Мотиви громадянської лірики І. Франка.

Серед титанів духу українського народу, стовпів його національної культури одне з чільних місць по праву посідає великий письменник Іван Якович Франко. Нестримна жага митця охопити й пізнати світ в усіх його проявах спонукала невтомного правдолюба до постійного пошуку, результатом якого стали унікальні за силою і філософською глибиною статті, дослідження, літературні твори. Проте чи не найвище цінуємо ми Франка як визначного українського поета.

Як полум'яний патріот, нескорений борець за свободу і щастя рідного народу, він у своїх віршах пропагує ідеали добра, прогресу і братерства. Громадянська лірика Франка пристрасна та образна. У хрестоматійних "Каменярах" автор алегорично зображає безстрашних і безкомпромісних поборників правди та поступу.

Франко вважає, що духовне ледарство — то злочин проти гуманності, тому в поезії "Гімн" уславлює одвічний потяг до самовдосконалення та боротьбу за прогрес. Поет вірить, що дух, "що тіло рве до бою", розіб'є кайдани неуцтва та покірності.
Таке ж передчуття "щасливої зміни" пронизує поезію "Гримить". Франко тонко відтворює оту "розкішную дрож" у природі і "тайну дрож" серед людей, які очікують "благодатної хвилі", що "людськість, мов красна весна, обновить".
У вірші "Не покидай мене, пекучий болю" звучать мотиви, близькі до Шевченкових. Безсмертний Кобзар у поезії "Минають дні, минають ночі" благає собі долі, яка б не давала йому заспокоїтись. А його духовний послідовник Каменяр у своєму творі "Не покидай мене, пекучий болю" просить, щоб "важкая дума-мука" не залишала його серця, сповненого стражданням за своїх співвітчизників.
Франкова любов до Вітчизни — активна, діюча, буремна і незгасна. Тому у вірші "Декадент" поет більше дивується, аніж обурюється, протестуючи проти звинувачення у декадентстві.

Збірка "Зів'яле листя" подарувала чимало довершених зразків інтимної лірики. Вірші часто сповнені смутком нерозділеного кохання. Ліричний герой поезії "Чого являєшся мені у сні?" переживає глибоку душевну драму. Прекрасна дівчина, яка пробудила юнацьке серце для любові, не відповідає йому взаємністю й лише уві сні звертає на нього "чудові очі ті ясні, сумні, немов криниці дно студене".Ідея звеличення народу, засвоєння ним мудрості інших національностей, зміцнення інтернаціональних зв'язків — мотив збірки "Мій Ізмарагд". Серед кращих творів збірки поезії "Сідоглавому" та "Декадент". Поет полемізує про те, що значить любити Україну, хто є патріотом народу.

·

Жанрові особливості народних дум та історичних пісень. Спільні та відмінні риси.

Українські думи та історичні пісні — одна з найважливіших складових української народної творчості. Безпосереднім джерелом, з якого розвинулися думи, стала традиція історичних і величальних пісень, у яких зазвичай про­славляли князів, воєнні походи та інші історичні події.

В українській фольклористиці поняття «історична пісня» з'явилося завдя­ки М. Гоголю. У статті «Про малоросійські пісні» (1833) він наголошує на ви­значальній рисі цього жанру: «Вони не відриваються ані на мить від життя й завжди відповідають тодішньому стану».

За змістом історичні пісні є яскравим виявом світогляду волелюбного укра­їнського народу. У них уславлюються героїчні подвиги кращих його синів, їх патріотизм, беззавітне служіння Батьківщині, боротьба з ворогами — загарб­никами і гнобителями («Про Данила Нечая», «Про Байду», «Про Івана Сірка», 1 «Про Максима Залізняка»), Український народ звеличує таких борців проти по­міщиків і соціальної несправедливості, як Устим Кармалюк та Олекса Довбуш. У пісні «Про Бондарівну» постає чудовий образ гордої, сповненої почуття люд­ської гідності дівчини, яка дає зневажливу одповідь «вельможному» панові Ка-ньовському (імовірно, магнатові Миколі Потоцькому, 1712—1782), який залицявся до неї. Для багатьох історичних пісень характерними є елементи гострої сатири, звернені проти зовнішніх і внутрішніх ворогів українського народу.

Дума — найвизначніша частина українського народного епосу. До її особли­востей належать реалістичність, історизм, поєднання героїки та трагедійності. Самі виконавці називали їх піснями про старовину, козацькими притчами, за­порізькими псалмами, лицарськими піснями та ін.

У думах оспівується боротьба з турецькими й польськими поневолювачами. До «татарського» циклу належать думи: «Про Самійла Кішку», «Про трьох бра­тів Азовських», «Про бурю на Чорному морі», «Про Марусю Богуславку» таін. У «польському» циклі центральне місце посідають події Народно-визвольної війни середини XVII ст., значну увагу приділено народним героям — Д. Нечаю, М. Кривоносу, Б. Хмельницькому. Згодом з'явилися нові цикли дум — про шведчину, Січ та її руйнування, канальські роботи, гайдамаччину, панщину й волю.

Українська дума має яскраві формальні особливості. Дума — це віршова­ний твір, що виконується (зазвичай соло) речитативом, який інколи перехо­дить у співучий мелодичний малюнок, під акомпанемент кобзи або бандури.

Творцями й виконавцями історичних пісень, дум, псалмів, кантів уславлюють кобзарів. Вони грали на кобзах чи бандурах, що стали символом національного героїко-патріотичного епосу, волелюбної вдачі й чистоти моральних помислів народу. Головна риса дум — імпровізація. Кобзар запам'ятовує не текст слово в слово, а сюжетну лінію, яку розкриває під час свого співу. На початку думи може бути невеликий вступ, побудований на вигукових словах. Із метою макси­мальної драматизації кобзарі й лірники вдавалися до звукоімітацій — скриків, зойків, інколи справжнього плачу; вони щиро переживали зміст дум, драматичні долі героїв.

Соціально-психологічний роман «Повія» П. Мирного: проблематика, часопростір, образи, композиція.

Композиція роману «Повія»

Експозиція Знайомство з Мар'янівкою, з сім'єю Притик, з Христею

Зав'язка Перехід Христі в місто. Примусове наймитування в Загнибіди

Розвиток дії Смерть матері. Наймитування в Рубця. Зрадливе кохання Проценка. Утриманка Колісника

Кульмінація Статус готельної професійної повії, вулиця, загибель

Розв'язка Передсмертний сон: мрія про вільне, гідне людини майбутнє

Роман «Повія» відзначається високою художньою майстерністю, справжньою народністю. Композиційній манері Панаса Мирного притаманно починати твори пейзажним описом. Так, наприклад, розділ «У селі» відкриває осінній, смутний пейзаж. Він передує тим тяжким подіям у житті героїв, які на них очікують. Пейзажі-замальовки окреслюють розділи: чи то починають, чи то закінчують їх. Письменник ніколи не дає опису похмурої години: мряки, дощу, заметілі, коли на серці в героя радість

Щодо портрета, то у Панаса Мирного, як і в більшості письменників, опис зовнішності персонажа подається при першій зустрічі. Якщо найприкметніший у портреті Чіпки – хижий погляд, то у Христі – іскорки в зіницях.

Мова роману багата на образні порівняння, епітети, фразеологізми, часто взяті з народних уст. Письменник використовує народні прислів'я: «Життя – що довга нива, поки перейдеш – і поколешся, і поріжешся на гострій стерні», «Гора з горою не сходяться, а чоловік з чоловіком зійдуться», «Сон – не потіха, хто спить, той не грішить», «З щастя та з горя скувалася доля».
Мабуть, ніхто з прозаїків-попередників не передав так майстерно й повно всіх барв української народної мови, як це зробив Панас Мирний. Його фраза поетична, пісенна, слова переливаються, мов золоті перли: «Молодіж завжди кохає волю, пестить інші надії – весну справляє». Яскравість, емоційність, оригінальність, точність – характерні риси письма Мирного. Читач захоплюється чудовими замальовками розкішної природи чи то проймається співчуттям до страдницької долі героїв.
Панас Мирний у романі "Повія" зобразив два протилежних світи — чоловічий і жіночий, які перебувають і вічному протиборстві. Проте світ чоловіків уже давно підкорив собі світ жінок.

Персонажі роману
жіночі образи (письменник розбиває на два типи)

· жінки з моногамною психологією (Пріська, Одарка, Горпина, Олена Загнибідиха)

· жінки з полігамною психологією (Мар'я, Марина, Наталія Миколаївна, Пистина Іванівна, Христя.)

Панаса Мирного завжди турбувала доля людини взагалі й — жінки зокрема. У романі "Повія" він порушує проблему жінки у родині, у суспільстві, проблему проституції, вказує на її причини, але не подає шляхів вирішення цих проблем.
Світ чоловічих персонажів роману Панас Мирний також розбиває на дві групи:

· чоловіки, які зберігають вірність одній жінці (Карпо Здір, Федір Супруненко)

· чоловіки-ловеласи (Проценко, Загнибіда, Колісник, Лошаков, Довбня.)

Представники другої групи не одну жіночу долю занапастили. Про те лише одному Довбні стає жаль Марину, яку він позбавив дівочої честі, всі інші розцінюють жінку лише як джерело розваг, як іграшку, награвшись якою, можна викинути або подарувати іншому.