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, що відбувались у гаях, лісах чи поблизу водоймищ) та волочебні пісні (виконувались на подвір´ї кожного дому. Ці твори були супроводом прадавнього обряду «волочіння»).

 

Оригінальна література Київської Русі

Створення наймогутнішої у середньовічній Європі держави — Київської Русі — викликало потребу в утвердженні історичних коренів цієї держави. Так виникла оригінальна (Х –ХІІ ст..) література, записи найвизначніших подій і фактів, які подавалися у часовій послідовності, тобто літописи. Вони створювалися на основі усних переказів, літературних джерел, канцелярських актів, житій святих.

Оригінальна давньоруська література представлена у жанрах літописання («Повість минулих літ», «Київський літопис»), «повчань» («Поученіє» Володимира Мономаха), ораторсько-моралізаторської прози («Слово про закон і благодать» Іларіона), агіографічних творів, або життєписів святих («Сказання про Бориса і Гліба», «Києво-Печерський патерик») та ін. Найвидатнішою пам’яткою літератури Київської Русі є анонімне «Слово о полку Ігоревім».

Слово о полку Ігоревім» - перший художній твір епохи Київської Русі. Проблема авторства

Автор поеми невідомий. Думки вчених розійшлися: одні вважають, що твір написаний кимось із тогочасної феодальної верхівки (може, самим Ігорем чи його сином Володимиром), інші – незнатною людиною, вихідцем з Чернігово – Сіверщини, одним із учасників походу, який повернувся на батьківщину. За іншою версією, твір написано не раніше кінця XVIII ст. і є майстерною стилізацією під давньоруські часи. Деякі вважають автором Бояна.

39.

Соціально-психологічний роман «Повія» П. Мирного: проблематика, часопростір, образи, композиція.

Композиція роману «Повія»

Експозиція Знайомство з Мар'янівкою, з сім'єю Притик, з Христею

Зав'язка Перехід Христі в місто. Примусове наймитування в Загнибіди

Розвиток дії Смерть матері. Наймитування в Рубця. Зрадливе кохання Проценка. Утриманка Колісника

Кульмінація Статус готельної професійної повії, вулиця, загибель

Розв'язка Передсмертний сон: мрія про вільне, гідне людини майбутнє

Роман «Повія» відзначається високою художньою майстерністю, справжньою народністю. Композиційній манері Панаса Мирного притаманно починати твори пейзажним описом. Так, наприклад, розділ «У селі» відкриває осінній, смутний пейзаж. Він передує тим тяжким подіям у житті героїв, які на них очікують. Пейзажі-замальовки окреслюють розділи: чи то починають, чи то закінчують їх. Письменник ніколи не дає опису похмурої години: мряки, дощу, заметілі, коли на серці в героя радість

Щодо портрета, то у Панаса Мирного, як і в більшості письменників, опис зовнішності персонажа подається при першій зустрічі. Якщо найприкметніший у портреті Чіпки – хижий погляд, то у Христі – іскорки в зіницях.

Мова роману багата на образні порівняння, епітети, фразеологізми, часто взяті з народних уст. Письменник використовує народні прислів'я: «Життя – що довга нива, поки перейдеш – і поколешся, і поріжешся на гострій стерні», «Гора з горою не сходяться, а чоловік з чоловіком зійдуться», «Сон – не потіха, хто спить, той не грішить», «З щастя та з горя скувалася доля».
Мабуть, ніхто з прозаїків-попередників не передав так майстерно й повно всіх барв української народної мови, як це зробив Панас Мирний. Його фраза поетична, пісенна, слова переливаються, мов золоті перли: «Молодіж завжди кохає волю, пестить інші надії – весну справляє». Яскравість, емоційність, оригінальність, точність – характерні риси письма Мирного. Читач захоплюється чудовими замальовками розкішної природи чи то проймається співчуттям до страдницької долі героїв.
Панас Мирний у романі "Повія" зобразив два протилежних світи — чоловічий і жіночий, які перебувають і вічному протиборстві. Проте світ чоловіків уже давно підкорив собі світ жінок.

Персонажі роману
жіночі образи (письменник розбиває на два типи)

· жінки з моногамною психологією (Пріська, Одарка, Горпина, Олена Загнибідиха)

· жінки з полігамною психологією (Мар'я, Марина, Наталія Миколаївна, Пистина Іванівна, Христя.)

Панаса Мирного завжди турбувала доля людини взагалі й — жінки зокрема. У романі "Повія" він порушує проблему жінки у родині, у суспільстві, проблему проституції, вказує на її причини, але не подає шляхів вирішення цих проблем.
Світ чоловічих персонажів роману Панас Мирний також розбиває на дві групи:

· чоловіки, які зберігають вірність одній жінці (Карпо Здір, Федір Супруненко)

· чоловіки-ловеласи (Проценко, Загнибіда, Колісник, Лошаков, Довбня.)

Представники другої групи не одну жіночу долю занапастили. Про те лише одному Довбні стає жаль Марину, яку він позбавив дівочої честі, всі інші розцінюють жінку лише як джерело розваг, як іграшку, награвшись якою, можна викинути або подарувати іншому.

 

45.

48.

Аналіз балади «Бондарівна»

Історична українська народна пісня-балада, в якій відображено події середини 18 століття за участюмагната Миколи Потоцького (в тексті пісні — пан Каньовський). Відома в більш ніж 30 варіантах, які відрізняються переважно місцем дії.
Тема: оспівування трагедії Бондарівни, яка не скорилася волі пана Каньовського.
Ідея: возвеличення волелюбства, мужності, нескореності, засудження жорстокості, підступності.

 

Композиція
Експозиція: «У містечку Богуславку Коньовського пана, там гуляла Бондарівна, як пишная пава».
Зав’язка: «Ой тікала Бондарівна з високого мосту».
Кульмінація: «Ой вистрілив пан Каньовський — Бондарівна впала…»
Розв’язка: «Ударили во всі дзвони, музики заграли, а в же ж дівку Бондарівну навіки сховали!»

 

Художні засоби
Порівняння: «Там гуляла Бондарівна, як пишная пава», «Межи ними Бондарівна, як сива голубка!».
Риторичні оклики: «Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!», «Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!», «Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!», «Нехай іде свою доньку на смерть наряджати!», «Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне!», «Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!», «Бондарівно, моя донько, пропав я з тобою!», «А вже ж дівку Бондарівну навіки сховати!».
Звернення: «Тікай, тікай, Бондарівно…», «А чи волиш, Бондарівно?..», «Ой волію ж я, пан Каньовський…», «Оце ж тобі, старий Бондар…», «Бондарівно, моя донька…».
Повтори: «тікай, тікай…», «хорошая, хорошого…», «старий Бондар…».
Риторичні запитання: «А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?».
Епітети: «добрі люди», «сира земля».
Гіпербола: «ударили в усі дзвони».

Український фольклор: походження, визначення, періодизация, специфічні риси.

Термін „фольклор" походить від англійського folk - рід, народ, lore - знання, що разом означають „народна мудрість, народознавство. В українській фольклористиці у 80-х роках ХХ ст. термін одним з перших почав використовувати М. Драгоманов, але й до сьогодні він не знайшов загальноприйнятого визначення.

Фольклор – колективна народна творчість у найширшому розумінні понять. Одна з найтриваліших і всеохоплюючих систем духовного життя народу. У ній народ викладає свою трудову діяльність, історичні віхи, знання життя і природи, культури і вірування.

Специфічні риси:

· колективність твору

· варіантність

· анонімність

· усність

Процес зародження і розвитку українського фольклору поділяється на дві великі епохи: доісторична (міфологічна). Вона обіймає час, про який, окрім археологічних знахідок, матеріальних предметних доказів, не існує жодних писемних свідчень та історична — тобто епоха, події якої зафіксовані в писемних джерелах.

Ці епохи ще називають дохристиянською та християнською і поділяють на періоди, кожному з яких властиві свої умови життя, культурно-історичні особливості.