Історичний зміст повісті «захар беркут» І. Франка. Причини звернення автора до історичних подій 13ст. Образи повісті крізь призму легенди.

Іван Франко у своїй історичній повісті «Захар Беркут» звернувся до подій сивої давнини. Він відкрив завісу над далеким минулим, оживив його, наповнив оптимістичним звучанням. І Про події, описані І. Франком, збереглося мало документальних даних. Відомо, що під час походу 1241 року орда проходила через місцевості, описані в творі, але в літописах немає жодної згадки про загибель ворожих загонів. Письменник у передмові до повісті писав, що пішов за легендою. Але невідомо за якою. У переказі, записаному в Закарпатті, розповідається про похід 1241 року. Там зокрема сказано, що русини підрубили дерева, склали в купи каміння і перегородили воду. Поширений у Польщі переказ про боротьбу народу з монголами розповідає, що мешканці відсікли відступ монголам у єдиному вузькому проході. Коли засліплені люттю вороги ввійшли в долину, «…почали валитися на них дерева і відламки скель. Монголів, таким чином, зовсім було винищено». Багато спільного мають закарпатська і польська легенди. Особливий наголос у них зроблений на допомозі народові самих природних умов життя. Якщо І. Франко використав не ці два відомі перекази, а інший, то він, безумовно, був дуже близький до них за змістом.

Справді існує село Тухля, про яке розповідається в повісті. Збереглися перекази про походження назви села, пов’язаної з загибеллю великої кількості ординців, від яких по всій околиці йшов тухлий сморід. Тож події, описані в творі І. Франка, справді мали місце в реальному житті.

 

53. Проблема збереження національних цінностей у поемі Т. Шевченка «І мертвим, і живим...». Жанрова специфіка твору.

Проблему морального обов’язку людини перед своєю Батьківщиною, народом, який її населяє, висвітлив Т. Шевченко у відомій поезії «І мертвим, і живим...». Діяльність багатьох верств суспільства розкрив поет у своєму творі, і мало кого з них можна вважати патріотами.

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляхів свої люди

Її розпинають.

Так гнівно засудив автор діяльність української інтелігенції щодо свого народу, своєї країни. З болем у серці говорить поет про те, що ті, хто має змогу хоч якось поліпшити становище, — бездіяльні, живуть лише для себе, не звертаю

чи уваги на біль інших. Переживаючи лише за себе, за своє безхмарне життя, вони перетворилися на катів, ні в чому не відрізняються від кріпосників. Свій моральний обов’язок щодо народу, країни, в якій мешкають, вони забули, бо сите життя, як відомо, не сприяє розвитку думки, не спонукає до дій. Бо змінено цінності, і як наслідок — бездіяльність.

Гострий осуд відчувається в посланні і щодо підростаючого покоління. Воно ніби розділилося на два табори: одні — жебраки, знедолені, які не мають ні хати, ні майна. Це ті, хто має бажання, але не має змоги. Другі — заможні, ситі, закохані в себе, які мають змогу, але не мають бажання. Всі вони, за словами Т.Шевчен-ка, повинні об’єднатися для здійснення однієї мети — розбудови власної країни:

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата...

Молю вас, благаю!

Проблема закордонної освіти, яку гостро критикує поет, актуальна і зараз у нашій державі. Чимало батьків прагнуть навчати дітей у інших країнах, вважаючи вітчизняну освіту недосконалою. Але ж і наша земля має своїх геніїв, учених-дослідників, що зробили вагомий внесок у світову науку. Чи не так? Якщо в людини є прагнення навчатися, є певна мрія, вона отримає високі знання і тут, у своїй Батьківщині. «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя» — говорить поет.

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тільки

На чужому полі.

«І не забувайте про свій моральний обов’язок», — додам ще я. Не забувайте про те, що Україна — наша мати. Вона народила, виховала нас, щоб ми, як справжні сини і доньки своєї держави, в майбутньому піклувалися про неї. Бо, як говорив видатний російський критик В. Бєлінський, «хто не належить Вітчизні своїй, той не належить і людству».

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Не виродились ще на нашій землі (та й не виродяться ніколи!) таланти, здатні передавати свої здобутки, думки, досвід іншим, хто йде їм на зміну. Мабуть, треба в серці мати щось більше за бажання здобути високу освіту. Слід стати патріотом власної країни і не втратити цю рису протягом життя. Бо «нема на світі України, немає другого Дніпра».

Діти, що виїхали за кордон на навчання, — це «втрачені діти». Бо, вивчаючи різні науки, вони краще знають історію іншої держави, ніж власну. А не знаючи життя свого народу в минулому, людина не може думати за її сучасне і майбутнє. Розібратися у ситуації, яка склалася у державі, можна лише за умови постійного перебування в ній. І лише тоді людина здатна до патріотичних думок, активних дій, замислюватися над тим, що ж буде далі.Т. Шевченко закликав до того, щоб молодь, вивчаючи іноземне, не забувала й своє.

Учітесь, читайте, і чужому навчайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Поєднання античних і національно-етнічних образів у поемі І. Котляревського «Енеїда».

Майже всі персонажі поеми, у тому числі й боги, вбрані в український одяг, їдять українські страви та віддають перевагу українським напоям. Котляревський дуже достовірно наводить звичаї українського народу, зображує побут різних верств населення, а також повір’я, одяг, прикмети, народні гуляння і навіть україціькі страви. Наприклад, з опису пекла можна багато дізнатися про склад тогочасного українського суспільства: «Там всі невірні і христьяне, Були пани і мужики. Була тут шляхта і мішане, І молоді, і старики; Були багаті і убогі, Прямі були і кривоногі, Були видющі і сліпі, Були і штатські, і воєнні, Були і панські, і казенні, Були миряни і попи…» А Кумська Сивілла, розповідаючи про себе, приводить своєрідне датування, пов’язане з тими чи іншими епізодами української історії: «при Шведчині я дівувала», а «татарва як набігала, то я вже замужем була».

У поемі широко представлений і народний фольклор. Троянці «Кугикали все пісеньок: Козацьких, гарних, запорозьких…», «Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ». А під час гулянь грала музика. От і читаємо ми про бандуру, дудку, сопілку, інші народні музичні інструменти. Не обминув Котляревський і народні казки. Так, уже згадувана Сивілла - типова Баба Яга зі слов’янського фольклору; прибувши на латинську землю, троянці дарують царю Латину і його рідним скатертину-самобранку, килим-самоліт і чоботи-скороходи.

Окремої уваги заслуговує мова поеми. У ній органічно поєднуються прислів’я та приказки («і все на ус собі мотала», «хто чим багат, то тим і рад»), влучні крилаті вислови («бісиків пускать», «кричав, як в марті кіт»). Та й самого Енея автор неодноразово називає суто по-українському - Анхізенко. Багато в поемі чисто мовних засобів - порівнянь (боги «із неба виткнули носи, …як жаби літом, із роси»; «Зевес моргнув, як кріль усами, Олімп, мов листик, затрусивсь»), епітетів («чортові сороки», «прокляті вітри» і т. ін.) Комізм твору посилюється й таким засобом, як бурсацька «тарабарщина» чудернацька «вивернута» мова шляхом неприродного поєднання різних складових частин, окремих слів («Борщів як три не поденькуєш, на моторошні засердчить»).

Аналіз балади «Бондарівна»

Історична українська народна пісня-балада, в якій відображено події середини 18 століття за участюмагната Миколи Потоцького (в тексті пісні — пан Каньовський). Відома в більш ніж 30 варіантах, які відрізняються переважно місцем дії.
Тема: оспівування трагедії Бондарівни, яка не скорилася волі пана Каньовського.
Ідея: возвеличення волелюбства, мужності, нескореності, засудження жорстокості, підступності.

 

Композиція
Експозиція: «У містечку Богуславку Коньовського пана, там гуляла Бондарівна, як пишная пава».
Зав’язка: «Ой тікала Бондарівна з високого мосту».
Кульмінація: «Ой вистрілив пан Каньовський — Бондарівна впала…»
Розв’язка: «Ударили во всі дзвони, музики заграли, а в же ж дівку Бондарівну навіки сховали!»

 

Художні засоби
Порівняння: «Там гуляла Бондарівна, як пишная пава», «Межи ними Бондарівна, як сива голубка!».
Риторичні оклики: «Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!», «Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!», «Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!», «Нехай іде свою доньку на смерть наряджати!», «Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне!», «Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!», «Бондарівно, моя донько, пропав я з тобою!», «А вже ж дівку Бондарівну навіки сховати!».
Звернення: «Тікай, тікай, Бондарівно…», «А чи волиш, Бондарівно?..», «Ой волію ж я, пан Каньовський…», «Оце ж тобі, старий Бондар…», «Бондарівно, моя донька…».
Повтори: «тікай, тікай…», «хорошая, хорошого…», «старий Бондар…».
Риторичні запитання: «А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?».
Епітети: «добрі люди», «сира земля».
Гіпербола: «ударили в усі дзвони».